Постанова

від 03.04.2024 по справі 440/18794/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 р. Справа № 440/18794/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС" на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 (суддя: К.І. Клочко, м. Полтава) по справі № 440/18794/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС"

до Київської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС" (далі по тексту позивач, ТОВ "ТАЄРС ІМПЕКС") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі по тексту відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100100/2023/000311 від 04.04.2023;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100100/2023/000005/2 від 04.04.2023.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 по справі № 440/18794/23 визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - повернуто позивачу.

Роз`яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року по справі 440/18794/23 та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_1 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС" й єдиною особою, яка приймає управлінські рішення, в тому числі щодо оскарження рішень в судовому порядку, укладення договору на правову допомогу тощо.

Так, керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС" тривалий час (з серпня по грудень 2023 року) знаходився за кордоном у зв`язку з сімейними обставинами (хворобою матері), внаслідок чого у нього була відсутня можливість укласти договір на правову допомогу для підготовки позову до суду.

Твердження суду першої інстанції стосовно того, що представництво інтересів юридичної особи не обмежується керівником вважає необґрунтованим, оскільки саме керівник юридичної особи приймає рішення щодо передоручення власних повноважень, а також рішення стосовно укладення договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України установлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Згідно з п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Як встановлено судом, Київською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100100/2023/000311 від 04.04.2023 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA100100/2023/000005/2 від 04.04.2023.

Однак, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 25.12.2023, тобто з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у заяві про поновлення строків звернення до суду та у апеляційній скарзі зазначає, що керівник підприємства тривалий час (з серпня по грудень 2023 року) знаходився за кордоном у зв`язку з тим, що мати керівника позивача є інвалідом з дитинства, яка проходила курс реабілітації за кордоном, а керівник позивача був вимушений її супроводжувати та залишатися з нею, внаслідок чого у нього була відсутня можливість укласти договір на правову допомогу для підготовки позову до суду.

Колегія суддів зауважує, що посилання позивача на те, що ОСОБА_1 перебував за межами України у зв`язку з тим, що його мати є інвалідом з дитинства, яка проходила курс реабілітації за кордоном, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 не є позивачем у справі.

Доказів відсутності повноважень на підписання документів (в тому числі укладення договору про надання правової допомоги на представництво інтересів позивача) іншою посадовою особою від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС", аніж ОСОБА_1 , позивачем не надано.

Крім того, слід зазначити, що перебування директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС" за кордоном не зупинило організаційну діяльність підприємства.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до переконання, що поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як зазначено в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Отже, у разі оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, позивачем мають бути наведено переконливі підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Тобто, тягар доказування, в цьому випадку, покладається саме на позивача.

Оскільки позивач не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з даним позовом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність жодних належних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, та вважає ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 по справі № 440/18794/23 такою, що відповідає вимогам ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЄРС ІМПЕКС" - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 по справі № 440/18794/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін В.Б. Русанова