Рішення

від 04.04.2024 по справі 910/20193/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.04.2024Справа № 910/20193/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 9, ідентифікаційний код 20113829)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ - 208" (03039, м. Київ, проспект Науки, будинок 16, ідентифікаційний код 36051023)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 10, ідентифікаційний код 24745673)

про стягнення 30 677,08 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ - 208» про стягнення суми збитків у розмірі 30 677,08 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія «Універсальна» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 300/258/004142 № 1-168-18/9 від 16.05.2020 та внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Skoda, державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1166, 1187 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ - 208" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.07.2018 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» було укладено договір добровільного страхування наземного транспортну №1-168-18/9, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Shkoda, д.н.з. НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2020 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Skoda; НОМЕР_2 та транспортного засобу JCB, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 22.07.2020 року у справі № 752/13242/20 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

08.09.2020 до ПрАТ «СК «Універсальна» із заявою про настання страхового випадку звернулась потерпіла особа.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» здійснило виплату страхового відшкодування згідно з страховим актом № 61237/1 у розмірі 151 517,35 грн, що підтверджується платіжним дорученням №215544 від 14.01.2021.

Власником транспортного засобу JCB, д.н.з. НОМЕР_3 станом на дату ДТП було ТОВ «ДБУ- 208» (далі - відповідач).

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного JCB, д.н.з. НОМЕР_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПАТ «Просто-Страхування» згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР4163156.

Ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну згідно з полісом № АР4163156 складає 130 000,00 грн, франшиза - 00,00 грн.

Так, ПАТ «Просто-Страхування» здійснило виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 120 840,27 грн.

03.11.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, сплаченим ПАТ «Просто-Страхування», яка становить 30 677,08 грн.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ - 208" претензію не задовольнило, вмотивованої відповіді не надало.

Отже, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення шкоди внаслідок ДТП в сумі 30 677,08 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Водночас, за змістом ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування застрахованого автомобіля Shkoda, д.н.з. НОМЕР_2 , у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку також і до відповідача.

За таких обставин, у зв`язку із настанням страхового випадку - пошкодженням Shkoda, д.н.з. НОМЕР_2 , у відповідача, як власника транспортного засобу JCB, д.н.з. НОМЕР_3 , виник обов`язок відшкодувати позивачу витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

При цьому, ПАТ «Просто-Страхування» сплатило на користь позивача частину страхового відшкодування у розмірі 120 840,27 грн, відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ - 208" зобов`язано сплатити різницю між фактичним розміром шкоди та сплаченим ПАТ «Просто-Страхування» страховим відшкодуванням, яке становить 30 677,08 грн (151 517,35 грн - 120 840, 27 грн).

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 76, ст. 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи встановлене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 30 677,08 грн, відповідно вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ - 208" (03039, м. Київ, проспект Науки, будинок 16, ідентифікаційний код 36051023) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 9, ідентифікаційний код 20113829) суму страхового відшкодування у розмірі 30 677 (тридцять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 08 коп. та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.04.2024

Суддя І.О. Андреїшина