Рішення

від 23.02.2024 по справі 398/5234/21

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 398/5234/21

провадження №: 2/398/136/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"23" лютого 2024 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Нероди Л.М.,

за участю секретаря Міщенко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олександрії цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Попельнастівська сільська рада Олександрійського району Кіровоградської області, про визнання недійсним заповіту, -

В С Т А Н О В И В :

ВИМОГИ ПОЗИВАЧА

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , та просить суд визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Попельнастівської сільської ради 04.03.2009 року на ім`я ОСОБА_2 .

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

При зверненні до суду позивач в позовній заяві зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй мано та майнові права, в тому числі земельну ділянку, площею 8,00 га, розташована на території Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області. Відповідно до ст. 1261 ЦК України вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері. Вказує, що протягом шести місяців з відкриття спадщини вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. В даний час виникла необхідність оформленні спадщини, в чому їй було відмовлено по причини наявності заповіту складеного матір`ю за життя та посвідченого секретарем Попельнастівської сільської ради на фізичну особу, яка не доводиться матері кровним родичем. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько, а померлої матері чоловік - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 після тривалої хвороби померла її рідна сестра, а померла матері рідна донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , також після тривалої хвороби помер її брат, а померлої матері рідний син - ОСОБА_6 . для лікування найрідніших для матері людей, а згодом і організації їх поховання у матері грошей не було, тому вона вимушена була звернутися за допомогою до ОСОБА_2 - керівника господарства, яке орендувало належну матері земельну ділянку, і він погодився допомоги та надати відповідні кошти. Вказує, що п.15 розділу ХХ Земельного кодексу України було встановлено заборону на будь-яке відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укласти відповідний договір вони не мали можливості. Тому спільно вирішили приховати фактично укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки заповітом, який було 04.03.20009 року посвідчено секретарем Попельнастівської сільської ради, а тому вважає, що у відповідності до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Позивачка у судове засідання не з`явилась про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

ЗАПЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач у судове засідання не з`явився про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд визнав за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін.

ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ, ЯКА НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ

Треті особи, які не заявляє самостійних вимог: Попельнастівська сільська рада Олександрійського району Кіровоградської області у судове засідання не з`явилися, про час та місце його проведення повідомлені належним чином.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду від 12.01.2022року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Попельнастівська сільська рада Олександрійського району Кіровоградської області, про визнання недійсним заповіту та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено, що ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , у графі батьками вказано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Відповідно до свідоцтва про укладання про шлюб, ОСОБА_8 24.09.1994 року уклав шлюб з ОСОБА_7 , після реєстрації шлюбу останній надано прізвище « ОСОБА_7 ».

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_10 , остання народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , у графі батьками вказано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про одруження, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 уклав шлюб з ОСОБА_11 , останній після реєстрації шлюбу надано прізвище « ОСОБА_12 ».

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст.126,133,135 Сімейного кодексу України, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , відомості про батьків вказано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Відповідно до Витягну з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, вбачається, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ,03.12.2005 року уклала шлюб ОСОБА_13 , про що виконавчим комітетом Комінтернівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області зроблено відповідний актовий запис № 1.

Відповідно до відповіді, наданої завідуючої Олександрійської районної державної нотаріальної контори від 30.06.2021 року, адресованої ОСОБА_1 , вбачається, що державна нотаріальна контора не вправі видати останній свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке належить ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як від її імені посвідчено заповіт Попельнастівськоою сільською радою Олександрійського району Кіровоградської області на іншу особу, який прийняв спадщину.

ОЦІНКА СУДУ

ОСОБА_14 є донькою ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Олександрійською районної державною нотаріальною конторою Кіровоградської області відкрито спадкову справу, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для визнання заповіту недійсним, посилається на удаваність такого правочину, який, на її думку, мав на меті відчуження земельних ділянок, фактично сторони уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки заповітом, який було 04.03.2009 року посвідчено секретарем Попельнастівської сільської ради.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (ч. 1 ст. 235 ЦК України). Отже, в даному випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має право визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

На відміну від фіктивного, удаваний правочин, тобто правочин, який вчинений, щоб приховати інший, має на меті виникнення правових наслідків, але не тих, які афішуються фактом його вчинення. Фактично сторони прагнуть до вчинення іншого правочину. Дефектність прикриваючого правочину очевидна. Тобто, удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого наявні два правочини - той, що прикривається, тобто прихований, і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Проте встановити таку наявність так само непросто, як і в разі фіктивного правочину - воля сторін цього правочину також інша, ніж та, що сприймається як наслідок зовнішніх дій. Тобто очевидно, що воля і волевиявлення в цьому випадку різняться, і причиною цьому є приховування дійсної мети правочину. Мета удаваного правочину полягає не тільки в тому, щоб приховати дійсну волю сторін, а й спричинити інші наслідки, які випливають із правочину, що прикривається. Саме в цьому і полягає дійсна воля сторін удаваного правочину. Для кваліфікації удаваного правочину важливо, щоб частина умов удаваного і прихованого правочину збігалася.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України, головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Суд зазначає, що одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (статті 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконання щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що померла ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту, мала на меті приховати договір купівлі-продажу земельної ділянки, а тому твердження позивача про удаваність такого одностороннього правочину, на думку суду, не заслуговують на увагу.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необхідним повністю відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

НОРМИ ПРАВА

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст. 1235 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 1236 Цивільного кодексу України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 Цивільного кодексу України . Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.17 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», право на пред`явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

За вимог ч. 1 ст. 1234 Цивільного кодексу України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до статті 1257 Цивільного кодексу України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 1257 Цивільного кодексу України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (правова позиція Верховного суду, викладена у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно з роз`ясненням, викладеним у п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Оскільки заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином фізичної особи, що полягає в її особистому розпорядженні на випадок своєї смерті, та яке відповідає внутрішній волі самого заповідача, то при складанні заповіту заповідач керується виключно своїми міркуваннями та інтересами та не має обов`язку брати до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні інших сторонніх осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та яких саме.

У відповідності до ст.ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 76, 77 Цивільного процесуального кодексу України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необхідним повністю відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат у порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15-16, 202, 203, 225, 235, 1233-1236, 1247, 1248, 1257 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 102, 133, 137, 141, 158, 209, 210, 247, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Попельнастівська сільська рада Олександрійського району Кіровоградської області, про визнання недійсним заповіту, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Повний текст рішення складено 23.02.2024 року.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Попельнастівська сільська рада Олександрійського району Кіровоградської області, місцезнаходження: Кіровоградська обл., Олександрійський р-н., с. Попельнасте, вул. Леніна, 3.

СУДДЯ: Л.М. НЕРОДА