Постанова

від 04.04.2024 по справі 400/544/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/544/19

Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,

повний текст судового рішення

складено 29.09.2020, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський тепловозоремонтний завод» до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський тепловозоремонтний завод» (далі ТОВ) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (далі ГУДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2019 року №00004671402, № 00004681402, № 00004691402.

В обґрунтування позову вказано, що позивач не погоджується із спірними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятим на підставі акту перевірки від 27.11.2018р. №2853/14-29-14-02/39471500, висновки якого не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, первинних документах підприємства та вимогах діючого податкового законодавства. На думку позивача, ним ведеться господарська діяльність відповідно до вимог законодавства, всі податки нараховуються та сплачується у повному обсязі. Під час перевірки відповідач за надуманими підставами нарахував податкові зобов`язання та штрафні санкції, з яким позивач не погоджується.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, адміністративний позов ТОВ задоволено частково.

Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУДФС у Миколаївській області №00004571402 від 22.01.2019 року в частині визначення ТОВ податкового зобов`язання з податку на прибуток на суму 129081 грн. та штрафу на суму 32270,25 грн.

Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУДФС у Миколаївській області №00004681402 від 22.01.2019 року в частині визначення ТОВ податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 443612 грн. та штрафу на суму 110903 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУДФС у Миколаївській області №00004691402 про визначення ТОВ штрафу на суму 59416,67 грн.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ГУДПС подано до суду апеляційну скаргу, у якій зазначено про порушення судом першої інстанції процесуальних та матеріальних норм права, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 КАС України).

З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ зареєстровано юридичною особою 03.11.2014 року. Основним видом діяльності товариства є ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.

Товариство веде господарську діяльність на промисловий площадці за адресою АДРЕСА_1 , яку орендує у ТОВ «Промисловий транспорт».

В період з 24.10.2018 року по 20.11.2018 року спеціалістами ГУДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ, за результатами якої складено акт від 27.11.2018 року №2853/14-29-14-02/ НОМЕР_1 .

Під час перевірки податківці дійшли висновку щодо порушення ТОВ вимог п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 ст.134, ст.135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 234588 грн., порушення п.185, ст.185, ст.187, ст.189, 198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 493456 грн., не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі зведені податкові накладні, в яких платник податку повинен був визначити податкові зобов`язання по податку на додану вартість 118833,33 грн.

22.01.2019 року, на підставі акту перевірки від 27.11.2018р., уповноваженою особою ГУДФС у Миколаївській області були прийняті податкові повідомлення-рішення №00004671402 про збільшення ТОВ грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 293235 грн., №00004681402 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 616820 грн., №00004691402 про застосування штрафу за не реєстрацію податкових накладних на суму 118833,33 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно донараховано ТОВ податків по взаємовідносинам з ТОВ «МЕТЕР-ГРУП», ТОВ «Агро-юг-сервіс» та ТОВ «Промисловий транспорт» у спірних періодах, оскільки правомірність відображення у бухгалтерському обліку підприємством взаємовідносин зі вказаними контрагентами підтверджується наявною у ТОВ первинною документацією.

До того ж, суд першої інстанції зауважив про помилковість висновків контролюючого органу стосовно відхилення у податковому обліку позивача доходів від курсової різниці на суму 710724,75 грн. за 2016 рік, оскільки використані ревізором дані щодо курсу валют не відповідають дійсності.

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що лише частково відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положеннями статті 185 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Зі змісту статті 198 ПК України вбачається, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг; отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визначальними умовами формування платником податкового кредиту з ПДВ, окрім інших, є наявність належним чином оформлених первинних документів та зв`язок господарських операцій, на підтвердження яких складаються вказані первинні документи, з господарською діяльністю такого платника.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, обов`язкові реквізити.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків. Для правильного вирішення спору встановленню, також, підлягає факт реальності поставки товару із з`ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб`єктності сторін господарського договору, можливості реальної поставки тощо. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов`язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Разом з тим, відповідачем таких доказів щодо правовідносин ТОВ з його контрагентом ТОВ «МЕТЕР-ГРУП» не надано, а висновки, зроблені в акті перевірки, є поверховими, бездоказовими та передчасними.

Так, колегія суддів відхиляє доводи податкового органу щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість зазначеного контрагента 14 червня 2018 року, оскільки спірним ППР охоплюються господарські операції з контрагентом за 2017 рік.

На переконання суду, якщо податковий орган мотивує своє рішення про позбавлення платника податків права на віднесення сплачених постачальникам коштів до податкового кредиту та витрат тим, що, на його думку, відбулася фіктивна операція по штучному нарощуванню цих показників, то цьому повинна передувати доведеність цієї діяльності платника податків або його контрагентів у порядку кримінального судочинства.

Апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання податкового органу на звернення до правоохоронних органів та відкриття з цього приводу кримінального провадження, оскільки відповідно до ч.6 ст.78 КАС України належним способом доказування зазначених обставин може бути лише вирок суду, який набрав законної сили.

Сам лише факт відкриття кримінального провадження не може вважатись належним доказам протиправності дій ТОВ «МЕТЕР-ГРУП», оскільки відповідно до ст.214 КПК України це безумовний обов`язок правоохоронців. Жодних правових висновків про наявність складу злочину чи винуватість певних осіб, факт внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок розслідування не встановлює.

При цьому, вирок суду або інший документ, ухвалений в порядку кримінального судочинства стосовно посадових осіб ТОВ «МЕТЕР-ГРУП» за фактом фіктивного підприємництва ст.ст.205, 205-1 КК України відповідачем не надано.

Апеляційний суд також враховую правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.18 року по справі №826/6280/13-а, згідно якої сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідач невиправдано спрощує процес доведення факту відсутності реальних господарських операцій та перебільшує юридичне значення власних актів про неможливість проведення зустрічних перевірок, інформації отриманої з податкової звітності підприємств контрагентів, власних електронних баз, відомостей Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України та інших джерел.

Ті обставини, що у постачальників позивача недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнанні фіктивними, є лише приводом (сигналом) для більш ретельної перевірки (дослідження) їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту.

Окрім того, позивач та його контрагент ТОВ «МЕТЕР-ГРУП», станом на час виконання укладених між ними договорів, були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, мали індивідуальні податкові номери, податкові накладні по цим операціям зареєстровані у ЄРПН.

Тобто, ТОВ з його контрагентом ТОВ «МЕТЕР-ГРУП» мали необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебували на обліку у органах податкової служби та були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

У такому разі Державна фіскальна служба та її органи не мають права заперечувати можливість формування податкового кредиту за рахунок цих підприємства без достатніх для цього підстав.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового обліку покупцем та його зобов`язань зі сплати податків.

Чинним законодавством України не встановлено обов`язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов`язку.

Надаючи правову оцінку посиланням податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов (складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна), які економічно необхідні для здійснення діяльності з поставки товару (виконання робіт, надання послуг), колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на декларування витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Чинним законодавством чітко не регламентована обов`язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В свою чергу, податковий орган не надав пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб, транспортних засобів тощо достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність визначення відповідачем позивачу донарахувань за зазначеним фактом.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що ППР №00004671402 необхідно визнати протиправним та скасувати в частині визначення податкового зобов`язання на суму 1151 гривень та 287,75 гривень штрафу, а ППР №00004681402 - в частині визначення податкового зобов`язання на суму 1279 гривень та 319,75 гривень.

З матеріалів справи також вбачається, що 14.12.2015 року ТОВ уклало договір підряду з ООО «Вагоностроительная компания» (Грузія), відповідно до якого позивач зобов`язаний здійснити капітальний ремонт тепловозу ЧМЄ-3 у кількості 3 штук.

Замовник проводив розрахунки з позивачем за цим контрактом у доларах США.

Відповідно до 6 П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 №193, сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, одержана від інших осіб у рахунок платежів для поставлення готової продукції, інших активів, виконання робіт і послуг, при включенні до складу доходу звітного періоду перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на початок дня дати одержання авансу. У раз одержання від покупця авансових платежів в іноземній валюті частинами та відвантаження частинами покупцеві немонетарних активів (робіт, послуг) дохід від реалізації активів (робіт, послуг) визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності одержання авансових платежів.

Відповідно до зазначених вимог, ТОВ повинно було при включенні до складу доходу звітного періоду перерахувати отримані платежі від ООО «Вагоностроительная компания» у доларах США у гривню на початок дня одержання авансу.

Під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що ТОВ невірно визначав курс долара США до гривні, у зв`язку з чим обраховано відхилення на суму 710724,75 грн. (додаток 7 до акту перевірки, арк.спр.207).

Разом з тим, перевіркою розрахунків, зроблених у акті, встановлено, що використані ревізорами дані про курс валют не відповідають дійсності.

Так, у додатку 7 зазначено, що курс валюти станом на 10.05.2016 року дорівнював 29,89 гривень, натомість відповідно до відомостей с офіційного сайту НБУ (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=10.05.2016period=daily) курс на цю дату дорівнював 25,16 гривень. Аналогічним чином не відповідає дійсності курс, використаний ревізорами за 17.05.2016 року 29,62 гривень, який насправді був 25,39 гривень,

Відповідачем не було надано пояснень використання ревізорами курсів, значно вищих за офіційний курс НБУ.

Отже, на переконання апеляційного суду, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи контролюючого органу про відхилення у податковому обліку позивача доходів від курсових різниці на суму 710724,75 грн. за 2016 рік не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що ППР №00004671402 необхідно визнати частково протиправним та скасувати в частині визначення податкового зобов`язання на суму 127930 грн. та 31982,50 грн. штрафу.

З матеріалів справи також вбачається, що у серпні 2017 року від постачальника ТОВ «Промисловий транспорт» отримано послуги оренди, відшкодування витрат на комунальні послуги на загальну суму 256871,33 грн., у т.ч. ПДВ 42811,89 грн. Крім того, у серпні 2017 року ТОВ «Промисловий транспорт» здійснив постачання на адресу ТОВ тепловозів на загальну суму 4080000 грн., у т.ч. ПДВ 680000 грн.

Станом на 31.08.2017 року кредиторська заборгованість складала 4835557,96 грн. Відповідно до банківських виписок оплата у серпні 2017 року здійснювалась з призначенням платежу виключно оплата за послуги за договором від 01.03.2017 року.

Ревізорами обраховано, що відповідно до бази даних ЄРПН за серпень 2017 року ТОВ «Промисловий транспорт» зареєстровано податкових накладних на загальну суму 1542811,89 грн., у т.ч. ПДВ 1946311,90 грн.

Відхилення, на думку контролюючого органу, склало 1941000,12 грн., у т.ч. ПДВ 323500,02 грн. З цього зроблено висновки про те, що ТОВ безпідставно завищено податковий кредит у серпні 2018 року на суму 323500 гривень, що не підтверджено первинними та розрахунковими документами.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2023 року по цій справі, податковий орган дійшов висновку про їх нереальність операцій з ТОВ «Промисловий транспорт» виключно з огляду на невідповідність номенклатури наданих послуг згідно з даними ЄРПН.

Разом з тим, позивачем надані пояснення та документи, що під час зазначених розрахунків ревізорами не було враховано факт придбання тепловозу ТГМ-4 №2811 від ТОВ «Промисловий транспорт» за ВН№56 від 22.08.2017 року на загальну суму 1341000 грн., в т.ч. ПДВ 223500 грн., який до моменту його придбання знаходився на обліку ТОВ в якості орендованого транспортного засобу і враховувався в бухгалтерському обліку на забалансовому рахунку 01 «Орендовані необоротні активи».

Також, позивачем надано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 22.08.2017 року №2 до податкової накладної від 22.08.2017 року №5, яким знято обсяги постачання за послугою оренда майна від ТОВ «Промисловий транспорт» на суму 2009166,70 грн. та збільшено на цю суму за номенклатурою від купівлі-продажу тепловозу ТГМ-4.

При цьому, податковим органом не було обґрунтовано причин неврахування зазначеного розрахунку коригування під час перевірки.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позов в цій частині належить задовольнити, а податкове повідомлення-рішення №00004681402 визнати частково протиправним та скасувати в частині визначення податкового зобов`язання на суму 323500 грн. та 80875 грн. штрафу.

Разом з тим, апеляційний суд вважає необґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції стосовно частини позовних вимог щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Агро-юг-сервіс», з огляду на наступне.

В серпні 2017 року ТОВ придбав у ТОВ «Агро-юг-сервіс» жир у кількості 23000 кг на загальну суму 713000 грн., у т.ч. ПДВ 118833 грн.

Суму 118833 грн. ТОВ врахувало у податковому обліку в якості податкового кредиту за серпень 2017 року.

Під час перевірки, контролюючий орган поставив під сумнів можливість позивача формувати податковий кредит на зазначену суму, оскільки використання жиру у господарської діяльності товариством не доведено.

Відповідач зазначав, що жир рослинний, придбаний позивачем у ТОВ «Агро-юг-сервіс», виробляється на основі рафінованих дезодорованих рослинних олій, використовується у мережі громадського харчування і в домашній кулінарії, і жодним чином не пов`язаний з машинобудуванням та ремонтом тепловозів.

Підприємством було надано письмові пояснення, що жир, придбаний у ТОВ «Агро-юг-сервіс», застосовувався для змащування ходових відкритих тертьових металевих поверхонь.

В подальшому позивач пояснив, що жир придбавався для використання в якості палива для обігріву робітничих приміщень. На підтвердження вказаного надав лише фото наявності пічки та наказ про обігрів робочих приміщень.

З метою повного та всебічного розгляду справи та усунення розбіжностей у поясненнях позивача, апеляційним судом 13.02.2024 року було направлено запит позивачу, в якому було запропановано надати суду копії первинної документації щодо придбання у серпні 2017 року 23 тон жиру у ТОВ «Агро-юг-сервіс» на загальну суму 713000 грн. (на підтвердження доставки та розрахунків), а також щодо наявності обладнання та технологічних можливостей використання 23 тон жиру з заявленою метою.

Разом з тим, станом на момент розгляду справи, позивачем не було надано жодних доказів на виконання вимог суду.

При цьому, відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 23 «Виробництво» за листопад 2017 року жир у кількості 23000 кг списано на собівартість реалізованих послуг на суму 594200 грн., за даними бухгалтерського обліку перевіркою було встановлено відхилення по рядку 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» у сумі 594200 грн. (тобто вказана сума до витрат не віднесена).

Відповідно до зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних номенклатура товару - Жир рослинний Шортенінг та жир.

Як зазначено податковим органом у акті перевірки, жир «Шортенінг» - виробляється на основі рафінованих дезодорованих рослинних олій, використовується в мережах громадського харчування і в домашній кулінарії, використовується в хлібопекарській, кондитерській промисловості для виготовлення різних видів печива, кексів та інших, кондитерських виробів. Отже, такий жир не призначений для використання у процесі здійснення ремонтних робіт тепловозів.

Таким чином, позивачем не спростовано викладені в акті перевірки висновки та не надано доказів факту використання жиру у господарській діяльності (як використання для змащування ходових відкритих тертьових металевих поверхонь, так і для опалення приміщень), що в свою чергу призвело до заниження податкового зобов`язання за серпень 2018 року у сумі ПДВ 118833,33 грн.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування ППР від 22.01.2019 року №00004681402 в частині визначення податкового зобов`язання на суму 118833 грн. та 29708,25 грн. штрафу та ППР від 22.01.2019 року №00004691402 задоволенню не підлягають, а зворотній висновок суду 1-ї інстанції є помилковим.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції частково неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права в частині, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню у відповідній частині.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський тепловозоремонтний завод» щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 року №00004681402 в частині визначення податкового зобов`язання на суму 118833 гривень та 29708,25 гривень штрафу та податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 року №00004691402 скасувати.

Прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський тепловозоремонтний завод» - відмовити.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук