Постанова

від 13.03.2024 по справі 303/1280/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/1280/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 березня 2024 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого Собослой Г.Г.,

суддів: Фазикош Г.В., Мацунич М.В.,

з участю секретаря Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року у справі №303/1280/18 (Головуючий: Монич В.О.)

в с т а н о в и л а :

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до виконавчого комітету Мукачівської міської ради, ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, поновлення права власності, витребування квартири.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року у справі № 303/7768/13-ц у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №11118487001 від 15 лютого 2007 року в сумі 26 579,72 доларів США було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом передачі її у власність ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2007 року.

У подальшому ПАТ «Дельта Банк» зареєструвало право власності на вказану квартиру та 04 січня 2018 року проведені електронні торги з її продажу, переможцем яких став ОСОБА_1

31 січня 2018 року ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у справі № 303/7768/13-ц скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року, на підставі якого за ПАТ «Дельта Банк» було зареєстровано право власності на зазначену квартиру та ухвалене нове судове рішення про відмову у задоволенні позову банку.

Посилаючись на вказані обставини та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_2 , просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора від 04 липня 2017 року про реєстрацію за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 (індексний номер 35977533);

- визнати недійсними електронні торги від 04 січня 2018 року проведені на сайті dgf.prozorro.sale, результати яких оформлені протоколом №UA-EA-2017-12-21-000082-b, переможець ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 31 січня

2018 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 ;

- поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 ;

- витребувати від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора від 04 липня 2017 року про реєстрацію за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 (індексний номер 35977533).

Визнано недійсними електронні торги від 04 січня 2018 року проведені на сайті dgf.prozorro.sale, результати яких оформлені протоколом №UA-EA-2017-12-21-000082-b, переможець ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31 січня 2018 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду на підставі якого було звернуто стягнення на спірну квартиру скасовано і заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Дельта Банк», визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, поновлення права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. У частині вирішення позовних вимог про витребування майна рішення суду залишено без змін.

Постанова Закарпатського апеляційного суду мотивована тим, що банк не вправі відчужувати спірне майно, оскільки судове рішення, яке стало підставою для реєстрації за банком права власності на квартиру скасоване і ефективним та достатнім способом захисту порушеного права ОСОБА_2 є витребування квартири.

Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» по 1 771,55 грн кожному у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційних скарг.

Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про витребування квартири скасовано і справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Предметом перегляду у суді апеляційної інстанції є рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17.12.2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у частині витребування від нього на користь ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі в оскаржуваній ним частині, ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 , які просять рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року у справі № 303/7768/13-ц, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 травня 2017 року про виправлення описки, позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , Державної реєстраційної служби України задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11118487001 від 15 лютого 2007 року у сумі 26 579,72 доларів США, що еквівалентно 212 595,58 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом передачі її у власність ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2007 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_2 , а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

29 червня 2017 року, на підставі зазначеного рішення суду, за ПАТ «Дельта Банк» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

04 січня 2018 року проведено електронні торги (аукціон) з продажу вищевказаної квартири (лот F11G2016), результати яких оформлені протоколом № UA-EA-2017-12-21-000082-b, а переможцем торгів став ОСОБА_1 із ціновою пропозицією 280 001 грн.

31 січня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

У подальшому рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року у справі № 303/7768/13-ц скасовано постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року та у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі у власність квартири АДРЕСА_2 , 11 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року касаційні скарги ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 у справі №303/7768/13-ц залишено без задоволення,а постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишено без змін.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 зазначено, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий, і, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

У постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс17 зазначено, що за змістом пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц). При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 конкретизовані аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1193цс15 та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц. Означена конкретизація полягала, зокрема, в тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, з урахуванням усіх встановлених обставин справи суд приходить до висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна.

При вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача його майна, у тому числі з`ясуванню підлягає і те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Зазначене має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно врахувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів, не розкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.09.2023 року №345267727 вбачається, що ОСОБА_1 на території міста Мукачеве та міста Ужгорода належать на праві власності декілька об`єктів нерухомого майна, квартир як іпотекодержателю, придбані ним шляхом купівлі права вимоги за кредитними договорами та договорами, які забезпечують їх виконання через електронну площадку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Позивачка ОСОБА_2 іншого майна, окрім квартири АДРЕСА_2 не має, ця квартира є її єдиним житлом, в якому проживає разом із дочкою та сином, що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРПНМ від 05.09.2023 р. №345267151, а тому втручання держави у позбавлення її права на житло становитиме у порівнянні з ОСОБА_1 непропорційний тягар.

Відповідач у справі ОСОБА_1 юрист за фахом, діючий адвокат Національної асоціації адвокатів України (свідоцтво №21/858 від 25.01.2013 р.) добре обізнаний з практикою реалізації майна у процедурі банкрутства фізичних осіб.

Так, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_1 був обізнаний, що вказане майно ПАТ «Дельта Банк» набув на підставі судового рішення у справі №303/7768/13-ц, яке у подальшому було скасоване. Відповідач у даній ситуації діяв недобросовісно, використовуючи знання в юриспруденції з корисливих мотивів, тобто з мотивів придбати нерухоме майно за заниженою ринковою ціною з метою отримання у подальшому прибутку. Відповідач квартиру перед її купівлею не оглядав, ключі від продавця не отримував, а отже при купівлі іпотечного майна не проявив розумну обачність щодо підстав набуття права власності на квартиру продавцем ПАТ «Дельта Банк» на підставі рішення суду, яке суперечить вимогам ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, набувач ОСОБА_1 не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до АТ «Дельта Банк» про стягнення сплаченої її вартості в якого він придбав квартиру.

Доводи ОСОБА_1 про те, що витребування у добросовісного набувача спірного майна становитиме для нього надмірний тягар не знайшли свого підтвердження і спростовуються вищезазначеним висновком суду апеляційної інстанції.

За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 в оскаржуваній частині і рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, судова колегія,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 березня 2024 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом:

Суддя Закарпатського

апеляційного суду Габор СОБОСЛОЙ