Рішення

від 02.04.2024 по справі 320/44478/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 року м. Київ№ 320/44478/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доДержавного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ УкраїнипроВизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02 грудня 2023 року ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (відповідач/ ДНДЕКЦ МВС), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України у наданні копії висновку службової перевірки, складеного за результатами розгляду скарги адвоката Трофімова Б.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про допущення судовими експертами зазначеної експертної установи порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності при складанні висновку експерта від 19.04.2019 № 19/13-3/175-13-2/104-СЕ/18 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної експертизи;

- зобов`язати Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України надати копію висновку службової перевірки, складеного за результатами розгляду скарги адвоката Трофімова Б.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про допущення судовими експертами зазначеної експертної установи порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності при складанні висновку експерта від 19.04.2019 № 19/13-3/175-13-2/104-СЕ/18 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної експертизи.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відмова ДНДЕКЦ МВС не містить висновків про наявність визначених ч. 2 ст. 6 Закону №2939 передумов для можливості обмеження доступу до запитуваної інформації, така відмова є невмотивованою та необгрунтованою, а також такою, що порушує право позивача на отримання інформації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023 позовна заява розподілена судді Жуковій Є.О.

06 грудня 2023 року зазначену позовну заяву фактично передано судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

27 грудня 2023 року до Київського окружного адміністративного суду від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позов.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав необґрунтованості останніх, оскільки, за посиланнями відповідача, спір, що розглядається є спором про право та належить до цивільної юрисдикції, відповідач не є суб`єктом владних повноважень відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 оку у справі № 826/14493/17 (К/9901/283114/18), є розпорядником публічної інформації лише згідно пунктів 2 та 5 частини 1 статті 13 Закону України «Про надання публічної інформації» щодо яких представником позивача запит не робився, тому відмова у наданні запитуваної публічної інформації є правомірною, оскільки інформація не є публічної у розумінні Закону України «Про надання публічної інформації».

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Трофімов Богдан Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України із скаргою від 28.08.2023 щодо проведення службової перевірки та винесення на розгляд Експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України висновку експерта від 19.04.2019 № і 9/13-3/і 75-13-2/104-СЕ/18 (комплексної комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної), складений судовими експертами ДНДЕКЦ МВС ОСОБА_2 (свідоцтва №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , видані ЕКК МВС України 16.03.2016), ОСОБА_3 (свідоцтво № НОМЕР_3 , видане ЕКК МВС України 06.07.2018) та ОСОБА_4 (свідоцтво № НОМЕР_4 , видане ЕКК МВС України 11.12.2009; свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта №763, видане ЕКК МВС України 12.09.2014; свідоцтво№9811, видане ЕКК МВС України 26.03.2010; свідоцтва про підтвердження кваліфікації судового експерта №№ 64 та 65, видані ЕКК МВС України 18.03.2015), в частині визначення відкупної ціни на предмет допущення судовими експертами порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності.

Листом «Про результати розгляду скарги» від 06.11.2023 №19/24-40930/Т-169 Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України повідомив, що за інформацією, викладеною в скарзі, у межах дисциплінарного провадження проведено службову перевірку стосовно дій експертів ДНДЕКЦ МВС, за результатами перевірки факти, викладені в скарзі, частково підтвердилися, питання щодо притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності перебувають на розгляді.

13 листопада 2023 року адвокат Трофімов Богдан Володимирович, в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив:

- надати належним чином завірену копію висновку або іншого документу, складеного за результатами проведення службової перевірки за результатами розгляду поданої скарги про допущення судовими експертами ДНДЕКЦ МВС порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності при складанні висновку експерта від 19.04.2019 № 19/13-3/175-13-2/104-СЕ/18 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної експертизи;

- повідомити про результати розгляду питання щодо притягнення судових експертів, щодо яких проводилось службове розслідування, до дисциплінарної відповідальності.

Листом від 15.11.2023 №19/2-42286/223-аз-2023 Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України відмовив у задоволенні адвокатського запиту з підстав того, що відповідно до підпункту 6 пункту 2 Переліку відомостей, що містять конфіденційну інформацію в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом ДНДЕКЦ МВС від 12.08.2022 №60-Н-2022, матеріали службових перевірок належать до відомостей, що містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС.

Позивач, вважаючи вказану відмову протиправною, та такою, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, звернуся з даним позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Правилами частини 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» окреслено: кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

За унормуванням статті 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі Закон України «Про інформацію», Закон № 2657) інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Приписи статті 5 Закону України «Про інформацію» обумовлюють, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VІ (далі Закон № 2939-VІ), відповідно до статті 1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в частині першій статті 19 Закону № 2939-VІ. Крім того даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.

Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя вказаної статті) та має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п`ята).

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VІ).

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність і об`єктивність наданої інформації та оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VІ).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2939-VІ інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою статті 6 цього Закону № 2939-VІ визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Пунктом 2 частини першої статті 15 Закону № 2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 2939-VІ зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Будь-яка інформація за унормуванням частини 2 статті 20 Закону України «Про інформацію» є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, установлений нормами частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ. Такими випадками є:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частини друга-п`ята статті 22 Закону № 2939-VІ).

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення публічна не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб`єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв`язку із цим ознаки публічної. Обов`язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування трискладового тесту, передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18, від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 9901/249/19.

Положеннями статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, в пункті 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям відображеності та задокументованості і є публічною.

Суд враховує, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (п. 2 ст. 10 Конвенції).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями ст. 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту п. 2 вказаної статті, а також чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій ст. 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, пункт 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, пункт 96)).

Велика Палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини»(«Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary») (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункт 158-170):

- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;

- характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;

- особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості.

Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;

- готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.

Доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача - запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.

З наведеного слідує висновок, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 серпня 2022 року у справі № 520/13981/21 зазначила, що сам собою адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом № 2939-VI, а більш широкому колу суб`єктів. До того ж запитувана в адвокатському запиті інформація, необхідна адвокатові для надання правової допомоги клієнтові, не обов`язково має бути публічною.

Водночас такий запит може стосуватися й надання публічної інформації. У такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону № 5076-VI, зобов`язаний послатися як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, й на відповідні статті Закону № 2939-VI, а також дотримати вимог останнього, звернувши увагу суб`єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.

Як зазначалось, адвокат в інтересах позивача, звернувся до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України із адвокатським запитом щодо надання завіреної належним чином копії висновку або іншого документу, складеного за результатами проведення службової перевірки.

Відмовляючи у наданні запитуваної інформації, відповідач посилається на пп.6 п.5 Переліку відомостей, що містять конфіденційну інформацію в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України.

Так, відповідно до Положення про Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, затвердженого наказом МВС України від 31.01.2017 №77 ( у редакції наказу МВС від 1.06.2019 №477), ДНДЕКЦ - це державна спеціалізована установа судової експертизи, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та є головним підрозділом Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України (далі - Експертна служба МВС).

Правові та організаційні засади функціонування і розвитку ДНДЕКЦ визначаються Законами України "Про судову експертизу" та "Про професійний розвиток працівників".

У своїй діяльності ДНДЕКЦ керується Конституцією України, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, нормативними документами у сфері стандартизації, наказами Міністерства внутрішніх справ України, Експертної служби МВС та цим Положенням.

ДНДЕКЦ відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, організовує розгляд звернень і запитів з питань, що належать до його компетенції (пп.20 п.5 Положення).

Наказом керівника ДНДЕКЦ від 23.06.2022 №9-ЕС-Н-2022 затверджено Порядок надання доступу до публічної інформації в установах Експертної служби МВС.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2020 року № 675 затверджено Положення про Експертно-кваліфікаційну комісію МВС та порядок проведення атестації судових експертів Експертної служби МВС (далі Положення).

Відповідно до п. 1- 3 ст. 7 глави ІІ Положення Судові експерти установ Експертної служби МВС можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, визначених статтею 14 Закону України «Про судову експертизу».

За вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 цієї глави, до судового експерта може бути застосовано один із таких видів дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) тимчасове, строком до одного року, зупинення строку дії документа, що підтверджує наявність кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю; 3) позбавлення кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю.

Документами, що містять інформацію про ймовірне вчинення судовим експертом установи Експертної служби МВС дисциплінарного проступку є: письмове звернення судді (суду), слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, державного або приватного виконавця, адвоката, учасника справи, фізичної або юридичної особи - замовника судової експертизи, керівника установи Експертної служби МВС за місцем роботи працівника (далі - письмове звернення).

Згідно п. 22 ст. 7 глави ІІ Положення за результатами службової перевірки складається висновок, у якому зазначаються такі відомості:

склад комісії (посада, прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) членів комісії), яка проводила службову перевірку, дата і місце складання висновку за результатами службової перевірки;

підстави для проведення службової перевірки, продовження строку її проведення (за потреби);

зауваження, заперечення і клопотання судового експерта, стосовно якого проводилася службова перевірка, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;

пояснення, речі, документи та інші матеріали, отримані від судового експерта, стосовно якого проводилася службова перевірка, членів комісії або інших осіб;

про документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт учинення дисциплінарного проступку;

інформація, встановлена відповідно до пункту 13 цієї глави;

вид дисциплінарного стягнення, яке пропонується застосувати до судового експерта в разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку;

заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службової перевірки порушень, які стали підставою для призначення службової перевірки, причин та умов, які сприяли його вчиненню.

З вищевказаного у сукупності вбачається, ДНДЕКЦ МВС є розпорядником публічної інформації, а висновок службово перевірки, який створений (складений) комісією ДНДЕКЦ в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта має ознаки документа, створеного (складеного) при здійсненні діяльності, передбаченої п. 3 ч.1 ст. 13 Закону №2939.

Щодо посилань відповідача на конфіденційність запитуваної інформації, як на підставу у наданні такої інформації, суд зазначає що належність запитуваної інформації до конфіденційної на підставі Закону № 2939-VІ не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого ч. 2 ст.6 Закону № 2939-VI.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 (провадження № 11-840апп18).

Проте, відмова ДНДЕКЦ МВС не містить висновків про наявність визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI передумов для можливості обмеження доступу до запитуваної інформації, суд дійшов висновку, що така відмова є невмотивованою та необґрунтованою.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VІ поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Положеннями ст. 5 вказаного закону закріплено, що об`єктами захисту є персональні дані, які можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до положень п. 2 ч. 6 Наказу ДНДЕКЦ МВС «Про затвердження Переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС України» № 60-Н-2021, до відомостей, що містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС України у сфері роботи з персоналом, зокрема, віднесено матеріали матеріали службових перевірок.

Відповідно до п. 14 Положення про Експертно-кваліфікаційну комісію МВС та порядок проведення атестації судових експертів Експертної служби МВС, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 21 вересня 2020 року № 675, за результатами службової перевірки членами комісії складається висновок, у якому зазначаються такі відомості: склад комісії (посади, прізвища та власні імена), яка проводила службову перевірку; підстави для проведення службової перевірки, продовження її строку; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) вчинення порушення, за фактом якого проводилася службова перевірка; посада, прізвище та власне ім`я експерта, який вчинив порушення, та особи, дії або бездіяльність якої сприяли його вчиненню; положення законів, інших нормативно-правових актів, які регламентують судово-експертну діяльність, та (або) методик проведення судових експертиз і експертних (сертифікаційних) досліджень, які було порушено; ступінь вини судового експерта, який вчинив порушення; наявність (відсутність) причинного зв`язку між порушенням (дією або бездіяльністю), за фактом якого проводилася службова перевірка, та його наслідками; зауваження, заперечення і клопотання судового експерта, стосовно якого проводилася службова перевірка, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення; ставлення експерта до вчиненого порушення і його наслідків; причини та умови, що сприяли вчиненню порушення; пропозиції щодо завершення службової перевірки, заходів реагування стосовно судового експерта відповідно до вимог законодавства, заходів, спрямованих на усунення виявлених під час службової перевірки порушень, які стали підставою для призначення службової перевірки, а також причин та умов, які сприяли його вчиненню.

Проаналізувавши вказані норми, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача, що матеріали службових перевірок можуть містити конфіденційну інформацію, зокрема персональні дані і відповідач, як розпорядник публічної інформації зобов`язаний був врахувати вказані обмеження законодавства.

Проте, з аналізу вищевикладених норм, вбачається, що висновок службової перевірки не є матеріалами службової перевірки, не містять інформації з обмеженим доступом, а є прийнятим рішенням за результатами проведеної службової перевірки на підставі наданих матеріалів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України у наданні копії висновку службової перевірки, складеного за результатами розгляду скарги адвоката Трофімова Б.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про допущення судовими експертами зазначеної експертної установи порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності при складанні висновку експерта від 19.04.2019 № 19/13-3/175-13-2/104-СЕ/18 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної експертизи.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язати Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України надати копію висновку службової перевірки, складеного за результатами розгляду скарги адвоката Трофімова Б.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про допущення судовими експертами зазначеної експертної установи порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності при складанні висновку експерта від 19.04.2019 № 19/13-3/175-13-2/104-СЕ/18 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної експертизи.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що доводи позивача в частині відмови у наданні запитуваної інформації обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Також, суд враховує, що пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої цієї).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

На підставі пункту 1 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

В абзаці 1 частини першої статті 24 Закону № 5076-VI визначено, що адвокатський запит - це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Питання юрисдикції спорів щодо ненадання відповіді на адвокатський запит було предметом судового розгляду Великої Палати Верховного Суду в справах №686/23317/13, №826/7244/18, №826/5331/18.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 826/7244/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд скарг на дії чи бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неналежного розгляду адвокатського запиту про надання інформації, яка не є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

У рішенні від 17.12.2019 у справі №826/5331/18 Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу за позовом до Антимонопольного комітету України щодо ненадання інформації за зверненням адвоката Антимонопольного комітету України із адвокатським запитом про надання копій документів та інформації про результати проведення перевірки дотримання законодавства певним підприємством про захист економічної конкуренції та зобов`язання надати таку інформацію, зазначила, що позов про бездіяльність розпорядника інформації із розгляду запиту на інформацію позивач подав до адміністративного суду із посиланням на положення Закону №2939-VI. Велика Палата Верховного Суду у цій справі не погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимоги позивача щодо надання відповіді на його адвокатський запит не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, Велика Палата Верховного Суду визнала посилання в оскаржуваній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду на висновки, викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі № 686/23317/13-а, у якій, на відміну від справи, що розглядається, адвокатський запит був спрямований на контроль за виконанням судового рішення у цивільній справі.

Таким чином, суд зазначає, що спір, який є предметом розгляду цієї справи, є адміністративним, адже відповідач діє у спірних правовідносинах як суб`єкт владних повноважень (розпорядники запитуваної інформації).

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України у наданні копії висновку службової перевірки, складеного за результатами розгляду скарги адвоката Трофімова Б.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про допущення судовими експертами зазначеної експертної установи порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності при складанні висновку експерта від 19.04.2019 № 19/13-3/175-13-2/104-СЕ/18 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної експертизи.

3. Зобов`язати Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України надати копію висновку службової перевірки, складеного за результатами розгляду скарги адвоката Трофімова Б.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про допущення судовими експертами зазначеної експертної установи порушення вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності при складанні висновку експерта від 19.04.2019 № 19/13-3/175-13-2/104-СЕ/18 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної експертизи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.