Рішення

від 03.04.2024 по справі 378/19/24

СТАВИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 378/19/24

Провадження № 2/378/73/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.

за участю секретаря: Москаленко А.В.,

прокурора: Заритова С.В.,

відповідача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ставище Київської області цивільну справу за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Антонюк Д. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернувся заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, з посиланням на те, що Білоцерківською окружною прокуратурою за результатами вивчення законності використання громадянином російської федерації ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області виявлено порушення земельного законодавства. Встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину №1438 від 13.12.2017 року набув право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, категорія: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3224285201:01:009:0006, площею 0,2847 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області. 13.12.2017р. ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом із цим, окружною прокуратурою виявлено порушення ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України при використанні ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки. Згідно відповіді Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 05.05.2023р. встановлено, що ОСОБА_1 не є громадянином України. В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 порушив визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 130, 145 Земельного кодексу України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та як іноземний громадянин не відчужив їх упродовж року після набуття права власності. На даний час він без перешкод використовує спірну земельну ділянку на території України. Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Позивач просить суд конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельну ділянку, яка на праві власності належить ОСОБА_1 з кадастровим номером: 3224285201:01:009:0006, площею 0,2847 га, що знаходиться на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області та стягнути судові витрати.

Прокурор Заритов С.В. в судовому засіданні позов підтримав з викладених в позовній заяві підстав, позовні вимоги просить задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області в судове засідання не з`явився, дане управління належним чином повідомлено про місце, час та дату судового розгляду по справі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, до суду подав відзив на позовну заяву (а. с. 77-80), в якому зазначив, що володіє на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером: 3224285201:01:009:0006 площею 0,2847 га на законних підставах, оскільки він її отримав на підставі свідоцтва про право на спадщину та зареєстрував на неї право власності в Державному реєстрі речових прав. Додатково в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що дану земельну ділянку він отримав у спадщину від своєї матері для ведення фермерського господарства, яка все своє життя проживала в Україні і він також народився в Україні, а саме в с. Розумниця колишнього Ставищенського району Київської області. Успадкована ним земельна ділянка згідно законодавства України не підлягає конфіскації.

Суд, розглянувши справу, заслухавши доводи сторін, дослідивши подані письмові докази, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи громадянином рф, на підставі свідоцтва про право на спадщину №1438 від 13.12.2017 року набув права власності на на земельну ділянку із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером: 3224285201:01:009:0006, площею 0,2847 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області (а. с.19). 13.12.2017 ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 17-18).

В матеріалах справи містяться відомості з поземельної книги земельної ділянки з кадастровим номером 3224285201:01:009:0006, яка знаходиться на території Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області. З даної книги вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель: землі сільськогосподарського призначення (а. с. 20-32).

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури направив Головному управлінню Держгеокадастру у м. Киві та Київській області листа № 50/4-8113 вих-23 від 14.08.2023 року, в якому повідомив про виявлені порушення ст. ст. 81, 145 Земельного кодексу України із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку (а. с. 115-117), однак уповноваженим державним органом заходи щодо конфіскації земельної ділянки в дохід держави не вжито, листом № 10-10-0.61-8922/2-23 від 27.09.2023р. повідомлено окружну прокуратуру про неможливість звернення до суду із відповідним позовом, у зв`язку з неможливістю сплати судового збору (а.с. 39-40).

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звертався із запитом № 50/4-3917 вих-23 від 27.04.2023 року до Центрального міжрегіонального управління ДМС України в м.Києві та Київській області, щодо надання інформації про наявність громадянства України, втрати громадянства України, у зв`язку з набуттям іноземного громадянства, зокрема, стосовно відповідача ОСОБА_1 (а.с. 33-34), на що отримано відповідь №8010.6.1-16413/80.2-23 від 05.05.2023 року, в якій зазначено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.12.2015 року, інформація стосовно належності до громадянства України, набуття громадянства України, факту звернення з питання набуття громадянства України ОСОБА_1 відсутня (а.с. 35).

З інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 17-18), зазначено країну громадянства відповідача, а саме: російська федерація.

Інтереси держави в суді представляє прокурор на підставі положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», де передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно положень ст. 14 Конституції та ст. 1 Земельного кодексу України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України. а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних земель.

Частина 5 ст. 22 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Частина 4 ст. 81 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

На час вирішення спору ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 130 цього Кодексу передбачає, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Згідно в ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Підстави набуття права власності на землю громадянами визначені у ст. 81 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 2, 3 ст. 81 Земельного кодексу України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки вищевказаних категорій з наступних підстав: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини.

Отже, єдиною законною підставою отримання у власність іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення є прийняття спадщини.

Водночас, положення ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України містить обмеження щодо володіння землями сільськогосподарського призначення, прийнятими у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, та зобов`язує їх протягом року здійснити відчуження таких земель. Дане положення Закону було чинним на час набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.

Вказана вище норма Закону є імперативною, і не дотримання таких приписів тягне за собою цивільну відповідальність, передбачену Законом.

Так, за нормами земельного законодавства невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України, є підставою для припинення права власності на земельну ділянку (пункт «е» ч. 1 ст. 140 ЗК України).

Примусове припинення прав на земельну ділянку, у відповідності до пункт «в» ч. 1 ст. 143 Земельного кодексу України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду (ч. 2 ст. 145 ЗК України).

Статтею 153 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18.09.2013р. (справа № 6-92цс 13), основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення ЄС від 11.03.2003р. «Новоселецький проти України», від 01.06.2006р. «Федоренко проти України»). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Нормами Земельного кодексу України чітко визначені права іноземців щодо спадкування земельних ділянок сільськогосподарського призначення та обов`язок припинити право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення шляхом її відчуження протягом року.

Захищаючи права іноземців на отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність шляхом спадкування, українським законодавством встановлений річний термін на відчуження такої земельної ділянки.

При цьому, слід зазначити, що пункт 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України є імперативними. (Лист-роз`яснення Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013р. № 10-71/0/4-13).

Судом встановлено, що відповідач на підставі свідоцтва про право на спадщину №1438 від 13.12.2017 року набув права власності на земельну ділянку із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, категорія: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3224285201:01:009:0006, площею 0,2847 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області. Однак, протягом року після державної реєстрації права власності добровільно не відчужив земельну ділянку.

Таким чином, ОСОБА_1 не виконав вимоги ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України та протиправно залишається власником земельної ділянки, яка не може перебувати у власності відповідача згідно законодавства України.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно ч. 1 ст. 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що право власності відповідача на вищевказану земельну ділянку - підлягає примусовому припиненню, шляхом конфіскації вказаної земельної ділянки.

Отже, позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури підлягають задоволенню.

При поданні позову за рахунок бюджетних коштів Київської обласної прокуратури, було сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн. за подання позовної заяви та 1342 грн. за подання заяви про забезпечення позову, який підлягає стягненню з відповідача на користь платника судового збору у відповідності до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 14, 26 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 19, 22, 81, 125, 130, 140, 143, 145, 153 ЗК України, ст. ст. 346, 354 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про конфіскацію земельної ділянки, - задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельну ділянку з кадастровим номером: 3224285201:01:009:0006, площею 0,2847 га, що знаходиться на території Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень, за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ: 2909996, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), р/р: UA08201720343190001000015641.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 05 квітня 2024 року.

Суддя Р. В. Гуртовенко