Рішення

від 01.04.2024 по справі 910/19364/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024Справа № 910/19364/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміс Груп»

про стягнення 5 078, 46 грн.

Представники: без виклику сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміс Груп» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 5 078, 46 грн, з яких: 3 082, 95 грн - основний борг, 462, 43 грн - штраф 15 %, 364 56 грн - пеня, 183, 02 грн - 3 % річних та 985, 50 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 1515/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу від 14.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 позовну заяву Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

26.12.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.01.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Саксаганського, буд. 129 А, м. Київ, 01032, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 08.01.2024 з відміткою поштового відділення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.01.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2019 між Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артеміс Груп» (далі - рекламорозповсюджувач) укладено договір № 1515/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, умовами якого передбачено, що на підставі відповідного наказу Робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасово платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (далі - право тимчасового користування).

Відповідно до п. 1.2. договору, рекламорозповсюджувач зобов`язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно та розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 № 207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 25.02.2019 за № 34/2212 (далі - Порядок), своєчасно та у повному обсязі відповідно до Договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати всі свої обов`язки за цим Договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ), порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства.

Сторони домовились, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках (п. 6.1. договору).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що плата за тимчасове користування місцем нараховується, зараховується та використовується Робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу.

Згідно п. 6.3. договору, підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення Рекламорозповсюджувачем плати є рішення Робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки Рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для РЗ) відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цей Договір.

Відповідно до п. 6.4 договору, плата щомісячно перераховується Рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов Договору.

За умовами п. 6.13 договору, розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

Згідно з п. 6.14 договору, плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України в м. Києві для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва в розмірах, зазначених в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

Відповідно до п. 7.2. договору, робочий орган застосовує до Рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 місяця, штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми (п. 7.3. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та / або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності у Рекламорозповсюджувача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому (п. 8.1. договору).

Додатками № 1 та № 2 до договору № 1515/19 від 14.11.2019 сторонами затверджено адресний перелік № 1 від 14.11.2019 та № 2 від 29.01.2020 на розміщення Рекламорозповсюджувачем рекламних засобів на транспорті, а саме Рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу: 76689-19; Спеціальна рекламна конструкція на фасаді будинку (будівлі), розміри 5.740х0.400; за адресою: Шевченківський район, вул. Саксаганського, 129-а; розмір плати за місяць - 941, 36 грн; дата початку дії пріоритету - 06.11.2019; дата кінця строку дії пріоритету - 05.02.2020; дата почату строку дії дозволу - 22.01.2020, дата кінця строку дії дозволу - 21.01.2025.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» № 70 від 22.01.2020 Товариству з обмеженою відповідальністю «Артеміс Груп» надано дозвіл № 74689-19 на розміщення рекламного засобу за адресою: Шевченківський район, вул. Саксаганського, 129-а.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.09.2021 по 28.02.2022 відповідач користувався місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, проте оплату за таке користування здійснював не у повному обсязі.

Так, відповідачем не оплачено виставлені позивачем рахунки за період з 14.09.2021 по 24.02.2022, з урахуванням розрахунків коригування: № 70068 від 14.09.2021 (розрахунок коригування № 70070 від 14.09.2021), № 72648 від 11.10.2021 (розрахунок коригування № 72651 від 11.10.2021), № 76326 від 11.11.2021 (розрахунок коригування № 76327 від 11.11.2021), № 79998 від 13.12.2021 (розрахунок коригування № 79999 від 13.12.2021), № 82935 від 14.01.2022 (розрахунок коригування № 82936 від 14.01.2022), № 85634 від 15.02.2022 (розрахунки коригування № 87004 від 24.02.2022 та 85635 від 15.02.2022), внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Артеміс Груп» утворилась заборгованість у розмірі 3 082, 95 грн, що також вбачається з довідки позивача про стан розрахунків відповідача по рахункам-фактурам станом на 01.12.2023.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов`язання щодо оплати за користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів за період з 14.09.2021 по 24.02.2022 у розмірі 3 082, 95 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 462, 43 грн - штрафу у розмірі 15 % від простроченої суми, 364 56 грн - пені за загальний період з 21.09.2021 по 20.08.2022, 183, 02 грн - 3 % річних за період з 20.09.2021 по 01.12.2023 та 985, 50 грн - інфляційних втрат за період з 20.09.2021 по 01.12.2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що правовідносини, пов`язані із розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві, регулюються Законом України «Про рекламу», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Порядком розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженими розпорядженням Київської міської ради від 05.02.2019 №207, Правилами благоустрою міста Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 та іншими нормативними актами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу», зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Відповідно до п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

У відповідності до п. 23 та п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, дозвіл надається строком на п`ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві. Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Відповідно до пункту 2.11.5 Порядку плата щомісячно перераховується розповсюджувачем реклами на транспорті до бюджету міста Києва згідно умовами договору тимчасового користування місцем.

Судом вище встановлено, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» № 70 від 22.01.2020 Товариству з обмеженою відповідальністю «Артеміс Груп» надано дозвіл № 74689-19 на розміщення рекламного засобу за адресою: Шевченківський район, вул. Саксаганського, 129-а.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд зазначає, що позивачем на підставі договору № 1515/19 від 14.11.2019 та дозволу № 74689-19 надано відповідачу у тимчасове платне користування місце, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва для розміщення рекламного засобу, в свою чергу у відповідача виник обов`язок здійснювати плату за користування місцями для розміщення реклами згідно пункту 6.3 договору.

При цьому, матеріали справи не місять доказів демонтажу та відповідно не користування відповідачем місцями комунальної власності для розміщення рекламного засобу та/або ж анулювання наданого позивачем дозволу.

Так, відповідно до п. 6.14. договору, плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України в м. Києві для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва в розмірах, зазначених в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

У відповідності до п. 6.13. договору, розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

При цьому, згідно п. 6.6. договору, плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовженні строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу.

Рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності рекламного засобу на місці щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу (п. 6.5. договору).

Судом вище встановлено, що у період з 01.09.2021 по 28.02.2022 відповідач користувався місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, проте оплату за таке користування у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 3 082, 95 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, приймаючи до уваги п. 6.14. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був внести плату за тимчасове користування місцем для розміщення реклами не пізніше 20-го числа поточного місяця виключно, тож починючи з 21 числа кожного поточного місяця відбувалося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 1515/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу від 14.11.2019 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 082, 95 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 462, 43 грн - штрафу у розмірі 15 % від простроченої суми, 364 56 грн - пені за період з 21.09.2021 по 20.08.2022, 183, 02 грн - 3 % річних за період з 20.09.2021 по 01.12.2023 та 985, 50 грн - інфляційних втрат за період з 20.09.2021 по 01.12.2023.

Відповідно до п. 7.2. договору, робочий орган застосовує до Рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 місяця, штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми (п. 7.3. договору).

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Так, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені та штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п.7.2 та п. 7.3. договору, та встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 364 56 грн - пені за період з 21.09.2021 по 20.08.2022 (розрахунокк проведено окремо за кожни місяць) та 462, 43 грн - штрафу у розмірі 15 % від простроченої суми.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 183, 02 грн - 3 % річних за період з 20.09.2021 по 01.12.2023 та 985, 50 грн - інфляційних втрат за період з 20.09.2021 по 01.12.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище відповідач зобов`язаний був внести плату за тимчасове користування місцем для розміщення реклами не пізніше 20-го числа поточного місяця виключно, тож починючи з 21 числа кожного поточного місяця відбувалося прострочення виконання грошового зобов`язання. В той же час, розмір інфляціних втрат визначено позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3% річних у розмірі 182, 78 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 21.09.2021 по 01.12.2023, з 21.10.2021 по 01.12.2023, з 21.11.2021 до 01.12.2023, з 21.12.2021 по 01.12.2023, з 21.01.2022 по 01.12.2023 та з 21.02.2022 по 01.12.2023 та сума інфляційних втрат у розмірі 985, 50 грн за періоди: з 21.09.2021 по 01.12.2023, з 21.10.2021 по 01.12.2023, з 21.11.2021 до 01.12.2023, з 21.12.2021 по 01.12.2023, з 21.01.2022 по 01.12.2023 та з 21.02.2022 по 01.12.2023, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Тож, позовні вимоги Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміс Груп» (вул. Саксаганського, буд. 129 А, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 43200484) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044, ідентифікаційний код - 41348526) 3 082 (три тисячі вісімдесят дві) грн 95 коп. - основного боргу, 462 (чотириста шістдесят дві) грн 43 коп. - штрафу, 364 (триста шістдесят чотири) грн 56 коп. - пені, 182 (сто вісімдесят дві) грн 78 коп. - 3 % річних, 985 (дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн 50 коп. - інфляційних втрат та 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 87 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков