Рішення

від 01.04.2024 по справі 910/18478/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024Справа № 910/18478/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд»

до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»

про стягнення 47 609, 85 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 47 609, 85 грн., з яких 8 335, 98 грн -3 % річних та 39 273, 87 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу № УМТЗ-19-378/2 від 29.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.12.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв`язку - 18.12.2023).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що 18.10.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року №3200-ІХ на підставі якого внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) - ч. 5 ст. ст.6 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (зі змінами), підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно п. 2, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Судом було надіслано ухвалу від 08.01.2024 про відкриття провадження у даній справі в електронний кабінет Державного підприємства «Завод 410 ЦА».

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 08.01.2024 отримана відповідачем 10.01.2024, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставку електронного листа, відповідно до якої документ (ухвала суду від 08.01.2024) доставлено в електронний кабінет відповідача 10.01.2024.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.01.2024 також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" (далі - продавець) та Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу № УМТЗ-19-378/2, умовами якого передбачено, що продавець зобов`язується протягом строку дії договору поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Найменування товару: усилитель. Код ДК 021:2015 - 3471000-0.

Відповідно до п. 1.3. договору, поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця переданою продавцю факсимільним зв`язком або елекронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна поставляється за цим договором, передбачені у специфікаціях.

Згідно п. 3.1. договору, загальна сума цього договору на момент його укладення складає 80 400, 00 грн, у тому числі ПДВ 20%: 13 400, 00 грн.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться наступним шляхом: продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови зазначаються в кожній специфікації окремо.

Згідно п.п. 5.1, 5.2. та 5.3. договору, строк поставки партії товару буде вказано в кожній партії окремо. Місце поставки (передачі) партії товарів буде вказано в кожній партії окремо. Умови поставки товарів буде вказано в кожній партії окремо.

За умовами п. 6.1.1. договору, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов`язання, вираженого в гривнях за кожний день рострочення, у встановленому законом порядку.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання їх сторонами (п. 10.1. договору).

Специфікацією № 1, що є додатком № 1 до договору купівлі-продажу № УМТЗ-19-378/2 від 29.11.2019 року, сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну поставленого товару.

Сума по специфікації № 1 становить 80 400, 00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 13 400, 00 грн.

Умови оплати: 100 % вартості товару здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 80 400, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000029 від 04.02.2020, яка підписана представниками сторін, а також виставленим на оплату рахунком-фактурою №0000109 від 29.01.2020.

Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Державним підприємством "Завод 410 ЦА" утворилась заборгованість у розмірі 80 400, 00 грн.

У зв`язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу № УМТЗ-19-378/2 від 29.11.2019 року у розмірі 134 584, 29 грн, з яких: 80 400,00 грн - основного боргу, 7 818, 93 грн - 3% річних, 40 737, 36 грн - інфляційних втрат та 5 628, 00 грн - штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/10481/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» 80 400 (вісімдесят тисяч чотириста) грн 00 коп. основного боргу, 586 (п`ятсот вісімдесят шість) грн. 52 коп. 3% річних, 886 (вісімсот вісімдесят шість) грн 33 коп. інфляційних втрат, 5 628 (п`ять тисяч шістсот двадцять вісім) грн 00 коп. штрафу, 1 745 (одна тисяча сімсот сорок п`ять) грн 02 коп. судового збору та 3 250 (три тисячі двісті п`ятдесят) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У іншій частині позову відмовлено.

Судом у справі № 910/10481/23 встановлено наступне:

- на виконання умов договору № УМТЗ-19-378/2 від 29.11.2019 позивач передав, а відповідач прийняв товар (підсилювач УРТ-24А сер.4), що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №РН-0000029 від 04.02.2020, яка підписана представниками сторін без зауважень;

- відповідач мав сплатити вартість поставленого за видатковою накладною №РН-0000029 від 04.02.2020 товару не пізніше 18.03.2020;

- станом на дату розгляду справи № 910/10481/23, відповідачем не надано доказів сплати вартості поставленого за видатковою накладною №РН-0000029 від 04.02.2020 товару на суму 80 400,00 грн, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 80 400,00 грн, а відтак, про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/10481/23, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, а тому просить суд стягнути з відповідача 8 335, 98 грн -3 % річних за період з 16.06.2020 по 29.11.2023 та 39 273, 87 грн - інфляційних втрат за період з 16.06.2020 по 29.11.2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/10481/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» 80 400 (вісімдесят тисяч чотириста) грн 00 коп. основного боргу, 586 (п`ятсот вісімдесят шість) грн. 52 коп. 3% річних, 886 (вісімсот вісімдесят шість) грн 33 коп. інфляційних втрат, 5 628 (п`ять тисяч шістсот двадцять вісім) грн 00 коп. штрафу, 1 745 (одна тисяча сімсот сорок п`ять) грн 02 коп. судового збору та 3 250 (три тисячі двісті п`ятдесят) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до умов Договору та специфікації №1, оплата товару здійснюється у 100% розмірі вартості товару та здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом у справі № 910/10481/23 встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар (підсилювач УРТ-24А сер.4), що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №РН-0000029 від 04.02.2020, яка підписана представниками сторін без зауважень.

Таким чином, відповідач мав сплатити вартість поставленого за видатковою накладною №РН-0000029 від 04.02.2020 товару не пізніше 18.03.2020.

Також, суд у справі № 910/10481/23 зазначив, що позивачем нараховано до стягнення з відповідача 40 737,36 грн інфляційних втрат, 7 818,93 грн 3% річних, які нараховано на суму 80 400,00 грн за період з 19.03.2020 по 15.06.2020, а також 5 628,00 грн штрафу.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період 19.03.2020-15.06.2020 (як визначено позивачем у позовній заяві), суд у справі № 910/10481/23 зазначив, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат та 3% річних є 886, 33 грн та 586, 52 грн відповідно, в той час як позивачем заявлено до стягнення 40 737, 36 грн інфляційних втрат та 7 818, 93 грн 3% річних, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Однак, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, та відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/10481/23, позивачем здійснено донарахування відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 335, 98 грн -3 % річних за період з 16.06.2020 по 29.11.2023 та 39 273, 87 грн - інфляційних втрат за період з 16.06.2020 по 29.11.2023.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Як встановлено судом вище, позивачем у справі № 910/10481/23 було заявлено до стягнення 3% річних за період з 19.03.2020 по 15.06.2020 у розмірі 7 818, 93 грн та інфляційні втрати за період 19.03.2020 по 15.06.2020 у розмірі 40 737, 36 грн., які частково стягнуті судом, за результатами розгляду справи № 910/10481/23.

Наразі позивачем заявлено до стягнення 8 335, 98 грн. - 3 % річних за період з 16.06.2020 по 29.11.2023 та 39 273, 87 грн. - інфляційних втрат за період з 16.06.2020 по 29.11.2023.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають стягненню з відповідача 8 335, 98 грн. - 3 % річних за період з 16.06.2020 по 29.11.2023 та 39 273, 87 грн. - інфляційних втрат за період з 16.06.2020 по 29.11.2023.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 5 000, 00 грн.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з у рахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2021 між Адвокатським Бюро «Сергія Жечева», та Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" укладено договір-доручення про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1 якого предметом даного договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Згідно п. 4.2. договору, гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється Актом приймання-передачі наданої правової допомоги.

Пунктом 4.4. договору визначено, що оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги протягом 30-ти днів з дня підписання акту приймання-передачі правової допомоги або сплачується наперед.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2026 (п. 3.1. договору), з урахуванням додаткової угоди № 3 від 27.12.2023.

Додатковою угодою № 1 від 01.02.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року сторони угодили вартість правової дороги, що надається.

04.01.2024 Адвокатським бюро «Сергія Жечева» в особі Жечева Сергія Олександровича та Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» складено та підписано акт № ОУ-0000001 приймання-передачі наданої правової допомоги до договору-доручення про надання правової допомоги № б/н від 01.02.2021, відповідно до якого адвокатом надано наступну послугу: підготовка позовної заяви про стягнення коштів. Справа № 910/18478/23, кількість годин - 1, вартість - 5000, 00 грн.

Крім того, додатком № 1 до акту приймання-передачі № ОУ-0000001 від 04.01.2024 надано детальний розрахунок суми гонорару за надання правову допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що 05.01.2024 позивачем здійснено оплату послуг адвоката у сумі 5 000, 00 грн згідно акту № ОУ-0000001 від 04.01.2024 та рахунку №СФ-0000001 від 04.01.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №1543 від 05.01.2024.

Таким чином, перевіривши подані позивачем докази, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 5 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" - задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (проспект Повітрофлотський, буд. 94, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код - 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп інтрейд" (вул. Лешко-Попеля, буд. 13, літ. А-2, нежитлове приміщення 2-18, м. Дніпро, 49005, ідентифікаційний код - 41071921) 8 335 (вісім тисяч триста тридцять п`ять) грн. 98 коп. - 3 % річних, 39 273 (тридцять дев`ять тисяч двісті сімдесят три) грн 87 коп. - інфляційних втрат, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков