Постанова

від 04.04.2024 по справі 500/5886/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5886/23 пров. № А/857/25803/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державного підприємства Зарубинський спиртовий завод на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Мартиць О.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Державного підприємства Зарубинський спиртовий завод про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Державного підприємства Зарубинський спиртовий завод (далі - ДП Зарубинський спиртовий завод, Підприємство, відповідач), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в сумі 644247,55 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДП Зарубинський спиртовий завод подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ГУ ДПС у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що податковим органом не надано доказів надсилання (вручення) Підприємству податкової вимоги, а тому на момент подання позовної заяви у позивача відсутні правові підстави для звернення з даним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ГУ ДПС у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ДП Зарубинський спиртовий завод (код ЄДРПОУ 00375065) зареєстроване органами державної реєстрації, як юридична особа та знаходиться на обліку в Збаразькій ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області як платник податків.

Згідно довідки про наявність податкового боргу за Підприємством рахується заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку, яка виникла у зв`язку із несплатою узгоджених грошових зобов`язань у встановлені законодавством строки, а саме нарахуванням пені у розмірі 644247,55 грн за несвоєчасну сплату за період з 31.05.2011 по 28.02.2020.

Реалізуючи визначені законодавстом повноваження, ГУ ДПС звернулося до адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що за відповідачем обліковується податковий борг, зокрема з пені у сумі 644247,55 грн, доказів сплати якої надано не було.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.

Статтею 68 Конституції України визначено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк)

Відповідно до п.п.20.1.18 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків та відповідно до п.п.20.1.34 п.20.1 ст.20 цього Колексу наділені повноваженнями звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

У розумінні п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковийборг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно п.95.1 ст.95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пунктом 58.3 статті 58 ПК України визначено, що у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 ПК України, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Порядок надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків регулюється Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №610 від 30.06.2017 (далі - Порядок №610).

Згідно п.7 розділу IV Порядку №610, податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналіз приведених вище норм податкового законодавства дає підстави дійти висновку, що податкова вимога повинна бути надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Додаткових вимог до надсилання податкової вимоги (зокрема, зазначення в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення реквізитів документа, що надсилається) податкове законодавство не містить.

Здійснюючи аналіз Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила №270), суд дійшов висновку, що ці правила не встановлюють вимог до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення в частині зазначення реквізитів документа, що надсилається.

При цьому, як зазначено у п.8 цих Правил, оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Пунктом 11 Правил №270 визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Згідно п.19 Правил №270, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Із системного аналізу зазначених норм слідує, що Правилами визначено окремі категорії поштових відправлень, а саме : рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю; з описом вкладення можуть бути лише листи з оголошеною цінністю; до інших видів листів опис вкладення не передбачений.

Повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу-повідомлення - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача (п.п.9 п.2 Правил №270).

Пунктом 62 Правил №270 передбачено, що у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Колегія суддів враховує, що ПК України, як і Порядок №610 чітко визначив категорію поштового відправлення (рекомендований лист), якою контролюючий орган має підтвердити надіслання платнику податків податкової вимоги.

Системний аналіз наведених скаржником доводів, вказує на відсутність доказів виконання контролюючим органом вимог законодавства щодо належного надсилання на адресу Товариства податкової вимоги.

У той же час, колегія суддів наголошує, що жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення податкової вимоги, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв`язку, кур`єрська доставка і т.д.) щодо вручення податкової вимоги.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.10.2021 по справі №360/4692/19 та від 14.07.2022 по справі №120/479/21-а.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 по справі №140/30/20 дійшов висновку, що при вирішенні спорів про стягнення боргу, зокрема якщо предметом спору є факт надсилання податкової вимоги, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що податковим органом надіслано податкову вимогу в порядку встановленому законом, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом встановлено, що на підставі довідки про наявність заборгованості відповідачем не сплачено узгоджену суму податкового зобов`язання, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість зі сплати пені у розмірі 644247,55 грн.

Контролюючим органом було сформовано податкову вимогу форми форми Ю №1/214 від 19.10.2009 та №2/242 від 18.11.2009, на підтвердження чого додано корінець податкових вимог.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що жодних доказів надіслання податкових вимог в порядку, встановленому законом контролюючим органом не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недотримання податковим органом вимог чинного законодавства в частині надсилання Підприємству вимоги рекомендованою кореспонденцію з повідомленням про вручення.

Отже, така податкова вимога не може вважатися надісланою та врученою платнику податків у передбачений чинним законодавством спосіб.

Суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведеного та дійшов помилкового висновку щодо обгрунтованості даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державного підприємства Зарубинський спиртовий завод задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року по справі №500/5886/23 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Тернопільській області до Державного підприємства Зарубинський спиртовий завод про стягнення податкового боргу відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук