Рішення

від 04.04.2024 по справі 910/914/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.04.2024Справа № 910/914/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратег Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друк як мистецтво"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська фабрика друку»

про стягнення заборгованості за Договором поставки в розмірі 58 200,00 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стратег Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Друк як мистецтво» про стягнення заборгованості за Договором поставки в розмірі 58 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, в частині поставки обумовленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.02.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що 15.12.2023 відповідач повідомив позивача, що виконати замовлення щодо друку продукції «Папка висічна А4, односторонній друк 4+0 (без білого кольору), краф 300 г/м.кв., висічка (наш штамп), 10 000 шт.» не зможе у зв`язку з відсутністю паперу «крафт 300г/м.кв», а лише 21.-22.12.2023, однак такі строки не задовольнили позивача, в зв`язку з чим, сторонами погоджено внесення змін до замовлення: 15.12.2023 представник позивача погодив зміну матеріалу папки - якість, кольорову гаму та направлено на адресу відповідача уточнення вимог до товару «Папка висічна А4, двохсторонній друк, крейдований папір 3500 г/м.кв., висічка (наш штамп), 10 000 шт.» із формулою підтвердження «Все вірно. Підтверджуємо. Запускайте в друк». Відповідач зазначає, що оскільки сторони досягли згоди щодо внесення змін до замовлення позивача, відповідач зобов`язаний був виконати зовсім інше замовлення, факт отримання якого згідно експрес-накладних № 20450833127705 від 16.12.2023 та № 20450833256711 від 17.11.2023 не заперечується позивачем. Відповідач зазначає, що з наданих фотографій вбачається, що і 17.12.2023 і 18.12.2023 товар був отриманий представником позивача, що також підтверджується довідкою ТОВ «Нова пошта», та з урахуванням того, що фактичну відправку продукції здійснювала інша особа, між ними було підписано акти виконаних робіт, а отже відповідач відправив на адресу позивача увесь обсяг замовленої продукції, у зв`язку з чим, відповідачем було направлено на адресу позивача видаткові накладні № 336 від 18.12.2023, № 337 від 18.12.2023 та № ТАК-0000353 від 27.12.2023. Однак позивач, звернувся до відповідача із повідомленням, у якому зазначив, що папки було отримано, однак хоче знижку, у зв`язку з тим, що поставлений товар виготовлено з іншого паперу, незважаючи на обумовлено сторонами зміну паперу. Таки чином, відповідач зазначає, що наведеними обставинами спростовуються твердження позивача викладене в позовні заяві про неотримання товару.

19.02.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій позивач підтверджує зміну зобов`язання, проте зазначає, що замінений товар не був поставлений відповідачем. Позивач зазначає, що єдиним доказом, яким відповідач доводить нібито поставку товару у повному обсязі є фото роздруківки зроблені на невідомий носій у невідомому місці з невідомими особами, на яких відображені робочі процеси, пакування чогось, що неможливо ідентифікувати як конкретний товар, який був замовлений та оплачений позивачем, а отже факт повної поставки відповідачем залишається недоведеним.

21.02.2024 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

28.02.2024 представником позивача подано письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська фабрика друку» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

29.02.2024 представником відповідача подано заперечення на додаткові пояснення.

04.03.2024 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

05.03.2024 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

29.03.2024 представником третьої особи подано письмові пояснення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стратег Україна» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Друк як мистецтво» (далі - відповідач) була досягнута домовленість про поставку товарів (листівок А4 та папок) на загальну суму 193 080,00 грн.

На виконання досягнутих домовленостей, відповідачем виставлено позивачу рахунки №№ ТАК-00444 від 13.12.2023 на суму 105 120,00 грн., № ТАК-00445 від 13.12.2023 на суму 58 200,00 грн., № ТАК-00446 від 13.12.2023 на суму 29 760,00 грн., які позивачем оплачено згідно платіжної інструкції № 2358 від 13.12.2023 на суму 193 080,00 грн., у призначенні якого вказано: «Оплата за листовка, згідно рахунка № 446,444, 445 від 13.12.2023, у сумі 160 900,00 грн., ПДВ-20% 32 180,00 грн.».

Позивач зазначає, що відповідачем поставлено товар лише частково, а саме листівки А4 на загальну суму 134 880,00 грн. згідно видаткових накладних № 336 від 18.12.2023 на суму 105 120,00 грн. та № 337 від 18.12.2023 на суму 29 760,00 грн.

28.12.2023 позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. № 28/1 від 28.12.2023, у якій зазначив, що папки на суму 58 200,00 грн. залишаються непоставленими, у зв`язку з чим, вимагав здійснити поставку папок на суму 58 200,00 грн. у строк 7 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги, на яку відповідач надав відповідь вих. № 18/01-2014 від 18.01.2024, у якій зазначив, що товар на суму 193 080,00 грн. був поставлений згідно експрес-накладних № 20450833127706 від 16.12.2023 та № 20450833256711 від 17.12.2023 та був отриманий позивачем 17.12.2023 та 18.12.2023 відповідно, що підтверджується наданою ТОВ «Нова пошта» інформацією та відсутністю жодних зауважень позивача щодо кількості та якості товару під час приймання товару та в той же час, у зв`язку з не підписанням позивачем видаткової накладної на частину товару вимагав підписати в зручний для позивача спосіб у ВЧАСНО або паперову накладну та відправити на адресу відповідача видаткову накладну №353 від 27.12.2023.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату, а позивачем оплачено такі рахунки, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачаться з виставлених відповідачем та оплачених позивачем рахунків, позивачем було замовлено листівки А4 на загальну суму 134 880,00 грн. та папки на суму 58 200,00 грн., при цьому, факт поставки та подальше отримання позивачем листівок підтверджується видатковими накладними № 336 від 18.12.2023 на суму 105 120,00 грн. та № 337 від 18.12.2023 на суму 29 760,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи та не заперечується сторонами, в той же час, спір між сторонами виник в частині поставки папок на суму 58 200,00 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рахунку № ТАК-00445 від 13.12.2023 на суму 58 200,00 грн., оплаченого позивачем згідно платіжної інструкції № 2358 від 13.12.2023 на суму 193 080,00 грн., сторонами узгоджено поставку наступного товару: папка у кількості 10000 шт. ціною 4,85 за 1 шт., на загальну суму з ПДВ - 58 200,00 грн.

Отже, у виставленому відповідачем та оплаченому позивачем рахунку № ТАК-00445 від 13.12.2023 на суму 58 200,00 грн. сторонами не узгоджувалось будь-яких як характеристик папок, які підлягали поставці відповідачем, так і умов та строків поставки папок.

В свою чергу, як вбачається з наданого відповідачем до відзиву на позовну заяву електронного листування між сторонами, у зв`язку з відсутністю крафта, сторонам узгоджено наступні характеристики папок - «Папка висічна А4, двохсторонній друк, крейдований папір 3500 г/м.кв., висічка (наш штамп), 10 000 шт.», що позивачем визнається у відповіді на відзив.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В той же час, визначальною ознакою господарської операції є те, що за наслідком її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже окрім обставин оформлення первинних документів, значення має наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, тощо).

При цьому, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

У даному випадку, в підтвердження поставки папок вартістю 58 200,00 грн. та відповідно в спростування тверджень позивача про непоставку таких папок, матеріали справи містять: експрес-накладні: №№ 20450833127705 від 16.12.2023, відповідно до якої вага відправлення 1000 кг., № 20450833256711 від 17.12.2023, відповідно до якої вага відправлення 1750 кг.; Договір про надання послуг з організації перевезення відправлень № 01/03-2023-НП/ДЯМ від 01.03.2023, відповідно до якого третьою особою, як експедитором, було організовано перевезення замовленого позивачем товару, в тому числі за допомогою ТОВ «Нова пошта», за результатами яких сторонами складено та підписано Акт надання послуг № 868 від 16.01.2024 на суму 5 652,50 грн.; Лист ТОВ «Нова пошта» № 00146 від 09.01.2024, відповідно до якого товар згідно експрес-накладних № 20450833127705 від 16.12.2023 та № 20450833256711 від 17.12.2023 отриманий позивачем без будь-яких зауважень по кількості чи якості; фото з камер ТОВ «Нова пошта», з яких вбачається отримання товару позивачем, в тому числі завантаження в брендований автомобільний транспорт позивача.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Друк як мистецтво» здійснило поставку товару, узгодженого сторонами, в тому числі папок на суму 58 200,00 грн. безпосередньо Товариству з обмеженою відповідальністю «Стратег Україна», який був прийнятий матеріально-відповідальною особою позивача. Доказів того, що позивач скористався правом на відмову від прийняття товару або його повернення постачальнику суду не надано, як і не надано будь-яких доказів оформлення Акту приймання-передачі, на підтвердження факту розбіжностей в якості та/або кількості отриманого відправлення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

При цьому, сам по собі факт відмови позивача від підписання видаткової накладної на папки вартістю 58 200,00 грн. за результатами їх отримання, не може свідчити про не поставку відповідачем такого товару, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи та відповідно не нівелює обставини щодо поставки папок вартістю 58 200,00 грн. та прийняття такого товару позивачем.

Суд також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/2037/21 викладено наступну правову позицію щодо використання електронних доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Враховуючи означену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/2037/21 та предмет спору, суд враховує, що відповідно до наданого відповідачем листування у месенджері «Viber» між сторонами вбачається, що фактично після поставки відповідачем всього обсягу товару та його отримання позивачем, що позивачем не заперечувалось, у сторін виник спір щодо вартості папок, з урахуванням зміни матеріалу для друку папок, який залишився неврегульованим.

Однак, наявність між сторонами спору про вартість поставленого товару, після його фактичного отримання позивачем, не може свідчити про фактичну не поставку відповідачем товару.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З огляду на вищевикладене, суд відхиляє як безпідставні посилання позивача на не поставку товару відповідачем - папок загальною вартістю 58 200,00 грн., оскільки після отримання всього обумовленого сторонами товару, у позивача існували претензії щодо вартості таких папок, а не щодо їх фактичної поставки відповідачем.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині поставки товару, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для повернення відповідачем покупцю передоплати у розмірі 58 200,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 04.04.2024

Суддя О.А. Грєхова