Постанова

від 27.03.2024 по справі 335/1954/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.03.2024 Справа № 335/1954/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/1954/23 Головуючий у 1-й інстанції: Романько О.О.

Провадження № 22-ц/807/471/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства«Запорізький виробничийалюмінієвий комбінат» на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення (дії) заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни, заінтересована особа - Акціонерне товариство«Запорізький виробничийалюмінієвий комбінат»,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М., заінтересована особа - АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», яка підписана адвокатом Волошиною Є.В.

В обґрунтування вимог зазначав, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2023 року по справі № 335/1954/23 було задоволено його вимоги до АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення заробітної плати та належних сум у зв`язку зі звільненням. Рішення в установленому законом порядку набрало законної сили.

Орджонікідзевським районним судом м. Запорiжжя 02.08.2023 року було видано виконавчі листи на виконання зазначеного рішення суду.

Виконавчі листи було подано до Лівобережного відділу ДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

29.08.2023 року державний виконавець відкрив виконавчі провадження.

Згідно постанов від 29.08.2023 року вчинення виконавчих дій було зупинено відповідно до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5«Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році», п.12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України«Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 вважає, що у спірних відносинах втручання держави у право на працю та право на мирне володіння майном здійснюється: з відвертим порушенням принципу верховенства права; є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, але аж ніяк не перетворення таких підприємств на повністю недоторканих перед законом і судом шляхом надання їм можливості не виконувати будь-які рішення суду. Вказані обставини не були враховані виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов про зупинення виконавчих дій. В спірних відносинах усуненням порушення є зобов`язання виконавця скасувати незаконні постанови, що матиме наслідком відновлення виконавчих дій аж до повного виконання рішення.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 29.08.2023 про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП 72640723, ВП 72640852, ВП 72640118.

- зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанови від 29.08.2023 про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП 72640723, ВП 72640852, ВП 72640118.

- зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавчі провадження.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 29.08.2023 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП №72640118, ВП 72640723, ВП 72640852 задоволено частково.

Скасовано постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 29.08.2023 про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № 72640118, № 72640723, № 72640852.

Зобов`язано заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлану Миколаївну поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчих проваджень № 72640118, № 72640723, № 72640852 з примусового виконання виконавчих документів № 335/1954/23 від 02.08.2023, виданих Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя.

В задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» Павленко С.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу суду скасувати, відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що 68,0095% акцій статутного капіталу Товариства належить державі, Товариство включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, що є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Положеннями Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначені підстави та строки зупинення вчинення виконавчих дій, вимоги закону про зупинення виконавчий дій є обов`язковими для виконавця.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Волошиної Є.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, постановлена з урахуванням норм щодо гарантій виконання судового рішення та передбачених гарантій на отримання плати за труд. Звертає увагу, що не зважаючи на наявні кошти на рахунках, рішення Орджонікіджзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/1954/23 від 18.05.2023 року про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 заробітної плати, належних сум у зв`язку зі звільненням, до теперішнього часу не виконано.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Фонду державного майна України №1 від 04 січня 2022 року, з врахуванням змін згідно Наказу Фонду державного майна України №978 від 02 вересня 2022 року та Наказу Фонду державного майна України №465 від 10 березня 2023 року АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Згідно з додатком № 1 до Наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» № 1 від 04 січня 2022 року (Перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності) належні державі пакет акцій АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» в розмірі 68,0095% статутного капіталу включено в перелік об`єктів, що підлягають приватизації в 2022 році.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ЗАлК» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», в тому числі з рахунків його відокремленого структурного підрозділу Придніпровське виробниче управління Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 9 961 гривні 96 копійок. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», в тому числі з рахунків його відокремленого структурного підрозділу Придніпровське виробниче управління Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу за посадою інженера-електроніка І категорії, у розмірі 19725,00 гривень. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», в тому числі з рахунків його відокремленого структурного підрозділу Придніпровське виробниче управління Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2650,00 гривень.

На виконання рішення суду у справі № 335/1954/23 за заявою стягувача ОСОБА_1 04.08.2023 року йому були надіслані три виконавчі листи.

ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про відкриття виконавчого провадження, ним були пред`явлені до примусового виконання: виконавчий лист № 335/1954/23, виданий 02.08.2023 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 9961,96 гривні; виконавчий лист № 335/1954/23, виданий 02.08.2023 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з АТ «ЗАлК» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги за посадою інженера-електроніка І категорії, у розмірі 19725,00 гривень; виконавчий лист № 335/1954/23, виданий 02.08.2023 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з АТ «ЗАлК» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2650,00 гривень.

29.08.2023 заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світланою Соколенко винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП № 72640723 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2650 гривень 00 копійок; ВП № 72640118 щодо вихідної допомоги за посадою інженера-електроніка І категорії у розмірі 19 725 гривень 00 копійок; ВП № 72640852 про стягнення з АТ «ЗАЛК» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у розмірі 9961 гривні 96 копійок, копії яких були направлені сторонам виконавчого провадження.

Виконавчі провадження за виконавчими листами наданими стягувачем на підставі рішення державного виконавця було приєднано до зведеного виконавчого провадження відносно боржника АТ «ЗАлК».

29.08.2023 заступник начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світлана Соколенко на підставі п. 12 ч. 1ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження»винесла постанови про зупинення вчинення виконавчих дій по всім трьом зазначеним виконавчим провадженням, у зв`язку із наказом Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021році». Далі зазначено про продовження цього наказу у 2023 році.

За приписами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців є Закон України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню

Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації;

Зупинення виконавчого провадження - це припинення вчинення виконавчих дій, обумовлене обставинами, що перешкоджають у їх вчиненні, передбаченими у нормах Закону України "Про виконавче провадження", які не можуть бути усунуті ані виконавцем, ані учасниками виконавчого провадження, протягом певного проміжку часу.

Із зупиненням виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти будь-які виконавчі дії по такому виконавчому провадженні допоки існують обставини, якими обумовлено зупинення виконавчого провадження, до того моменту, поки останнє не буде відновлено на підставі постанови виконавця.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18 червня 2020 року в справі № 796/165/18 (провадження № 61-2247ав20).

Отже, положеннями статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано обов`язок державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій, зокрема у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Згідно із частиною п`ятою статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Питання застосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" стало предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 07 грудня 2022 року у справі №908/1525/16 (провадження № 12-65гс21) дійшла таких висновків.

(2.1) Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння майном (коштами).

17. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

18. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

19. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 166-168).

20. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

20.1. Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

20.2. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

20.3. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

21. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

(2.1.1) Чи ґрунтувалося втручання у право мирного володіння майном на законі?

22. Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема, у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII).

24. З огляду на встановлений судами факт включення відповідача до переліку об`єктів малої приватизації державний виконавець мав підстави для зупинення виконавчого провадження з виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.

25. Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулює Закон України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон № 2269-VIII).

26. Порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті ФДМ України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації (частина перша статті 10 Закону № 2269-VIII).

27. Приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації (частина друга цієї ж статті Закону № 2269-VIII).

28. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються ФДМ України (частина третя статті 11 Закону № 2269-VIII).

29. Для включення державного майна до переліків об`єктів малої приватизації уповноважені органи управління, зокрема, постійно переглядають, виявляють державне майно, яке безпосередньо не забезпечує виконання такими органами встановлених законодавством завдань; державне майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств (крім матеріальних носіїв секретної інформації); майно, що більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, та щокварталу вносять ФДМ України свої пропозиції щодо включення державного майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації (абзаци перший, другий частини шостої статті 11 Закону № 2269-VIII).

30. У Законі № 2269-VIII немає приписів, які б забороняли чи обмежували можливість неодноразового (з року в рік) внесення державного підприємства до переліку об`єктів малої / великої приватизації державної власності. Тому уповноважений на те державний орган формально міг учиняти такі дії.

34. За змістом наведених приписів прийняття рішення про приватизацію державного підприємства мало наслідком зупинення виконавчого провадження, у якому це підприємство є боржником, а також закриття провадження у справі про його банкрутство. Отже, зупинення державним виконавцем учинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, мало належне підґрунтя у національному законодавстві. Відповідні приписи Конституційний Суд України не визнавав неконституційними.

35. Згідно з практикою ЄСПЛ закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 06 червня 2019 року № 3-р/2019).

36. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

37. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

38. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи як пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, так і пункту 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство відповідача, є доступними, чіткими, однозначними, а дії держави з виконання цих приписів - передбачуваними і для позивача, і для відповідача.

(2.1.2) Чи переслідувало втручання у право мирного володіння майном (коштами) легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції?

40. Основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику (частина перша статті 2 Закону № 2269-VIII).

41. Серед принципів приватизації законодавець визначив такі: законність; відкритість та прозорість; рівність та змагальність; державне регулювання та контроль; продаж об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захист економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повне, своєчасне та достовірне інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації (частина друга статті 2 Закону № 2269-VIII).

42. За змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про приватизацію державного майна» (в подальшому назва Закону, зареєстрованого 04 вересня 2017 року за № 7066, акт № 2269-VIII від 18 січня 2018 року, змінена, а зазначений Закон прийнято Верховною Радою України у другому читанні та в цілому під назвою Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна»), під час підготовки та прийняття цього Закону враховано таке: (а) соціально-економічна ситуація в Україні вимагає кардинального прискорення проведення реформування економіки, управління державною власністю; (б) понад 90 % державних активів уведено в експлуатацію 50-150 років тому, затримка з приватизацією цих об`єктів призводить до їх подальшого руйнування, зниження інвестиційної привабливості; (в) відсутність джерел, потрібних для модернізації виробництва, інвестицій впливає на конкурентоспроможність державних підприємств, неефективне управління доводить їх до банкрутства.

43. Отже, Закон № 2269-VIII спрямований на суттєве удосконалення, спрощення і скорочення процедур приватизації для досягнення високих темпів приватизації, прозорості та відкритості приватизаційного процесу, залучення широкого кола інвесторів до придбання державної власності. Наслідком проведеної приватизації має бути фінансове оздоровлення підприємств і збереження виробництва у сферах, які є пріоритетними для національної економіки.

44. За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» ЗДП «Кремнійполімер» є таким об`єктом.

45. Інтерес держави у збереженні економічної потужності державних підприємств також відображають приписи Закону № 2864-ІІІ, чинного з 05 січня 2002 року.

46. Частиною першою статті 1 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Близькі за змістом приписи є у статті 1 цього Закону у чинній редакції.

47. У преамбулі Закону № 2864-ІІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вказано, що він спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

48. Ураховуючи стратегічне значення ЗДП «Кремнійполімер» для економіки та безпеки України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлені законодавцем обмеження як на вчинення дій у виконавчому провадженні щодо цього боржника (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII), так і стосовно припинення (закриття) провадження у справі про його банкрутство (пункт 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство) є такими, що спрямовані на здійснення державою контролю за користуванням відповідним майном (ЗДП «Кремнійполімер») відповідно до загальних інтересів, зокрема інтересів у запобіганні відчуженню майна, що складає майновий комплекс ЗДП «Кремнійполімер», через неприватизаційні процедури (виконавче провадження, провадження у справі про банкрутство) й отриманні найбільшої ціни під час його приватизації зі збереженням виробництва у стратегічній галузі економіки. Тому встановлені з цією метою зазначені обмеження є легітимними, тобто відповідають абзацу другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

(2.1.2.1) Чи застосовні гарантії щодо виконання судових рішень, передбачені Законом № 4901-VI, до державних підприємств, які включені до переліку об`єктів, що підлягають приватизації?

49. Скаржник фактично переконаний у тому, що гарантії Закону № 4901-VI застосовні до нього незалежно від його власної поведінки та ситуації відповідача. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується. Вважає, що з огляду на обставини цієї справи, враховуючи поведінку скаржника та становище відповідача, відсутні підстави для застосування зазначених гарантій.

50. Підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності (частини перша, друга статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Державним підприємство класифікується виходячи з того, що воно створюється на державній формі власності (частина перша статті 63 ГК України).

51. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (частини перша, п`ята, дев`ята статті 73 ГК України). Отже, державному підприємству притаманні всі ознаки юридичної особи згідно зі статтями 80-81 ЦК України, яка самостійно відповідає за зобов`язаннями всім належним їй майном, а у випадку неплатоспроможності визнається банкрутом із наступним задоволенням вимог кредиторів у процедурі банкрутства (стаття 214 ГК України).

52. Закон № 4901-VІ було прийнято 05 червня 2012 року, зокрема, з метою надання державних гарантій щодо виконання зобов`язань перед кредиторами державних підприємств, які не підлягали приватизації. Через це не було можливості звернути стягнення на активи такого підприємства, оскільки було введено мораторій на відчуження основних засобів державних підприємств Законом № 2864-ІІІ до вдосконалення механізмів приватизації такого майна та існували законодавчі обмеження процедур банкрутства окремих державних підприємств.

53. Так, частиною другою статті 4 Закону № 4901-VI передбачалося, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

54. Така державна гарантія поширювалася на коло суб`єктів, визначених статтею 2 цього Закону. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (перше речення частини першої та частина друга статті 2 Закону № 4901-VI).

55. Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 4901-VI метою останнього є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду вказаної категорії. Досягнення цієї мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника - юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника. Метою прийняття означеного закону також було вирішення питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава.

56. Отже, метою законодавця було забезпечити додаткову (субсидіарну) відповідальність держави за виконання судових рішень щодо державних підприємств, які не можуть відповідати за своїми зобов`язаннями власним майном, оскільки відчуження такого майна взагалі заборонено державою. Якби метою такої законодавчої гарантії щодо виконання судових рішень про стягнення боргу з державних підприємств було прискорення їх виконання до шести місяців з часу відкриття виконавчого провадження, то держава тим самим порушила би принцип рівності суб`єктів господарювання, створивши переваги для задоволення у виконавчому провадженні всіх вимог до державних підприємств за рахунок державного бюджету. Такої мети прийняття закону парламент не задекларував, оскільки вона порушувала б конституційні засади рівності суб`єктів підприємницької діяльності.

57. З огляду на мету прийняття Закону № 4901-VI, визначену пояснювальною запискою, щодо забезпечення державних гарантій для підприємств, які не підлягають приватизації, та обмеження такої гарантії щодо юридичних осіб, примусова реалізація майна яких допускається у статті 2 цього Закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обсяг державної гарантії щодо виконання судових рішень за Законом № 4901-VІ не може виходити за межі тих державних підприємств (юридичних осіб), майно яких не підлягає приватизації. Державне підприємство є юридичною особою та повинно нести відповідальність за своїми зобов`язаннями належним йому майном відповідно до загальних положень статті 96 ЦК України. За відсутності законодавчих обмежень щодо відчуження майна державного підприємства держава як його засновник не може відповідати за боргами створеної нею юридичної особи. Протилежний підхід створював би привілеї для діяльності такого суб`єкта господарювання всупереч загальним положенням цивільного та господарського законодавства. Крім того, можливість задовольнити свої вимоги за рахунок держави створює для кредитора державного підприємства переваги у черговості задоволення вимог, яка визначена імперативно законами для процедур зведеного виконавчого провадження чи провадження у справі про банкрутство. Оскільки метою законодавця при прийнятті Закону № 4901-VІ не могло бути створення переваг для окремих суб`єктів господарювання, то немає підстав і для того, аби такі переваги для кредитора державного підприємства, яке підлягає приватизації, створював суд.

58. Удосконалюючи механізми приватизації державного майна, законодавець 18 січня 2018 року прийняв нову редакцію Закону України № 2269-VІІІ «Про приватизацію державного і комунального майна», якою значно розширив можливості продажу цілісних майнових комплексів державних підприємств у випадку включення їх ФДМ України до переліку об`єктів на приватизацію.

59. У випадку включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно з частиною другою статті 4 Закону № 4901-VІ. Кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства.

60. Необґрунтовані затримки з виконання чинного судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, яке тривалий час перебуває у процедурі приватизації, внаслідок чого зупинено виконавче провадження, зважаючи на конкретні обставини, можуть бути у певних випадках підставою для задоволення судом скарги на дії виконавця та зобов`язання його поновити виконавче провадження. Крім того, виконуючи зобов`язання за Конвенцією, Україна має запровадити позасудовий юридичний механізм для виплати компенсацій за затримки з виконанням державою чинних судових рішень, ухвалених на користь кредиторів. Такий механізм має стосуватися і тих випадків, коли державне підприємство тривалий час перебуває у процедурі приватизації. Відсутність цього компенсаторного механізму не означає, що держава має відповідати у повному обсязі перед кредиторами за боргами будь-яких державних підприємств.

(2.1.3) Чи є встановлені законом обмеження щодо виконання судових рішень, боржником за якими є ЗДП «Кремнійполімер», пропорційними легітимній меті втручання у право кредитора цього підприємства на мирне володіння майном?

61. Відмовляючи у задоволенні скарги, суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили пропорційність втручання у реалізацію позивачем інтересу у виконанні ухваленого на його користь рішення суду й отриманні присуджених коштів. Виправляючи цю помилку й оцінюючи відповідний довід касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає таке втручання пропорційним.

62. Позивач скаржився на те, що судове рішення у справі № 908/1525/16 тривалий час не виконується через те, що державний виконавець зупинив виконавче провадження з його виконання, а ФДМ України своїми наказами впродовж трьох років включав відповідача до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, що унеможливлювало поновлення виконавчих дій. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей аргумент стосується встановлення того, чи було дотримано органами влади справедливого балансу між інтересами ТОВ «Кремнійполімер» і суспільними інтересами.

63. Перевіряючи дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд має оцінити різні інтереси учасників спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними й ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (див. mutatismutandisрішення ЄСПЛ від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 115), а також від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 та № 1075/16, пункт 102)).

64. За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад господарського судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 11 ГПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 236 ГПК України).

65. Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, § 34)).

66. У § 51 рішення від 05 січня 2010 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У § 52 цього ж рішення ЄСПЛ вказав, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

67. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. § 53 згаданого рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

68. Порушення державою обов`язку забезпечити виконання чинного судового рішення у розумний строк не є підставою для покладення на неї боргу, яке за цим рішенням учасник цивільного обороту має сплатити кредиторові. Останній може претендувати на отримання від держави компенсації за неналежне виконання нею позитивного матеріального обов`язку з виконання чинного рішення суду. Розмір такої компенсації залежить від багатьох чинників, зокрема, від поведінки кредитора, боржника, держави, їхнього становища, складності виконавчого провадження тощо. Проте така компенсація не може бути домірною розміру заборгованості за судовим рішенням. Інакше кажучи, вона не має бути перекладанням обов`язку боржника за судовим рішенням на державу.

69. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що рішення у справі № 908/1525/16 Господарський суд Запорізької області прийняв 05 липня 2016 року, і це рішення не оскаржив ні позивач, ні відповідач, ні держава. Станом на час касаційного розгляду воно залишається чинним і невиконаним. Рішення від 05 липня 2016 року суд ухвалив щодо боржника, який перебував у стадії санації в процедурі банкрутства через заборгованість за поточною господарською діяльністю, на ці грошові вимоги не поширювався мораторій щодо їх виконання у процедурі банкрутства до часу введення ліквідаційної процедури 30 листопада 2016 року. Тому позивач мав можливість виконати судове рішення як через керуючого санацією, який зобов`язаний задовольняти вимоги поточних кредиторів у процедурі банкрутства, так і через судових виконавців шляхом пред`явлення наказу суду до виконання. У матеріалах справи немає доказів звернення до виконавця про виконання наказу суду за первісно виданим наказом суду від 18 липня 2016 року у цій справі або доказів звернення до керуючого санацією. Причини непред`явлення до виконання наказу суду у період 18 липня - 29 листопада 2016 року скаржник не пояснив.

70. Як установили суди попередніх інстанцій, скаржник здійснював господарську діяльність - надавав давальницьку сировину для переробки суб`єкту господарювання, який перебував у процедурі банкрутства. Отже, він усвідомлював або повинен був усвідомлювати додаткові ризики його господарських операцій з неплатоспроможною юридичною особою та мав з особливою ретельністю ставитися до реалізації й захисту власних прав та інтересів. Але цього не зробив. І, отримавши чинне рішення суду про стягнення боргу з відповідача, не вжив передбачених законом заходів для того, щоби це рішення виконати. Отже, скаржник унаслідок власної бездіяльності упустив можливість виконати рішення суду у процедурі банкрутства щодо відповідача.

71. Рішення у справі № 908/1525/16 суд ухвалив 05 липня 2016 року, і на той час обов`язків державного виконавця зупинити виконавче провадження з виконання судового рішення, боржником у якому є державне підприємство (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII), а суду - припинити провадження у справі про банкрутство державного підприємства (пункт 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ) не було. Законодавець на той час надавав перевагу захисту кредиторами своїх прав у процедурах банкрутства (санації) неплатоспроможних державних підприємств. Доказів задоволення вимог кредитора-скаржника у процедурі санації матеріали справи не містять. Отже, не можна стверджувати, що виконання судового рішення було завідомо неможливим через дію приписів Закону № 2269-VІІІ, які набули чинності 07 березня 2018 року.

72. Подальші законодавчі зміни регулювання правового статусу державних підприємств посилили механізми конкурсного продажу державних підприємств цілісними майновими комплексами із застосуванням тимчасових обмежувальних заходів щодо кредиторів цієї категорії юридичних осіб, зокрема задля визначення майнового стану відповідних підприємств, щоби потенційний інвестор розумів співвідношення між активами та пасивами підприємства на момент приватизації останнього. Так, із прийняттям 18 січня 2018 року Закону № 2269-VІІІ бачення законодавця стосовно процедури банкрутства державних підприємств і примусового виконання судових рішень, у яких це підприємство є боржником, змінилося. Але з огляду на проголошену в Законі № 2269-VІІІ мету приватизації не можна було очікувати, що внесені ним зміни до Законів № 1404-VIII і № 2343-XII (у частині обмеження можливості задоволення кредиторських вимог державними підприємствами, що включені до переліку об`єктів, які підлягають приватизації) зумовлять невизначену у часі тривалість виконання чинного судового рішення.

73. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що суди не встановили, що позивач учиняв дії з пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 18 липня 2016 року у справі № 908/1525/16 про примусове стягнення у межах встановленого для цього строку, як і те, що він учиняв будь-які дії, спрямовані на виконання чинного рішення суду у процедурі банкрутства після цієї дати до 01 липня 2019 року, коли отримав дублікат наказу господарського суду. Так само Господарський суд Запорізької області в ухвалі від 01 липня 2019 року у справі № 908/1525/16, вирішуючи питання про видачу дубліката наказу, не встановив, що позивач із часу набрання чинності рішенням господарського суду від 05 липня 2016 року вчиняв які-небудь дії з виконання цього рішення. Інакше кажучи, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач проявляв достатній інтерес до швидкого та повного виконання судового рішення, ухваленого на його користь.

74. Суди встановили, що державний виконавець відкрив ВП № 59504221 09 липня 2019 року і того ж дня зупинив його, а зі скаргою на дії начальника органу ДВС позивач звернувся лише 17 лютого 2021 року, тобто більш як через півтора року. Інформація про оскарження позивачем зупинення виконавчого провадження чи бездіяльності державного виконавця, який не виконав припис другого речення частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII, - відсутня.

75. З огляду на вказане немає підстав стверджувати, що невиконання ухваленого на користь позивача судового рішення стало для нього надмірним тягарем упродовж усього строку чинності цього рішення. Більше того, необґрунтовані та тривалі перерви між виданням виконавчого документа судом і пред`явленням до виконання дубліката цього документа, а також між відкриттям виконавчого провадження та поданням скарги на бездіяльність керівника відповідного відділу державної виконавчої служби вказують на те, що позивач не виявляв належного інтересу до виконання судового рішення, ухваленого на його користь.

76. Отже, за обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду не вбачає непропорційності у втручанні у майнове право скаржника на виконання чинного судового рішення внаслідок відмови у задоволенні скарги на дії виконавця, який діяв у межах повноважень, визначених Законом № 1404-VІІІ, не допустивши порушення гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

77. Позивач звернув увагу на те, що неодноразове включення ЗДП «Кремнійполімер» до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, відсутність строку зупинення вчинення виконавчих дій з підстави, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, починаючи із 09 липня 2019 року зумовили юридичну невизначеність стану позивача щодо реалізації інтересу у виконанні ухваленого на його користь рішення суду й отриманні присуджених коштів. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду дослідила, чи така юридична невизначеність мала наслідком для скаржника порушення його права власності.

78. Суди першої й апеляційної інстанцій установили, що 09 липня 2019 року державний виконавець відкрив виконавче провадження з виконання судового рішення у справі № 908/1525/16 за заявою скаржника. Тобто з моменту відкриття виконавчого провадження до дати звернення зі скаргою до суду (17 лютого 2021 року) минув 1 рік та 7 місяців.

79. Принцип юридичної визначеності, що є складовою верховенства права, вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання цей закон не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання. Сторони, прав та обов`язків яких він стосується, повинні очікувати, що цей закон уповноважені органи держави застосують у відповідних правовідносинах за відсутності для цього перешкод (як-от оскарження у справі № 908/1525/16 рішення господарського суду чи ухвали про видачу дубліката виконавчого документа).

80. За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов`язковим під час виконавчого провадження. Тому за наявності передбаченої Законом № 2269-VІІІ заборони вчинення виконавчих дій на час приватизації майна державного підприємства мала виникнути певна затримка щодо виконання судового рішення на користь скаржника.

81. У відзиві на касаційну скаргу орган ДВС повідомив, що його дискреція щодо можливості виконання судового наказу у справі № 908/1525/16 була обмежена законодавчими положеннями про обов`язкове зупинення виконавчого провадження в силу прямої вказівки закону (пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII).

83. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного державного майна у складі єдиного майнового комплексу суб`єкта господарювання задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника. Така мета досягається, зокрема, через зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації.

84. У ситуації позивача спосіб досягнення цієї мети є пропорційним, оскільки він, з одного боку, мав можливості для забезпечення виконання чинного судового рішення починаючи з липня 2016 року, але не скористався ними, а з іншого боку, не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення від відповідача тоді, коли приватизація завершиться. До того часу за наявності необґрунтованої затримки державою з таким виконанням позивач може претендувати на компенсацію за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду (пункт 1 статті 6 Конвенції).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16 (провадження № 12-65гс21), що приписи пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" є доступними, чіткими, однозначними, а дії держави з виконання цих приписів - передбачуваними і для позивача, і для відповідача. Зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного майна у складі єдиного майнового комплексу суб`єкта господарювання задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника. Така мета досягається, зокрема, через зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації.

Враховуючи, що наказом Фонду державного майна України №1 від 04 січня 2022 року, з врахуванням змін згідно Наказу Фонду державного майна України №978 від 02 вересня 2022 року та Наказу Фонду державного майна України №465 від 10 березня 2023 року АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, державний виконавець дійшов правильного висновку про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 72342058 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки державний виконавець, зупиняючи вчинення виконавчих дій, діяла відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Предметом розгляду цього судового спору є оскарження дій/бездіяльності державного виконавця щодо примусового виконання рішення у справі, а тому саме норми Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальними відносно інших норм права.

Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець продовжить примусове виконання рішення у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій у даному випадку є продаж та перехід до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, тобто завершення приватизації товариства. До того часу за наявності необґрунтованої затримки державою з таким виконанням заявник може претендувати на компенсацію за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду (пункт 1 статті 6 Конвенції).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 11 січня 2023 року у справі № 346/434/20 (провадження № 61-15636св21).

За приписами частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» знайшли свої підтвердження, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М., заінтересована особа - АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат».

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову.

Скаргу ОСОБА_1 на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 03 квітня 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: В.Ю. Бєлка

Е.А. Онищенко