Постанова

від 02.04.2024 по справі 320/41790/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/41790/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2023 НОМЕР_1.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є неправомірною.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Оболонським відділом Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 19.05.2023 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі постанови № НОМЕР_2 від 29.01.2021 про стягнення виконавчого збору в сумі 148 560,02 грн.

Постанова про стягнення виконавчого збору від 29.01.2021 прийнята в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 159 7612,04 грн.

Постановою головного державного виконавця Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 19.05.2023 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 стягувачу повернуто виконавчий лист №755/6330/16-ц від 30.05.2016, виданий Дніпровським районним судом міста Києва 30.05.2016, що зумовило закінчення виконавчого провадження (згідно частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що фактичними мотивами, які спонукали позивача звернутись з цим позовом до суду, стала незгода зі стягненням з нього виконавчого збору, проте, в цьому випадку слід врахувати, що за змістом пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами, що дає підстави для висновку про те, що постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, має наслідком стягнення з боржника вже визначеної суми. Оскільки предметом позову є постанова про відкриття виконавчого провадження, доводи позивача про неправомірність постанови про стягнення виконавчого збору є помилковими, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору .

Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 частини першої статті 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його письмовою заявою, державний виконавець, у разі, якщо виконавчий збір не стягнуто, зобов`язаний відкрити нове виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП № НОМЕР_2 від 29.01.2021 стягнуто з позивача виконавчий збір в сумі 148 560,02 грн.

Докази повного погашення вказаної суми виконавчого збору, або ж відомості про її зменшення чи скасування постанови про стягнення до суду надані не були.

Зважаючи на це, оскільки виконавчий документ у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 було повернуто у зв`язку із поданням відповідної заяви стягувачем, то відповідач правомірно виконав свій обов`язок із відкриття виконавчого провадження із примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача, які стосувалися неправомірності стягнення виконавчого збору, так як відповідна постанова не є предметом даного спору. Із цих же підстав колегія суддів відхиляє ці ж доводи скаржника.

Суд апеляційної інстанції також наголошує на помилковості посилань скаржника на практику Верховного Суду, яка прийнята за суттєво інших обставин, у яких, зокрема, касаційний суд розглядав питання правомірності винесення постанов про стягнення судового збору, які, як уже зазначалося, не є предметом спору у справі, що розглядається.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова