Рішення

від 14.03.2024 по справі 377/523/23

СЛАВУТИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/523/23

Провадження №2/377/10/24

14 березня 2024 року Славутицький міський суд Київської області в складі головуючої - судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Пскової А.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Первинна профспілкова організація Чорнобильської АЕС, про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

29 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 430-к від 04 квітня 2022 року Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про призупинення дії трудового договору з охоронником 3 розряду ОСОБА_1 та тимчасове звільнення його від обов`язку виконувати роботу у зв`язку з військовою агресією проти України;

- стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на його користь середній заробіток за час виконання ним завдань територіальної оборони України та перебування у полоні держави - агресора в період з квітня 2022 року по лютий 2023 року в розмірі 168 620,87 гривень;

- стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 700000,00 гривень.

Позивач мотивував позовні вимоги тим, що відповідно до наказів: №849 від 01 липня 2019 року та №122-ос від 10 лютого 2020 року з 2019 року і по теперішній час він працює охоронником 3 розряду загону охорони Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» ( далі -ДСП «Чорнобильська АЕС», ДСП ЧАЕС), тобто є штатним працівником відповідача. 24 лютого 2022 року у зв`язку з широкомасштабним воєнним нападом Російської Федерації на Україну та введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану він вступив до добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади та уклав контракт добровольця територіальної оборони (далі- доброволець). З 24 лютого 2022 року по 25 березня 2022 року він щоденно виконував обов`язки добровольця. 25 березня 2022 року, в передмісті міста Славутича, при виконанні бойового завдання групою добровольців на його автомобілі, внаслідок розстрілу окупантами автомобіля та отриманих кульових та осколочних поранень, він разом із своїм сином та побратимами був захоплений окупантами в полон. Особисто він, крім іншого, отримав множинні осколкові поранення грудної клітини і спини, кульове поранення лівої ноги, закриту черепно мозкову травму та втрачав свідомість. З 25 березня по 31 грудня 2022 року він перебував у полоні держави-агресора, а з 31 грудня 2022 року по 19 січня 2023 року знаходився на лікуванні у медичному центрі «Нові Санжари», після чого по 09 лютого 2023 року на лікуванні та реабілітації в КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львів». Повернувшись з полону, він дізнався, що відповідач виплатив йому середню заробітну плату за місцем роботи лише за березень 2022 року. Тому, після лікування та реабілітації він звернувся до відповідача з листом від 17 квітня 2023 року з проханням виплатити йому середній заробіток за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року. Накази відповідача про увільнення його від роботи (посади) та про припинення виплати середнього заробітку за час виконання ним завдань територіальної оборони України він не отримував. Листом № 1748/01110200-2023 від 22 травня 2023 року відповідач повідомив йому, що є державним підприємством і норми діючого законодавства не встановлюють прямого обов`язку роботодавця виплачувати середній заробіток працівникам членам добровольчого формування територіальних громад (далі- ДФТГ) за час перебування в полоні за правилами статті 119 КЗпП України. Згідно з довідкою №145 від 07 червня 2023 року його середньомісячна заробітна плата становить 15329,17 гривень, тому за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року, тобто 11 місяців, середній заробіток складає 168620,87 гривень, який він, посилаючись на частини першу, третю, четверту статті 119 КЗпП України, Закон України «Про основи національного спротиву», Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», просить стягнути з відповідача на його користь. Від незаконного і несправедливого рішення відповідача про відмову у виплаті йому середнього заробітку, він зазнав психічного впливу, моральних втрат, що призвело до погіршення стану його здоров`я, позбавлення можливостей реалізації його звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього значних додаткових зусиль для організації свого життя. Також рішення відповідача про відмову у виплаті йому середнього заробітку ставить під сумнів гарантії для добровольців. З огляду на те, що українські оборонці, в тому числі і він, ризикуючи своїм життям і не шкодуючи себе в боротьбі з ворогом захищають свою країну, протиправне рішення відповідача щодо нього викликало в нього душевні страждання, дратівливість, обурення, насторогу, нервозність та негативні емоційні реакції. Подолання завданих йому душевних страждань потребувало від нього пошуку можливостей, залучення ресурсів та обумовило значні матеріальні втрати. Крім того, незаконне рішення відповідача про відмову у виплаті йому середнього заробітку негативно вплинуло на його честь і гідність та ділову репутацію, викликало почуття приниження та потребу в реабілітації перед оточуючими його людьми та сім`єю. Відчуття приниження від зазначеного рішення відповідача є ударом для його благополуччя, оскільки почуття власної гідності та гідності в очах інших людей є важливою моральною цінністю для нього. Свої моральні страждання позивач оцінює в 700000,00 гривень, які просить стягнути з відповідача як компенсацію моральної шкоди. Також, під час розгляду справи позивач дізнався про наявність наказу відповідача№430-квід 04квітня 2022року,яким булопризупинено діютрудового договоруз позивачемта тимчасовозвільнено йоговід обов`язкувиконувати роботуу зв`язкуз військовоюагресією протиУкраїни.Відповідач незнайомив йогоз цимнаказом,тому пройого наявністьі змістпозивач дізнавсяз клопотаннявідповідача проприєднання цьогонаказу доматеріалів справи.Посилаючись начастину першустатті 119КЗпП Українита мотивуючитим,що законодавствомУкраїни непередбачено правороботодавця (відповідача)призупиняти діютрудового договоруз добровольцямита тимчасовозвільняти їхвід обов`язкувиконувати роботуу зв`язкуз військовоюагресією протиУкраїни,позивач вважає,що відповідачвидав вказанийнаказ усуперечвимогам діючогозаконодавства.Визнання наказувідповідача №430-квід 04квітня 2022року незаконнимта йогоскасування маєзначення длязахисту порушенихправ таінтересів позивача,тому вподаній нимзаяві прозміну предметапозову позивачдоповнив своїпозовні вимогивказаною вимогою.

Ухвалою судді від 04 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

19 липня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, підписаний в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Мартиновим С.К., в якому він просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю. Відзив мотивовано тим, що ДСП ЧАЕС є державним підприємством, яке фінансується за рахунок коштів державного бюджету та здійснює свою діяльність у встановлений законодавством спосіб; норми чинного законодавства не встановлюють прямого обов`язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку працівникам членам ДФТГ за час перебування в полоні за правилами статті 119 КЗпП України; позивач не зазначив у чому саме полягає моральна шкода та не навів обставин, які визначають її характер та обсяг, факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди.

19 вересня 2023 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій позовні вимоги виклав у вказаній вище редакції.

Ухвалою судувід 05жовтня 2023року прийнятодо розглядузаяву позивачапро змінупредмета позову,ухвалено уподальшому розглядати справу з урахуванням зміни предмета позову.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2023 року за заявою позивача на підставі статті 53 ЦПК України залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Первинну профспілкову організацію Чорнобильської АЕС ( далі- ППО Чорнобильської АЕС, ППО ЧАЕС).

24 жовтня 2023 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ППО Чорнобильської АЕС, до суду надійшли письмові пояснення, підписані головою ППО ЧАЕС ОСОБА_4 , в яких третьою особою підтримано позов. В обґрунтування письмових пояснень зазначено, що стаття 119 КЗпП України регламентує гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, до якої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352- ІХ, що набрав чинності 19 липня 2022 року, були внесені суттєві зміни, зокрема скасовано положення щодо збереження середнього заробітку мобілізованим. Однак, коли йдеться про працівників, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, то Мінекономіки зробило висновок, що за такими працівниками потрібно зберігати середній заробіток. Пунктом 3 форми контракту добровольця територіальної оборони, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 №84 ( далі -форма контракту), визначено, що на добровольця, який уклав цей контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист» військовослужбовців та членів їх сімей» та стаття 119 КЗпП України. У зв`язку з тим, що норми Закону №2352- ІХ та форма контракту не містять змін у правовому регулюванні соціального і правового становища членів ДФТГ, зокрема і в частині збереження за ними середнього заробітку, то законодавчих підстав для припинення виплати середнього заробітку зазначеним категоріям працівників не вбачається. Позивач надав довідку №8 від 25 травня 2022 року про те, що він є членом добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади та з ним укладено контракт добровольця територіальної оборони. Отже, у разі укладення контракту добровольця територіальної оборони та виконання державних або громадських обов`язків у робочий час роботодавець повинен зберігати не тільки місце роботи (посади), а й середній заробіток працівнику -добровольцю. Виходячи з положень статей 1, 4 Закону України «Про основи національного спротиву» добровольче формування територіальних громад- це елемент військово-цивільної складової територіальної оборони, воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони ЗСУ за територіальним принципом, проте становить окрему військову одиницю. Учасники добровольчих формувань територіальних громад не є військовослужбовцями, проте відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про основи національного спротиву», пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають право на отримання тих соціальних пільг та гарантій, які передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Таким чином, на добровольців ДФТГ покладено обов`язки, споріднені з військовими, а в соціальному захисті добровольці прирівнюються до військовослужбовців.

Ухвалою суду від 06 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну предмета позову. Додатково пояснив, що фактично ознайомився зі змістом наказу відповідача про призупинення дії трудового договору під час розгляду даної справи, оскільки після повернення з полону він лише дізнався, що йому було призупинено дію трудового договору, а потім він розписався лише за його ознайомлення. Вважає, що відповідач навмисно відмовив йому у виплаті середнього заробітку за час перебування у полоні та на лікуванні. Юристи ДСП ЧАЕС підготували висновок про правомірність виплати йому середнього заробітку, але директор підприємства ОСОБА_5 прийняв рішення про відмову. Таке рішення принизило його у очах громадськості та його близьких, завдало глибокого болю та душевних переживань. Розмір заявленої суми компенсації моральної шкоди вважає адекватним, оскільки оцінка моральних страждань кожної людини є різною, виходячи з тих обставин, де ця людина перебувала, що пережила та як постраждала.

Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Звертали увагу на наявність прогалин в нормативно -правовому регулюванні державних гарантій для осіб, які є працівниками підприємства та виконують громадські обов`язки у складі добровольчих формувань територіальних громад. Підтвердили, що позивач дійсно уклав контракт з добровольчим формуванням Славутицької міської територіальної громади №1, виконував обов`язки територіальної оборони України, про що командир ДФТГ надавав ДСП ЧАЕС відповідні відомості, на підставі яких здійснювалось тебелювання членів ДФТГ. У виправному табелі за лютий 2022 року виконання позивачем громадських обов`язків як члена ДФТГ позначено шифром «ГО», у виправному табелі за березень 2022 року виконання ОСОБА_1 таких обов`язків позначено як робочі дні, оскільки позивач під час виконання обов`язків територіальної оборони України залучався до роботи в місті Славутичі. Під час окупації міста Славутича позивач потрапив у полон, але ця інформація була з непідтверджених джерел. Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», то підприємством було прийнято рішення про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , оскільки станом на дату видачі оспорюваного наказу підприємству не було відомо про перебування позивача в полоні. Документи, які підтверджували перебування позивача у полоні держави-агресора, надійшли на підприємство пізніше. Після повернення позивача з полону та закінчення лікування, 14 лютого 2023 року дію трудового договору з позивачем було поновлено. Питання щодо збереження середнього заробітку за позивачем на час перебування у полоні та лікуванні законодавчо не врегульоване, оскільки положення статті 119 КЗпП України поширюються тільки на період виконання ним громадських обов`язків як члена ДФТГ. ДСП ЧАЕС зверталось до Мінекономіки з листом про надання роз`яснень щодо збереження середнього заробітку за членами ДФТГ за час перебування у полоні, але однозначного нормативного обґрунтування не отримало. Підтвердили, що юридичний відділ підприємства дійсно підготував позитивний висновок щодо здійснення виплат позивачу, який ґрунтувався на аналогії закону. Зазначили про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу та стягнення з відповідача середнього заробітку і компенсації моральної шкоди.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в письмових поясненнях. Також зазначив, що у підприємства були відсутні належні докази на підтвердження обставин для прийняття наказу про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , оскільки позивач виконував громадські обов`язки за контрактом добровольця територіальної оборони.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що він працює на посаді начальника команди загону охорони ДСП «Чорнобильська АЕС» з 2016 року. На даний час він очолює НОМЕР_1 команду загону охорони, до складу якої входить ОСОБА_1 , що працює за 4 зміною. Про те, що у лютому та березні 2022 року ОСОБА_1 виконував обов`язки територіальної оборони України як член ДФТГ, було відомо всім працівникам, в тому числі керівництву загону охорони. Чи мало підприємство офіційний документ на підтвердження цих обставин, йому не відомо. Наприкінці березня 2022 року він дізнався, що ОСОБА_1 потрапив у полон разом з іншою особою, яку через добу окупанти відпустили та яка повідомила про ОСОБА_1 . Він особисто повідомляв заступника начальника загону охорони ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_1 потрапив у полон, тому на початку квітня 2022 року керівництву загону було про це відомо.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що він працює охоронцем 4 розряду загону охорони ДСП «Чорнобильська АЕС». У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України 24 лютого 2022 року він та ОСОБА_1 добровільно вступили до добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади. У лютому та березні 2022 року ОСОБА_1 працював та виконував обов`язки територіальної оборони України в місті Славутичі. Йому про це відомо, оскільки він особисто приїздив до ОСОБА_1 до пункту, де чергував позивач. 25 березня 2022 року, близько 07 години, він перебував на площі міста, де також знаходився воєнком та ОСОБА_1 , які про щось радились, після чого ОСОБА_1 та ще троє з ним осіб на автомобілі позивача кудись поїхали. У подальшому 26 чи 27 березня 2022 року від дочки він дізнався про, те що ОСОБА_1 потрапив у полон. Потім йому зателефонував ОСОБА_6 , який також повідомив, що ОСОБА_1 потрапив у полон. Про це знали усі, зокрема і його керівництво.

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що він працює на ДСП «Чорнобильська АЕС» на посаді начальника відділу стратегічного планування. З 24 лютого 2022 року він виконував обов`язки командира добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади №1, а з 30 червня 2022 призначений командиром цього добровольчого формування, створеного 24 лютого 2022 року у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449. 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклав з ним як командиром добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади №1 контракт добровольця територіальної оборони України. Добровольче формування Славутицької міської територіальної громади №1 знаходилось в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 , та виконувало функції з оборони міста Славутича у взаємодії з ним. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , під час виконання завдань територіальної оборони, був захоплений в полон російськими військовими в передмісті міста Славутича, про що йому стало відомо на початку квітня 2022 року. В цілях особистої безпеки добровольців він не направляв на ДСП ЧАЕС офіційні списки членів ДФТГ. У подальшому він дійшов згоди з керівництвом ДСП ЧАЕС не надавати підприємству контракти членів ДФТГ також з метою їх особистої безпеки. Середній заробіток членам ДФТГ нараховувався ДСП ЧАЕС на підставі виданих ним довідок. ОСОБА_1 припинив контракт добровольця у вересні 2023 року.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач пов`язаний трудовими відносинами з відповідачем з 01 липня 2019 року, працює охоронником 3 розряду команди охорони об`єктів в зоні відчуження загону охорони ДСП ЧАЕС, тобто є штатним працівником відповідача.

Вказані обставини підтверджуються його трудовою книжкою серії НОМЕР_2 ; наказом ДСП ЧАЕС № 849 від 01 липня 2019 року «Про зарахування до штатного складу ДСП ЧАЕС працівників відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об`єктів зони відчуження та м. Славутича ДП УЗФО ЧАЕС»; наказом ДСП ЧАЕС № 122-ос від 10 лютого 2020 року про переведення на іншу роботу ОСОБА_1 та його особовою карткою, копії яких долучені до справи (том 1, а.с. 9-11, 47-50; том 2, а.с. 147,152).

Згідно з довідкою № 38-15/173 від 24 жовтня 2023 року, виданою ППО Чернобильської АЕС, з липня 2019 року ОСОБА_1 є членом Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС ( том 1, а.с. 211).

24 лютого 2022 року командир добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади №1 ОСОБА_10 (надалі - командир) та громадянин України ОСОБА_1 (надалі- доброволець), на добровільній основі, на час виконання державних та/або громадських обов`язків, перебуваючи під захистом Держави, маючи усі права, свободи, гарантії, закріплені Конституцією України, Кодексом законів про працю України, відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021 №1702-ІХ та Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449 (надалі-Положення) уклали контракт добровольця територіальної оборони про наступне ( том 1, а.с.13).

Доброволець добровільно взяв на себе зобов`язання, зокрема:

- виконувати завдання територіальної оборони в межах відповідної територіальної громади протягом строку дії контракту, відповідно до вимог визначених Законом України «Про основи національного спротиву», Положення та інших нормативно-правових актів України, що регулюють порядок діяльності добровольчих формувань територіальних громад, та цього контракту;

- додержуватися Конституції України та законів України та нормативно-правових актів при виконанні завдань та повноважень територіальної оборони, виконувати державні та/або громадські обов`язки в інтересах Українського народу;

- додержуватися та виконувати складену присягу добровольця територіальної оборони ( п.1 контракту).

На добровольця, який зарахований до складу ДФТГ та уклав цей контракт, поширюється дія статутів Збройних Сил України ( п.2 контракту).

На добровольця, який уклав цей контракт, поширюється гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та стаття 119 Кодексу законів про працю України ( п.3 контракту).

Контракт є строковим та укладається строком на три роки ( п.5 контракту).

Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи командира або добровольця в порядку та на умовах, визначених Положенням ( п. 6 контракту).

Контракт набирає чинності з 24 лютого 2022 року (п. 13 контракту).

ОСОБА_1 також видано посвідчення добровольця територіальної оборони серії НОМЕР_3 , яке дійсне на території України з 24 лютого 2022 року по 23 лютого 2025 року (том 1, а.с.12)

Відповідно до довідок №8 від 25 травня 2022 року та №46 від 07 липня 2022 року, виданих командиром добровольчого формування територіальної громади м.Славутич Вишгородського району Київської області №1 Стельмахом Д., за погодженням з начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , який є членом добровольчого формування територіальної громади м. Славутич Вишгородського району Київської області №1, з 24 лютого 2022 року по 25 березня 2022 року включно щоденно виконував свої службові обов`язки. 25 березня 2022 року був захоплений в полон у передмісті міста Славутича (том 1, а.с.14,15; том 2, а.с. 149).

Згідно з довідкою №33/8-Р-16д від 06 лютого 2023 року, виданою Службою безпеки України солдату ОСОБА_1 , він дійсно в період з 25 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України ( том 1, а.с.16).

Зазначені обставини також підтверджуються листом №42-23 від 01 січня 2023 року Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» та листом Міністерства оборони Російської Федерації №328/4-1302 від 08 листопада 2022 року, адресованим ОСОБА_12 , копії яких долучені до справи (том 1, а.с.17,18).

Після звільнення з полону, в період з 31 грудня 2022 року до 19 січня 2023 року, позивач перебував у Медичному центрі «Нові Санжари» Національної гвардії України, до якого був переданий згідно з актом від 31 грудня 2022 року про передання осіб, звільнених з полону країни- агресора від Національного інформаційного бюро, що підтверджено довідкою №25 від 19 січня 2023 року, копія якої долучена до справи ( том 1, а.с.19).

Як убачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого №563 ОСОБА_1 , останній перебував у Медичному центрі «Нові Санжари» Національної гвардії України на стаціонарному лікуванні з 31 грудня 2022 року по 19 січня 2023 року з діагнозом, зокрема: наслідки мінно-вибухової травми (МВТ), отриманої 25.03.2022, множинні осколкові поранення грудної клітки, спини; стан після повторних перенесених закритих черепно-мозкових травм (ЗЧМТ), зокрема 25.03.2022; направлений для подальшого лікування до іншого лікувального закладу ( том 1, а.с.20-22).

У період з 25 січня 2023 року по 09 лютого 2023 року позивач перебував у КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова», де проходив стаціонарне лікування з діагнозом, зокрема: стороннє тіло у вусі вушної раковини з лівого боку, наслідки мінно-вибухової травми (25.03.2022), наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми, що підтверджено випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 6481. В анамнезі хворого у виписці зазначено з його слів, що погіршення слуху та зору, появу сторонніх предметів відмічає після вибуху гранати 25.03.2022 в місті Славутичі на відстані близько 5 м, втрачав свідомість, перша медична допомога була надана на місці ворожими медиками, надалі в полоні були спроби видалення уламків з ділянки обличчя, болі в спині почав відмічати після перебування в полоні (багатократні удари електрострумом, тривале вимушене положення стоячи по 18 годин) (том 1, а.с. 23).

Таким чином, в період з 25 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року позивач був захоплений та перебував у полоні держави-агресора, після звільнення з якого з 31 грудня 2022 року по 09 лютого 2023 року знаходився на лікуванні, оскільки отримав поранення (інші ушкодження здоров`я), а тому не виконував свої трудові обов`язки з поважних причин і незалежно від його волі у зв`язку з перебуванням у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України та подальшим лікуванням.

Відповідно до Статуту ДСП «Чорнобильська АЕС» підприємство утворене з метою забезпечення усіх видів діяльності, пов`язаних із зняттям з експлуатації енергоблоків атомних електростанцій України і перетворенням об`єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему; є юридичною особою з цільовим бюджетним фінансуванням, засноване на державній формі власності і підпорядковане Уповноваженому органу управління (Державному агентству України з управління зоною відчуження; управління підприємством здійснюється генеральним директором, або особою, яку призначено виконуючою обов`язки генерального директора ( том 1, а.с.81-100).

На період воєнного стану наказом ДСП ЧАЕС №240 від 24 березня 2022 встановлено на підприємстві простій та згідно з наказами ДСП ЧАЕС № 241 від 24 березня 2022 року та № 684 від 25 серпня 2022 року призупинено дію п.4.2 додатка 70-3 Колективного договору ДСП ЧАЕС «Положення про організацію оздоровлення» та п.6.8 розділу 6 «Оплата праці, гарантії та компенсації» Колективного договору ДСП ЧАЕС ( том 1, а.с. 148-149, 150-153).

Наказом т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейди В.О. № 430-к від 04 квітня 2022 року призупинено з 04 квітня 2022 року дію трудового договору з охоронником 3 розряду команди охорони об`єктів в зоні відчуження загону охорони ОСОБА_1 (том 1, а.с.142; том 2, а.с. 150).

14 лютого 2023 року на підставі заяви ОСОБА_1 наказом т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейди В.О. №18-к прийнято рішення вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до роботи з 14 лютого 2023 року після тимчасового звільнення від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором у зв`язку з військовою агресією проти України на попередній посаді та визнано таким, що втратив чинність з 14 лютого 2023 року наказ від 04 квітня 2022 року №430-к про призупинення дії трудового договору ( том 1. а.с.143; том 2, а.с.151).

17 квітня 2023 року позивач подав на ім`я т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейди В.О. письмове звернення, до якого додав копії документів, що підтверджують перебування його у полоні та лікуванні після звільнення з полону, та просив поновити його порушені права та гарантії і виплатити середньомісячну заробітну плату за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року ( том 1, а.с.24-26).

У відповідь на вказане звернення позивач отримав від відповідача лист № 1748 від 22 травня 2023 року про неможливість здійснення підприємством виплат середнього заробітку за час перебування у полоні з 25 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року та за час реабілітації і лікування з 31 грудня 2022 року по 09 лютого 2023 року як працівнику ДСП ЧАЕС та члену Славутицького ДФТГ, оскільки норми діючого законодавства не встановлюють прямого обов`язку роботодавця з виплати середнього заробітку працівникам членам ДФТГ за час перебування у полоні за правилами статті 119 КЗпП України ( том1, а.с.24-26,27).

Відповідач звертався до Міністерства економіки України з листом №1298/47000000-2022 від 10 червня 2022 року про надання роз`яснень щодо гарантій добровольців територіальної оборони, зарахованих до складу ДФТГ, на збереження середнього заробітку за час перебування їх у полоні ( том1, а.с.28-29).

На вказаний лист Міністерство економіки України надало відповідь №783/55-2022 від 16 серпня 2022 року, в якій, зокрема, зазначило, що у зв`язку з тим, що норми Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2352 -ІХ та форма контракту, затверджена наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 №84 не містять змін у правовому регулюванні соціального і правового становища членів ДФТГ, зокрема і в частині збереження за ними середнього заробітку, законодавчих підстав для припинення виплати збереженого середнього заробітку зазначеним категоріям працівників не вбачається. У разі, якщо працівник не виходить на зв`язок, то його робочий час за рішенням керівника може обліковуватися шляхом проставлення у табелі відмітки «НЗ» ( неявки з нез`ясованих причин). Керівник може прийняти рішення про оголошення простою, зокрема, у разі перебування працівника у полоні або утримання його як заручника.

Таким чином, між позивачем та відповідачем виник спір щодо права відповідача на призупинення дії трудового договору з позивачем та права позивача на збереження за ним середнього заробітку за час перебування у полоні держави-агресора та на лікуванні у зв`язку отриманням поранення під час виконання державних або громадських обов`язків на підставі частин першої, третьої, четвертої статті 119 КЗпП України як члена добровольчого формування територіальної громади, а також стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди.

При вирішення даного спору суд виходить з такого.

Закон України від 16 липня 2021 року «Про основи національного спротиву», в редакції на час виникнення спірних правовідносин та на час їх продовження, визначає правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони та інших визначених цим Законом суб`єктів з питань підготовки і ведення національного спротиву.

Згідно з пунктами 2, 8,16 частини першої статі 1 Закону України «Про основи національного спротиву» добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони;

національний спротив - комплекс заходів, які організовуються та здійснюються з метою сприяння обороні України шляхом максимально широкого залучення громадян України до дій, спрямованих на забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, стримування і відсічі агресії та завдання противнику неприйнятних втрат, з огляду на які він буде змушений припинити збройну агресію проти України;

територіальна оборона - система загальнодержавних, воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються у мирний час та в особливий період з метою протидії воєнним загрозам, а також для надання допомоги у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій.

Складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян України до національного спротиву ( частина перша статті 3 Закону України «Про основи національного спротиву»).

Територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових (частина 2 статті 4Закону України «Про основи національного спротиву»).

Відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 4 Закону України «Про основи національного спротиву) військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військової частини Сил територіальної оброни Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.

Цивільна складова територіальної оборони включає державні органи, органи місцевого самоврядування, які залучаються до територіальної оборони.

Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.

Таким чином, добровольче формування територіальних громад-це елемент військово-цивільної складової територіальної оборони.

Діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом. У разі введення в України або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України. На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України добровольчі формування територіальних громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межам визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій ( частина друга статті 8 Закону України «Про основи національного спротиву»).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про основи національного спротиву» комплектування органів військового управління військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України здійснюється: у мирний час -військовослужбовцями за контрактом та за призовом особами офіцерського складу; в особливий період військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом.

Громадяни України зараховуються до складу військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України за місцем своєї реєстрації. У разі введення воєнного стану громадяни України можуть зараховуватися до складу військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України також безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про основи національного спротиву» комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

До складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам Положення про добровольчі формування територіальних громад, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони. Громадяни України зараховуються до складу добровольчих формувань територіальних громад за місцем своєї реєстрації. У разі введення воєнного стану громадяни України можуть зараховуватися до складу добровольчих формувань територіальних громад також безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій.

На громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони, поширюється дія статутів Збройних Сил України.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про основи національного спротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального та правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу».

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449 затверджено Положення про добровольчі формування територіальних громад ( далі -Положення), яке визначає порядок утворення та діяльності добровольчих формувань територіальних громад (далі-добровольчі формування), набуття та припинення членства в добровольчих формуваннях.

Пунктом 16 Положення визначено, що членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.

Особа не може бути членом добровольчого формування у період проходження військової служби або служби у військовому резерві Збройних Сил чи інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, служби в правоохоронних органах ( п.17 Положення).

Згідно з пунктом 21 Положення контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. Форма контракту добровольця затверджується Міноборони.

Облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ведеться територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за територіальним принципом. Командир добровольчого формування веде іменний список добровольчого формування ( п.22 Положення).

Підставами припинення контракту добровольця територіальної оборони є: закінчення строку контракту; порушення умов контракту або присяги добровольця територіальної оборони; заява добровольця територіальної оборони про припинення контракту; призов (прийняття) на військову службу; укладення контракту про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил або інших утворених відповідно до закону військових формувань, служби в правоохоронних органах; укладення контракту про проходження служби в державному органі спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку Україні; незадовільний стан здоров`я добровольця територіальної оборони; наявність громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав, крім громадянства України ( п.23 Положення).

Відповідно до вимог пунктів 21,27 Положення, наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 №84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.03.2022 за № 307/37643, затверджено форму контракту добровольця територіальної оборони тапосвідчення добровольця територіальної оборони, пунктами 3 та 4 якого визначено, що на добровольця, який уклав цей контракт, поширюються гарантії соціального іправового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний іправовий захист військовослужбовців тачленів їхсімей» тастаття119 Кодексу законів пропрацю України. Держава, відімені якої виступає командир, зобов`язується забезпечити належні умови для виконання добровольцем, покладених нанього завдань: додержання його прав ісвобод, прав членів його сім`ї, включаючи надання пільг, гарантій соціального іправового захисту, установлених Конституцією України, Кодексом законів пропрацю України, Законом України «Про основи національного спротиву», Законом України «Про соціальний іправовий захист військовослужбовців тачленів їхсімей», Положенням таіншими нормативно-правовими актами, яківизначають статус членів добровольчих формувань територіальної громади.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що члени добровольчих формувань територіальних громад, які уклали контракт добровольця територіальної оборони і не визначені рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, не є військовослужбовцями, але виконують завдання територіальної оборони України під керівництвом Сил територіальної оборони Збройних Сил України та під час виконання таких завдань на них поширюється соціальний та правовий захист військовослужбовців та положення статті 119 КЗпП України.

Як видно із Регламенту процесу «Управління персоналом» РП 2.8.1-01 ДСП ЧАЕС, копію якого надав відповідач, для заповнення табеля обліку робочого часу на підприємстві використовуються умовні позначення відсутності (том 2, а.с. 142-146).

Відповідно до п. 7.2.12 Регламенту РП 2.8.1-01 дані про явку та неявку на роботу, про роботу неповний робочий день, про понаднормову роботу та інші відхилення від встановленого графіку роботи повинні вноситися до табеля тільки на основі підтверджуючих документів.

Пунктом 7.2.13 Регламенту РП 2.8.1-01 передбачено, що табель обліку робочого часу повинен заповнюватися відповідно до прийнятих умовних позначень та затверджених виробничими графіками роботи персоналу ДСП ЧАЕС. Тривалість робочого часу проставляється за фактично відпрацьований час.

Із таблиці 7.2 умовних позначень відсутності Регламенту РП 2.8.1-01 видно, що шифром «ГО» позначається виконання державних або громадських обов`язків, а шифром «Цп» позначається цілоденний (цілозмінний) простій.

З пояснень представників відповідача, наданих у судовому засіданні, вбачається, що у виправному табелі за лютий 2022 року виконання позивачем громадських обов`язків як члена ДФТГ позначено шифром «ГО», у виправному табелі за березень 2022 року виконання позивачем таких обов`язків позначено як робочі дні, оскільки позивач під час виконання обов`язків територіальної оборони України залучався до роботи у м. Славутичі.

На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано копію виправного табеля обліку робочого часу за лютий 2022 року, в якому дні 23, 24, 28 лютого 2022 року позначені шифром «ГО», та копію виправного табеля за березень 2022 року, в якому дні 2, 3, 6, 7, 10,11,14, 15,18,19, 22, 23 березня 2022 року позначені як робочі ( том 1, а.с.116-117; том 2, а.с. 156-157).

Виходячи з викладених обставин, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до контакту добровольця територіальної оборони, укладеного на період з 24 лютого 2022 року по 23 лютого 2025 року, перебував у складі добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади № 1 та у період з 24 лютого 2022 року по 25 березня 2022 року щоденно виконував службові обов`язки щодо виконання завдань територіальної оборони України, тобто державні або громадські обов`язки, які міг виконувати у робочий час, тому на нього поширюються гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку, передбачені частиною 1 статті 119 КЗпП України, на час виконання таких обов`язків.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу.

Розглядаючи вимогу про визнання незаконним та скасування наказу відповідача №430-к від 04 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору з позивачем, суд виходить з такого.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільного погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2120-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою, третьою статті 1 Закону №2136-ІХ ( тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 04 квітня 2022 року) встановлено, що в період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України«Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на викладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням вказаного закону також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Відповідно достатті 13Закону №2136-ІХпризупинення діїтрудового договору-це тимчасовеприпинення роботодавцемзабезпечення працівникароботою ітимчасове припиненняпрацівником виконанняроботи заукладеним трудовимдоговором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом із тим, як вбачається з аналізу положень статті 13Закону № 2136-ІХ , таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через військову агресію проти України роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за №1668/39004, на території міста Славутича Славутицької територіальної громади велися активні бойові дії у період з 24.03.2022 по 25.03.2022; в період з 26.03.2022 по 03.04.2022 вказана територія України була тимчасово окупована Російською Федерацією.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді охоронника 3 розряду команди охорони об`єктів зони відчуження загону охорони ДСП «Чорнобильська АЕС».

З 24 лютого 2022 року по 25 березня 2022 року він щоденно виконував службові обов`язки щодо виконання завдань територіальної оборони, тобто державні або громадські обов`язки, перебуваючи у складі добровольчого формування Славутицької міської територіальної громади № 1, уклавши контракт добровольця територіальної громади.

25 березня 2022 року під час виконання обов`язків територіальної оборони України позивач був захоплений у полон держави-агресора та звільнений з полону 31 грудня 2022 року, після чого з 31 грудня 2022 року по 09 лютого 2023 року перебував на лікуванні та реабілітації.

Призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону №2136-ІХ, відповідач виходив з відсутності у підприємства на дату видачі оспорюваного наказу від 04 квітня 2022 року відомостей про місцезнаходження позивача, що підтвердили представники відповідача в судовому засіданні.

Як убачається зі змісту наказу т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейди В.О. №430-к від 04 квітня 2022 року, підставами призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 зазначено: тимчасове звільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором у зв`язку з військовою агресією проти України; наказ ДСП ЧАЕС №241 від 24 березня 2022 року «Про організацію роботи в умовах воєнного стану»; службова записка начальника підрозділу.

Як убачається зі змісту наказу ДСП ЧАЕС №241 від 24 березня 2022 року «Про організацію роботи в умовах воєнного стану», встановлено з 21.03.2022 на період воєнного стану на ДСП «Чорнобильська АЕС» простій- зупинення роботи підприємства, викликане невідворотною силою щодо персоналу, який тимчасово не буде залучатися до виконання роботи. Залучено до роботи з 21.03.2022 персонал ДСП «Чорнобильська АЕС», що виконує роботи із забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, та персонал, пов`язаний із життєзабезпеченням об`єктів ДСП «Чорнобильська АЕС» ( том 1, а.с. 148-149).

Згідно зі службовою запискою начальника загону охорони ДСП «Чорнобильська АЕС» Сльозки О. від 06 квітня 2022 року для охоронника 3 розряду загону охорони ОСОБА_1 станом на 04.04.2022 виключена можливість виконання ним роботи у зв`язку з військовою агресією, причина неможливості виконання роботи: не відомо ( в полоні) ( том 2, а.с.148).

Таким чином, з матеріалів справи та пояснень представників відповідача вбачається, що єдиною підставою для призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 була неможливість виконання ним роботи у зв`язку з перебуванням у полоні держави-агресора.

Разом із тим, відповідач не надав суду доказів того, що при видачі наказу №430-к від 04 квітня 2022 року підприємство перебувало в таких обставинах у зв`язку з військовою агресією проти України, за яких воно не могло надавати роботу працівнику.

Як видно із аналізу роботи з кадрами ДСП «Чорнобильська АЕС» за 2022 рік, затвердженого т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейдою В.О. 30 грудня 2022 року, чисельність працівників ДСП ЧАЕС у 2022 році становила 2518 осіб, з них 138 працівників загону охорони ( том 2, а.с.84-97).

Відповідно до аналізу роботи з кадрами ДСП «Чорнобильська АЕС» за 2023 рік, затвердженого в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Мартиновим С. 11 січня 2024 року, чисельність працівників ДСП ЧАЕС у 2023 році становила 2 385 осіб, з них 117 працівників загону охорони (том 2, а.с. 98-111).

Зі списку працівників загону охорони ДСП ЧАЕС, відсутніх на роботі за період з 04.04.2022 по 14.02.2022 у зв`язку з призупиненням дії трудових договорів, та наказів про призупинення дії трудових договорів з працівниками команди охорони об`єктів в зоні відчуження загону охорони від 29 березня 2022 року, 04 квітня 2022 року, 01 липня 2022 року, 15 липня 2022 року, копії яких долучено до справи, вбачається, що лише з 25 працівниками вказаного підрозділу, в якому станом на 04.04.2022 рахувався і позивач, була зупинена дія трудових договорів (том 2, а.с. 112-137).

Крім того, згідно із таблицями 2.3. аналізів роботи з кадрами ДСП «Чорнобильська АЕС» за 2022 рік та 2023 рік протягом 2022 - 2023 років здійснювався прийом на роботу працівників: у 2022 році прийнято 48 осіб, в тому числі до загону охорони 1 особа; у 2023 році прийнято 87 осіб ( том 2, а.с. 93, 107).

Наведені докази підтверджують, що ДСП «Чорнобильська АЕС» не перебувало в обставинах, за яких не мало можливості забезпечити позивача роботою, що є однією з умов, передбачених статтею 13 Закону № 2136-ІХ для призупинення дії трудового договору з працівником у зв`язку з військовою агресією проти України.

Отже, установлені судом обставини, за яких відповідач прийняв оспорюваний наказ від 04 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору з позивачем, не відповідають умовам, передбаченим статтею 13Закону України «України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а тому законних підстав для його видання відповідно до вимог Закону України №2136-IX у відповідача не було.

Таким чином, наказ т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейди В.О. №430- к від 04 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 слід визнати незаконним та скасувати у зв`язку з невідповідністю його умовам, передбаченим статтею 13 Закону №2136-IX, а позовні вимоги в частині визнання незаконним цього наказу та його скасування задовольнити.

При цьому, суд не бере до уваги доводи представників відповідача, наведені в судовому засіданні, про те, що на дату видачі оспорюваного наказу підприємству не було відомо про перебування позивача в полоні, як члена ДФТГ, оскільки ці доводи спростовуються службовою запискою начальника загону охорони ОСОБА_13 та показаннями свідків.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку

Право на працю, закріплене статтею 43 Конституції України, включає також право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частинами дев`ятою, десятою статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Як убачаєтьсяз положеньчастини другоїстатті 24Закону України«Про основинаціонального спротиву»,на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбаченіЗаконом України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбаченіЗаконом України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, пунктами 3,4 форми контракту добровольця територіальної громади, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 №84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.02.2022 за № 307/37643, визначено, що на добровольця, який уклав цей контракт, поширюються гарантії соціального іправового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний іправовий захист військовослужбовців тачленів їхсімей» тастаття119 Кодексу законів пропрацю України. Держава, відімені якої виступає командир, зобов`язується забезпечити належні умови для виконання добровольцем, покладених нанього завдань: додержання його прав ісвобод, прав членів його сім`ї, включаючи надання пільг, гарантій соціального іправового захисту, установлених Конституцією України, Кодексом законів пропрацю України, Законом України «Про основи національного спротиву», Законом України «Про соціальний іправовий захист військовослужбовців тачленів їхсімей», Положенням таіншими нормативно-правовими актами, яківизначають статус членів добровольчих формувань територіальної громади.

Таким чином, на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені для військовослужбовців, та стаття 119 КЗпП України.

Відповідно до статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку (частина перша).

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів (частина друга).

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (частина третя в редакції до 19 липня 2022 року ).

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я ) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими (частина четверта).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині 3 статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, з 19 липня 2022 року законодавчо врегульовано питання виплат грошового забезпечення військовослужбовцям, які мають здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому на роботодавця не покладається обов`язок по збереженню та виплаті середнього заробітку за особами, визначеними в частині 3 статті 119 КЗпП України.

Однак, слід зазначити, що відповідно до статті 9 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих кадрів.

Пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що його дія поширюється на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Порядок отримання грошового забезпечення військовослужбовців регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.08.2018 за №745/32197.

Водночас, вказані нормативні акти не містять відповідних положень щодо грошового забезпечення членів добровольчих формувань територіальних громад, які уклали контракт добровольця територіальної оборони.

У свою чергу норми Закону №2352-ІХ та форма контракту добровольця територіальної громади не містять змін у правовому регулюванні соціального і правового статусу членів добровольчих формувань територіальних громад, зокрема в частині гарантій збереження за ними місця роботи (посади) і середнього заробітку на час виконання державних та /або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством такі обов`язки можуть здійснюватися у робочий час.

Тому з огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач має право на такі гарантії, передбачені частиною першою статті 119 КЗпП України.

Поміж тим, питання щодо будь-яких соціальних гарантій працівникам, які є членами добровольчих формувань територіальних громад та уклали контракт добровольця територіальної оборони, але на час виконання ними державних та/або громадських обов`язків, якщо такі обов`язки за чинним законодавством можуть здійснюватися у робочий час, отримали поранення ( інше ушкодження здоров`я) чи потрапили у полон, прямо діючими нормативно-правовими актами не урегульовано.

В той же час на добровольця, який зарахований до складу добровольчого формування територіальної громади та уклав контракт добровольця територіальної оборони, поширюється дія статутів Збройних Сил України, гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та стаття 119 КЗпП України, а тому такі особи на час виконання ними завдань територіальної оборони України, тобто під час виконання державних та/або громадських обов`язків, за соціально-правовим статусом прирівнюються до військовослужбовців. Відтак під час виконання таких обов`язків на них можуть поширюватися гарантії передбачені положеннями частин третьої, четвертої статті 119 КЗпП, як для працівників, які проходять військову службу, виходячи з аналогії закону.

Таким чином, оскільки позивач, будучи членом Славутицької територіальної громади №1, який уклав контракт добровольця територіальної оборони, під час виконання ним завдань територіальної оборони України, тобто державних та/або громадських обов`язків, 25 березня 2022 року потрапив у полон держави-агресора, де перебував у період з 25 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, після чого з 31 грудня 2022 року по 09 лютого 2023 року проходив реабілітацію та лікування у зв`язку з отриманням поранення під час захоплення його у полон, то суд доходить висновку, що він також має право на гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, на збереження за ним середнього заробітку за час перебування у полоні та лікування, які в даній правовій ситуації підлягають застосуванню за аналогією закону.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час виконання ним завдань територіальної оборони та перебування у полоні держави-агресора за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року у розмірі 168 620,87 гривень, виходячи з такого розрахунку: 15 329,17 гривень (середньомісячна заробітна плата) х 11 місяців (за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року).

З аналізу положень частини четвертої статті 119 КЗпП України вбачається, що гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються на строк до дня повернення з полону, закінчення лікування в медичних закладах.

Відповідно до наданих суду доказів ОСОБА_1 повернувся з полону 31 грудня 2022 року, після чого до 09 лютого 2023 року перебував на лікуванні у медичних закладах. Як убачається зі змісту позовної заяви, він отримав заробітну плату за березень 2022 року.

Отже, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час виконання ним завдань територіальної оборони України та перебування у полоні держави агресора, тобто під час виконання державних або громадських обов`язків, підлягають частковому задоволенню в межах позовних вимог за час перебування позивача в полоні держави-агресора до закінчення лікування, за період з 01 квітня 2022 року по 09 лютого 2023 року.

Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за період більший, ніж зазначено, задоволенню не підлягають.

При визначенні розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок).

З урахуванням абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою ДСП ЧАЕС № 1345 від 07 червня 2023 року середньомісячна заробітна плата охоронника 3 розряду ОСОБА_1 на 01 лютого 2022 року складала 15329,17 гривень ( том 1, а.с.30).

Відповідно до довідки ДСП ЧАЕС № 238 від 14 вересня 2023 року середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 станом на 25 березня 2022 року складає 107,83 гривень (том 1, а.с.155; том 2, а.с.70).

Наказом ДСП ЧАЕС №122-с від 10 лютого 2020 року про переведення на іншу роботу ОСОБА_1 встановлено графік робочого часу за 4 зміною ( том 1, а.с.50).

У наказі ДСП ЧАЕС №18-к від 14 лютого 2023 року, яким прийнято рішення вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до роботи з 14 лютого 2023 року, визначено йому умови праці, зокрема: зміна 4 ( том 1, а.с.143).

До матеріалів справи долучено копії виробничих графіків підсумованого обліку робочого часу персоналу наскрізних змін, що працює вахтовим методом на проммайданчику на 2022 рік, затверджені т.в.о генерального директора ДСП ЧАЕС Сейдою В.О. 05.10.2021 та 21.11.2022 відповідно, якими визначено робочий час, зокрема за період з квітня по грудень 2022 року, в тому числі і для працівників (охоронника 3 розряду) 4 зміни команди охорони об`єктів в зоні відчуження загону охорони ( том 1, а.с.238-244; том 2, а.с.3-5).

Згідно з виробничим графіком №1 підсумованого обліку робочого часу персоналу наскрізних змін, що працює вахтовим методом на проммайданчику на 2023 рік, затвердженим в.о. генерального директора Мартиновим С.К. 17.08.2023, копію якого також долучено до справи, для працівників 4 зміни встановлено кількість робочих годин у січні 2023 року, а також у лютому 2023 року визначено графік змінності за місячною нормою робочого часу 167,15 годин. Відповідно до цього графіка для працівників 4 зміни за період з 01 лютого 2023 року по 09 лютого 2023 року встановлено робочий час 59 годин 42 хвилини (01 лютого 11 годин; 02 лютого 4 години 42 хвилини вдень та 4 години вночі; 03 лютого 7 годин вдень та 4 години вночі; 04 лютого 7 годин вдень та 4 години вночі; 05 лютого 7 годин вдень та 4 години вночі; 06 лютого 7 годин (11+4,42+4+7+4+7+4+7+4+7=59,42).

Таким чином, середньомісячний заробіток за період з 01 квітня 2022 року по 09 лютого 2023 року слід обраховувати за 10 повних місяців (з квітня 2022 року по січень 2023 року ( виходячи з середньомісячної заробітної плати позивача згідно з довідкою №145 від 07.06.2023) + 9 днів за лютий 2023 року ( виходячи з кількості годин робочого часу та вартості однієї години роботи позивача згідно з довідкою № 238 від 14 вересня 2023 року), який становитиме 159698,96 гривень, виходячи з такого розрахунку: 153291, 70 грн = (15329,17 грн х 10 місяців) + 6407, 26 грн = ( 107,83 грн х 59 годин 42 хвилини).

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробітокза часвиконання нимзавдань територіальноїоборони Українита перебуванняу полонідержави агресора,тобто підчас виконаннядержавних та/абогромадських обов`язків,за періодз 01квітня 2022року по09лютого 2023року включнов розмірі 159 698 гривень 96 копійок, з утриманням із цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів.

Щодо вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення компенсації моральної шкоди, суд виходить із такого.

Згідно зчастинами першою,другою статті23ЦПК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридиній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні негативних наслідків.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому сум, виконанні робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд враховує, що у зв`язку з незаконним призупиненням трудового договору позивач був позбавлений можливості реалізації відносно нього соціальних гарантій, передбачених частинами першою, третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку за час виконання ним завдань територіальної оборони України, тобто державних або громадських обов`язків, під час перебування у полоні держави-агресора та лікування у зв`язку з отриманням поранення (інших ушкоджень здоров`я) на час виконання таких обов`язків. Тому ОСОБА_1 задано моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях через наведені обставини. Ураховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача як відшкодування моральної шкоди 5000 гривень.

В іншій частині розмір відшкодування моральної шкоди є недоведеним та належним чином не обґрунтованим, тому задоволенню не підлягає.

Даючи оцінку доводам учасників справи, викладеним у позовній заяві, відзиві на позов, письмових поясненнях, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України».

Щодо судових витрат.

Відповідно до пункту 6 частини першоїстатті 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилом частини першої статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено три позовні вимоги: одна вимога немайнового характеру (визнання незаконним та скасування наказу), за яку підлягав сплаті судовий збір у сумі 1073,60 гривень, та дві вимоги майнового характеру на загальну суму 868620,87 гривень (700 000 грн моральної шкоди + 168620,87 грн середнього заробітку), за яку підлягав сплаті судовий збір в сумі 8686,21 гривень, від сплати якого позивач був звільнений на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 11 лютого 2023 року, копію якого долучено до матеріалів справи ( том 1, а.с.35).

Судом задоволено позовну вимогу немайнового характеру та частково задоволено дві вимоги майнового характеру. Відсоток задоволених позовних вимог майнового характеру становить 18,96 %, виходячи з такого розрахунку: 164698,96 гривень (159698,96 грн + 5000,00 грн)х 100:868 620,87 грн.

Отже, судовий збір, який підлягає стягненню за дві вимоги майнового характеру пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розміру, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», становитиме 1646,91 гривень = (8686,21 грн х18,96 :100).

Враховуючи викладене, відповідно до положень статті 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в розмірі, передбаченому пунктами 1,2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за вимогу немайнового характеру ( визнання незаконним та скасування наказу) в сумі 1073,60 гривень та дві вимоги майнового характеру ( стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди) в сумі 1646,91 гривень, що становить в загальній сумі 2720,51 гривень.

Напідставівикладеного,керуючисьстаттями258-259,263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» Сейди В.О. №430-к від 04 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору з охоронником 3 розряду команди охорони об`єктів в зоні відчуження загону охорони Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» ОСОБА_1 .

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за часвиконання нимзавдань територіальноїоборони Українита перебуванняу полонідержави агресора,тобто підчас виконаннядержавних абогромадських обов`язків,за періодз 01квітня 2022року по09лютого 2023року включнов розмірі 159 698 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот дев`яносто вісім) гривень 96 копійок, з утриманням із цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

У задоволенні решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь держави судовий збір в сумі 2720 (дві тисячі сімсот двадцять) гривень 51 копійку.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС», код ЄДРПОУ 14310862, адреса місцезнаходження: вулиця Збройних Сил України, будинок 7/1, місто Славутич, Вишгородський район, Київська область.

Третя особа - Первинна профспілкова організація Чорнобильської АЕС, код ЄДРПОУ 25302972, адреса місцезнаходження: вулиця Збройних Сил України, будинок 7/1, місто Славутич, Вишгородський район, Київська область.

Повне рішення суду складено 04 квітня 2024 року.

Суддя Н. С. Бабич