Ухвала

від 03.04.2024 по справі 120/4179/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

03 квітня 2024 р.Справа № 120/4179/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

02.04.2024 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана та підписана його представником адвокатом Цвєтковим О.В., до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за змістом якої позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність органу державної виконавчої служби, яка полягає у не вчиненні дій по скасуванню арешту всього майна та заборони на його відчуження номер запису про обтяження 11279931, при винесені постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 17 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 48715697;

- скасувати арешт та заборону на його відчуження, накладені постановою Замостянського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № 48715697 - номер запису про обтяження 1127993, щодо невизначених об`єктів всього нерухомого майна, належних на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Замостянського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № 48715697, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 . Підставою для накладення цього арешту стало примусове виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02.04.2015 у справі № 127/1774/15-ц, згідно якого стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики на загальну суму 144987,28 грн.

Як зазначає позивач, 17.03.2016 державним виконавцем в межах даного виконавчого провадження № 48715697 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Проте арешт з майна боржника ОСОБА_1 не був скасований. Станом на 25.03.2024 виконавчий лист у справі № 127/1774/15-ц на виконанні в органі ДВС не перебуває.

На думку позивача, згідно з частинами першою та другою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" підлягає зняттю арешт з вказаного майна, накладений постановою від 21.09.2015. Таким чином позивач вважає, що оскільки уже більше 8 років все його майно безпідставно перебуває під арештом, тому вважає бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з цього майна протиправною, оскільки захід примусового виконання, застосований у виконавчому провадженні № 48715697, продовжує діяти за відсутності для цього законодавчих та фактичних підстав. А тому з метою захисту свого порушеного майнового права позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Визначаючись щодо належності розгляду даної позовної заяви за правилами адміністративного судочинства, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, як з`ясовано судом із позовних матеріалів, предметом даного спору є протиправна бездіяльність органу державної виконавчої служби (відповідача) щодо не зняття арешту зі всього майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , як боржнику у виконавчому провадженні № 48715697, який був накладений постановою Замостянського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 вересня 2015 року в межах цього виконавчого провадження.

При цьому вказане виконавче провадження № 48715697 було відкрите у зв`язку з виконанням виконавчого листа Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/1774/15-ц, виданого 07.05.2015, боржником за яким виступав ОСОБА_1 .

Отже, в даному випадку позивач (боржник за виконавчим провадженням) оскаржує бездіяльність відповідача (органу ДВС), яка пов`язана із обставинами накладення/зняття арешту з належного йому майна, що було вчинено в межах виконавчого провадження, пов`язаного із виконанням судового рішення, постановленого у цивільній справі № 127/1774/15-ц, де одним з відповідачів був ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, частиною четвертою якої визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону N 1404-VIII).

Водночас, згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово указував, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Положеннями ч. 1 ст. 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частинами 1 та 2 статті 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, частинами 1 та 2 статті 74 Закону України №1404-VIII чітко встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, прийнятих ( вчинених, допущених ) в ході виконання виконавчого документу, що виданий адміністративним судом, а також на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Тобто, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ та суть оспорюваних дій.

При цьому, суд зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності у законі іншого судового порядку оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Водночас, частиною першою 1 статті 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

В даному випадку суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі N 826/16025/18, звертала увагу, що згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.08.2018 у справі N 658/715/16-ц (провадження N 14-299цс18), від 13.03.2019 у справі N 815/615/16-ц (провадження N 11-1037апп18) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі N 820/5502/17.

Так, частиною першою статті 59 Закону N 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Водночас стаття 447 ЦПК України передбачає право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Суд вкотре повторює, що спірний арешт на все майно боржника та оголошення заборони на його відчуження був накладений державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП №48715697 при примусовому виконанні рішення Вінницького міського суду Вінницької області у цивільній справі № 127/1774/15-ц. При цьому ОСОБА_1 являвся боржником в межах цього виконавчого провадження (відповідачем у цивільній справі), що з огляду на приписи ч. 1 ст. 74 Закону України №1404-VIII прямо вказує на можливість оскарження відповідних рішень, дії чи бездіяльності відповідача саме до того суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом, тобто до Вінницького міського суду Вінницької області.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із відповідного майна, то даний спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства згідно положень ЦПК України.

Аналогічні висновки у спорі з подібними правовідносинами зроблені Верховним Судом у постанові від 15.02.2024 у справі № 140/26445/23.

Положенням пункту 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, оскільки даний спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити.

При цьому на виконання вимог ч. 6 ст. 170 КАС України суд роз`яснює позивачу, що зважаючи на характер спірних правовідносин, вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 2, 4, 19, 170, 248, 256 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович