Рішення

від 04.04.2024 по справі 922/316/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/316/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАССІР ЄС», місто Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРНА СІСТЕМС», місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАССІР ЄС", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРНА СІСТЕМС", про стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар на підставі видаткової накладної № 276 від 17.02.2022 року в загальній сумі 30 779,80 грн. з урахуванням ПДВ. Підставою позову визначено договір на поставку на дистриб`юторських умовах № ДТ-011 від 10 листопада 2020 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

05 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАССІР ЄС" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/316/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600247933120, ухвала суду від 05 лютого 2024 року є повернутою за датою 12.02.2024 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації. Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк до 27.02.2024 року не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, між позивачем (постачальник) та відповідачем (дистриб`ютор) укладено договір на поставку на дистриб`юторських умовах № ДТ-011 від 10.11.2020 року (надалі «Договір»). Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. Договору дистриб`ютор на умовах цього Договору, на території України, здійснює продаж продукції постачальника, що розміщена у чинному прайс-листі на сайті trassir.ua у розділах відеореєстратори TRASSIR DVR, відеореєстратори TRASSIR NVR, відеокамери TRASSIR. Постачальник поставляє, а дистриб`ютор приймає та оплачує продукцію постачальника під зареєстрованими торговими марками «TRASSIR». Згідно із п. 4.1., 4.3. та 4.4. Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС-2010), місце поставки склад постачальника. Строк поставки становить 14 календарних днів з моменту замовлення виставленого постачальником рахунку в разі якщо продукція знаходиться на складі постачальника та до трьох місяців з моменту замовлення виставленого постачальником рахунку, в разі якщо продукції немає на складі та є необхідність замовлення продукції з заводу. Відповідно до п. 5.1.2., 5.1.3. Договору дистриб`ютор повинен сплатити за поставлену йому продукцію не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки продукції постачальником. Пунктом 5.4. Договору встановлено, що вартість продукції вказується у накладній на товар, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Крім того, позивач зазначає, що між сторонами до Договору укладено додаткову угоду без номеру від 21.01.2021 року, відповідно до якої доповнили розділ 10 пунктами 10.3.2. щодо погодження використання при здійсненні своєї діяльності електронних документів та призначений для цього кваліфікований електронний підпис.

У позові вказано, що постачання товару відповідно до Договору фактично відбувалося на підставі усного замовлення дистриб`ютора щодо необхідності у придбанні ним певного виду товару, яке оформлювалося шляхом складання рахунку на оплату з відповідним номером. Після закінчення у листопаді 2021 року дії Договору наприкінці 2021 на початку 2022 років між сторонами відбувалися усні перемовини щодо його продовження, чого фактично не відбулося, однак поставки здійснювалися. Так, 30 листопада 2022 року відповідач на підставі видаткової накладної № 2281 від 30.11.2021 року від позивача отримав замовлений товар, а саме: три відео реєстратора Трассір НейроСтейш 32 на загальну суму 109 148,71 грн., з урахуванням ПДВ. 27.01.2022 року відповідач платіжним дорученням № 95 від 27.01.2022 року перерахував позивачу грошові кошти в сумі 109 148,71 грн. за отриманий вищевказаний товар. 19 січня 2022 року відповідач на підставі видаткової накладної № 71 від 19.11.2022 року від позивача отримав замовлений товар, а саме: один відео реєстратор Трассір НейроСтейш 128 вартістю 58 289,22 грн., з урахуванням ПДВ. 16 лютого 2022 року відповідач платіжним дорученням № 172 від 16.02.2022 року перерахував позивачу грошові кошти в сумі 58 289,22 грн. за отриманий вищевказаний товар. Разом з тим, за отриманий товар в рамках іншої поставки відповідач не розрахувався із позивачем до теперішнього часу. Так, 17 лютого 2022 року відповідач на підставі видаткової накладної № 276 від 17.02.2022 року отримав від позивача замовлений товар, а саме: два відео реєстратора ТРАССІР МініНВР ЕніАйпі 9 на загальну суму 30 779,80 грн., з урахуванням ПДВ, за які відповідач не розрахувався. 19 грудня 2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією щодо здійснення оплати за отриманий вищевказаний товар, відповідь на яку позивач не отримав до теперішнього часу. Таким чином, на думку позивача, на час подачі до суду позовної заяви розмір заборгованості відповідача за отриманий товар складає суму 30 779,80 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 10 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАССІР ЄС» (позивач, постачальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРНА СІСТЕМС» (відповідач, дистриб`ютор за Договором) укладено договір на поставку на дистриб`юторських умовах № ДТ-011.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.1. Договору дистриб`ютор на умовах цього Договору, на території України, здійснює продаж продукції постачальника, що розміщена у чинному прайс-листі на сайті trassir.ua у розділах Відеореєстратори TRASSIR DVR, Відеореєстратори TRASSIR NVR, Відеокамери TRASSIR, постачальника (далі - продукція). Відповідно до п. 5.1.2. Договору дистриб`ютор повинен сплатити за поставлену йому продукцію не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки продукції постачальником. У відповідності до п. 5.4. Договору вартість продукції вказується у накладній на товар, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Згідно із п. 9.1. Договору цей договір набирає законної сили з дати його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року, але, в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

21 січня 2021 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до Договору якою пункт 10.3.2. Договору викладений у наступній редакції: Сторони погоджуються використовувати при здійсненні своєї діяльності електронні документи та призначений для цього кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП). Сторони визнають будь-які документи, складені та надані будь-якою стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням КЕП засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручного підпису. Сторони погодили, що додаткові угоди до цього Договору, Додатки, Специфікації, які є невід`ємною частиною цього Договору, а також первинні документи на виконання цього Договору будуть складатися Сторонами в електронному вигляді із дотриманням законодавства про електронні документи та електронний документообіг та законодавства у сфері кваліфікованого електронного підпису.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Хоча між сторонами не підписано додаткову угоду про продовження дії договору, однак своїми конклюдентними діями, а саме підписанням рахунків, видаткових накладних та оплатою товарів, сторони фактично погодили продовження дії Договору.

15 лютого 2022 року позивачем складено відповідачу проект рахунку № 0000-000373 на оплату товару за Договором на суму 30 779,80 грн. 17 лютого 2022 року між сторонами підписано видаткову накладну № 276 на суму 30 779,80 грн. Ця видаткова накладна була підписана електронним шляхом, що повністю відповідає укладеній між сторонами додатковій угоді від 21 січня 2021 року. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

19 грудня 2023 року позивачем складено та направлено засобами поштового оператора АТ «Укрпошта» відповідачу претензію про сплату заборгованості за договором у розмірі 30 779,80 грн. До матеріалів справи не представлені докази відповіді відповідача на цю претензію.

Тобто, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором на загальну суму 30 779,80 грн. З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що означена сума не була оплачена.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 30 779,80 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАССІР ЄС» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРНА СІСТЕМС" (61001, місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20, корпус А; код ЄДРПОУ: 39050373) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАССІР ЄС" (04071, місто Київ, провулок Ярославський, будинок 7/9; код ЄДРПОУ: 43225802) заборгованості за поставлений товар на підставі видаткової накладної № 276 від 17.02.2022 року в загальній сумі 30 779,80 грн., з урахуванням ПДВ, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 028,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "04" квітня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко