Рішення

від 03.04.2024 по справі 158/537/24

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/537/24

Провадження № 2-а/0158/13/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Корецької В.В.

за участю секретаря Процик Л.В.

представників позивача - Помазановської А.І., Калинюка Р.С.

представників відповідача - Думенка В.П., Рибачука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ківерці, в режимі відеоконференції, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

Представник ОСОБА_1 адвокат Помазановська А.І. звернулася в суд з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.02.2024 працівниками УДМС в Івано-Франківській області затримано ОСОБА_1 . Підставою для затримання слугувало те, що до відповідача надійшло інформування від ДБР про те, що ОСОБА_1 у січні 2019 року нелегально перетнув російсько-український кордон і на даний час знаходиться на території Івано-Франківської області, його діяльність становить загрозу національній безпеці України.

В подальшому, 03.02.2024 року відносно ОСОБА_1 , УДМС в Івано-Франківській області винесено постанову серії МІФ №001289 про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.

Зазначену постанову позивач вважає незаконною та просить суд її скасувати, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 перебуває на території України на законних підставах. Зазначив, що останній прибув на постійне місце проживання в України у 2013 році (АР Крим). Після окупації Криму переїхав на материкову частину України. За час перебування на території України набув міцних соціальних зв`язків, одружений з громадянкою України та має двох малолітніх дітей. Рішенням Державної міграційної служби України від 27.12.2019 року його визнано особою, яка потребує додаткового захисту та видано посвідчення серії НОМЕР_1 з терміном дії до 27.12.2024 року. Однак, рішенням Державної міграційної служби України №233-23 від 14.12.2023 року ОСОБА_1 позбавлено додаткового захисту. Крім того, 23.01.2024 року ОСОБА_1 видано довідку №014120 про звернення за захистом в Україні, яка дійсна до 23.04.2024 року, що також свідчить про його законне перебування на території України.

Разом з тим зазначає, що фактично розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП відносно ОСОБА_1 не проводився, винесення постанови відбулося без присутності самого позивача та його адвоката, який був присутній під час адміністративного затримання ОСОБА_1 , однак не була допущена під час винесення постанови.

З врахуванням вищевикладеного, просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03.02.2024 року серії МІФ №001289 про накладення адміністративного стягнення, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

28.02.2024 року від представника відповідача Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови, уповноваженими посадовими особами УДМС в Івано-Франківській області в повній мірі дотримано вимог КУпАП та інструкції, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача ОСОБА_1 - Помазановська А.І., Калинюк Р.С. у судовому засіданні, кожен зокрема, підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представники відповідача УДМС в Івано-Франківській області - Думенко В.П., Рибачук В.В. у судовому засіданні, кожен зокрема, позовні вимоги не визнали та просили у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, кожного зокрема, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В силу ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.

Судом встановлено, що відповідно до рішення ДМС України від 27.12.2019 року №472-19 громадянина російської федерації ОСОБА_1 визнано особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

14.12.2023 року рішенням ДМС України №233-23 позивача позбавлено додаткового захисту.

Відповідно до постанови про адміністративне правопорушення серії МІФ №001289, 03.02.2024 року виявлено громадянина рф ОСОБА_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме недодержання вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування), за що передбачена відповідальність встановлена ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 1700 грн. /а.с.82/.

Як вбачається із акту, позивач ОСОБА_1 відмовився від підпису та отримання вищевказаної постанови про адміністративне правопорушення /а.с.84/.

Водночас, суд звертає увагу на те, що 23.01.2024 року ОСОБА_1 видано довідку про звернення за захистом в Україні №014120, яка дійсна до 23.04.2024 року.

Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року у справі №420/37310/23 визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України про позбавлення позивача додаткового захисту №233-23 від 14.12.2023 року (на час розгляду даної справи зазначене рішення не набрало законної сили).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зі змісту ч. 1 ст. 203 КУпАП України вбачається, що перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування) - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

За визначенням п. 14 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

В силу ч. 3 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Як зазначалося раніше, рішенням ДМС України від 27.12.2019 року №472-19 громадянина російської федерації ОСОБА_1 визнано особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, яке було скасовано та в подальшому оскаржено до Одеського окружного адміністративного суду.

Поряд з цим, 23.01.2024 року ОСОБА_1 видано довідку про звернення за захистом в Україні №014120, яка дійсна до 23.04.2024 року.

Згідно із п. 7.11 Наказу МВС від 07.09.2011 №649 «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» у разі використання особою права на оскарження рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС залишає на зберіганні національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), при цьому оформлюючи відповідну розписку, та видає такій особі під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги.

В свою чергу, довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Отже, довідкою про звернення за захистом в Україні №014120 від 23.01.2024, яка є чинною до 23.04.2024 року, підтверджено законність перебування позивача ОСОБА_1 на території України під час складення оскаржуваної постанови.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також яка оскаржує відповідне рішення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов`язки, передбачені статтею 13 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, має інші права, передбачені Конституцією та законами України для іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України.

Відповідно до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 203 КУпАП України, характеризується саме наявністю умисної вини.

Статтею 10 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, під час вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не встановлювався факт наявності умислу в його діях, які були пов`язані з порушенням правил перебування на території України, а відповідно, як наслідок і наявність складу адміністративного правопорушення за частиною першою статті 203 КУпАП.

Окрім цього, у постанові про накладення адміністративного стягнення не зазначено інших конкретних, винних дій, що мали б свідчити саме про надання позивачем недостовірних відомостей щодо адреси місця проживання (перебування), за які передбачена відповідальність згідно з ч. 1 ст. 203 КУпАП. Нормою закону передбачено відповідальність за конкретні дії, що свідчать про недодержання вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування), при цьому, як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 законно перебуває на території України.

Разом з тим, згідно ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.ст. 278-280 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Окрім того слід зазначити, що у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем не було надано можливості ОСОБА_1 користуватися юридичною допомогою адвоката, який в той момент перебував на місці події.

Тобто, позивач ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати при розгляді адміністративної справи передбачені законом права, якими наділено особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема користування юридичною допомогою, оскільки особа, яка складала оспорювану постанову належним чином не з`ясувала дійсних обставин справи під час розгляду справи, внаслідок чого, порушила вимоги національного законодавства, а саме: ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право захищати себе особисто, використовувати допомогу адвоката на свій власний вибір і за певних умов одержати правову допомогу безоплатно.

За таких обставин суд приходить до висновку, що такими діями відповідач порушив право на захист особи, відносно якої було складено постанову та в подальшому здійснювався розгляд даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №524/9827/16-а.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З врахуванням вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, а також те, що позивач перебував на території України на законних підставах, право на захист якого було порушено при складанні та розгляду оспорюваної постанови, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 9, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 1, 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст. ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 241-246, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03.02.2024 року серії МІФ №001289 про накладення адміністративного стягнення, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце перебування: АДРЕСА_1 .

Представники позивача:

адвокат Помазановська Альона Ігорівна, адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 1, офіс 2;

- адвокат Калинюк Роман Степанович, адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 1/2.

Відповідач - Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області, адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Ак. Гнатюка, 29, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 37794486.

Представники відповідача:

- Рибачук Владислав Валерійович, робоча адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Ак. Гнатюка, 29, Івано-Франківська область;

- ОСОБА_2 , робоча адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 04.04.2024 року.