Рішення

від 01.04.2024 по справі 903/1326/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 квітня 2024 року Справа № 903/1326/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

відповідача: Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області, с. Рівне, Ковельський р-н.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області

про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку в державну власність

Представники сторін:

прокурор: Костюк Наталія Володимирівна;

від позивача: Захарунь Ірина Олександрівна;

від відповідача: не прибули;

від третьої особи: не прибули

Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області та просить суд:

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 гектарів, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, видом використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в Державному земельному кадастрі;

-зобов`язати Рівненську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 гектарів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, а відтак є землею державної форми власності в силу Закону України "Про використання земель оборони" та Земельного Кодексу України та безпідставно вилучена з державної власності.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.02.2024. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області.

Ухвалою суду від 05.02.2024 відкладено підготовче засідання на 26.02.2024.

Ухвалою суду від 26.02.2024 закрито провадження у справі в частині п. 1 позовних вимог, а саме: «Визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 гектарів» у зв`язку з відсутністю предмету спору. Повернуто Волинській обласній із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2684 грн. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.04.2024.

Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:

- клопотання в порядку с.42 ГПК України за вх.№ 01-74/204/24 від 05.02.2024 у якому просить суд закрити провадження у справі №903/1326/23 в частині позовних вимог (вирішено ухвалою суду від 26.02.2024);

- пояснення в порядку ст. 40 ГПК України за вх.№ 01-75/1049/24 від 05.02.2024 .

Третя особа через відділ документального забезпечення та контролю суду подала:

- пояснення третьої особи за вх.№ 01-75/608/24 від 22.01.2024;

- клопотання за вх.№ 01-75/1469/24 від 19.02.2024 та за вх.№ 01-75/2098/24 від 13.03.2024у якому зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не заперечує щодо розгляду справи по суті без участі представника Головного управління.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному об`ємі та просили задоволити позов.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, процесуальне право на подачу відзиву на позовну заяву/заперечення не реалізував. Представник третьої особи також не прибув у судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Судом встановлено, що Волинською обласною прокуратурою на адресу Волинської обласної військової адміністрації направлено лист від 28.11.2023 за № 15-1970вих-23, в якому заступник керівника обласної прокуратури просив вказати чи вживались Волинською обласною державною адміністрацією заходи до усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони в тому числі в судовому порядку. Крім того, просив у листі висловити позицію щодо звернення прокурора з відповідним позовом до суду в інтересах Волинської обласної військової адміністрації (а.с. 58-59).

У відповідь на лист прокуратури Волинська обласна адміністрація в особі Управління містобудування та архітектури, зазначила, що Волинська обласна адміністрація обмежена в коштах на сплату судових витрат, а відтак у разі винесення судом рішення не на її користь просять прокуратуру зобов`язання зі сплати судового збору визнавати за прокуратурою як позивачем (а.с. 60).

В подальшому, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою інформовано Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред`явити позов (а.с. 61).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) викладено висновок у якому зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні даного позову до суду.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 21.08.2013 № 159 Головному управлінню Держземагентства у Волинській області надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 10307,4 га в межах Любомльського району (а.с. 16).

В подальшому, наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 №58 надано дозвіл державному підприємству «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 гектарів (а.с. 17-18).

На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Гущанської сільської ради (на даний час - Рівненської сільської ради) Любомльського району (а.с. 22-29).

Водночас, Рівненська сільська рада утворена 18.07.2017 шляхом об`єднання Гущанської, Забузької, Полапівської, Рівненської та Столинсько-Смолярської сільських рад Любомльського району.

Зазначена технічна документація із землеустрою погоджена відділом Держземагентства у Любомльському районі Волинської області, що підтверджується висновком (а.с. 36-38).

Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, загальною площею 10307,4 га, розташованих за межами населених пунктів на території Любомльського району (а.с. 53).

До зазначеного розпорядження у процесі розгляду даної справи Ковельська районна державна (військова) адміністрація внесла зміни.

Зокрема, розпорядженням Ковельської районної державної (військової) адміністрації від 12.01.2024 № 6 «Про внесення змін до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246». Згідно п. 2 вказаного розпорядження від 12.01.2024 № 6 внесено зміни до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності» шляхом виведення земельних ділянок з переліку площ проінвентаризованих земельних ділянок, у тому числі спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 га.

За наведених обставин, ухвалою суду від 26.02.2024, закрито провадження у справі в частині п. 1 заявлених позовних вимог до Ковельської районної державної (військової) адміністрації.

На підставі погодженої документації із землеустрою, 07.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 42-44).

Як вбачається із робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Гущанської (Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області, що міститься у зазначеній документації із землеустрою, земельна ділянка площею 6, 6582 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності не наданих у користування чи у власність (а.с. 39).

Із доводів прокурора вбачається, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси (а.с. 45-50):

а) заборонену прикордонну зону, в яку включений у тому числі Любомльський район;

б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.

Пунктом 4 вказаної постанови землі 800 метрової прикордонної смуги переданої у повне розпорядження прикордонних військ. Рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради депутатів трудящих №147с від 20.04.1973 з метою використання в сільськогосподарському виробництві частин земельних ділянок, закріплених за Міністерством оборони СРСР, у тому числі Любомльському гарнізоні, зобов`язано голів колгоспів, керівників державних сільськогосподарський підприємств, яким надані земельні ділянки звільнити ділянки, що виділяються під ріллю за першою вимогою начальників гарнізонів.

Визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та № 163/981/20, які набрали законної сили.

Крім того, накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6,6582 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Рівненської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ «Реформатор» (а.с. 51-52).

Із відкритих даних земельного кадастру України вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6,6582 га, розташована вздовж річки Західний Буг по якій проходить державний кордон України (а.с. 68).

Прокурор у позовній заяві посилається на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками.

Зокрема, розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель оборони (п.п. «б»).

Отже, прокурор доводить, що у порушення вимог Конституції України, Земельного кодексу України спірну земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони безпідставно вилучено з державної власності, а відтак звернувся з даним позовом до суду про усунення перешкод держави в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації даної спірної земельної ділянки та її повернення.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам судом встановлено, наступне.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Як вже встановив суд, накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6,6582 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Рівненської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ «Реформатор» (а.с. 51-52).

При цьому, із відкритих даних земельного кадастру України вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6,6582 га, розташована вздовж річки Західний Буг по якій проходить державний кордон України (а.с. 68).

Згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Згідно затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Водночас, нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не підтверджує її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Як вже зазначив суд, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Любомльського району Волинської області затверджені постановою обласної Рада депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946.

Враховуючи, що землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг (п. 4 постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599, а відтак належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить усталена судова практика Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.

Постановою Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 «Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області».

За наведених обставин, судом досліджено матеріали справи та встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони.

Щодо наявності порушень вимог земельного законодавства та підстав усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6,6582 га, цільове призначення (16.00) (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, видом використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій», в редакції чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 35 Закону України «Про землеустрій» визначено, що у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку (в чинній редакції на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій».

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (п.п. 27, 29 Порядку).

У редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, приписами ч. 13 ст. 186 ЗК України, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Зазначена технічна документація із землеустрою погоджена відділом Держземагентства у Любомльському районі Волинської області, що підтверджується висновком (а.с. 36-38).

Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, загальною площею 10307,4 га, розташованих за межами населених пунктів на території Любомльського району (а.с. 53).

Як вже зазначено вище, до зазначеного розпорядження у процесі розгляду даної справи Ковельська районна державна (військова) адміністрація внесла зміни, у зв`язку з чим ухвалою суду від 26.02.2024, закрито провадження у справі в частині п. 1 заявлених позовних вимог до Ковельської районної державної (військової) адміністрації.

Водночас, на підставі погодженої документації із землеустрою, 07.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 42-44).

У відповідності до ст. 1 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч.1 ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Однак, суд встановив, що під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка належить до земель оборони, а відтак зазначені відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 га, у Державному земельному кадастрі порушують принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18,від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до приписів ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування, як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Водночас, положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Отже, суд погоджується із доводами прокурора, що ним обрано спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094.

Згідно з абз. 5 ч. 13 ст. 79-1 ЗК України та абз. 5 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Поряд з цим, відповідно до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

За аналогією із постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19 вказаний спір має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється.

Суд встановив, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою від 15.12.2023 (а.с. 54), а відтак речове право на спірну земельну ділянку не зареєстроване з 2013 року.

За наведених обставин, позовна вимога в частині усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 га підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована належними та допустимим доказами, а відтак підставна та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Рівненської сільської ради Ковельського району повернути земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, площею 6, 6582 га.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Отже, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий статус, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

За наведених обставин, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Із негаторним позовом можливо звернутись впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 викладені можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Додатково, слід врахувати, що у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Отже, спірна земельна ділянка загальною площею площею 6, 6582 га з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094, перебуває у комунальній власності Рівненської сільської ради, а відтак може використовувались як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Рівненської сільської ради Ковельського району повернути позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6, 6582 га в державну власність підставна та підлягає до задоволення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області через відділ документального забезпечення та контролю суду подала пояснення за вх. № 01-75/608/24 від 22.01.2024 у якому заперечує щодо позовних вимог прокурора та просить суд відмовити у задоволенні позову.

При цьому у письмових поясненнях посилається на те, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, водночас щодо спірної земельної ділянки рішення про віднесення її до земель оборони відповідними органами не приймались. Крім того, зазначає, що розміщення земельної ділянки в межах прикордонної смуги не відносить її до земель оборони, оскільки в таких межах може бути розміщена земельно ділянка будь-якої категорії.

Суд не погоджується із зазначеними доводами представника третьої особи. Зазначені пояснення не спростовують факту розташування спірної земельної ділянки у межах прикордонної смуги та належність останньої до земель оборони.

Враховуючи наведене, на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Згідно з приписами ст.129 ГПК, судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.

Враховуючи, що суд закрив провадження у справі в частині п.1 позовних вимог та повернув сплачений за відповідну позовну вимогу судовий збір, підлягає до стягнення з відповідача 5368 грн. (8052 грн.- 2684 грн.= 5368 грн.) сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6,6582 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, видом використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в Державному земельному кадастрі.

3. Зобов`язати Рівненську сільську раду Ковельського району (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський р-н, обл. Волинська, код ЄДРПОУ 04332621) повернути Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації) (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:001:2094 площею 6,6582 гектарів.

4. Стягнути з Рівненської сільської ради Ковельського району (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський р-н, обл. Волинська, код ЄДРПОУ 04332621) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська область, місто Луцьк, вул. Винниченка, 15, ЄДРПОУ 02909915) 5368 грн. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.04.2024

Суддя В. М. Дем`як