Постанова

від 03.04.2024 по справі 580/11774/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/11774/23 Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Азот» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ПрАТ «Азот» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.11.2023 № 50339069 про стягнення виконавчого збору.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з постановою від 01.03.2016 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. відкрито виконавче провадження ВП№50339069 з виконання наказу господарського суду Черкаської області про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» 22 535 398,48 грн. боргу, 1 368 371,91 грн. 3% річних, 68 820,00 грн. судових витрат.

19.04.2016 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 50339069

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.05.2020 у справі № 925/308/13-г (а.с. 77-78) визнано бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів по відновленню виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 16.03.2015 у справі № 925/308/13-г про стягнення з ПАТ "Азот" на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 22 535 398,48 грн. основного боргу, 1 368 371,91 грн. 3% річних, 68 820,00 грн.; скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 19.04.2017, винесену в рамках виконання виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 16.03.2015 у справі № 925/308/13-г про стягнення з ПАТ "Азот" на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 22 535 398,48 грн. основного боргу, 1 368 371,91 грн. 3% річних, 68 820,00 грн. судових витрат; зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 16.03.2015 у справі № 925/308/13-г про стягнення з ПАТ "Азот" на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 22 535 398,48 грн. основного боргу, 1 368 371,91 грн. 3% річних, 68 820,00 грн. судових витрат.

Постановою від 03.06.2020 відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновив виконавче провадження № 50339069 (а.с. 78, 79).

04.06.2020 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренко С.В. виніс постанову про приєднання виконавчого провадження № 50339069 до зведеного виконавчого провадження №59959397 (а. с. 80).

30.11.2023 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі заяви від ПАТ «Черкасиобленерго» (вх. № 138248-33-23 від 05.09.2023) на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 45, 46).

30.11.2023 державний виконавець виніс постанову № 50339069 про стягнення виконавчого збору з позивача у зв`язку з тим, що того ж дня відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою (а.с. 46).

Вважаючи постанову від 30.11.2023 № 50339069 про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Суд першої інстанції, посилаючись на практику Верховного Суду, мотивував своє рішення тим, що розрахунок виконавчого збору в розмірі 10 % повинен відбуватися від фактично стягнутої суми, а не від суми, що підлягає примусовому стягненню. При цьому, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ було повернуто за заявою стягувача, то на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору у відповідача відсутня обов`язкова умова для такого стягнення, а саме: наявність стягнутої в примусовому порядку суми відповідно до виконавчого документу.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення без врахування всіх фактичних обставин справи та надання їм належної правової оцінки. Зокрема, апелянт зазначає, що в державного виконавця були достатні правові підстави для стягнення з позивача, як боржника у виконавчому провадженні № 50339069 виконавчого збору, оскільки законодавством, чинним станом на час відкриття відповідного виконавчого провадження та винесення спірної постанови було передбачено необхідність стягнення виконавчого збору незалежно від фактичного виконання боржником своїх зобов`язань та з розрахунку всієї суми заборгованості, а не фактично стягнутого збору.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

У відповідності до частин 1 та 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606, що діяла на час відкриття виконавчого провадження) державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №606 у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону №606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З 05.10.2016 умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Відповідно до частини сьомої розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною 1, пунктами 16, 18 частини 3 статті 18 згаданого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з абзацами 13-14 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частини 5 статті 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Положеннями частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. На момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено.

Частиною 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (в редакції чинній до 28.08.2018) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Колегія суддів зауважує, що виконавче провадження № 50339069 розпочато на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.03.2016 № 50339069. Водночас, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 50339069 прийнята 30.11.2023, тобто на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Як встановлено колегією суддів редакція статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII в період до 28.08.2018, що була чинною у період заборгованості позивача, визначала що розмір виконавчого збору становив 10 відсотків від фактично стягнутої суми, водночас у період з 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

Позивач зауважує, що положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII у редакції до 28.08.2018 зменшувала відповідальність позивача, як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягала стягненню. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, позивач зауважує про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору.

Разом із тим, колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача, оскільки не вважає, що в даному випадку мало місце погіршення становища боржника через внесення змін до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, колегія суддів вказує, що на момент відкриття виконавчого провадження ч. 1 ст. 28 Закону № 606 було передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

В подальшому, на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору, діяла редакція Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, яка передбачала:

- по-перше: згідно ч. 3 ст. 40 даного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом;

- по-друге: згідно ч. 2 ст. 27 даного Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Таким чином, як на момент відкриття виконавчого провадження, так і на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору, законодавством було перебачено, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

За таких обставин, в даному випадку зміна законодавства протягом усього періоду існування виконавчого провадження не може вважатися погіршенням становища боржника, оскільки зміни його становища в частині стягнення виконавчого збору та його розміру не відбулося.

Окрім того, застосування попередніх редакцій Закону, що вже втратили чинність на момент винесення оскаржуваної постанови повністю невілює діючу редакцію та утворює невизначеність у його застосуванні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність спірної постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.11.2023 № 50339069 про стягнення виконавчого збору, а також відсутність підстав для її скасування та задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 640/7697/21, від 11.08.2022 у справі № № 640/23271/21.

Колегія суддів відхиляє посилання суду першої інстанції на судову практику, викладену в постановах Верховного Суду (зокрема від 22.01.2021 у справі 400/4023/19, від 28.12.2021 у справі 400/4863/20), оскільки у таких постановах для вирішення спірних правовідносин суд касаційної інстанції керувався нормами Закону № 1404, які були чинними до внесення змін Законом № 2475 та без застосування до спірних правовідносин приписів Закону № 606.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору в цій справі була прийнята до внесення змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог приватного акціонерного товариства «Азот» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.