Рішення

від 04.04.2024 по справі 600/7823/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/7823/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ № 168, з січня 2023 року;

- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити виплату ОСОБА_1 додаткову винагороду, збільшену до 100000 гривень, передбачену постановою КМУ № 168, з січня 2023 року.

- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінет Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з січня 2023 року перебував в оперативному підпорядкуванні (у відрядженні) та брав участь у бойових діях, на підставі бойового наказу Адміністрації державної прикордонної служби України, проте за цей час йому не нарахована додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 в розмірі 100 000 грн. за безпосередню участь в бойових діях та відповідних заходах. Оскільки він приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, відповідач зобов`язаний виплатити йому додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ №168, з січня 2023 року.

Окрім того, на думку позивача, він має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог. Вказував, що позивач у 2023 році отримав всі належні останньому по Закону суми грошового забезпечення та додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, відповідно за час виконання бойових (спеціальних) завдань поза районами ведення воєнних (бойових) дій, розмір додаткової грошової винагороди складав 30 000 гривень на місяць пропорційно часу виконання відповідних завдань. Звертав увагу суду на те, що жодних документів, які б підтверджували безпосередню участь у бойових діях та перебування безпосередньо в районах активного ведення воєнних (бойових дій), матеріали справи не містять.

Оскільки відповідних завдань, у вказаний в межах позовних вимог період, позивач не виконував та не міг виконувати, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог останнього.

Наголошував на тому, що однією із основних умов отримання військовослужбовцями, всіх військових формувань, збільшеного до 100000 гривень розміру додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, є факт/умова - перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій. При цьому зазначив, що з 01.01.2023 - до вказаних районів (районів ведення бойових дій) не входить частина Херсонської області та безпосередньо місто Херсон, які знаходяться на Правому березі річки Дніпро, де постійно і дислокуються всі підрозділи НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ).

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій наведені переважно подібні аргументи, які викладенні в позовній заяві. Звертав увагу, що вся територія Чорнобаївської сільської територіальної громади за винятком с. Чорнобаївка з 11.11.2022 року є зоною бойових дій та на сьогодні не виключена із списку зон де ведуться активні бойові дії. Позивач в свою чергу безпосередньо перебуває у зоні Херсонської міської територіальної громади в межах території Чорнобаївської сільської територіальної громади, що розташовані та Правому березі річки Дніпро та відносяться до зони бойових дій, а відтак повинен отримувати додаткову грошову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 100 000 грн.

Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

Позивач проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ).

Згідно довідки №164 від 10.09.2023 про види грошового забезпечення, нараховані ОСОБА_1 за період з 01.06.2022 року по 30.06.2023 року вбачається, що останньому нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, в т.ч. додаткова винагорода 70 тис.грн та 30 тис.грн помісячно, відповідно до Постанови КМУ №168 в період до січня 2023 року та травень - червень 2023 року.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати додаткової винагороди у спірний період в належному розмірі, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 14 Закону України від 03.04.2003 №661-IV "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якої входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Згідно ст. 16 цього Закону України "Про Державну прикордонну службу України" умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацами першим і другим частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 постанови №168 слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".

В решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин не змінювався.

При цьому, в постанові від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість "30000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом "пропорційність" із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Таким чином, на підставі аналізу наведених норм чинного законодавства України суд приходить до висновку, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Водночас, реалізація зазначених приписів постанови Кабінету Міністрів України №168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, не врегульовувала цих питань.

Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №168, вказано і в пункті 21 цієї постанови, доповненому згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793.

Оскільки, одночасно з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №168 не було визначено порядку й умов виплати передбаченої нею додаткової винагороди, 17 квітня 2022 року Адміністрація Державної прикордонної служби України надіслала органам Держприкордонслужби лист №21-1215-2022 "Щодо однакового трактування положень" за підписом Голови Державної прикордонної служби України, в якому з метою упорядкування обліку особового складу, який має право на збільшення додаткової винагороди до 100000 гривень, були визначені бойові завдання в районах ведення бойових дій, за умови виконання яких військовослужбовцям мала виплачуватися вказана додаткова винагорода.

30 липня 2022 року Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 21 постанови №168, видала наказ №392-/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168" (далі - Наказ №392), який був уведений в дію з 01.08.2022 року.

Пункт 2 Наказу №392 визначав вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100000 гривень пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зокрема, підпунктом 7 пункту 2 Наказу №392 до таких заходів віднесено виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу (контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави.

Пунктом 4 Наказу №392 встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 Наказу №392 для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 Наказу №392).

З 01 грудня 2022 року був уведений в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168", в якому був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Аналогічна правова позиція, щодо обов`язковості вищезазначених документів для підтвердження безпосередньої участі особи у бойових діях, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 (адміністративне провадження №К/990/24077/23).

Суд звертає увагу, що матеріали справи у вказаних правовідносинах не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи саме безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

При цьому суд зазначає, що лише сам факт несення військової служби на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України не є достатньою підставою для нарахування та виплати відповідачем позивачеві збільшеної додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн, яка передбачена пунктом 1 Постанови №168.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до бойового розпорядження Оперативного угруповання військ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 26.11.2022 №26, для НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) були визначені завдання щодо спостереження надводної обстановки, протидія вірогідному десанту військ противника на правобережжі річки Дніпро та Дніпровського лиману, які носять характер оборонних завдань виконуваних поза районами ведення воєнних (бойових) дій. Жодних завдань, які б носили атакувальний або контратакувальний характер для НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) визначено не було, в свою чергу лише такі завдання передбачають безпосереднє перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій або на територіях між першою лінією оборони та військами країни-агресора, та безпосередній вогневий контакт (зіткнення) з противником.

Відтак, слід дійти висновку, що позивач не перебував безпосередньо у районах ведення воєнних (бойових) дій та відповідних бойових завдань у них не виконував, тому відповідні документи щодо підтвердження участі у бойових діях відносно позивача не опрацьовувались та не існують. Доказів іншого суду не надано. Відповідних завдань на відповідача органами військового управління, покладено не було.

Також суд враховує, що відповідно до наказів (рішень) Головнокомандувача Збройних Сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" від 02.02.2023 № 26, від 14.02.2023 № 35, від 01.03.2023 № 52, від 01.04.2023 № 89, від 01.05.2023 № 111, від 01.06.2023 № 147, від 01.07.2023 № 183, від 01.08.2023 № 210, від 01.09.2023 № 247, від 01.10.2023 № 273, від 01.11.2023 № 301, від 01.12.2023 № 341, від 01.01.2024 № 2, якими чітко визначені райони ведення бойових дій, в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 до яких не входить жоден з районів або територіальних громад Херсонської або Миколаївської області, які були б розташовані на Правому березі річки Дніпро, а відповідними районами визначаються виключно райони лівобережжя Херсонщини.

Вказані вище накази Головнокомандувача Збройних Сил України є чинними та визначають райони ведення воєнних (бойових) дій.

Суд зазначає, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велося) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309 (із змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за №1668/39004, з 01.05.2023 Херсонська міська територіальна громада відноситься до територій де припинена можливість бойових дій.

Сам по собі факт несення позивачем військової служби на території Херсонської міської територіальної громади під час дії воєнного стану у період з січня 2023 року не створює для відповідача обов`язку нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.

Аналізуючи викладене вище, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що безпосередня участь позивача в заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що дає право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн., матеріалами справи не підтверджена, тому у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем неправомірно не нараховувалась позивачу додаткова винагорода з січня 2023 року у розмірі 100000 грн.

З огляду на вищевказане, доводи позивача про порушення відповідачем приписів Постанови №168 є необґрунтованими.

Оскільки вимога щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди є похідною від вимоги щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000 грн., тому вона також є безпідставною та необґрунтованою.

Інші доводи позивача висновків суду не спростовують, при цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до правил п.41 "Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні даного позову слід відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Суддя І.В. Маренич