Рішення

від 04.04.2024 по справі 927/36/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

04 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/36/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області

вул. Є. Лоскота, 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000;

код ЄДРПОУ 02910114

в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації)

вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00022674

до відповідача: Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04412432

вул. Миру, 67, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 39764881

вул. П`ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000

предмет спору: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

За участю:

від прокуратури: Шиленко М.В., прокурор;

представник позивача: Швидкова В.О., головний спеціаліст юдридичного відділу апарату Чернігівської обласної державної адмінінстації.

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керівником Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га, шляхом:

-зобов`язання Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;

-скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795453074227);

-скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що згідно положень Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» спірна земельна ділянка є землею історико-культурного призначення, на якій розташовані пам`ятки археологічної спадщини, а тому може перебувати лише в державній власності.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.01.2024 відкрите загальне позовне провадження у справі № 927/36/24, сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

11.01.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву №03-08/103 від 10.01.2024.

15.01.2024 від прокуратури на адресу суду надійшла відповідь на відзив від 12.01.2024, у якій прокурором зазначено про те, що обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов, є необгрунтованим та спростовуються викладеними у позовній заяві доводами та поданими доказами.

16.01.2024 від третьої особи на адресу суду надійшли письмові пояснення від 16.01.2024, у яких останній щодо позовних вимог заперечував.

18.01.2024 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а викладені відповідачем доводи у відзиві на позов є необгрунтованими.

У судовому засіданні 31.01.2024 судом закрите підготовче провадження у справі №927/36/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.03.2024.

Судом відкладено розгляд справи по суті на 04.04.2024.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів №551 від 17.11.1980 взято на облік пам`ятки археології місцевого значення, які підлягають паспортизації, згідно з додатком №4, а саме: під №114 значаться пам`ятки археології - 3 поселення ІІІ-V ст.ст. та поселення ІІІ-V ст.ст. і Давньої Русі (с. Салтикова Дівиця) (т.1, а.с. 41-42).

Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної ради адміністрація «Про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини» №350 від 10.10.2017 затверджено Перелік щойно виявлених археологічних об?єктів Чернігівської області», у якому серед іншого зазначено поселення «Салтикова Дівиця-4» (№ пам?ятки -2346-ЧР) та поселення «Салтикова Дівиця-5» (№ пам?ятки -2347-ЧР) (а.с. 46).

Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної ради адміністрації «Про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини» №450 від 27.12.218 затверджено Перелік пам`яток археології, розташованих на території Куликівської селищної ради, площі яких уточнені в результаті інвентаризації земель, у яких входять поселення «Салтикова Дівиця-4» (№ пам?ятки -2346-ЧР)-22,9097га та поселення «Салтикова Дівиця-5» (№ пам?ятки -2347-ЧР)- 19,675 га (а.с. 50 зворот).

Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної ради адміністрації «Про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини» №287 від 28.08.2020 затверджено Перелік пам`яток археології Чернігівської області не занесених до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, у якому зазначено поселенця згідно з розпорядчим документом. Так, поселення «Салтикова Дівиця-4» - це одне із 3-х поселень ІІІ-V ст. (с. Салтикова Дівиця), поселення «Салтикова Дівиця-5» - це поселення ІІІ-V ст. і Давньої Русі (с. Салтикова Дівиця) (а.с. 51,53).

Згідно відомостей до облікової картки, складеної 08.01.1987 та паспортової пам`ятника поселення «Салтикова Дівиця- IV » (місцезнаходження: Чернігівська обл., Куликівський р-н, Салтиково-Дівицька сільська рада. с. Салтикова Дівиця, за 2,5 км на захід від села) розташоване на краю невисокої 2-3 м надзаплавної лівобережної тераси р. Десна між 2-ма неглибокими улоговинами. По краю тераси лісонасадження. Із півночі до її підніжжя підходить стариця р. Десни - р. Убідь. На площі 70-80x350м зібраний матеріал епохи бронзи, київської та черняхівської культур. Поселення засноване племенами епохи бронзи, існувало у ранньослов`янський час (київська культура), відкрите у 1976 році ОСОБА_1 , у 1986 році обстежене ОСОБА_2 . До вказаного паспорту додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено розташування пам`ятки археології (а.с. 56-78).

Згідно відомостей до облікової картки, складеної 08.01.1987 та паспортової пам`ятника поселення «Салтикова Дівиця-V» (місцезнаходження: Чернігівська обл., Куликівський р-н, Салтиково-Дівицька сільська рада, с. Салтикова Дівиця, за 0,6-0,7 км на схід від с. Петрівське, за 3 км на захід від с. Салтикова Дівиця) розташоване на краю лівобережної тераси р. Десни при повороті берега з південного сходу на північ, розділене вимоїною на північну та південну частини. Південну частину прорізає польова дорога, обсаджена деревами. По дорозі з краю тераси - лісонасадження, зі сходу до її підніжжя підходить стариця р. Десни - р. Убідь. Висота берега-2-2,5 м. Поселення засноване племенами київської культури, частково було заселене; у давньоруський час, відкрите у 1976 році ОСОБА_1 , у 1986 році обстежене ОСОБА_2 . До вказаного паспорту додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено розташування пам`ятки археології (а.с. 79-101).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської сільської ОТГ Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням Кабінету міністрів України № 899 від 12.08.2015 (у редакції розпорядження КМУ № 57-р від 01.02.2017) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України №555-р від 09.08.2017), виготовленої Київською обласною філією ДП Центр державного земельного кадастру у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, встановлено наявність у межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежені та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 №643 у відповідності до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, а саме: ділянка № 2 (Салтиково-Дівицька сільська рада) - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, код 01.02 (площа 42,5847 га) (а.с. 114).

Земельна ділянка №2 площею 42,5847 га внесена до переліку обмежень щодо користування земельних ділянок на території Куликівської сільської об`єднаної територіальної громади Куликівського району Чернігівської області від 05.11.2018 (а.с. 136).

Обмеження у використанні земельної ділянки №2 з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га (охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

В акті перенесення в натурі (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 05.11.2018, встановлено, що при складанні технічної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну ділянку №2 (Салтиково-Дівицька сільська рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 42,5847 га (а.с. 135).

Відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 пам`яток археології місцевого значення - поселень «Салтикова Дівиця-4» (охоронний номер 2346-Чр) та «Салтикова Дівиця-5» (охоронний номер 2347-Чр) підтверджуються графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2-га п`ятирічка» с. Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області, де територія археологічних пам`яток по контуру позначена синіми косими лініями та замальована жовтим

кольором. Під №7 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця-4», під № 6 - «Салтикова Дівиця-5» (ас. 171-172).

Вказані відомості підтверджуються також листом Чернігівського обласного історичного музею від 12.07.1993 №187 (а.с. 40).

Згідно Обліковою карткою на поселення «Салтикова Дівиця- IV», складеною 11.10.2017, у 1986 році визначена площа поширення культурного шару за поверхневими зборами підйомного матеріалу становила 70-80x350 м. При роздержавленні земель КСП « 2 п`ятирічка» Салтиково- Дівицької сільської ради з урахуванням змін і доповнень поселення нанесене на карту землекористування на площі 19,5 га (а.с. 61).

Згідно обліковою карткою на поселення «Салтикова Дівиця-V», складеною 11.10.2017, у1986 році визначена площа поширення культурного шару за поверхневими зборами підйомного матеріалу становила 50x400 м. При роздержавленні земель КСП « 2 п`ятирічка» Салтиково-Дівицької сільської ради поселення нанесене на карту землекористування на площі 16 га (а.с. 84).

Факт розміщення поселень «Салтикова Дівиця-4» та «Салтикова Дівиця- 5» на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059, площею 42,5847 га підтверджується також план-схемою, складеною інженером- землевпорядником (кваліфікаційний сертифікат № 001323) ОСОБА_3 .

За доводами прокурора внаслідок зіставлення графічної частини (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2 п`ятирічка», на якому зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 та схематичного позначення місць розташування пам`яток - поселень «Салтикова Дівиця-4», «Салтикова Дівиця- 5», на паспорті, обліковій картці археологічної пам`ятки, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 42,5847 га накладається на земельні ділянки, на яких розташовані пам`ятки археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця-4» та «Салтикова Дівиця-5», що згідно ст. 53 Земельного кодекс України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення державної власності.

У довідці Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА №296-П від 26.11.2018 до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської сільської ОТГ Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 11.08.2015 №899 (в редакції розпорядження Кабінету міністрів України від 01.02.2017№57-р) із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України №555-р від 09.08.2017, міститься інформація про те, що земельна ділянка, що знаходиться на території Салтиково-Дівицької сільської ради Куликівського райну Чернігівської області на земельній ділянці №2, площею 42,5847 га розташовані пом?ятки археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця 4», ІІ тис до н.е., ІІІ-Vст. (№2346 Чр) та поселення «Салтикова Дівиця 5»,ІІІ V, XI-XIII ст. (№2347 Чр) (с. Салтикова Дівиця,) взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 17.11.1980 №551, наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій №350 від 10.10.2017) відносно якої в обов`язковому порядку мають бути укладені охоронні договори на пам`ятки археології. Крім того, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації при погоджені технічної документації звертав увагу головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на те, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. (а.с. 173-177).

Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації №15-23/63/8 від 28.09.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га входить в межі пам`ятки археології місцевого значення у межах Куликівської териротіальної громади - поселення «Салтикова Дівиця 4», ІІ тис до н.е., ІІІ-Vст. (№2346 Чр) та частина поселення «Салтикова Дівиця 5»,ІІІ V, XI-XIII ст. (№2347 Чр) (с. Салтикова Дівиця,) взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 17.11.1980 №551, як пам?ятка археології та включена до списків (переліків) пам?яток історії та культури відповідно до діючого на той час пам?яткоохоронного законодавства (ас. 156-158).

Як зазначив прокурор у позовній заяві, головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області з розробленої документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ, Куликівського району, Чернігівської області було достовірно відомо, що серед проінвентаризованих земельних ділянок наявна земельна ділянка №2 площею 42,5847 га на території Салтиково-Дівицької сільської ради (кадастровий номер 7422786500:01:002:1059), на якій знаходяться об`єкти археологічної |спадщини - поселення «Салтикова Дівиця-4» та «Салтикова Дівиця-5». При цьому, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-10009/14-18-сг від 21.12.2018 Куликівській селищній раді Куликівського району Чернігівської області передано у комунальну власність Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок (а.с. 145).

На виконання виданого наказу відповідачем та третьою особою підписано акт приймання - передачі від 21.12.2018, згідно якого Головне управління Держгеокадастру передало із державної власності, а Куликівська селищна рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком (а.с. 146).

Відповідно до вказаного додатку під №9 земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га, яка розташована на території Салтиково-Дівицької сільської ради Чернігівського району, передано Куликівській селищній раді та зазначено про відповідні обмеження у користуванні спірною земельною ділянкою. У графі відомості про обмеження у використанні земельної ділянки вказано Охоронна зона навколо об`єкту культурної спадщини, площа, на яку поширюється обмеження - 42,5847 га. (а.с. 147).

Згідно рішення першої сесії 7 скликання Куликівської селищної ради від 22.11.2017 - Куликівська селищна рада є правонаступником прав та обов`язків Салтиково-Дівицької сільської ради.

Рішенням Куликівської селищної ради від 21.12.2018 прийнято в комунальну власність Куликівської ОТГ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га (згідно додатку ), зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га.(а.с. 149-150).

Відповідно до інформаційної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державним реєстратором Куликівської селищної ради Чернігівської області ОСОБА_4 22.03.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради ( реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1795453074227, номер відомостей про речове право 30877854) (а.с. 191).

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га, належить до об`єктів обмежених у цивільному обороті та може перебувати виключно в державній власності, оскільки в межах цієї земельної ділянки знаходяться пам`ятки археології. Прокурором вказано про те, що права власника порушуються передачею спірної земельної ділянки до комунальної власності Куликівської селищної ради, реєстрацією права комунальної власності за територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради, записом у Державному земельному кадастрі щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки. Інформація, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в Державному земельному кадастрі спотворює дійсні обставини, оскільки визначає форму власності спірної ділянки - комунальна (яка за законом є державною), власника спірної земельної ділянки - Куликівську селищну раду (хоча дійсним власником є держава), цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (хоча насправді ділянка належить до земель історико-культурного призначення). Наведене безумовно порушує право власності держави на земельну ділянку, оскільки позбавляє її можливості здійснювати належний контроль за використанням особливо цінної землі за її цільовим призначенням, своєчасно вживати заходів з охорони пам`яток археології. Передача земельної ділянки до комунальної власності є неможливою, право володіння до відповідача не перейшло, запис про реєстрацію спірного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації державою речових прав на земельну ділянку, а скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області. Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі. Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико- культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.

Враховуючи вищезазначене прокурор в особі позивача звернувся до суду з даним позовом. Обраний спосіб захисту як складова негаторного позову, на думку прокурора, забезпечить ефективне поновлення порушених прав держави з огляду на протиправне вибуття з власності держави спірної земельної ділянки.

У відзиві на позовну заяву відповідач щодо позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що селищна рада набула права комунальної власності на спірну земельну ділянку у відповідності до вимог чинного законодавства та регламенту селищної ради; додані до позову документи є суперечливими та не підтверджують площі земель історико-культурного призначення «Салтикова Дівиця-V » та поселення «Салтикова Дівиця- IV»; позовна вимога про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 заявлена до неналежного відповідача, а позовна вимога про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 не може бути звернена до селищної ради, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду у справі №925/3/20; позовна заява прокурора не відповідає вимогам ст. 162 ГПК України, у позові не зазначено вжиті заходи досудового врегулювання спору.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру).

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи Delcourtv.Belgium, Belletv.France). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація.

Листом від 04.10.2023 №50-75-3937 вих-23 окружна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянкиісторико-культурного призначення, на якій розташовані пам`ятки археології - поселення «Салтикова Дівиця-4» та частина поселення «Салтикова Дівиця-5». У вказаному листі прокуратура просила повідомити про вжиті ОДА заходи щодо усунення вказаних порушень і повернення земельної ділянки у власність держави (пред`явлення позову, тощо) та чи планується вжиття таких заходів у найближчий час.

Листом від 19.10.2023 №01-01-32/18207 Чернігівська обласна військова адміністрація повідомила, що у неї відсутні повноваження щодо перевірки правомірності реалізації Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області власних повноважень, ОДА не наділена повноваженнями щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, у тому числі за правомірністю вибуття земель із державної до комунальної власності та встановлення відповідних фактів. Чернігівською обласною державною адміністрацією заходи щодо усунення порушень не вживались та не будуть вживатись у зв`язку з відсутністю на те законодавчих підстав.

Таким чином, Чернігівська ОДА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, не здійснює захист таких інтересів.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави. Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Відповідно до пунктів 1, 8 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний і стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація не припинила свого існування, як юридична особа та суб`єкт цивільних правовідносин, а відповідним указом Президента України їй надано лише тимчасового спеціального статусу військової адміністрації, на період воєнного стану. Чернігівська обласна державна адміністрація в умовах правового режиму воєнного стану продовжує здійснювати повноваження у статусі Чернігівської обласної військової адміністрації, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», відтак, Чернігівська обласна державна адміністрація, перебуваючи у статусі Чернігівської обласної військової адміністрації, була належним чином проінформована щодо суті порушеного права у спірних правовідносинах.

Козелецькою обласною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 22.12.2023 №50-75-5102вих-23 (а.с. 202)..

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу з позовом свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом та враховуючи те, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд вважає, що у даній справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва, а тому доводи відповідача у цій частині спростовуються викладеним вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Постановою Верховної Ради України Про утворення та ліквідацію районів №807-IX від 17.07.2020 утворено у Чернігівській області Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій Березнянської селищної, Гончарівської селищної, Городнянської міської, Деснянської селищної, Добрянської селищної, Іванівської сільської, Киїнської сільської, Киселівської сільської, Кіптівської сільської, Козелецької селищної, Куликівської селищної, Любецької селищної, Михайло-Коцюбинської селищної, Новобілоуської сільської, Олишівської селищної, Остерської міської, Ріпкинської селищної, Седнівської селищної, Тупичівської сільської, Чернігівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України (п.п. 25 п. 1).

Ліквідовано у Чернігівській області: Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, Городнянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сновський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський райони.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14 Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється в спосіб установлений законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розроблення ДП Центр Державного земельного кадастру (Київська філія) на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в 2018 році технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської сільської ОТГ Куликівського району Чернігівської області встановлено, що в межах земельної ділянки площею 42,5847 га (якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 7422786500:01:002:1059) наявне обмеження у використанні у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини (а.с. 114).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА погоджуючи вказану технічну документацію із землеустрою, у довідці №296-П від 26.11.2018 звертав увагу на те, що на земельній ділянці №2, яка знаходиться на території Салтиково-Дівицької сільської ради Куликівського райну Чернігівської області, площею 42,5847 га розташовані пом?ятки археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця 4»,ІІ тис до н.е., ІІІ-Vст. (№2346 Чр) та поселення «Салтикова Дівиця 5»,ІІІ V, XI-XIII ст. (№2347 Чр) (с. Салтикова Дівиця,) взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 17.11.1980 №551 (наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій №350 від 10.10.2017). Департамент вказував, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. (а.с. 173-177).

Судом встановлено, що відповідно до наданих Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, матеріалів облікової картки об`єкту культурної спадщини, відомостей до облікової картки, складеної 08.01.1987, паспортової пам`ятника поселення «Салтикова Дівиця- IV » та «Салтикова Дівиця-V», графічної частини (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2-га п`ятирічка» с. Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області ( територія археологічних пам`яток по контуру позначена синіми косими лініями та замальована жовтим кольором):

- під №7 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця-4», під №6 - «Салтикова Дівиця-5», розташовані на земельній ділянці площею 42,5847 га кадастровий номер 7422786500:01:002:1059, яка відноситься до земель історико-культурного призначення ( пам`ятка археології місцевого значення - поселень «Салтикова Дівиця-4» (охоронний номер 2346-Чр) та «Салтикова Дівиця-5» (охоронний номер 2347-Чр).

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За приписами статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Суб`єктом права на землі державної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Враховуючи зміст статей 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ від 08.06.2000.

Законом України Про охорону культурної спадщини закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об`єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України Про охорону культурної спадщини.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено факт, що пам`ятка археології ( під №114 значаться пам`ятки археології - 3 поселення ІІІ-V ст.ст. та поселення ІІІ-V ст.ст. і Давньої Русі (с. Салтикова Дівиця), взято на державний облік на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів №551 від 17.11.1980.

Окрім того, відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 пам`яток археології місцевого значення - поселень «Салтикова Дівиця-4» (охоронний номер 2346-Чр) та «Салтикова Дівиця-5» (охоронний номер 2347-Чр) підтверджуються графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2-га п`ятирічка» с. Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області. Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської ОДА у листі №15-93/8 від 10.01.2023 вказав про те, що спірна земельна ділянка розташована в межах археології місцевого значення поселення Околиця, Х-ХІІІ ст., ох 2206-Чр (а.с. 91). Вказані відомості підтверджуються також листом Чернігівського обласного історичного музею від 12.07.1993 №187 (а.с. 40). Факт розміщення поселень «Салтикова Дівиця-4» та «Салтикова Дівиця- 5» на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059, площею 42,5847 га підтверджується також план-схемою, складеною інженером- землевпорядником (кваліфікаційний сертифікат № 001323.

Враховуючи вищезазначене, твердження відповідача про відсутність належних та допустимих доказів розташування на території спірної земельної ділянки пам`ятки археології спростовується викладеним вище.

Статтею 6 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури №3600-IX від 13.07.1978 до пам`яток археології віднесено городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскальні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Згідно статті 8 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.

Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Отже, зазначена пам`ятка була і є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України Про охорону культурної спадщини, а спірна земельна ділянка, на якій розміщена пам`ятка, є землею історико-культурного призначення.

Статтею 17 Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ урегульовано питання суб`єктів права власності на пам`ятки. Згідно частини 1 та 2 цієї статті, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. У свою чергу, частина 6 вказаної норми визначає, що землі на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Згідно зі ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Враховуючи принцип використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 Земельного кодексу України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Як встановлено судом, на земельній ділянці площею 42,5847 га кадастровий номер 7422786500:01:002:1059 знаходиться об`єкт культурної спадщини, пам`ятка археології місцевого значення поселення «Салтикова Дівиця-4» (охоронний номер 2346-Чр) та «Салтикова Дівиця-5» (охоронний номер 2347-Чр), взята на державний облік згідно рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів №551 від 1980, на підставі положень діючого на той час законодавства.

З огляду на наведені обставини земельна ділянка площею 42,5847 га кадастровий номер 7422786500:01:002:1059 протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Судом враховано той факт, що третя особа погодивши технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, а отже усвідомлювала, що на спірній земельній ділянці знаходиться охоронна зона саме навколо об`єкта культурної спадщини - пам`ятки археології. Відповідач також знав про вказаний факт, що підтверджується додатком до акта приймання-передачі від 21.12.2018, де зазначено про обмеження у використанні земельної ділянки та вказано Охоронна зона навколо об`єкту культурної спадщини, площа, на яку поширюється обмеження 42,5847 га. (а.с. 147).

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на спірній земельній ділянці пам`ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини про перебування землі, на якій розташовані пам`ятки археології, виключно у державній власності, відповідач та третя особа усвідомлено вчинили неправомірні дії щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність.

Закон України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ від 08.06.2000 (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним нормативним актом у відношенні до Земельного кодексу України №2768-ІІІ від 25.10.2001 (набув чинності 01.01.2002).

Частина 1 статті 54 Земельного кодексу України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщенні пам`ятки археології перебувають виключно в державній власності.

За висновком суду до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального законодавчого акту Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ від 08.06.2000.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Прокурором заявлені вимоги до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га, шляхом зобов`язання Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Отже, вимога прокурора є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК Украі?ни та пунктом б частини третьої? статті 152 ЗК Украі?ни.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій). У

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 наведені висновки про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, потрібно розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку доцільно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, відтак позов в частині зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку кадастровий номер 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, підлягає задоволенню.

Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну суд зазначає таке.

Як встановлено судом, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради, наслідком чого є перешкоди держави в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні пам`ятками археології та земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19.

У розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Скасування державної реєстрації права власності Куликівської селищної ради на нерухоме майно - земельну ділянку площею 42,5847 га кадастровий номер 7422786500:01:002:1059, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795453074227 - призведе до повернення спірного нерухомого майна у стан, що існував до реєстрації права власності за селищною радою, що узгоджується з приписами ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795453074227).

Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3-370/2-23 від 24.01.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності як землі сільськогосподарського призначення із видом обмеження у використанні - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.

Згідно з даними, які містяться у Державному земельному кадастрі, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення (розділ 1 «Земельна ділянка. Загальні відомості» Поземельної книги, запис від 19.11.2018 № 001) (а.с. 183).

Такі відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки суперечать правовому режиму ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі №813/4701/16, від 22.10.2021 у справі № 160/7922/20, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки. Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №361/4307/16.

Отже, вимога про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки заявлена прокурором до належного відповідача, а тому доводи відповідача у цій частині судом оцінюються критично.

З огляду на зазначене, скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки, а тому вимога прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим суд відхиляє доводи відповідача про те, що площа пам?ятки є меншою за площу спірної земельної ділянки, а тому не може бути предметом спору, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1, 3-6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

За змістом ч. 4 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Отже, державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а тому неможливо скасувати як наказ відповідача-1, так і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована пам`ятка археології, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.

Виокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи. Саме тому суд і не вбачає підстав та необхідності точного визначення площі та меж пам`ятки археології у розрізі усієї спірної земельної ділянки.

Суд відхиляє доводи відповідача у частині посиланням на висновки, викладені у рішенні (справа №925/3/20), яким у задоволенні позову прокурора відмовлено, оскільки справа №925/3/20 мала інший предмет спору та обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу та це має жодного відношення до даної справи.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Усі інші доводи та міркування сторін взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8052,00 грн.

Керуючись ст.123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Зобов`язати Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432, вул. Миру, 67, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га державі в особі Чернігівської обласної (військової) державної адміністрації (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, код 00022674).

3.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432, вул. Миру, 67, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795453074227).

4.Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1059 площею 42,5847 га.

5.Стягнути з Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432, вул. Миру, 67, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 8052,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 04.04.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/