Постанова

від 03.04.2024 по справі 440/10170/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 р. Справа № 440/10170/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2023, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/10170/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алектро"

до Головного управління ДПС у Полтавській області , Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алектро" (надалі - ТОВ "Алектро", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі відповідач-1, ГУ ДПС у Полтавській області, податковий орган, апелянт), Державної податкової служби України (далі відповідач-2, ДПС України), у якій просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ГУ ДПС у Полтавській області №7540358/39284778 від 01.11.2022 про відмову у реєстрації податкової накладної №276 від 17.10.2022 на загальну суму 15887,70 грн, в тому числі ПДВ 2647,95 грн;

- зобов`язати ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою подання, податкову накладну №276 від 17.10.2022 на загальну суму 15887,70 грн, в тому числі ПДВ 2647,95 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року позов ТОВ "Алектро" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Комісії ГУ ДПС у Полтавській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №7540358/39284778 від 01.11.2022 про відмову у реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної №276 від 17.10.2022.

Зобов`язано ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №276 від 17.10.2022 днем подання її на реєстрацію ТОВ "Алектро".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь ТОВ "Алектро" судові витрати, що пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2481,00 грн та витрати, понесені на оплату професійної правничої допомоги, у розмірі 5000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції рішення ГУ ДПС у Полтавській області, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та безпідставно врахував документи, які не подавалися до відповідача-1 разом із повідомленням до спірної податкової накладної. Вказав, що за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 0940/1240/18, що дослідження тих первинних документів, якої не були підставами для прийняття рішення про зупинення реєстрації податкових накладної та подальшої відмови у реєстрації податкової накладної, свідчить про порушення судами вимог принципу офіційного з`ясування обставин справи та безпідставне розширення предмету доказування. Вважаючи, що платіжна інструкція є первинним документом, стверджував, що вона складена з порушеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі Закон № 996-XIV) та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція №22). Посилався на те, що суд першої інстанції не мав права зобов`язувати ДПС України зареєструвати податкову накладну, а мав зобов`язати повторно ДПС України розглянути подані позивачем документи. Окрім того, вважає безпідставним стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у низці його постанов.

Позивач правом подання відзиву на позов не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань слідує, що юридичну особу позивача включено до Реєстру 03.07.2014, про що вчинено запис №1 588 102 0000 014016. Основним видом економічної діяльності позивача за КВЕД є: 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього (а.с. 11). Позивач має статус платника ПДВ.

26.08.2022 ТОВ "Алектро" виписано ТОВ "НВП ІНТА" рахунок №A-0352 на суму 58973,82 грн (а.с. 19).

Згідно з п. 1 вказаного рахунку, даний рахунок-фактура є договором, складеним у спрощений спосіб.

Предметом договору є товар зазначений у рахунку та видатковій накладній, яка виписується на його підставі. Ціною даного договору є сума, зазначена в рахунку та видатковій накладній, яка виписується на його підставі. Оплата рахунку покупцем означає його згоду з умовами даного договору. Оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати. Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Факт поставки товару підтверджується оформленою належним чином видатковою накладною. Термін дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

17.10.2022 ТОВ "НВП ІНТА" був частково оплачений рахунок №A-0352 від 26.08.2022 на суму 15887,70 грн (у т.ч. ПДВ - 2647,95 грн), що підтверджується платіжним дорученням №1487 (а.с. 21).

За наслідками здійснення цієї передоплати за товар за правилом "першої події" позивач склав та направив для реєстрації в ЄРПН податкову накладну від 17.10.2022 №276 на суму 15887,70 грн, у т.ч. ПДВ - 2647,95 грн (а.с. 12).

Проте замість повідомлення про реєстрацію цієї накладної в ЄРПН позивач отримав квитанцію, у якій зазначено: "Документ прийнято. Реєстрація зупинена". Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної від 17.10.2022 №276 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. Коди УКТЗЕД/ДКПП товару/послуг 8537, відсутні в таблиці даних платника податку на додану вартість, як товари/послуги, що на постійній основі постачаються (виготовляються), та їх обсяг постачання дорівнює або перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає п. 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій. Пропонуємо надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 13).

Реагуючи на це, позивач надав повідомлення від 27.10.2022 №5 про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено (а.с. 15), та підтверджуючі документи, а саме: пояснення щодо фінансово-господарської діяльності №221026/2 від 26.10.2022, рахунок на оплату №А-0352 від 26.08.2022, платіжне доручення №1487 від 17.10.2022, рахунок №1787 від 15.09.2022, видаткову накладну №1388 від 20.09.2022, що не заперечується учасниками справи.

У своїх поясненнях №221026/2 від 26.10.2022 платник вказав, що для здійснення господарської діяльності з оптової торгівлі товариство використовує товари, що закуповуються у постачальників, зокрема, у ТОВ "РЕФІТ". Товар зберігається на складі товариства, який на постійній основі орендується. Одним із покупців товариства є ТОВ "НВП ІНТА" (ЄДРПОУ 36353555). Відповідно до операції, реєстрація податкової накладної за якою у ЄРПН була зупинена, товариство здійснить постачання товару за кодом УКТ ЗЕД 8537101000 покупцю ТОВ "НВП ІНТА", а саме: - відповідно до ПН №276 від 17.10.2022 - в кількості 1 шт за ціною 6566,40 грн, ПДВ - 1313,28 грн, з ПДВ - 7879,68 грн - Товар Сенсорна панель МТ8071іР2,7", 528МНz, 128МВ, USB (host), Ethernet, RS232/485 отримано від постачальника "РЕФІТ" (Вн №1388 від 20.09.2022) в кількості 3 шт. Станом на сьогодні залишок на складі становить 2 шт. Також в ЄРПН є зареєстрована ПН№63 від 15.09.2022 з кодом 8537101000 (а.с. 14).

01.11.2022 Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН або відмову в такій реєстрації, було прийнято рішення №7540358/39284778 про відмову в реєстрації податкової накладної № 276 від 17.10.2022 в ЄРПН з огляду на те, що до повідомлення платником надано платіжне доручення, складене з порушенням ст. 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.14 п. 2 № 22, оскільки відсутні обов`язкові реквізити банку щодо дати надходження та дати проведення платежу, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампу банку (а.с. 16).

Скарга платника податку на рішення комісії була залишена без задоволення, про що ДПС України 16.11.2022 ухвалено відповідне рішення № 61818/39284778/2 (а.с. 17-18).

Не погоджуючись із правомірністю мотивів, покладених в основу рішення Комісії від 01.11.2022 № 7540358/39284778 про відмову у реєстрації податкової накладної від 17.10.2022 № 276 в ЄРПН, позивач звернувся до суду з цим позовом за правовим захистом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, вказавши недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.185. п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Абзацами першим, другим пункту 201.10 статті 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), організаційні та процедурні засади діяльності комісій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі (далі - комісії контролюючих органів), права та обов`язки їх членів визначений Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 11.12.2019 №1165 (далі - Порядок №1165, в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку №1165 передбачено, що автоматизований моніторинг відповідності податкової накладної/розрахунку коригування критеріям оцінки ступеня ризиків - сукупність заходів та методів, що застосовуються контролюючим органом для виявлення ознак наявності ризиків порушення норм податкового законодавства за результатами проведення автоматизованого аналізу наявної в інформаційних системах контролюючих органів податкової інформації.

Пунктом 7 Порядку №1165 визначено, що у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Пунктами 10 та 11 Порядку №1165 передбачено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації. У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Додатком 3 до Порядку №1165 визначено Критерії ризиковості здійснення операцій.

До критеріїв ризиковості здійснення операцій пунктом 1 віднесено відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, поданій для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), у таблиці даних платника податку на додану вартість (далі - платник податку) як товару/послуги, що на постійній основі постачається, та обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній/розрахунку коригування до податкової накладної на збільшення суми податкових зобов`язань, яку/який подано для реєстрації в Реєстрі, дорівнює або перевищує величину залишку, що визначається як різниця між обсягом придбання на митній території України такого/такої товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 1 січня 2017 р. в отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі, і митних деклараціях, збільшеного у 1,5 раза, та обсягом постачання відповідного товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 1 січня 2017 р. у Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 50 відсотків) груп товарів (продукції), визначених ДПС та затверджених відповідним наказом, оприлюдненим на офіційному веб-сайті ДПС.

Механізм прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України, регламентований Порядком прийняття рішень про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 №520 (далі-Порядок №520).

Пунктами 2-4 Порядку №520 передбачено, що прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС (далі - комісія регіонального рівня). Комісія регіонального рівня протягом п`яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 4 цього Порядку, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі та надсилає його платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Кодексу. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі.

За змістом пункту 5 Порядку №520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування /пункт 6 Порядку № 520/.

Відповідно до пунктів 9 - 11 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 4 цього Порядку, розглядає комісія регіонального рівня. Комісія регіонального рівня приймає рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Реєстрі за формою згідно з додатком до цього Порядку.

Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

Системний аналіз норм податкового законодавства дає підстави для висновку, що платник податку з настанням першої із умов виникнення податкових зобов`язань, визначених у пункті 187.1 статті 187 ПК України, зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН. Реєстрація податкової накладної може бути зупинена лише у порядку та на підставах, визначених Порядком №1165.

При цьому у разі зупинення реєстрації податкової накладної контролюючий орган має зазначити конкретний критерій ризиковості із розрахованим показником за відповідним критерієм, якому відповідає платник податку або операція, та визначити чіткий перелік документів, необхідних для розгляду питання про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.

Також суд акцентує увагу на тому, що здійснення моніторингу відповідності податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 822/1817/18, від 04.12.2018 у справі № 821/1173/17, від 12.11.2019 у справі № 816/2183/18 тощо.

Виключний перелік підстав для відмови у реєстрації податкової накладної визначено пунктом 11 Порядку № 520, а саме: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

З тексту квитанцій про зупинення реєстрації податкової накладної №276 від 17.10.2022 слідує, що підставою для зупинення реєстрації цієї податкової накладної стала її відповідність вимогам пункту 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій у зв`язку з відсутністю в таблиці даних платника податку на додану вартість кодів УКТЗЕД/ДКПП товару /послуг 8537 як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється), та їх обсяг постачання дорівнює або перевищує величину залишку обсягу придбання товару такого товару / послуги та обсягу його постачання.

Доказів на підтвердження інформації, яка зазначена в квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної, відповідачі до суду не надали.

Надаючи оцінку підставі зупинення реєстрації податкової накладної від №276 від 17.10.2022, суд враховує, що згідно з пунктом 2 Порядку № 1165 таблиця даних платника податку - зведена інформація, що подається платником податку до контролюючого органу, щодо кодів видів економічної діяльності платника податку згідно з Класифікатором видів економічної діяльності, кодів товарів згідно з УКТЗЕД та/або кодів послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України, а згідно з пунктом 12 цього ж Порядку платник податку має право подати до ДПС таблицю даних платника податку за встановленою формою (додаток 5).

Оскільки подання до органу ДПС таблиці даних платника податку на додану вартість є правом, а не обов`язком платника податку, а матеріали справи містять відомостей про подання позивачем таблиці із зазначенням коду УКТЗЕД/ДКПП товару /послуг 8537 та їх ігнорування ГУ ДЕПС у Полтавській області, колегія суддів дійшла висновку про безпідставне зупинення реєстрації податкової накладної №276 від 17.10.2022.

Згідно з оскаржуваним рішенням визначені такі підстави для відмови в реєстрації податкової накладної №276 від 17.10.2022 «надання платником податку копій документів, складених із порушенням законодавства. Додаткова інформація: до повідомлення платником надано платіжне доручення, складене з порушенням ст. 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.14 п. 2 № 22, оскільки відсутні обов`язкові реквізити банку щодо дати надходження та дати проведення платежу, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампу банку».

Надаючи оцінку такій підставі для відмови у реєстрації податкової накладної №276 від 17.10.2022, колегія суддів зазначає.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг або на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Аналіз приписів п. 201.7 ст. 201 та п. 187.1 ст. 187 ПК України свідчить, що податкова накладна складається на дату виникнення податкових зобов`язань за правилом "першої події": на кожне повне або часткове постачання товарів / послуг або на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У письмовому поясненні податковому органу позивач сформував відповідну інформацію та подав відповідні документи, які підтверджують правомірність складання податкової накладної №276 від 17.10.2022.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Натомість, відповідно до п. 54 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Отже, платіжна інструкція у розумінні Закону № 996 не може визнаватися первинним документом, оскільки не містить відомостей про господарську операцію а є лише розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

З цих підстав колегія суддів визнає хибним покликання апелянта на невідповідність платіжної інструкції, яка не є первинним документом вимогам, які висуваються саме до первинних документів згідно з приписами Закону № 996.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на нормативно-правовий акт, який втратив чинність до проведення позивачем господарських операцій, що є предметом певного дослідження у рамках цієї справи, а саме: Інструкцію №22, яка втратила чинність з 01.08.2022.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством. Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем. Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом. Платіжна інструкція може бути відкликана в порядку, визначеному цим Законом. Надавач платіжних послуг зобов`язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції. Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Зміст наведеної норми та усього Закону України «Про платіжні послуги» не містить взагалі згадок у будь-якому відмінку таких слів та фраз як «завірення» документів, «печатки банку», «підписів відповідальних осіб», у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що відмова в реєстрації податкових накладних у частині незавірення позивачем платіжних інструкцій не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Щодо прийняття судом першої інстанції документів, які не подавалися до податкового органу, колегія суддів зазначає таке.

Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).

Приписи статті 76 КАС України встановлюють, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що право платника довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежене поданням виключно тих доказів, що надавалися ним контролюючому органу. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Крім цього, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 806/434/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 815/1088/15, від 31 березня 2020 року у справі № 140/10/19, від 21 травня 2020 року у справі №560/391/19.

За таких обставин, суди мають надати оцінку усім документам, наданим позивачем до матеріалів справи, в тому числі тим документам, що не були надані до повідомлення про надання пояснень.

Стосовно посилання податкового органу, на окремий висновок Верховного Суду викладені у постанові від 21.05.2019 по справі № 0940/1240/18 колегія суддів звертає увагу на таке.

Вказаний висновок не є висновком щодо застосування певної норми права. Стосувався він того, що суди попередніх інстанції при оцінці правомірності рішення суб`єкта владних повноважень дослідили нові доводи суб`єкта владних повноважень, якими не було обґрунтовано спірне рішення, та надані суб`єктом владних повноважень нові докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень. Отже, вказаний висновок суду касаційної інстанції жодним чином не обмежує платника податків у праві надавати документи, які ним не надавалися до податкового органу. Натомість, вказаний висновок забороняє розширювати предмет доказування новими мотивами, доводами та доказами саме з боку суб`єкта владних повноважень, які не були підставою для вчинення ним дій, допущення бездіяльності та/або ухвалення відповідного рішення.

При цьому колегія суддів зазначає, що реальність або нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами може бути перевірена контролюючим органом лише під час проведення документальної перевірки позивача та його контрагентів, а відтак до предмету доказування у цій справі не належать обставини дійсного (реального) здійснення позивачем господарських операцій.

Питання реальності/нереальності господарських операцій повинно досліджуватись під час здійснення податкового контролю, що відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України включає в себе систему заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, шляхом здійснення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 по справі № 500/2237/20.

Стосовно посилання апелянта на інші висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Апелянт безпідставно посилається на постанови Верховного Суд у справах № 520/12379/19, № 826/14757/17 оскільки предметом розгляду у цих справах було надання оцінки правомірності винесених податковими органами податкових повідомлень-рішень за наслідками проведення податкових перевірок, та жодним чином не стосувалися застосування процедури зупинення реєстрації податкових накладних.

Тобто, оцінка надавалася лише судовим рішення стосовно можливості зупинення дії рішень податкових органів про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника, та не давалася оцінка по суті спірних правовідносин, які також є відмінними щодо відносин у цій справі.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність та, як наслідок, наявність підстав для скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Полтавській області №7540358/39284778 від 01.11.2022 про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових податкової накладної №276 від 17.10.2022.

Як встановлено пунктами 19-20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, Податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:

прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;

набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДПС відповідного рішення);

неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Внесення відомостей до Реєстру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється з дотриманням вимог цього Порядку. При цьому вимоги абзацу десятого пункту 12 цього Порядку не застосовуються до податкової накладної та/або розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в установленому порядку. Датою внесення відомостей до Реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду, або день набрання законної сили таким рішенням.

Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Як встановлено під час судового розгляду, умови, за наявності яких контролюючий орган зобов`язаний був зареєструвати спірні податкові накладні, були виконані позивачем, а тому у першого відповідача був лише один вид правомірної поведінки зареєструвати такі накладні. За законом у контролюючого органу не було вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

З огляду на наведене вище, посилання апелянта на наявність дискреції у ДПС України у питаннях реєстрації податкових накладних є безпідставним та не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Зважаючи на те, що підставою для відмови в реєстрації податкових накладних контролюючим органом обрано відповідність податкової накладної № 276 від 17.10.2022 критеріям ризиковості господарської операції, що не знайшло свого підтвердження у ході судового розгляду справи, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ДПС України зареєструвати податкову накладну № 276 від 17.10.2022, складену позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних, датою їх подання.

Вимоги апеляційної скарги в частині розподілу витрат на правничу допомогу є необґрунтованими та безпідставними з таких підстав.

Суд першої інстанції, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, заперечення відповідачів щодо необґрунтованості витрат на правничу допомогу та їх неспівмірність зі складністю справи, дійшов висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, колегія суддів, враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.

На підтвердження розміру витрат, понесених на оплату правничої допомоги зі сторони адвоката Литвиненко А.І., до матеріалів позовної заяви надані документи у вигляді копій: договору №18/11/01 від 18.11.2022 про надання правової допомоги щодо захисту та представництва інтересів останнього у справі щодо скарження рішення органу державної податкової служби №7540358/39284778 від 01.11.2022 та зобов`язання зареєструвати податкову накладну (а.с. 31-32); договору №04/11/01 від 04.11.2022 про надання професійної правничої допомоги щодо підготовки скарги на рішення органу державної податкової служби №7540358/39284778 від 01.11.2022 про відмову в реєстрації податкової накладної №276 від 17.10.2022 (а.с. 33-34), платіжних інструкцій №1244 від 18.11.2022 на суму 15 000,00 грн (а.с. 29) та №1245 від 18.11.2022 на суму 1200,00 грн (а.с. 30), рахунків-фактури №18/11 від 18.11.2022 та №04/11 від 04.11.2022 (а.с. 35-36), детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом б/н та б/д (а.с. 39), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.10.2018 №2426 серії ПТ (а.с. 38), оригінал ордеру серії ВІ №1113562 від 21.11.2022 (а.с. 37).

Обсяг наданих письмових доказів у кількісному виразі є незначним. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Зазначена справа належить до справ незначної складності, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.

Одночасно колегія суддів зауважує, що переглядає розподіл судових витрат лише в задоволеній частині.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість висновків суду першої інстанції стосовно стягнення з відповідача судових витрат на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, та зазначає, що витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, значенням справи для сторони, та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.04.2018 у справі №814/1258/16, у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.

Щодо посилання апелянта на відсутність фактично понесених витрат на правову допомогу, оскільки не надано жодних належних доказів щодо проведення оплати за наданні послуги правничої допомоги, колегія суддів вважає помилковими, оскільки, враховуючи положення ч.7 ст. 139 КАС України, відсутність на дату розгляду справи судом доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 по справі №280/2635/20.

При цьому, вказані податковим органом висновки низки постанов Верховного Суду не стосуються питань застосування конкретних норм права, а є висновками за результатами аналізу конкретних обставин у кожній зі справ.

Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 по справі №440/10170/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк