Ухвала

від 04.04.2024 по справі 380/7109/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

04 квітня 2024 рокусправа № 380/7109/24

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Клименко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛИЧБУДМОНТАЖ» до Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛИЧБУДМОНТАЖ» (Позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним позовом до Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Відповідач), в якому просить:

- визнати бездіяльність Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протиправною;

- зобов`язати Залізничний відділ Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скласти акт про неможливість виконання рішення та закінчити виконавче провадження № 71306002 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 15 серпня 2022 року у справі № 33/77т.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15 грудня 2023 року відновлено виконавче провадження № 71306002 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 15 серпня 2022 року у справі № 33/77т. Відповідно до цієї постанови у Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛИЧБУДМОНТАЖ» витребовується майно (будівлі та споруди) за адресою вул. Авіаційна, 7, м. Львів. Однак позивач об`єктивно не може передати майно, вказане у виконавчому документі, оскільки його не існує. Висновок, наданий Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, підтверджує відсутність зазначеного майна. Позивач звернувся до відповідача листом від 29 грудня 2023 року, яким, ураховуючи наведені обставини, просив закінчити виконавче провадження № 71306002 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 15 серпня 2022 року у справі № 33/77т, однак відповіді не отримав. Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Постановляючи цю ухвалу, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суддя відзначає, що судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

У пункті сьомому частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).

Водночас необхідно відзначити, що виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК, КАС, ГПК), так і Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно із частиною першою статті 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналогічні норми містяться й у КАС України. Зокрема, частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (частина п`ята статті 287 КАС України).

Отож, за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що є на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII.

Згідно із частиною першою статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що на справи щодо оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів крім судів, а також рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом, вони видані, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти таких висновків:

- оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення;

- оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15.

Як слідує з матеріалів справи та доводів, викладених у позовній заяві, постановою Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15 грудня 2023 року відновлено виконавче провадження № 71306002 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 15 серпня 2022 року у справі № 33/77т.

Відповідно до частини першої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Отже, наказ господарського суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, видається з метою виконання судового рішення, ухваленого таким судом.

Оскільки у цій справі позивач оскаржує бездіяльність Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо складення акту про неможливість виконання рішення та закінчення виконавчого провадження № 71306002 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 15 серпня 2022 року у справі № 33/77т, яка вчинена у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення, то такий спір, ураховуючи імперативну норму частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII та вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, підлягає розгляду за юрисдикцією того суду, що ухвалив відповідне судове рішення.

Беручи до уваги те, що судове рішення, яке підлягає виконанню, ухвалене Господарським судом м. Києва за правилами господарського судочинства, то й спір у цій справі щодо оскарження позивачем бездіяльності органу Державної виконавчої служби у виконавчому провадженні, відкритому на виконання судового рішення у господарській справі, підлягає розгляду за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.

З огляду на викладене у відкритті провадження у цій справі належить відмовити на підставі пункту першого частини першої статті 170 КАС України.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до приписів частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

За подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується доданою до позовної заяви платіжною інструкцією в національній валюті від 08 березня 2024 року № 9/3.

З огляду на наведене суд уважає, що позивачу належить повернути сплачений ним за подання цього позову судовий збір в сумі 3028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 170, 248, 256, 294, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі № 380/7109/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛИЧБУДМОНТАЖ» до Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ГАЛИЧБУДМОНТАЖ» (вул. Професора Буйка, 7, м. Львів, 79034, код ЄДРПОУ 31291285) судовий збір в сумі 3028,00 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції в національній валюті від 08 березня 2024 року № 9/3.

Роз`яснити позивачу, що цей спір має вирішуватись у порядку господарського судочинства.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Повний текст ухвали складено 04 квітня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна