Постанова

від 04.04.2024 по справі 320/10894/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 320/10894/21

адміністративне провадження № К/990/29406/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (суддя Балаклицький А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року (головуючий суддя Пилипенко О.Є., судді: Глущенко Я.Б., Собків Я.М.) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України до Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Обухівське" про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі також - позивач, контролюючий орган ), звернулося до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (далі також - відповіда-1, ТДВ «Узинський цукровий комбінат»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське» (далі також - відповідач-2, ТОВ «Обухівське»), в якому просило:

- визнати недійсним договір дарування від 07.07.2021 №461, укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (код ЄДРПОУ 00372536) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське" (код ЄДРПОУ 43008254);

- застосувати наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, та стягнути в дохід держави об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 91904532204), який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючим органом була здійснена фактична перевірка ТДВ «Узинський цукровий комбінат», за результатами якої складено акт та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.03.2020 за № 0003873201, № 0003863201, № 0003853201, №0003843201, № 0003833201 на загальну суму 172 562 939,45 грн.

У результаті оскарження платником у судовому порядку податкових повідомлень-рішень, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №320/3824/20 задоволено касаційну скаргу ГУ ДПС у Київській області. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТДВ «Узинський цукровий комбінат» про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень відмовлено.

На наступний день після винесення постанови Верховного Суду у справі №320/3824/20, відповідачем-1 було здійснено відчуження активів нерухомого майна спершу Товариству з обмеженою відповідальністю «Роза-Л», однак у зв`язку з відміною/видаленням даних реєстраційних дій та поверненням майна ТДВ «Узинський цукровий комбінат», вдруге було здійснено відчуження на користь ТОВ «Обухівське» шляхом укладення оскарженого договору дарування.

Позивач вказує на те, що укладаючи договір дарування від 07.07.2021 та передаючи основні активи підприємства, ТДВ «Узинський цукровий комбінат» завідомо умисно вчинило дані дії, ухиляючись від сплати узгоджених грошових зобов`язань на суму 172 562 939,45 грн.

Відтак, контролюючий орган наголошує, що вказаний правочин завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спрямований на корисливі мотиви, а саме з метою недопущення опису майна у податкову заставу та погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2022, у задоволенні позову відмовлено.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (ідентифікаційний код: 00372536, місцезнаходження: 09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вулиця В. Симиренка, буд. 2) з 20.10.2003 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

05.07.2021 грошові зобов`язання, визначені відповідачу-1 на підставі прийнятих Головним управлінням ДПС у Київській області податкових повідомлень-рішень від 31.03.2020 № 0003873201, № 0003863201, № 0003853201, № 0003843201, № 0003833201 на загальну суму 172 562 939,45 грн, набули статусу узгоджених у зв`язку з прийняттям Верховним Судом постанови у справі №320/3824/20 про відмову у задоволенні позовних вимог ТДВ «Узинський цукровий комбінат» про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на 05.07.2021 за ТДВ «Узинський цукровий комбінат» було зареєстровано право власності, зокрема, на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер №1198292732222, який розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, місто Кагарлик, вулиця Став`янка, земельна ділянка 92, кадастровий номер: 3222210100:01:095:0005.

07.07.2021 Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (дарувальник) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське" (обдаровуваний) договір дарування нежитлового приміщення, за умовами якого дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає як дарунок нежитлове приміщення комплекс нежитлових будівель: літ. "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Ж", "З" та споруди, яке знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця Жовтнева (Незалежності), будинок 74.

Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Заставенко А.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 461.

Вважаючи, що укладення зазначеного договору та відчуження активів нерухомого майна здійснено виключно з метою ухилення від сплати узгоджених грошових зобов`язань за згаданими податковими повідомленнями-рішеннями, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що згідно з рішенням єдиного Учасника ТДВ «Узинський цукровий комбінат» № 6 від 02 липня 2021 року, ТОВ «Фьєра Лорена» (місцезнаходження - Республіка Хорватія) надано дозвіл ТДВ «Узинський цукровий комбінат» на дарування та укладення договорів дарування нерухомого майна, зокрема, зокрема й щодо об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське".

Наявність рішення єдиного Учасника ТДВ «Узинський цукровий комбінат» - ТОВ «Фьєра Лорена» № 6 від 02 липня 2021 року, прийнятого до ухвалення Верховним Судом постанови від 05 липня 2021 року у справі № 320/3824/20, спростовує твердження податкового органу про наявність умислу у ТДВ «Узинський цукровий комбінат» на укладення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, суди встановили, що станом на час звернення з цим позовом до суду позивачем не розпочато процедуру стягнення податкового боргу на суму 172 562 939,45 грн, хоча за твердженням позивача укладання спірного правочину використовується для унеможливлення стягнення такого боргу за рахунок майна платника податків.

При цьому, суди попередніх інстанцій виснували, що грошові зобов`язання, визначені ТДВ «Узинський цукровий комбінат» на підставі податкових повідомлень-рішень від 31 березня 2020 року № 0003873201, № 0003863201, № 0003853201, № 0003843201, № 0003833201 на загальну суму 172 562 939,45 грн не набули статусу узгоджених, оскільки Товариство скористалось своїм правом на повторне звернення до суду щодо оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень з інших підстав та 06 липня 2021 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 320/8042/21.

Водночас суд першої інстанції зауважив, що позивачем не доведено фактичного виконання умов договору дарування від 07 липня 2021 року та відчуження об`єкта нерухомого майна на користь ТОВ «Обухівське».

З такими рішеннями судів попередній інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема в доводах касаційної скарги позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статті 203, 215, 234 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (постанова від 03 липня 2019 року), згідно яких укладення особою договору дарування майна з метою приховування цього майна від конфіскації чи звернення стягнення в рахунок погашення боргу, свідчить що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Наголошує також, що судами попередніх інстанцій належним чином не враховано доводи позивача, що через два дні після винесення постанови Верховним Судом від 05 липня 2021 року по справі № 320/3824/20 ТДВ «Узинський цукровий комбінат» здійснено відчуження всього нерухомого майна, а саме укладено договори дарування з виключною метою в подальшому не погашати грошові зобов`язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 31 березня 2020 року № 0003873201, № 0003863201, № 0003853201, № 0003843201, № 0003833201 на загальну суму 172 562 939,45 грн.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 у цій справі.

Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити останню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Так, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, дійшли висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на завдання адміністративного судочинства суб`єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному статусі відповідача, однак у визначених Конституцією та законами України випадках може бути позивачем у справі.

За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних спірних публічно-правових правовідносинах.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Велика Палата неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.

У справі, що розглядається, ГУ ДПС звернулося до адміністративного суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське», в якому просило визнати недійсним договір дарування від 07.07.2021 №460 та застосувати наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, та стягнути в дохід держави об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 91904532204), який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.

Матеріально-правовою підставою таких вимог ГУ ДПС визначило норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорюваний договір укладений відповідачами без наміру його виконання з метою заниження сум податкових зобов`язань.

Отже, у цій справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочин (договір), укладений суб`єктами приватного права (господарюючими суб`єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини другої статті 16 ЦК України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість, до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

У пункті 4 частини першої статті 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, обраний ГУ ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

За змістом позову, основною вимогою ГУ ДПС є визнання недійсним правочину (договору, укладеного суб`єктами господарювання), інші позовні вимоги - похідні відповідно до спеціальних наслідків недійсності правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства за частиною третьою статті 228 ЦК України.

Таким чином, основна позовна вимога направлена на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері. При цьому зміст похідної вимоги, можливість стягнення за якою на користь держави прямо передбачена ЦК України у разі визнання правочину недійсним, не є визначальною для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач - контролюючий орган не є стороною оспорюваного договору дарування, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Між сторонами зазначеного договору (ТДВ «Узинський цукровий комбінат, ТОВ «Обухівське»), а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, позивач втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

Аналогічний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23).

Колегія суддів зауважує також, що самого по собі посилання позивача на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема, повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

За змістом частини четвертої статті 5, пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст.20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частини 1 статті 2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.

Отже, беручи до уваги наведене та суть спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про підвідомчість судам господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частина перша).

Таким чином, оскаржувані у цій справі судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у справі.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина перша статті 239 КАС України).

Зважаючи на вищенаведене, позивачу слід роз`яснити право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі неподання такої заяви, справу буде повернуто до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Скасувати рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі №320/10894/21.

Закрити провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське» про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Роз`яснити, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського судочинства та, що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко М.М. Гімон І.А. Васильєва