Рішення

від 02.04.2024 по справі 400/377/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 р. № 400/377/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомМиколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, вул. Потьомкінська, 17,м. Миколаїв, 54005,

до відповідачаКомунального підприємства "Миколаївський міжнародний аеропорт" Миколаївської обласної ради, шосе Київське, 9,с. Баловне, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, 56664, а/с № 13, Миколаїв,54025

простягнення 364447,24 грн,

ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі - позивач або Фонд) звернулось з позовом до комунального підприємства "Миколаївський міжнародний аеропорт" Миколаївської обласної ради (надалі - відповідач або КП "Миколаївський міжнародний аеропорт"), в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 364447,24 грн. з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 341 243,09 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 23 204,15 грн.

Позов обґрунтовано тим, що протягом 2022 року відповідач не працевлаштував інвалідів відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати - нарахована пеня.

Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки ним вживались заходи для недопущення господарського правопорушення. Так, у 2022 році були створені робочі місця для інвалідів, а до центру зайнятості направлялась відповідна звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інвалідів. Натомість, Миколаївським регіональним центром зайнятості не направлено жодної особи з інвалідністю.На думку відповідача, викладені обставини звільняють його від адміністративно-господарської відповідальності. Також вказав, що крім створених посад для працевлаштування осіб з інвалідністю на підпримстві працює заступник генерального директора з загальних питань ОСОБА_1 , а до 19.04.2022 року працювала прибиральницею ОСОБА_2 , які є інвалідами. Це підтверджується наказами прийняття на роботу, довідками до актів огляду МСЕК й пенсійними посвідченнями. З запровадженням військового стану підприємство призупинило свою роботу, до теперішнього часу підприємство не здійснює свою господарську діяльність, зазнало з боку окупаційних військ рф критичних руйнувань, перебуває в простої, облікові кошти відсутні. На підставі вказаного просить в задоволенні

позову відмовити.

Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Керуючись ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Відповідач подав до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2022 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила - 140 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 6 осіб.

Позивач застосував до відповідача адміністративно - господарські санкції в сумі 341 243, 09 грн., у зв`язку з незайняттям 5 робочих місць, які призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно із даними звіту за 2022 рік та у зв`язку із не сплатою до 18.04.2023 року адміністративно - господарських санкцій, нарахована пеня в сумі 23 204,15 грн.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 9 ст. 19 Закону № 875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 ст.18 Закону №875 передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, ст. 18 Закону № 875 не встановлено правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною третьою вказаної статті чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 18-1 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" передбачено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до пункту 5 Розділу І Порядку "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (у редакції від 07.02.2017 року), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42, форма № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов`язку виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, а також повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2022 року відповідач звертався до відповідача з листом про сприянння підприємству працевлаштування на ньому осіб з інвалідністю, однак відповіді на свій лист від відповідача не отримали.

03.12.2021 року відповідач подав до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН з інформацією про наявність 8 вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Про отримання вказаних звітів відповідальним працівником свідчить підпис із зазначенням дати.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто, передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, повідомлення відповідачем органів працевлаштування про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів давало можливість направлення відповідними органами до КП "Миколаївський міжнародний аеропорт" інвалідів для

працевлаштування у звітному періоді на виконання приписів Закону України № 875.

Викладене свідчить про виконання відповідачем обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Щодо доводів позивача, що надання звітності про наявність вакансій для осіб з інвалідністю не є виконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає помилковими.

Так, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі № 440/2008/19.

Згідно із ст.20 Закону №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації, громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі,організації, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, що обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 року у справі № 805/3032/17-а дійшов наступного висновку: "... Юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, статті 18, частини 2, 3 та 5 статті 19 Закону № України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН."

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачем вчинено залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Таким чином, позивач не довів суду вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання, що є підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54005 код ЄДРПОУ 20917114) до Комунального підприємства "Миколаївський міжнародний аеропорт" Миколаївської обласної ради (шосе Київське, 9, с. Баловне, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, 56664 код ЄДРПОУ 40823143) - відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник