Постанова

від 03.04.2024 по справі 911/1473/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа№ 911/1473/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Іваницька О.П.,

від відповідача - Голуб В.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Білоцерківської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області 16.10.2023 (повний текст рішення складено 30.10.2023)

у справі №911/1473/23 (суддя Бабкіна В.М.)

За позовом Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви

до Білоцерківської міської ради

про визнання незаконним і скасування рішення № 3808-39-VIII від 27.04.2023 р., -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення № 3808-39-VIII від 27.04.2023 року.

Позов обґрунтовано тим, що рішення Білоцерківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення № 3808-39-VIII від 27.04.2023 року прийнято з перевищенням повноважень та порушенням вимог Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області 16.10.2023 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3808-39-VIII від 27.04.2023 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви" на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вулиця Ярослава Мудрого, 49, м. Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30.09.2010 р. № 1499-70-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування". Присуджено до стягнення з Білоцерківської міської ради на користь Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького 2 684 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з матеріалів справи не вбачається наявності передбачених ст. 141 Земельного кодексу України підстав для припинення відповідачем права постійного користування земельною ділянкою позивача, тому на думку місцевого господарського суду, у даному випадку вирішення питання щодо примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Білоцерківська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області 16.10.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Окрім того скаржник звертає увагу, що позивач не надав до місцевого господарського суду будь-яких інших документів щодо зміни та подачі на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема передбачених статтею 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відтак, скаржник вважає, що позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій та у встановлений термін не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому його статут втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання). Таким чином, скаржник наполягає, що позивач немає права мати в постійному користуванні земельну ділянку, проте може мати земельну ділянку в іншому користуванні, а саме оренда, сервітут тощо.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Іоннікова І.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області 16.10.2023 року, витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1473/23.

20.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №911/1473/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області 16.10.2023 року у справі №911/1473/23, розгляд справи призначено на 15.02.2024 року.

16.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 року, у зв`язку з відпусткою судді Іоннікової І.А., сформовано для розгляду справи №911/1473/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 року апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області 16.10.2023 року у справі №911/1473/23 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено розгляд справи на 03.04.2024 року.

В судовому засіданні 03.04.2024 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 17.06.2002 року за юридичною адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 49, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 13531200000002984, код ЄДРПОУ 26245791, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій. (а.с. 19-23).

На підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради № 1499-70-V від 30.09.2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування" Парафією Святителя Луки Войно-Ясенецького було отримано право постійного користування на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 49, м. Біла Церква, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154257 від 30.06.2011 року та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041. (а.с. 24-27).

Також, на вказаній земельній ділянці площею 0,0849 га з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041, яка перебувала у постійному користуванні позивача, за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 49, м. Біла Церква Київської обл., знаходиться нежитлова будівля - храм на честь Святителя Луки Войно-Ясенецького, загальною площею 327,6 кв.м, незавершене будівництво 65% готовності.

Реєстрація права власності на будівлю храму підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 115842570, дата формування 01.03.2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498303432103. Згідно вказаного Витягу власником будівлі храму є Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького. (а.с. 166).

Крім того в матеріалах справи наявний технічний паспорт на вказану вище будівлю. (а.с. 167-171).

27.04.2023 року Білоцерківською міською радою на засіданні позачергової 39 сесії VIII скликання було прийнято рішення № 3808-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви", зі змісту якого слідує, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 року № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 року № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 року № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила: 1. Припинити право постійного користування Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького (код ЄДРПОУ 26245791) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вулиця Ярослава Мудрого, 49, місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2010 року № 1499-70-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування". У пункті 2 рішення зазначено, що землекористувачу або управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України. (а.с. 18).

Відповідачем також долучено до матеріалів справи висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023 року, та з урахуванням норм Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України. (а.с. 118-127).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3808-39-VIII від 27.04.2023 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви" є необґрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з порушеннями процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, та прийнятим з перевищенням повноважень, наданих міській раді, у зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача, на думку позивача, є таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено в п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

За статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановлено судом першої інстанції, Парафією Святителя Луки Войно-Ясенецького, на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 1499-70-V від 30.09.2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування" було отримано право постійного користування на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 49, м. Біла Церква, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154257 від 30.06.2011 року та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041. (а.с. 24-27).

Конституційний суд у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 підкреслив, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Отже, особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 Земельного кодексу України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18.

Відповідно, дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

З оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради № 3808-39-VІІІ від 27.04.2023 року убачається, що вказане рішення:

мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливістю забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації;

обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України";

містить посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному рішенні ради відсутні посилання на конкретні законодавчі норми, а саме, Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації", на підставі яких прийнято рішення.

У рішенні також відсутні посилання на підстави для позбавлення права постійного користування, визначені статтею 141 Земельного кодексу України, у тому числі, добровільна відмова від права постійного користування, припинення діяльності релігійної організації тощо, як і відповідного рішення суду, яким позбавлено позивача права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 49, місто Біла Церква.

Оскільки оскаржуване рішення ради не містить жодних посилань на відповідний пункт статті 141 Земельного кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів, які б надавали раді право прийняти оскаржуване рішення, обґрунтувавши його нормами Земельного кодексу України в цілому, тобто у справі відсутні докази добровільної відмови позивача від права постійного користування, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельного кодексу України, припинення діяльності позивача, як релігійної організації, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці тощо, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ради порушує право позивача на землю, набуте ним у встановленому законом порядку.

Отже, Рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла всупереч вимогам ст. 19 Конституції України та ст.ст. 141-149 Земельного кодексу України.

Як вже наголошувалося вище, матеріали справи також не містять доказів ініціювання Радою примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, що в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи Ради, вмотивовані посиланням на Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

Розділом ІІ "Перехідні та прикінцеві положення" цього закону встановлено, що:

1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання "Урядовий кур`єр" та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

В інтернет-сайті газети «Урядовий кур`єр» оприлюднено перелік релігійних організацій, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

У вказаному переліку, в розділі «Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання РПСЦ «Перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворені відповідно до вимог статті 8 та частини 1 статті 14 Закону» пункт 9 «Київська область» за номером 2 перебуває Святителя Луки, Архієп. Кримського (Парафія) Білоцерківська єпархія УПЦ, юридична адреса м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 49 (юридична адреса).

Станом на час розгляду справи судом, відсутні відомості про внесення позивачем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань).

Аналізуючи подані Радою заяви по суті, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що Рада наполягає на втраті позивачем статусу релігійної організації у зв`язку з неприведенням Статуту в частині повної офіційної назви у відповідність до вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…". Рада неодноразово вказувала, що у такому випадку не можна стверджувати, що статут позивача, як релігійної організації було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Такі доводи ґрунтуються на помилковому розумінні Радою норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

Так, за нормою ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 1 ст. 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, статут Релігійної громади (парафії) святителя Луки Войно-Ясенецького м. Біла Церква Української Православної Церкви, прийнятий 17.06.2002 року, затверджений Єпіскопом Білоцерківським і Богуславським та зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації за №334 від 17.06.2002 року. (а.с. 29-30).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції станом на 07.01.1997, тобто на час створення юридичної особи) релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

За нормою ст. 10 цього Закону, релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 12 цього Закону, статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції станом на 07.01.1997, тобто на час створення юридичної особи), для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим - до Уряду Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Оскільки статут позивача затверджений Єпіскопом Білоцерківським і Богуславським та зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації за №334 від 17.06.2002 року, колегія суддів приходить висновку, що позивач набув статусу релігійної організації у встановленому законом, а саме ст.ст. 10, 12, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції станом на 07.01.1997, тобто на час створення юридичної особи) - порядку.

Згодом, відомості було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, відповідно до витягу з ЄДР станом на 04.05.2023 року, який було додано до позовної заяви, позивач є релігійною організацією. (а.с. 21).

Статтею 91 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, позивач набув у встановленому законом порядку статусу релігійної організації, та станом на прийняття Радою оскаржуваного рішення такого статусу не втратив. Докази протилежного матеріали справи не містять.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що п.4 Розділу ІІ "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…" встановлено, що у разі якщо релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Тобто законодавець чітко визначив втрату чинності не для усього статуту, а лише для окремої її частини.

За нормою ст. 90 Земельного кодексу України, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

За нормою ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров`я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов`язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій;

5) засудження її уповноважених осіб за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України.

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

Аналіз норм ст.ст. 90, 104 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не дає підстав для висновку про те, що втрата чинності статуту релігійної організації в частині її повної назви у зв`язку із невиконанням вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…" має наслідком припинення діяльності релігійної організації в цілому або ж як власне релігійної організації.

Відповідно, у Ради не було підстав припиняти право постійного користування позивача на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вулиця Ярослава Мудрого, 49, місто Біла Церква, у зв`язку з втратою на думку відповідача позивачем статусу релігійної організації.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів відхиляє посилання сторін на справу №640/4748/19 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви та Почаївської Свято-Успенської Лаври до Міністерства культури України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (53 особи згідно з переліком в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 року про відкриття провадження у справі), у тому числі Управління Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, про:

визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури України від 25 січня 2019 року №37 "Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

визнання протиправними дій Міністерства культури України щодо розміщення 26 січня 2019 року на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання "Урядовий кур`єр" Переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та інформації Міністерства культури України - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, стосовно переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", яким необхідно внести зміни до свого статуту (положення) та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку;

зобов`язання Міністерства культури України негайно відкликати публікацію, розміщену 26 січня 2019 року на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання "Урядовий кур`єр".

Висновки судів, зроблені під час розгляду справи №640/4748/19, як і встановлені судами обставини не входять до предмету доказування у справі №911/1473/23, що є предметом апеляційного перегляду, та не мають правового значення для розгляду спору по суті заявлених позивачем вимог про скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3808-39-VIII від 27.04.2023 року.

Колегія суддів також звертає увагу Ради на те, що за нормою ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

З огляду на вказані обставини, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області 16.10.2023 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Білоцерківської міської ради задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2023 року у справі №911/1473/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2023 року у справі №911/1473/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2023 року у справі №911/1473/23.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1473/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.04.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир