Постанова

від 03.04.2024 по справі 320/23493/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/23493/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства економіки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року, прийнятого у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження, у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування наказ, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства економіки України, в якому просило суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 12.05.2023 № 3483 «Про нарахування пені приватному акціонерному товариству «Українська фінансова житлова компанія», яким нараховано пеню Приватному акціонерному товариству «Українська фінансова житлова компанія» за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році» згідно з доданим до наказу розрахунком, а саме: за період з 02.07.2022 по 16.01.2023 в розмірі 21 113 718,91 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

На думку відповідача, розглядаючи спірні правовідносини суд першої інстанції однобічно висвітлив моменти виникнення обов`язків учасників відносин. Конкуренція обов`язків полягає не тільки в існуванні самого обов`язку (нарахувати для Міністерства економіки України, сплатити для позивача), але й встановлює взаємну залежність таких обов`язків, тобто для виконання однією стороною свого обов`язку є необхідним виконання свого обов`язку іншою стороною.

Відповідач вказує, що дійсно, Порядок формування та реалізації дивідендної політики держави від 12.05.2007 № 702 побудований таким чином, що спочатку Міністерство економіки України повинно прийняти управлінське рішення щодо розподілу чистого прибутку, а вже потім позивач зобов`язаний сплатити до бюджету кошти згідно розподілу. Проте, спірні правовідносини не обмежуються одним лише вказаним Порядком, оскільки сплата дивідендів на державну частку є завершальним етапом фінансово-господарської діяльності позивача протягом року.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції помилкового обмежився посиланням лише на Порядок формування та реалізації дивідендної політики держави від 12.05.2007 № 702, та не надав оцінки обставинам справи у світлі положень законодавства щодо проведення аудиту фінансової звітності позивача. Оскільки, вчасне прийняття Міністерством економіки України управлінського рішення про розподіл чистого прибутку ставиться в залежність від виконання позивачем свого обов`язку, який випливає із установчого документа (статуту) та законодавства.

Так, пунктом 15.3 Статуту ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія», затвердженого наказом Мінекономіки від 14.01.2022 № 111, визначено, що річна фінансова звітність Товариства підлягає обов`язковій перевірці незалежним аудитором (аудиторською фірмою).

Відповідач вказує, що обов`язок подання необхідних документів для прийняття Міністерством економіки України управлінського рішення про розподіл прибутку покладається саме на позивача і таке подання повинно відбуватись на виконання положень Статуту та законодавства. Тобто, проведення аудиту повинно передувати поданню звітності, а у спірних правовідносинах ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» з листом від 14.06.2022 № 01-84/2022 надіслало звітність без висновку аудиту.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач свій обов`язок вчасно не виконав, що призвело до відтермінування прийняття Міністерством економіки України рішення про розподіл чистого прибутку. Відповідач вважає, що виключно неухильне дотримання позивачем положень чинного законодавства та свого статуту забезпечить належне виконання Міністерством економіки України пункту 9 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави від 12.05.2007 № 702.

Відповідач звертає увагу, що Міністерство економіки України листом від 06.05.2022 № 2811-10/21809-08 просило позивача надати перевірену суб`єктом аудиторської діяльності річну фінансову звітність. Позивач у відповідь у додатку до свого листа від 14.06.2022 № 01-84/2022 надіслав до відповідача лише річний звіт за 2021 рік без висновку аудиту. У подальшому відповідач листом від 06.07.2022 № 2811-10/45357-08 «Щодо проведення аудиторської перевірки річної фінансової звітності» просило надати документи щодо закупівлі послуг аудиту. Але позивачем вимоги Статуту та законодавства щодо аудиту виконано лише в кінці року та з листом від 26.12.2022 № 01-360/01/2022 подано до Міністерства економіки України звіт незалежного аудитора ТОВ «Ейч Ел Бі Юкреїн».

Відповідач вважає, що наявність самого лише факту подання позивачем фінансової звітності до Міністерства економіки України не породжує правового наслідку у вигляді виникнення у відповідача обов`язку прийняти рішення про розподіл чистого прибутку. Виключно підтверджена аудиторським висновком фінансова звітність позивача може бути використана Міністерством економіки України у спірних правовідносинах і саме така звітність вже породжує обов`язок відповідача здійснити розподіл чистого прибутку. Тому саме 13.01.2023 відповідач виконав обов`язки вищого органу позивача - Загальних зборів та наказом від 13.01.2023 № 263 затвердив розподіл чистого прибутку позивача та прийняв рішення розмір річних дивідендів за результатами фінансово- господарської діяльності у 2021 році: 50 % чистого прибутку - 77 452 тис. гривень спрямувати на виплату дивідендів.

Тобто, правила, що визначені Порядком формування та реалізації дивідендної політики держави від 12.05.2007 № 702 необхідно застосовувати у сукупності із положеннями чинного законодавства та статуту позивача, які є основоположними для ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія». Натомість у відповідача не може виникнути обов`язок розподілити чистий прибуток ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» за умови, що його фінансова звітність не перевірена та не підтверджена висновком аудиту.

Згідно з пп. 2 п. 1 Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» від 03.03.2022 № 2115-IX у період дії воєнного стану або стану війни, а також протягом трьох місяців після його завершення до фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб не застосовується адміністративна та/або кримінальна відповідальність за неподання чи несвоєчасне подання звітності та/або документів, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідач вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на вказані норми, оскільки факт прийняття Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» не вносить зміни до положень чинного законодавства, зокрема до Господарського кодексу України, Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність». Оскільки, положення чинного законодавства не відміняють обов`язку позивача подавати фінансову звітність з висновком аудитора. Тим більше, що Господарський кодекс України, який регулює господарську діяльність позивача, має вищу силу порівняно із законом.

Так, ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Отже, чинне законодавство у формі кодифікованого нормативно-правового акту має вищу силу відносно закону та не відміняє обов`язок позивача подавати фінансову звітність з висновком аудитора.

Згаданий Закон України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» від 03.03.2022 № 2115-IX звільняє суб`єкти господарювання від обов`язку подавати звітність та від адміністративної та/або кримінальної відповідальності за таке неподання. Тобто, мова йде про інші документи звітності, ніж ті, що лежать в основі спірних правовідносин та за неподання яких передбачена зазначена відповідальність та за їх не подання до інших (саме контролюючих) органів. Тобто, у сукупності пункти 1 та 2 пункту 1 Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» від 03.03.2022 № 2115-IX звільняють позивача від відповідальності за неподання звітності до податкового органу як органу контролю за справлянням податків та інших обов`язкових платежів.

В той час, як у спірних правовідносинах відсутній склад адміністративного чи кримінального правопорушення, оскільки нарахована пеня не є відповідальністю у розумінні Кодексу України про адміністративні правопорушення чи Кримінального кодексу України. В основу спірних правовідносин покладено саме норми Законів України «Про акціонерні товариства» та «Про управління об`єктами державної власності», правова природа правовідносин - корпоративні, а оскаржуваний наказ не є рішенням тотожним, наприклад, рішенню податкового органу як контролюючого органу.

На думку відповідача, сфера застосування Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» на спірні правовідносини не поширюється, а позивач також повинен бути зацікавлений у вчасному поданні документів. Тільки у випадку, якщо існуватиме взаємна зацікавленість сторін спору щодо вчасного виконання своїх обов`язків, правовідносини не будуть спірними. Вказівка суду першої інстанції на обов`язок лише однієї сторони вчасно вчиняти дії фактично поставила сторони спору у нерівне становище, оскільки для Міністерства економіки України обов`язок прийняти рішення про розподіл прибутку на основі звітності, підтвердженої висновком аудиту, ніхто не відміняв, так само як не скасована на період війни норма (абз. 7 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності») про нарахування пені за прострочення сплати дивідендів.

Тобто, суд першої інстанції вказав, що Міністерство економіки України видало оскаржуваний наказ як контролюючий орган. В той же час, таким статусом, як контролюючий орган, Міністерство економіки України не наділено, отже вказаний висновок суду першої інстанції є хибним.

Відповідач вказує, що Міністерство економіки України при реалізації дивідендної політики «не виявляє та не запобігає» порушенням, вчинених господарськими організаціями.

Відповідач звертає увагу, що стаття 2 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» поширює дію на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. А повноваження Міністерства економіки України побудовані таким чином, що положення Господарського кодексу України забороняють Міністерству економіки України втручатись у оперативно-господарську діяльність суб`єктів господарювання.

Таким чином, відповідач вважає, що висновок суду першої інстанції суперечить чинному законодавству, яке визначає правові підстави діяльності Міністерства економіки України в цілому та у спірних правовідносинах зокрема.

05.03.2024 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні такої, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Позивач вважає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі № 320/23493/23 є законним та обґрунтованим, а в процесі розгляду адміністративної справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Натомість, апеляційна скарга на вказане рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки мотиви, зазначені в даній скарзі, на думку позивача, є безпідставними та необґрунтованими.

Так, єдиним порядком спрямування частини чистого прибутку на виплату дивідендів, який затверджений Кабінетом Міністрів України як центральним органом виконавчої влади, і який поширюється на усі господарські товариства, є Порядок формування та реалізації дивідендної політики держави від 12.05.2007 № 702.

Зокрема, п. 9 вказаного Порядку передбачає обов`язок суб`єктів управління корпоративним правами держави забезпечити реалізацію дивідендної політики держави шляхом прийняття в межах корпоративних прав держави рішень про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими організаціями.

Зазначене узгоджується із ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до якої виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства, та абзацом 4 статті 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», відповідно до якої суб`єкти управління об`єктами державної власності забезпечують реалізацію дивідендної політики держави стосовно господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, шляхом здійснення відповідних заходів щодо прийняття в межах корпоративних прав держави рішень про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими товариствами згідно з їх установчими документами та законодавством.

На думку позивача, суд першої інстанції правомірно зазначив, що нормами законодавства не передбачено обов`язку господарських організацій самостійно спрямовувати дивіденди до державного бюджету України, а вказано на обов`язок суб`єкта управління корпоративними правами держави приймати відповідні рішення з на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році.

В той же час, станом на 01.05.2022 (граничний строк для прийняття рішення про виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2021 рік) органом управління позивача - відповідачем, не було прийнято рішення про сплату дивідендів ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія», і, відповідно, у позивача не виникло обов`язку сплатити дивіденди у строк до 01.07.2022.

Позивач вважає, що сама лише наявність постанови про встановлення базового нормативу та встановленого у Законі строку для сплати дивідендів не зобов`язує товариство спрямовувати дивіденди до державного бюджету України на підставі абз. 5 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», без відповідного рішення органу управління корпоративними правами держави.

Тобто, держава, будучи власником акціонерного товариства, має бути зацікавлена у вчасному прийнятті рішень, спрямованих на реалізацію дивідендної політики, зокрема щодо встановлення суми, порядку сплати дивідендів, у строки, встановлені законом, та порушення суб`єктом управління корпоративними правами держави строків прийняття такого рішення не може означати порушення норм Закону з боку акціонерного товариства.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.07.2022 у справі № 640/9680/19.

Саме на виконання вимог пп. 1 п. 1 Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» відповідач видав наказ від 29.07.2022 року № 2372 «Про річні загальні збори Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» за 2021 рік», яким затверджено річний звіт позивача за 2021 рік та зобов`язано в.о. голови Правління ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» ОСОБА_1 подати Загальним зборами протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану річний звіт, який включає фінансову звітність, разом з висновком незалежного аудитора для прийняття рішення Загальними зборами щодо розподілу чистого прибутку ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році.

Таким чином, відстрочення подання ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» фінансової звітності з аудиторським висновком погоджено для позивача органом управління корпоративним правами держави - відповідачем, шляхом видання вищезазначеного наказу.

Позивач звертає увагу, що відповідач, як і суд першої інстанції, застосовував положення Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» шляхом видання наказу від 29.07.2022 № 2372 «Про річні загальні збори Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія», в преамбулі якого заначено, що даний наказ прийнято на підставі вищезгаданого закону. Стверджуючи про те, що суд першої інстанції безпідставно послався на положення Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни», представник відповідача не надає жодної оцінки щодо посилання Міністерства економіки України на цей же Закон у наказі від 29.07.2022 № 2372 «Про річні загальні збори Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія». Позивач наголошує, що зазначений наказ Міністерства економіки України є чинним, не був визнаним незаконним та не є скасованим.

Позивач вказує, що в даних правовідносинах Міністерство економіки України виступає по-перше, як орган управління ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія», який, відповідно до Закону, має виключні повноваження на прийняття рішення щодо нарахування та виплати дивідендів товариством, а по-друге, як орган, який наділений правом на притягнення до відповідальності всіх господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, у разі несвоєчасної сплати дивідендів.

Позивач звертає увагу, що обґрунтовуючи правомірність незаконного наказу відповідач про нарахування пені взагалі не «помічає» наявність наказу Міністерства економіки України наказі від 29.07.2022 № 2372 «Про річні загальні збори Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія», прийнятого на підставі Закону, яким додаткового погоджено для ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» подання Загальним зборам позивача протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану річного звіту, який включає фінансову звітність ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія», разом з висновком незалежного аудитора для прийняття рішення Загальними зборами щодо розподілу чистого прибутку ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році.

Отже, у зв`язку із поєднання в одному органі - Міністерства економіки України, органу управління корпоративним правами держави та контролюючого органу, склалася парадоксальна ситуація, коли намагаючись довести законність свого рішення як контролюючого органу про нарахування пені, відповідач (який також є органом управління) дає пояснення, які не відповідають ні закону, ні інтересам ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія».

Щодо такої підстави для апеляційного оскарження рішення як те, що суд першої інстанції хибно зазначив у рішенні по те, що відповідач є контролюючим органом, позивач зазначає наступе.

Так, як зазначає представник відповідача, суд першої інстанції не заперечує реалізацію Міністерством економіки України дивідендної політики держави, проте наділів Міністерство економіки України контролюючою функцією, яка не властива відповідачу як органу, який формує та реалізує у визначених Кабінетом Міністрів України сферах. При цьому, представник відповідач не зазначає, як це вплинуло на вирішення справи по суті, та в чому полягає порушення суду першої інстанції норм матеріального права.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не наділяв Міністерство економіки України жодною функцією, яка не властива даному органу влади.

На думку позивача, в даних правовідносинах відбулося поєднання в Міністерстві економіки України органу управління Товариства, який, відповідно до Закону, має виключні повноваження на прийняття рішення щодо нарахування та виплати дивідендів Товариством, та органу, який реалізовує дивіденду політику держави та наділений правом на притягнення до відповідальності всіх господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, у разі несвоєчасної сплати дивідендів.

Відповідно суд першої інстанції досліджував правомірність дій Міністерства економіки України як органу управління ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» (своєчасність прийняття рішення про нарахування та сплату товариством дивідендів) та як органу, наділеного правом на нарахування пені за несвоєчасну сплату товариством дивідендів (законність прийняття рішення про нарахування пені).

На думку позивача, саме для розмежування цій двох функцій судом першої інстанції використано характеристику відповідача як органу управління та як контролюючого органу. В той же час, суд першої інстанції в судовому рішенні не наділив Міністерство економіки України жодною функцією не властивою цьому органу, та не застосував жодного нормативно-правового акту, який не регулює данні правовідносини.

Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія» є юридичною особою, що утворена як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі в особі Міністерства економіки України.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» та пункту 11.1. Статуту ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» Вищим органом Товариства є Загальні збори. Функції загальних зборів Товариства виконує Міністерство економіки України.

Відповідно до пунктів 11, 12, 15 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції Загальних зборів відноситься затвердження річного звіту Товариства, розподіл прибутку і збитків Товариства, затвердження розміру річних дивідендів.

Аналогічна норма міститься в п. 11.7 Статуту ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія».

Наказом Міністерства економіки України від 29.07.2022 № 2372 «Про річні загальні збори Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» за 2021 рік» затверджено річний звіт Товариства за 2021 рік та зобов`язано в.о. голови Правління Товариства ОСОБА_1 подати Загальним зборам Товариства протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану річний звіт, який включає фінансову звітність Товариства, разом з висновком незалежного аудитора для прийняття рішення Загальними зборами Товариства щодо розподілу чистого прибутку Товариства за результатами фінансово-господарської діяльності Товариства у 2021 році.

Листом від 26.12.2022 № 01-360/01/2022 на виконання вимог Наказу Міністерства економіки України від 29.07.2022 № 2372 «Про річні загальні збори Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» за 2021 рік» Товариством направлено до Мінекономіки звіт незалежного аудитора - ТОВ «ЕЙЧ ЕЛ БІ ЮКРЕЙН» щодо аудиту фінансової звітності ПрАТ «Укрфінжитло» за рік, що закінчився 31.12.2021.

Відповідач, як суб`єкт управління корпоративними правами держави Товариства, 13.01.2023 видав Наказ № 263 «Деякі питання Загальних зборів Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія», згідно якого звіт незалежного аудитора - ТОВ «ЕЙЧ ЕЛ БІ ЮКРЕЙН» щодо аудиту фінансової звітності ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» за рік, що закінчився 31.12.2021, взято до відома без зауважень.

Затверджено розподіл чистого прибутку ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» та розмір річних дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році:

- 50 % чистого прибутку в розмірі 77 452 тис. гривень спрямовано на виплату дивідендів;

- 5 % чистого прибутку в розмірі 7 745,2 тис. гривень спрямовано до резервного капіталу;

- 45 % чистого прибутку в розмірі 69 706,8 тис. гривень спрямовано до цільового фонду для здійснення компенсації частини процентної ставки за доступним іпотечним кредитуванням.

16.01.2023 ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» згідно платіжного доручення від 16.01.2023 № 35 сплачено до Державного бюджету України 50 % чистого прибутку, що спрямовуються на виплату дивідендів в розмірі 77 452 333 гривні.

У подальшому, Наказом Міністерства економіки України від 25.04.2023 № 2517 «Про перерозподіл коштів із цільового фонду приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» здійснено перерозподіл коштів з цільового фонду приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія», створеного для здійснення компенсації частини процентної ставки за доступним іпотечним кредитуванням, сформованого за рахунок чистого прибутку Товариства, отриманого за результатами фінансово - господарської діяльності Товариства у 2021 році, для сплати до державного бюджету частини чистого прибутку Товариства за 2021 рік у розмірі 40 відсотків, що дорівнює 61 961,6 тис. гривень.

12.05.2023 Міністерством економіки України видано Наказ від 12.05.2023 № 3483 «Про нарахування пені приватному акціонерному товариству «Українська фінансова житлова компанія» за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році» в розмірі 21 113 718,91 грн.

16.05.2023 ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» згідно платіжної інструкції від 16.05.23 № 112 сплачено до Державного бюджету України 40 % частини чистого прибутку, що спрямовуються на виплату дивідендів в розмірі 61 961 866 гривень.

Вважаючи Наказ від 12.05.2023 № 3483 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відстрочення подання ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» фінансової звітності з аудиторським висновком погоджено для товариства органом управління корпоративним правами держави - Міністерством економіки України.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V (далі - Закон №185-V) управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Стаття 3 Закону № 185-V встановлює, що об`єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).

Відповідно до ст. 4 Закону № 185-V суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

На виконання абзаців 1, 4, 5, 7 ч. 5 ст. 11 Закону № 185-V господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів, якщо інше не встановлено законом.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах.

На суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання Наказу Міністерства економіки України від 13.01.2023 № 263 «Деякі питання Загальних зборів Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія», вимог ст. 11 Закону № 185-V, позивач 16.01.2023 згідно платіжного доручення № 35 сплатив дивіденди до Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році в розмірі 77 452 333 грн.

Відповідно до абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону № 185-V Мінекономіки прийнято наказ від 02.07.2013 № 725, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.10.2013 за № 1830/24362, яким затвердило Порядок нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків (надалі - Порядок № 725).

Керуючись п. 7 Порядку № 725 у місячний строк з дня отримання документів, визначених у пункті 3 цього Порядку, Мінекономрозвитку розраховує розмір пені на суму дивідендів (частину суми дивідендів), несвоєчасно сплачених господарським товариством, та приймає в установленому порядку наказ про нарахування пені, який підписує Міністр економічного розвитку і торгівлі України або його перший заступник, заступники.

Механізм формування Мінекономіки разом з Мінфіном дивідендної політики держави, її реалізації суб`єктами управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі господарських організацій (далі - суб`єкти управління корпоративними правами держави) визначає Порядок формування та реалізації дивідендної політики держави, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 702 (далі - Порядок № 702).

Пункт 9 Порядку № 702 встановлює, що суб`єкти управління корпоративним правами держави забезпечують відповідно до затверджених базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році, реалізацію дивідендної політики держави шляхом здійснення заходів щодо прийняття в межах корпоративних прав держави рішень про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими організаціями згідно з їх установчими документами та законодавством.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 34 Закону України «Про акціонерні товариства» від 27.07.2022 № 2465-IX виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку за звітний рік та/або нерозподіленого прибутку, та/або резервного капіталу на підставі рішення загальних зборів протягом шести місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Абзац 4 ст. 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX (далі - Закон № 1928-IX) встановлює, що суб`єкти управління об`єктами державної власності забезпечують реалізацію дивідендної політики держави стосовно господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, шляхом здійснення відповідних заходів щодо прийняття в межах корпоративних прав держави рішень про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими товариствами згідно з їх установчими документами та законодавством.

Таким чином, суд не заперечує правомірну участь Мінекономіки у формуванні разом з Мінфіном дивідендної політики держави відповідно до Порядку № 702.

Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначеними нормами не передбачено обов`язку господарських організацій самостійно спрямовувати дивіденди до державного бюджету України, а вказано на обов`язок суб`єкта управління корпоративними правами держави приймати відповідні рішення з урахуванням затверджених базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на 01.05.2022 (граничний строк для прийняття рішення про виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2021 рік) органом управління позивача - відповідачем, не було прийнято рішення про сплату дивідендів ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія», відтак вірним є висновок суду першої інстанції, що у позивача не виникло обов`язку сплатити дивіденди у строк до 01.07.2022. Оскільки, сама лише наявність Постанови про встановлення базового нормативу та встановленого у Законі строку для сплати дивідендів не зобов`язує позивача спрямовувати дивіденди до державного бюджету України на підставі абз. 5 ч. 5 ст. 11 Закону № 185-V, без відповідного рішення органу управління корпоративними правами держави. Лише, у разі прийняття господарським товариством у строк до 01 травня року, що настає за звітнім, рішення про сплату дивідендів, але не сплати їх в строк до 01 липня року, що настає за звітнім, то Мінекономіки має право нарахувати пеню.? ?

Як вказано вище, відповідно до статті 20 Закону № 1928-IX у разі не прийняття господарським товариством рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, то товариство сплачує до держбюджету до 1 липня року, що настає за звітним, частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, на державну частку, але не менше 90 відсотків.?

Як вірно вказує суд першої інстанції, у разі не прийняття господарським товариством рішення про нарахування дивідендів у строк до 01 травня року, що настає за звітнім, Законом встановлені інші юридичні наслідки - сплата до Державного бюджету України частини чистого прибутку в розмірі 90 відсотків.

Як не заперечують сторони у справі, за рішенням органу управління, позивач сплатив до Державного бюджету України частину чистого прибутку в розмірі 90 відсотків, 50 відсотків з яких спрямовано на виплату дивідендів згідно Наказу Мінекономіки від 13.01.2023 № 263, 40 відсотків спрямовано на виплату дивідендів - згідно Наказу Мінекономіки від 25.04.2023 № 2517.?

Щодо невиконання позивачем свого обов`язку щодо подання до Міністерства фінансової звітності ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія», перевіреної суб`єктом аудиторської діяльності, що в свою чергу, має наслідком нарахування Міністерством, як контролюючим органом, пені за несвоєчасну сплату позивачем дивідендів до Державного бюджету України, слід зазначити наступне.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався, та діє на даний час.

Підпунктами 1 та 2 п. 1 Закону України "Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни" від 03.03.2022 № 2115-IX (далі - Закон № 2115-IX) встановлено, що фізичні особи, фізичні особи - підприємці, юридичні особи, крім тих, які наділені бюджетними повноваженнями згідно із законодавством, подають облікові, фінансові, бухгалтерські, розрахункові, аудиторські звіти та будь-які інші документи, подання яких вимагається відповідно до норм чинного законодавства в документальній та/або в електронній формі, протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану або стану війни за весь період неподання звітності чи обов`язку подати документи. ?

У період дії воєнного стану або стану війни, а також протягом трьох місяців після його завершення до фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб не застосовується адміністративна та/або кримінальна відповідальність за неподання чи несвоєчасне подання звітності та/або документів, визначених підпунктом 1 цього пункту.?

Сторонами у справі не заперечується, що відповідач видав наказ від 29.07.2022 № 2372 «Про річні загальні збори Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» за 2021 рік», яким затверджено річний звіт ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» за 2021 рік та зобов`язано в.о. голови Правління ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» ОСОБА_1 подати Загальним зборам ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану річний звіт, який включає фінансову звітність ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія», разом з висновком незалежного аудитора для прийняття рішення Загальними зборами Товариства щодо розподілу чистого прибутку ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» за результатами фінансово-господарської діяльності ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» у 2021 році.?

Як вірно вказує суд першої інстанції, таким чином відстрочення подання позивачем фінансової звітності з аудиторським висновком погоджено органом управління корпоративним правами держави - відповідачем, шляхом видання вищезазначеного наказу.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.

У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи відповідача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства економіки України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.О. Беспалов

І.О. Грибан