Рішення

від 25.03.2024 по справі 916/4265/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4265/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/4265/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД (65101, м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 10, офіс 304, код ЄДРПОУ 39156094)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ (73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 41481333)

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 (54000, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/2, код ЄДРПОУ 44842154); 2

про стягнення 302 852,58грн.

Представник:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 та до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ про стягнення 302 852,58грн.

Ухвалою від 09.10.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД було залишено без руху.

11.10.2023р. до господарського суду надійшла заява (вх. №35864/23) від Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.10.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/4265/23 в порядку загального позовного провадження.

20.02.2024р. за вх. №6996/24 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, згідно якої останній просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ на його корить заборгованість та нараховані штрафні санкції в сумі 302 852,58грн. Необхідність подання уточненої позовної заяви обґрунтована тим, що строк дії Договору доручення укладеного від ТОВ СТРОЙ ОПТ та ТОВ СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 за яким останній зобов`язується від імені ТОВ СТРОЙ ОПТ здійснювати розрахунки за договором поставки №16 від 16.01.2020р. невиконання обов`язків за яким є предметом розгляду дійсної справи, сплив 31.12.2023р.

22.02.2024р. за вх. №ГСОО 7416/24 до суду від позивача надійшла заява про відмову від позову в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 про стягнення 302 852,58грн.

Ухвалою суду від 28.02.2024р. було прийнято відмову позивача від позовних вимог спрямованих до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 та провадження по справі №916/4265/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 про стягнення 302 852,58грн. було закрито.

Крім того в заяві від 22.02.2024р. за вх. №ГСОО 7416/24 позивач просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22.

Ухвалою суду від 28.02.2024р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД від 22.02.2024 за вх.№7416 в частині залучення третьої особи було задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.03.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

14.11.2024р. за вх. №41549/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити.

27.11.2024р. за вх.№43377/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 в статусі третьої особи письмових пояснень по суті спору не надало.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

16.01.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (Покупець) укладено Договір поставки № 16 (надалі - Договір) та Протокол розбіжностей до Договору поставки № 16 від 16.01.2020р. (надалі - Протокол розбіжностей), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування (асортимент) Товару, його кількість, ціна та загальна вартість, строки поставки узгоджуються Сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме -видаткова накладна. Сторони домовилися, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції.

Згідно з п.3.1 Договору прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається Покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання Товару від Постачальника. Оригінали супроводжувальних документів Постачальник передає Покупцю разом із товаром.

За п.3.7 Договору (в редакції Протоколу розбіжностей) у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 120 днів з моменту отримання Товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення Покупцем письмової вимоги, прийняти цей Товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий Товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

У відповідності до п. 4.1 Договору обов`язок постачальника по передачі Товару вважається виконаним в момент передачі товару Покупцю, який визначається датою накладної.

Згідно з п.п. 7.1. 7.3, 7.4, 7.6 Договору ціна Товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) Постачальника. Загальна вартість кожної партії Товару вказується в видаткових накладних Постачальником. Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня. Оплата Товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у розділі 12 даного Договору. Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок Постачальника або інший рахунок, вказаний Постачальником.

За п.11.5 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020р. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати закінчення договору.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором щодо поставки товару виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 1 160 387,94грн. що підтверджується видатковими накладними № 692 від 26.05.2020р., №693 від 26.05.2020р., №702 від 01.06.2020р., №822 від 19.06.2020р., №888 від 01.07.2020р., №991 від 14.07.2020р., №1050 від 28.07.2020р., №1112 від 11.08.2020р., №1176 від 26.08.2020р., №1314 від 08.09.2020р., №1510 від 05.10.2020р., №1660 від 21.10.2020р., №1767 від 03.11.2020р., №2157 від 01.12.2020р., №2228 від 16.12.2020р., №79 від 27.01.2021р., №253 від 11.03.2021р., №369 від 06.04.2021р., №429 від 21.04.2021р., №521 від 18.05.2021р., №606 від 01.06.2021р.

За посиланнями позивач, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару належним чином та в повному обсязі не виконав, оплату вартості отриманого товару здійснив частково, в наслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 217 046,34грн.

При цьому, як зазначає позивач, відповідач не скористався своїм правом повернути позивачу нереалізований товар протягом 120 днів з моменту поставки відповідно до п. 3.7 договору, тому у відповідача виник обов`язок розрахуватися за отриманий товар. Остання оплата за реалізований товар була здійснена 22.02.2022 року, після чого від ТОВ «СТРОЙ ОПТ» не надходили запити про повернення нереалізованого товару, таким чином обов`язок щодо сплати заборгованості за поставлений Товар виник 22.06.2022 року.

Пунктом п. 8.1. Договору передбачено, що у випадку невиконання або невідповідного виконання Покупцем зобов`язань по оплаті поставленого Товару Постачальник має право стягнути з Покупця штрафну неустойку у розмірі 0.2% від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

У зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань за договором Позивачем було нараховано Відповідачу пеню у розмірі 54 707,57 грн., 3% річних в сумі 8 259,65грн. та інфляційних витрат в розмірі 22 839,02грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №16 від 16.01.2020р. стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст.. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Як встановлено судом, між 16.01.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (Покупець) укладено Договір поставки № 16 та Протокол розбіжностей до Договору поставки № 16 від 16.01.2020р., за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування (асортимент) Товару, його кількість, ціна та загальна вартість, строки поставки узгоджуються Сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме -видаткова накладна. Сторони домовилися, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставляв відповідачу товар на загальну суму 1 160 387,94грн. що підтверджується видатковими накладними № 692 від 26.05.2020р., №693 від 26.05.2020р., №702 від 01.06.2020р., №822 від 19.06.2020р., №888 від 01.07.2020р., №991 від 14.07.2020р., №1050 від 28.07.2020р., №1112 від 11.08.2020р., №1176 від 26.08.2020р., №1314 від 08.09.2020р., №1510 від 05.10.2020р., №1660 від 21.10.2020р., №1767 від 03.11.2020р., №2157 від 01.12.2020р., №2228 від 16.12.2020р., №79 від 27.01.2021р., №253 від 11.03.2021р., №369 від 06.04.2021р., №429 від 21.04.2021р., №521 від 18.05.2021р., №606 від 01.06.2021р.

Проте, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару належним чином та в повному обсязі не виконав, оплату вартості отриманого товару здійснив частково, в наслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 217 046,34грн.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Отже, враховуючи встановлення судом факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості отриманого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв`язку з чим, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 217 046,34 грн. - є обґрунтованою, підтвердженою відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 54 707,57грн., 3% річних в сумі 8 259,65грн. та інфляційних витрат в розмірі 22 839,02грн.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом п. 8.1. Договору передбачено, що у випадку невиконання або невідповідного виконання Покупцем зобов`язань по оплаті поставленого Товару Постачальник має право стягнути з Покупця штрафну неустойку у розмірі 0.2% від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Проаналізувавши здійснений Позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені в зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 54 707,57грн. підлягають задоволенню.

Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 8 259,65грн. та інфляційних витрат в сумі 22 839,02грн. підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Так заперечуючи проти позову відповідач вказує, що відповідно до розділу 7 договору, ціна товару визначається згідно Специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії Товару вказується в видаткових накладних постачальником (п. 7.1. договору). Відповідач зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня (п. 7.3. договору). Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача, зазначений, або інший рахунок, вказаний позивачем (п. 7.6. договору).

При укладенні договору поставки № 16 від 16.01.2020р. Сторони погодили між собою інший порядок розрахунків, а саме оплата за реалізований товар щотижня. З огляду на вищевикладене у Відповідача виникає обов`язок сплатити за поставлений товар виключно після його реалізації, яка підтверджується звітом.

Крім того, відповідач зазначає, що подія, на яку є вказівка в договорі ще не настала, або в нього не має відомостей про факт настання такої події, то позивач відповідно до ч. 3 Статті 530 Цивільного кодексу України він зобов`язаний надіслати відповідачу письмову вимогу про оплату поставленого товару. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Проте Позивачем на виконання вимог статті 530 Цивільного кодексу України не була надіслана вимога Відповідачу оплатити за поставлений Товар. Таким чином, станом на момент звернення до суду зобов`язання оплатити за поставлений Товар не виникало у відповідача, оскільки Позивач не звертався з такою вимогою. Позивач посилається на ч.1 ст. 692 ЦК кодексу України як на підставу виникнення зобов`язання по оплаті за поставлений товар. При цьому ігноруючи умови укладеного між Сторонами Договору поставки , а саме пункт 7.3. Договору та вимоги статті 530 ЦК України. Місцезнаходженням відповідача є місто Херсон вулиця Шенгелія, 3А. Загальновідомим фактом є факт окупації міста Херсон в період з 24 лютого 2022 року до 11 листопада 2022 року. В зазначений період відповідач не міг вести господарську діяльністю та виконувати свої зобов`язання за договором поставки.

В свою чергу судом встановлено, що п. 3.7 договору (в редакції Протоколу розбіжностей) передбачено, що у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 120 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

Суд зазначає, що відповідно до положень договору укладеного між сторонами, в разі не реалізації товару у відповідача була можливість з урахуванням п. 3.7 договору повернути або замінити товар на той, який користується більшим попитом.

Водночас, відповідач не скористався правом повернути товар у передбачені договором строки.

Таким чином, суд вважає, що положення п.7.3 договору стосовно того, шо покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не створює підстав вважати, що обов`язковою умовою оплати отриманого товару є його реалізація відповідачем.

Отже, у відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України, у відповідача виник обов`язок оплати Товару після його прийняття або він міг скористатися правом повернення Товару протягом 120 днів в разі його не реалізації, що останнім зроблено не було.

Що стосується нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції відповідач зазначає, що у період окупації для відповідача наступили обставини форс-мажор в результаті яких ТОВ СТРОЙ ОПТ не міг виконувати свої зобов`язання за договором поставки з причин не залежних від волі Відповідача, тому нарахування за вказаний період неустойки та санкцій відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є неправомірним.

Суд не приймає такі заперечення відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавств.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Частина 2 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили).

Суд зазначає, що одне лише посилання на форс-мажорні обставини не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід унеможливлює виконання конкретного договору.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Отже з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Відповідачем не доведено, які саме форс-мажорні обставини та який причинно-наслідковий зв`язок унеможливлює виконання конкретного договору.

При цьому, посилання відповідача на положення пункту 10.2 договору, суд оцінює критично оскільки в супереч умов п. 10.3. договору поставки відповідач не повідомив позивача про виникнення та існування обставин непереборної сили, та не надав належних доказів на підтвердження настання форс-мажорних обстави, яким може бути лише сертифікат про форс-мажорні обставини, який видано та оформлено Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами у порядку, визначеному Регламентом.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, наявними в матеріалах справи в зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД (65101, м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 10, офіс 304, код ЄДРПОУ 39156094) до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ (73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 41481333) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙСЕРВІС-ЧОРНОМОР 22 (54000, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/2, код ЄДРПОУ 44842154) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ (73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 41481333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРЖИ ТРЕЙД (65101, м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 10, офіс 304, код ЄДРПОУ 39156094) основний борг в розмірі 217 046 (двісті сімнадцять тисяч сорок шість)грн. 34 коп. пеню в сумі 54 707 (п`ятдесят чотири тисячі сімсот сім)грн. 57коп., 3% річних в розмірі 8 259 (вісім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять)грн. 65коп., інфляційні витрати в сумі 22 839 (двадцять дві тисячі вісімсот тридцять дев`ять)грн. 02коп. та судовий збір в розмірі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві)грн. 79коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04 квітня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна