Постанова

від 27.03.2024 по справі 910/7127/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2024 р. Справа№ 910/7127/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Станіка С.Р.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 27.03.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23 (суддя Підченко Ю.О., повний текст складено та підписано 09.10.2023)

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Акціонерного товариства "Укртелеком"

про стягнення 604 216,83 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач, Фонд, РВ ФДМУ по м. Києву) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - відповідач, АТ «Укртелеком») про стягнення неустойки в розмірі 604 216,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що відповідач протягом тривалого часу після припинення договору оренди продовжував неправомірно використовувати орендований об`єкт, чим порушив права держави як власника нерухомого майна, а відтак, наявні підстави для стягнення з відповідача неустойки за час неправомірного використання державного майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі №910/7127/23 позов Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Державного бюджету України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву неустойку в сумі 604 216,83 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 063,25 грн.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції керувався ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 9.4 договору, у зв`язку з неповерненням відповідачем орендованих приміщень, після припинення договору оренди 17.05.2021 до складання акта від 31.01.2023, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю в сумі 604 216,83 грн., а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення 604 216,83 грн. повністю та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує таке:

- укладеними договорами до договору оренди змінювалися та викладалися в новій редакції окремі пункти договору, орендована площа, вартість об`єкта оренди, розмір орендної плати, назва балансоутримувача, строк дії договору;

- на момент припинення договору в орендованих приміщеннях розміщувалося телекомунікаційне обладнання відповідача, яке забезпечувало послугами органи державної влади, організації, установи та підприємства усіх форм власності, а працівники відповідача там не перебували;

- з 17.05.2021 відповідач продовжував фактично користуватися орендованим майном для розміщення обладнання площею 146,0 кв.м. до 30.09.2021, а 30.09.2021 звільнено від обладнання орендоване приміщення загальною площею 68,80 кв.м., що підтверджується актом передачі (повернення)-приймання нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, який підписаний відповідачем і погоджений балансоутримувачем;

- з 01.10.2021 по 31.01.2023 фактична площа орендованого майна, яка залишалася у відповідача для розміщення обладнання склала 77,20 кв.м.;

- за весь період користування майном після закінчення строку дії договору відповідач здійснив всі платежі в дохід держави та балансоутримувачу, а оплата здійснювалася за орендовану площу 146,0 кв.м.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

27.11.2024 через відділ документального забезпечення від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що під час прийняття оскаржуваного рішення від 28.09.2023 у справі № 910/7127/23, Господарський суд міста Києва: по-перше, правильно витлумачив зміст норм матеріального права, по-друге, повно та всебічно з`ясував та врахував всі обставини справи, які мають істотне значення, по-третє, застосував норми матеріального права, які мали бути застосовані до спірних відносин.

30.11.2024 через відділ документального забезпечення від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що повернення орендарем частини орендованого майна балансоутримувачу, який не є стороною договору, а також особою, уповноваженою на прийняття цього майна з орендного користування, та безпідставне залишення при цьому іншої частини державного майна в своєму фактичному користуванні не свідчить про виконання орендарем обов`язку повернути орендоване майно.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

25.10.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/7127/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 30.10.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/7127/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

06.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7127/23.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4570/23 від 14.11.2023, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. з 13.11.2023 по 17.11.2023 на підготовці для підтримання кваліфікації в НШСУ, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.01.2024.

Суддя Гончаров С.А. перебував у щорічній відпустці з 15.01.2024 по 26.01.2024, тому судове засідання, яке призначене на 16.01.2024 не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23 призначено на 21.02.2024.

У період з 21.02.2024 по 01.03.2024 суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному, тому судове засідання, яке призначене на 21.02.2024 не відбулось.

Суддя Яковлєв М.Л. перебував на лікарняному з 27.02.2024 по 01.03.2024

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23 призначено на 27.03.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 27.03.2024 з`явилися учасники апеляційного провадження, які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 19.05.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 476 (далі - договір) відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі також - майно), площею 388,4 кв.м. (163,6 м.кв. та 224,8 м.кв.) розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дорожицька, 10, що знаходиться на балансі Київського радіотелевізійного передавального центру, вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 30.11.2022 350 000,00 грн за 163,6 м.кв. та 414 400,00 грн за 224,8 м.кв. Майно передається в оренду з метою розміщення апаратури зв`язку та обслуговуючого персоналу.

Згідно з п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - квітень 2003: 6 748,00 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.1. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, перерахування здійснюються орендарем самостійно до 10 числа місяця, слідуючого за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховуються орендарем до державного бюджету, 30% орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

У розділі 10 договору сторони погодили, що цей договір укладено строком на 3 роки, що діє з 19.05.2003 до 19.05.2006. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору до закінчення строку його чинності протягом одного місяця. Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які було передбачені цим договором з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що на виконання договору між Фондом та АТ «Укртелеком» 19.05.2003 підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна по вул. Дорогожицькій, 10 у м. Києві.

До договору оренди сторонами неодноразово вносилися зміни, так, зокрема, 27.05.2014 сторони уклали договір № 476/01 про внесення змін, розділ 9 доповнено п. 9.4, згідно з яким за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

29.07.2014 укладено Додаткову угоду № 476/02 до договору оренди, якою викладено у новій редакції п. 1.1 договору, змінено назву балансоутримувача майна на Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, та уточнено вартість орендованого майна станом на 31.01.2014-2 475 636 грн. Водночас, сторонами узгоджено новий розмір орендної плати за базовий місяць оренди - січень 2014 року у розмірі 30 945, 45 грн.

У подальшому, між сторонами 21.11.2017 укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 476/03, яким викладено п. 1.1 договору у новій редакції. Так, згідно з п. 1.1 орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 163,6 кв.м по вул. Дорогожицькій, 10 у м. Києві, що перебуває на балансі Київської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 31.01.2014 - 1 073 085 грн. Узгоджено нову редакцію п. 3.1 договору, встановлено орендну плату за базовий місяць оренди - червень 2017 року у розмірі 25 706, 04 грн.

Згодом, між сторонами 31.10.2018 укладено ще договір про внесення змін до договору оренди № 476/04, яким викладено нову редакцію п.п. 1.1, 3.1 договору оренди, а саме: змінено площу об`єкту оренди на 146 кв.м, його вартість на 2 415 400 грн. а також узгоджено орендну плату за базовий місяць оренди - квітень 2018 року у розмірі 30 192, 50 грн.

Крім того, пунктом 3 договору про внесення змін передбачено, що договір оренди № 476 від 19.05.2003 продовжено строком на 2 роки 364 дні, а саме до 17.05.2021.

Листами від 26.04.2021 № 30-06/3338 та 10.01.2022 №30-06/95 Фонд повідомив орендаря про закінчення строку дії договору оренди 17.05.2021 та про необхідність повернути орендоване державне майно за актом приймання-передавання.

Прокурор наголошує, що згідно з інформацією, викладеною в листах Фонду від 23.12.2022 № 30-10/5608, 03.03.2021 №30-10/1601 та від 03.2023, державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 146 кв.м. по вул. Дорогожицькій, 10 у м. Києві, отримане відповідачем за договором оренди від 19.05.2003 № 476, який припинив свою дію 17.05.2021, повернуто за актом лише 31.01.2023.

Вказане, за твердженнями прокурора та позивача підтверджується також звітом про періодичний комплексний огляд об`єкта оренди, складеним спеціалістами Фонду 31.01.2023, актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.01.2023.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача та прокурора, що відповідач протягом тривалого часу (1 рік та понад 9 місяців) після припинення договору оренди продовжував неправомірно використовувати орендований об`єкт, чим порушив права держави, як власника даного нерухомого майна, а відтак наявні підстави для стягнення з останнього неустойки за час неправомірного користування державним майном.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:

- укладеними договорами до договору оренди змінювалися та викладалися в новій редакції окремі пункти договору, орендована площа, вартість об`єкта оренди, розмір орендної плати, назва балансоутримувача, строк дії договору;

- на момент припинення договору в орендованих приміщеннях розміщувалося телекомунікаційне обладнання відповідача, яке забезпечувало послугами органи державної влади, організації, установи та підприємства усіх форм власності, а працівники відповідача там не перебували;

- з 17.05.2021 відповідач продовжував фактично користуватися орендованим майном для розміщення обладнання площею 146,0 кв.м. до 30.09.2021, а 30.09.2021 звільнено від обладнання орендоване приміщення загальною площею 68,80 кв.м., що підтверджується актом передачі (повернення)-приймання нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, який підписаний відповідачем і погоджений балансоутримувачем;

- з 01.10.2021 по 31.01.2023 фактична площа орендованого майна, яка залишалася у відповідача для розміщення обладнання склала 77,20 кв.м.;

- за весь період користування майном після закінчення строку дії договору відповідач здійснив всі платежі в дохід держави та балансоутримувачу, а оплата здійснювалася за орендовану площу 146,0 кв.м.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву у даних правовідносинах, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував не належне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) та ч. 2 ст. 4 чинного закону, який регулює дані правовідносини, орендодавцями державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Згідно з п. 1 «Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву», затвердженого наказом голови ФДМУ від 02.10.2012 № 3607 (далі - Положення), Регіональне відділення Фонду державного майна України утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

У сфері оренди державного майна регіональне відділення, зокрема, здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням (п. 5.3 Положення).

Тобто, органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, яке має право та обов`язок контролювати виконання орендарями своїх обов`язків за договорами оренди державного майна та є стороною укладеного з відповідачем договору оренди, а тому позов подається прокурором в його інтересах.

Як вірно зазначено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, матеріалами, доданими до позову, підтверджується, що РВ ФДМУ по м. Києву знало про порушення інтересів держави з боку відповідача, мало повноваження щодо їх захисту, проте з позовом до суду з метою захисту порушених інтересів держави так і не звернулось.

Зокрема, з листів РВ ФДМУ по м. Києву до Київської міської прокуратури від 23.12.2022, 09.02.2023 вбачається, що позивач знав про існування підстав для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки, однак натомість звернувся до органів прокуратури щодо вжиття представницьких заходів.

Сам факт незвернення до суду РВ ФДМУ по м. Києву з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган державної влади не виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави.

При цьому, згідно з інформацією позивача причиною невжиття РВ ФДМУ по м. Києву заходів на захист інтересів держави є відсутність коштів на сплату судового збору.

Вказане свідчить про те, що РВ ФДМУ по м. Києву протягом тривалого часу не здійснювало захист інтересів держави, а отже у прокурора були наявні підстави для представництва.

Водночас, Київською міською прокуратурою листом від 10.02.2023 №15/3-66 вих-23 детально поінформовано РВ ФДМУ по м. Києву про порушення інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку. Разом з тим, з листа позивача від 03.03.2023 № 30-10/1601 вбачається, що РВ ФДМУ по м. Києву не зверталось до суду з даним позовом та висловило прохання щодо пред`явлення позову прокурором.

Вказане доводить бездіяльність РВ ФДМУ по м. Києву, яке тривалий та розумний строк, знаючи про існуючі порушення інтересів держави та маючи повноваження щодо захисту цих інтересів, до суду з відповідним позовом не звернулось, що є підставою для вжиття прокурором представницьких заходів відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 зазначив: якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва передбачені абз. 1 ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Невжиття Фондом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва в суді.

Крім того, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 № 910/11919/17, від 08.02.2019 № 915/20/18, від 19.03.2019 у справі № 925/1381/16.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Першим заступником керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позовну заяву до суду в інтересах держави у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, як вірно вказано судом першої інстанції, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Щодо позовних вимог колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За ст. 283 Господарського кодексу України (далі також - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон) (в редакції від 01.01.2021, чинній на момент дії договору) орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Як зазначено вище, умовами договору встановлено строк його дії - до 17.05.2021 включно (п. п. 3 договору про внесення змін до договору оренди від 31.10.2018 № 476/04).

При цьому, згідно з п. 10.5 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору до закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Під час дії договору оренди, укладеного між сторонами, 01.02.2020 введено в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (далі - Закон), яким передбачено інший порядок продовження договорів оренди, в тому числі і тих, які укладено до набрання ним чинності.

Так, відповідно до ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абз.5 ч. 2 ст. 18 Закону, або 1 липня 2020 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-ХІІ, може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки в даних правовідносинах термін дії договору оренди від 19.05.2003 № 476 (в редакції договору про внесення змін від 31.10.2018 № 476/04) закінчився 17.05.2021, то продовження його дії мало б відбуватися в порядку, встановленому новим Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20 та від 09.11.2021 у справі № 908/2673/20.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону. Договори оренди можуть бути укладені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

При цьому, відповідно до ч. 2 вказаної статті, без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше (за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше); укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Відповідно до п. 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Разом з тим, за інформацією Фонду, викладеною в листі від 23.12.2022 № 30-10/5608, неподання орендарем заяви про продовження договору оренди та звіту про незалежну оцінку об`єкта оренди у строки встановлені чинним законодавством зумовило неможливість прийняття орендодавцем рішення про продовження договору на наступний період, про що його було повідомлено листом від 26.04.2021 № 30006/3338.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що термін дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.05.2003 № 476 закінчився 17.05.2021.

Водночас колегія суддів зазначає, що учасниками апеляційного провадження не заперечувалось того, що термін дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.05.2003 № 476 закінчився 17.05.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент дії договору) у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

За ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 5.7 договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Отже, чинним законодавством та умовами договору обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладено на орендаря.

При цьому Фонд листами від 26.04.2021 № 30-06/3338 та від 10.01.2022 № 30-06/95 нагадував відповідачу про необхідність повернення об`єкту оренди за актом приймання-передавання.

З наявних у матеріалах справи фактичних даних та доводів сторін вбачається, що остаточно об`єкт оренди було повернуто за актом 31.01.2023.

Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 9.4 договору (в редакції додаткової угоди від 27.05.2014 № 476/1) за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Надаючи правову оцінку доводам скаржника стосовно того, що з 01.10.2021 по 31.01.2023 фактична площа орендованого майна, яка залишалася в АТ «Укртелеком» для розміщення обладнання складала 77,20 кв.м., колегія суддів зазначає, що, зважаючи на закінчення 17.05.2021 строку дії оренди за договором, правові підстави для використання відповідачем державного майна по вул. Дорогожицькій, 10 в м. Києві, в тому числі площею 77,2 кв.м. до 31.01.2023 були відсутні.

Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, повернення орендарем частини орендованого майна балансоутримувачу, який не є стороною договору, а також особою, уповноваженою на прийняття цього майна з орендного користування, та безпідставне залишення при цьому іншої частини державного майна в своєму користуванні не свідчить про виконання орендарем обов`язку повернути орендоване майно.

Водночас, наданий позивачем альтернативний розрахунок не спростовує доводів прокурора та позивача та не може враховуватися під час вирішення спору у справі, оскільки після закінчення строку дії договору оренди розмір орендних платежів не перераховувався орендодавцем та/або балансоутримувачем у залежності від площі майна, яку займало АТ «Укртелеком».

Підсумовуючи все вищевикладене, керуючись ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 9.4 договору, у зв`язку з неповерненням відповідачем орендованих приміщень, після припинення договору оренди 17.05.2021 до складання акта від 31.01.2023, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю в сумі 604 216,83 грн.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/7127/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/7127/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 04.04.2024.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.Р. Станік

М.Л. Яковлєв