Рішення

від 05.04.2024 по справі 347/952/17

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 347/952/17

Провадження по справі № 2/354/27/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2024 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої - судді Остап`юк М.В.

при секретарях судового засідання ОСОБА_1 , Дрозди Я.І., ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_7

представника позивача: адвоката Тинкалюка Д.В.

представників відповідача 1: Рибчука Т.В., Лесюк Я.В.,

представників відповідача 2: адвоката Марчака Ю.І., Кіт О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 , про визнання незаконним рішення виконкому Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про закріплення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 звернулися до суду із позовом до Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківськоїобласті про визнання недійсним рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради від 24.12.1993, на підставі якого передано ОСОБА_10 у приватну власність земельну ділянку площею 0,4873 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства, що розташована в АДРЕСА_1 , та про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на цю земельну ділянку. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі оспорюваного рішення відповідачем 1 Яблунівською селищною радою ОСОБА_10 передано частину земельної ділянки, яка раніше була закріплена рішенням виконкому Яблунівської селищної ради №35 від 25 серпня 1993 року під будівництво житлового будинку для позивача ОСОБА_8 .

У вересні 2019 році до суду звернулася відповідач ОСОБА_9 , як спадкоємиця ОСОБА_10 , із зустрічним позовом до Яблунівської селищної ради, ОСОБА_8 , третя особа ОСОБА_7 про визнання незаконним рішення виконкому Яблунівської селищної ради №35 від 25 серпня 1993 року (далі Рішення №35), яким закріплено за ОСОБА_8 земельну ділянку під будівництво житлового будинку, мотивуючи позовні вимоги тим, що, навпаки, саме за Позивачем на підставі вказаного рішення закріплено земельну ділянку, частина якої десятки років перебувала у користуванні покійного ОСОБА_10 та його матері ОСОБА_11 , що підтверджується генеральними планами (схемами) 1948 р., 1955 р., 1963 р., на підставі яких в 1993 році 23 грудня рішенням IX сесії ХХІ скликання Яблунівською сільською радою живому ще тоді ОСОБА_10 наділили лише 0, 4873 га з тих земель, якими володів він. Крім того, діюче на той час земельне законодавство не передбачало закріплення земельної ділянки за будинком, а тому рішення є незаконним.

2.Процесуальний рух справи

Позовна заява була подана за підсудністю до Косівського районного суду Івано-Франківської області.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2017 відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 02.11.2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (т.1 а. с. 106-107).

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.11.2017 скасовано ухвалу Косівського районного суду від 02.11.2017 про закриття провадження у справі, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.145-147).

Ухвалою суду від 18.01.2018 задоволено заяву про самовідвід судді Гордія В.І.

Ухвалами суду від 22.02.2018 та від 12.03.2018 заяви про відвід суддям ОСОБА_12 , ОСОБА_13 задоволено.

Розпорядженням голови Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16.03.2018 матеріали цивільної справи передано для розгляду до найбільш територіально наближеного суду - Верховинського районного суду Івано-Франківської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2018 року вказану цивільну справу передано головуючому судді Бучинському А.Б.

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 29.03.2018 року суддею Бучинським А.Б. прийнято до провадження справу та призначено підготовче судове засідання (т. 1 а.с.206).

15.06.2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

13.09.2018 Верховинським районним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення.

Постановою Івано-Франківського Апеляційного суду від 05.12.2018 рішення Верховинського районного суду від 13.09.2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_8 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено (а.с.101-104).

Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржені до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 10.04.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 13.09.2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05.12.2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 04.05.2019 року призначення суддів не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи (а.с.155).

20.05.2019 року Розпорядженням голови Верховинського районного суду Івано-Франківської області матеріали цивільної справи направлено на розгляд до найбільш територіально наближеного суду, а саме Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.

29.05.2019 року справа надійшла до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Яремчанського міського суду Івано-Франківської області 29.05.2019 року вказана справа передана на розгляд судді Польській М.В. (т.2 а.с.161).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 03.06.2019 суддею Польською М.В. справу прийнято до провадження (т.2 а.с.162).

Ухвалою Суду від 11.07.2019 року залучено до участі у справі, в якості співвідповідача ОСОБА_9 ( т.2 а.с.178).

02.09.2019 року ОСОБА_9 подано зустрічний позов до Яблунівської селищної ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 про визнання незаконним рішення виконкому Яблунівської селищної ради №35 від 25 серпня 1993 року (т.2, а. с. 192-194).

Ухвалою Судувід 29.10.2019року прийнятодо провадженнязустрічний позов ОСОБА_9 доЯблунівської селищноїради, ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_7 , про визнання незаконним рішення виконкому Яблунівської селищної ради №35 від 25.08.1993 року та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Яблунівської селищної ради, ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку (т.2, а. с. 214).

03.08.2020 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку із закінченням станом на 27.03.2020 терміну відрядження судді ОСОБА_11 до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області для здійснення правосуддя. Справа передана на розгляд судді М.В. Остап`юк.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01.09.2020 справа прийнята суддею Остап`юк М.В. до провадження (т.2 а.с.228).

Ухвалою Суду від 22.01.2021 року залучено належного відповідача - Яблунівську селищну раду Косівського району Івано-Франківської області (т.3 а.с.38).

Ухвалою Суду від 05.02.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (т.3 а.с.47).

Ухвалою суду від 10.02.2022 визнано явку позивача ОСОБА_8 обв`язковою (т.3, а. с. 108).

Ухвалою суду від 10.02.2022 року витребувано від Косівського районного суду Івано-Франківської області для огляду у судовому засіданні матеріали цивільної справи №347/1786/16 та матеріали адміністративної справи №347/1834/13-а (т.1, а. с. 110).

5.4.2024 завершено розгляд справи.

3. ПОЗИЦІЯ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

3.1.Позиція позивачів ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Позовні вимоги Сторони позивачів обґрунтовані тим, що рішенням виконкому Яблунівської селищної ради від 25.08.1993 №35 за позивачем 1 ОСОБА_8 була закріплена земельна ділянка площею 0,15 га під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 . Оскільки позивач 1 ОСОБА_8 не мав змоги будуватися, він звернувся до селищної ради з проханням переоформити документацію щодо будівництва будинку на його дочку позивачку 2 ОСОБА_7 . На підставі його заяви рішенням виконкому Яблунівської селищної ради від 27.02.1996 №10 надано дозвіл на переоформлення технічної документації на житловий будинок по зазначеній адресі його дочці ОСОБА_7 . Однак, в процесі виготовлення технічної документації на будинок та державного акту про право приватної власності на землю, закріплену за будинком, під час проведення зйомки земельної ділянки виявилося, що частина закріпленої за будинком земельної ділянки передана у приватну власність на підставі державного акту від 24.12.1996 року ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В процесі судових спорів ними з`ясовано, що видача цього державного акту відбулася на підставі рішення Яблунівської селищної ради від 24.12.1996. Вказане рішення вважають незаконним, оскільки в рішенні відсутні підписи голови та секретаря селищної ради. В долученій до рішення схемі не вказано жодного суміжного землекористувача, відсутні дані про таких осіб, як і підписи самого ОСОБА_10 , голови та землевпорядника селищної ради. Переконані, що внаслідок порушення процедури відведення та погодження з позивачем 1 ОСОБА_8 розмірів земельної ділянки, і була допущена накладка на земельну ділянку на той час позивача 1 ОСОБА_8 , яка була наділена раніше йому, ніж земельна ділянка покійному ОСОБА_10 . Все це призвело до порушення їх права, оскільки передано у власність фізичній особі земельну ділянку, частина якої накладається на земельну ділянку, яка уже перебувала в користуванні Позивачів та була закріплена для будівництва житлового будинку. А тому просять позов задовольнити, визнавши недійсним рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради від 24.12.1993, на підставі якого передано ОСОБА_10 у приватну власність спірну земельну ділянку та виданий на підставі цього рішення Державний акт.

В судовому засіданні позивач 2 ОСОБА_7 та її представник адвокат Тинкалюк Д.В. позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві. Додатково зазначили, що позивачка 2 належно оформила документи на будівництво житлового будинку та збудувала його на закріпленій земельній ділянці. Однак, до житлового будинку не має доїзду, так як він пролягає власне через ту територію землі, яка згідно оспорюваних правовстановлюючих документів передана у власність покійному ОСОБА_10 . Просили задовольнити первісний позов у повному обсязі.

Щодо задоволення зустрічного позову категорично заперечили, у зв`язку з його безпідставністю.

Позивач 1 ОСОБА_8 усудові засіданняне з`являвся,однак подавзаяву пророзгляд справибез йогоучасті,оскільки черезстан здоров`яне можебрати участьу судовихзасіданнях.Позовні вимогиза первіснимпозовом частковопідтримує,просить часткововизнати недійсним рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради від 24.12.1993 в частині передання ОСОБА_10 у приватну власність земельної ділянки, площею 0, 1192 га для ведення особистого підсобного господарства, та виданий на підставі цього рішення Державний акт. Щодо зустрічного позову ОСОБА_9 , то вважає, що він є безпідставним, не підлягає розгляду у цивільному судочинстві та спливли строки позовної давності (т.3, а. с. 126).

3.2. Позиція відповідача 1 Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області

Представники відповідача Яблунівської селищної ради Рибчук Т.В. та ОСОБА_14 , позовні вимоги за первісним позовом визнали. Пояснили, що спочатку спірна земельна ділянка, площею 0, 15 га була закріплена рішенням виконкому Яблунівської селищної ради від 25.08.1993 №35 для будівництва житлового будинку за позивачем 1 ОСОБА_8 . Вподальшому, Яблунівською селищною радою було допущено помилку і передано частину земельної ділянки, яка перебувала у користуванні Позивача 1, сусідньому межівнику ОСОБА_10 на підставі рішенням IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради від 24.12.1993. Площа накладки складає 0, 042 га. А тому не заперечують проти задоволення первісних позовних вимог позивачів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та визнання недійсним рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради від 24.12.1993, яким передано ОСОБА_10 у приватну власність спірну земельну ділянку та виданий на підставі цього рішення Державний акт. У задоволенні зустрічного позову про визнання незаконним рішення виконкому Яблунівської селищної ради від 25.08.1993 №35, яким закріплено земельну ділянку для будівництва за позивачем 1 ОСОБА_8 - просили відмовити.

3.3. Позиція відповідача 2 ОСОБА_9

Сторона відповідача 2 первісні позовні вимоги категорично заперечила, вважає поданий позов необґрунтований, оскільки на час прийняття рішення та видачі оспорюваного державного акту ОСОБА_10 Позивачі по справі не були власниками ні спірної земельної ділянки, ні сусідніх земельних ділянок. Позивачка 2 ОСОБА_7 не довела наявність права власності чи користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 на час отримання ОСОБА_10 спірного державного акту (документів, що підтверджують сплату податків, інших платежі за землю, тощо). Заперечуючи первісні позовні вимоги та обґрунтовуючи зустрічний позов, Представники відповідача 2 зазначають, що покійний ОСОБА_10 ще до передачі йому земельної ділянки у 1993 році законно володів цими землями десятки років. Це підтверджується генеральним планом (схемою) на ім`я ОСОБА_11 (матері ОСОБА_10 ) загальною площею 10 068, 25 від 10/VII.1948 року; генеральним планом (схемою) на ім`я ОСОБА_11 (матері ОСОБА_10 ) загальною площею 16 532, 96 від VII.1955 року; генеральним планом (схемою) на ім`я ОСОБА_10 загальною площею 4491,6 від 10 квітня 1963 року; генеральним планом (схемою) на ім`я ОСОБА_11 від 02.09.1990 року. Ці генеральні плани (схеми) посвідчували власність на земельну ділянку в АДРЕСА_1 (колишня Франка) ОСОБА_10 , і власне на підставі таких документів в 1993 році 23 грудня рішенням IX сесії ХХІ скликання Яблунівською сільською радою покійному сьогодні але живому тоді, наділили лише 0, 4873 га. Тому вважають, що в даному випадку посилання позивачів на рішення виконкому Яблунівської селищної ради за №35 від 25.08.1993 року, яким за ОСОБА_8 була закріплена земельна ділянка розміром 0, 15 га, як юридичного факту законного закріплення за ним даної земельної ділянки і виникнення у зв`язку з цим в нього певних прав, не грунтується на положеннях законодавства України, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин. Зазначають, що за діючим на той час законодавством до компетенції Виконавчого комітету Ради народних депутатів не входило прийняття рішень щодо передачі у власність земельних ділянок, а тим більше закріплювати за кимось земельні ділянки. Рішення про закріплення земельної ділянки не може бути підставою для виникнення у позивачів права власності на земельну ділянку. Такий порядок передачі прав на землю не був передбачений положеннями законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, рішення ніким не підписане, не скріплене гербовою печаткою. Звернули увагу суду, що ОСОБА_8 уже є власником земельної ділянки в селищі Яблунові, однак по АДРЕСА_2 , яка рішенням ради була не закріплена за ним, а виділена у встановленому порядку площею 0, 07 га. Це рішення підписане посадовими особами та скріплене печаткою.

Сторона відповідача також вказує, що за життя померлий ОСОБА_10 звертався неодноразово до селищної ради з проханням допомогти йому звільнити його присадибну земельну ділянку від будівельних матеріалів і туалету, які незаконно розмістив позивач 1 ОСОБА_8 , однак такі звернення залишилися поза увагою. Крім того, вказують, що з приводу позовних вимог судами уже розглядалися вимоги Позивачів про скасування державного акту. В рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.04.2013 року, яке набрало законної сили, колегія суддів судової палати зазначає, що ОСОБА_10 передано у власність земельну ділянку площею 0, 4873 га, в межах та згідно з планом на території смт. Яблунів Косівського району Івано-Франківської області та виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. У цьому рішенні встановлено той факт, що на день набуття покійним ОСОБА_10 права власності на земельну ділянку, ОСОБА_7 не була його суміжним землекористувачем, а тому не підлягало погодження з нею меж земельної ділянки, її право не було порушено.

Просили відмовити у задоволенні первісного позову про визнання недійсними рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради від 24.12.1993, на підставі якого передано ОСОБА_10 у приватну власність земельну ділянку площею 0,4873 га і Державного акту на право приватної власності на цю земельну ділянку та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_9 , визнавши незаконним рішення виконкому Яблунівської селищної ради №35 від 25 серпня 1993 року (далі Рішення №35), яким закріплено за позивачем 1 ОСОБА_8 земельну ділянку під будівництво житлового будинку, площею 0, 15 га, з підстав, наведених вище.

4. ПОКАЗИ СВІДКІВ

Пояснення свідка ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що є жителькою селища Яблунів. Знає обох Сторін по справі. Пояснила, що раніше спірна земельна ділянка та земельні ділянки поруч відносилися до колгоспного масиву. До утворення колгоспу цими землями користувався покійний ОСОБА_10 . Пізніше ці землі почали надавали молодим спеціалістам під будівництво. Оскільки позивач ОСОБА_8 працював у правоохоронних органах, йому було надано земельну ділянку для будівництва. Земельні ділянки надавалися також вчителям і іншим громадянам розміром по 0,15 га кожному.

Пояснення свідка ОСОБА_16 .

Свідок ОСОБА_16 суду показав, що з 2010 року був головою земельної комісії, пізніше обраний заступником голови земельної комісії, а на даний час обіймає посаду голови земельної комісії Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області. Як йому відомо по цій справі, у 1993 році спірна земельна ділянка була закріплена за ОСОБА_8 під будівництво житлового будинку, як молодим спеціалістом. На цих землях був колись колгосп. За життя сусідній землекористувач, тепер уже покійний ОСОБА_10 , не скаржився на те, що захоплено його земельну ділянку.

Пояснення свідка ОСОБА_17 .

Свідок ОСОБА_17 суду показав, що є чоловіком відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_18 . Пояснив, що конфлікт з приводу землі триває дуже багато років. Перед тим як було розпочато будівництво позивачем ОСОБА_8 на земельній ділянці ОСОБА_10 ріс сад, фруктові дерева, горіхи та інші дерева. ОСОБА_8 у даному саду побудував туалет (вбиральню), який розташований біля межі дороги. На прохання ОСОБА_10 обіцяв, що цей туалет прибере, однак не забрав. Земельна ділянка позивача ОСОБА_8 станом на 1990 рік складала 0,05 га. Після смерті ОСОБА_10 сад на даній земельній ділянці був знищений. Про це родичі покійного подали у сільську раду відповідні заяви. Земельна ділянка, яка приблизно складала 0,11 га, а може і більше, була захоплена позивачем ОСОБА_8 . Позивач ОСОБА_8 на той час зі своєю сім`єю розійшовся і віддав недобудований будинок і земельну ділянку своїй дочці ОСОБА_7 .. Остання знищила сад і почала користуватися земельною ділянкою, а саме - косити траву. Користування спірною земельною ділянкою відбувалося тільки після смерті ОСОБА_10 . До того, як ще жив ОСОБА_10 , тобто до 1997 року, зазіхань на земельну ділянку не було. ОСОБА_10 мав всі документи на вказану земельну ділянку. В радянські часи це були викопіювання із генерального плану на право власності на земельну ділянку, а з 1993 року ОСОБА_10 оформив державний акт про право приватної власності на земельну ділянку якою він володів. ОСОБА_10 помер у 1997 році. Претензій ніяких не було щодо землі, оскільки він був землевласником. Однак, коли його дружина ОСОБА_9 почала оформляти як спадкоємиця свої права на земельну ділянку, позивачка ОСОБА_7 повідомила, що це її земельна ділянка, при цьому не маючи ніяких підтверджуючих документів. Про те, що вона є власником земельної ділянки документів не надавала. Пред`являла акт державної власності, який був без мокрої печатки та без підписів посадових осіб. Оскільки судові справи затягувалися, ОСОБА_7 все більше і більше нищила сад на спірній земельній ділянці. Спочатку знищили сад на земельній ділянці на 0,02 чи 0,03 га, а пізніше і на 0,10 га, і тепер вони вже претендують на земельну ділянку, яка порушує їхні права. Закріплених 0,15 га прибудинкової власності у його дружини ОСОБА_9 уже не має, оскільки цією земельною ділянкою уже користується ОСОБА_7 . Зазначив, що земельна ділянка на яку претендує ОСОБА_7 законно належала ОСОБА_10 і була передана у спадок його дружині ОСОБА_9 . Якщо подивитися викопіровку генерального плану за 1990 рік у ОСОБА_7 була земельна ділянка розмірами 44 м на 24 м, а на даний час остання фактично володіє земельною ділянкою площею 0,25 га.

5. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її права порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за захистом, а Суд повинен установити, чи порушуються або не визнаються права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви жителя селища ОСОБА_19 про закріплення за будинком по АДРЕСА_3 земельну ділянку розміром 0, 15 га, виконком Яблунівської селищної Ради народних депутатів ухвалив рішення від 25 серпня 1993 року №35, яким закріпив за ОСОБА_8 земельну ділянку по АДРЕСА_4 га (а.с.7, том.1).

У 1996 році рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради народних депутатів від 27.02.1996 №10 дозволено ОСОБА_8 та ОСОБА_20 переоформити технічну документацію на житловий індивідуальний будинок по АДРЕСА_3 на земельній ділянці розміром 0, 15 га, розташованій між сусідами ОСОБА_21 та ОСОБА_22 з ОСОБА_8 на його дочку ОСОБА_20 , у зв`язку з тим, що останній не мав змоги проводити будівництво (а.с.50-52, том.1).

Однак, позивачка ОСОБА_20 зазначає, що в процесі виготовлення технічної документації на будинок та земельну ділянку, закріплену за будинком, зокрема, під час проведення зйомки цієї земельної ділянки, виявилося, що частина закріпленої за будинком земельної ділянки передана у приватну власність іншій особі - ОСОБА_10 на підставі рішення ІХ сесії ХХІ скликання Яблунівської селищної ради від 24 грудня 1993 року.

В ході судового розгляду з`ясовано, що рішенням IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради народних депутатів від 24.12.1993 (а.с.8, том. 1) ОСОБА_10 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,4873 га, в тому числі по ділянках за цільовим призначенням: ділянку №1 - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,1500 га; ділянку №Іа для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1192 га; ділянку № НОМЕР_1 - для ведення особистого підсобного господарства площею 0,2181 га.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_10 отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії ІФ 08-03-2/000204 від 29.12.1994 (том.1, а.с.235).

З`ясовано, що ОСОБА_10 та позивач ОСОБА_8 не перебували у родинних відносинах, а були однофамільцями.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, тобто майже через чотири роки після того як оформив право власності на земельну ділянку.

Спадкоємцем за заповітом після його смерті є ОСОБА_9 , відповідачка у цій справі за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом.

23 березня 2009 року ОСОБА_9 отримала свідоцтво про право власності за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_1 , де за життя проживав ОСОБА_10 , а 20 грудня 2020 року - отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку з кадастровим номером 2623655800:01:001:0409 площею 0, 1500 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала померлому ОСОБА_10 на підставі спірного Державного акту (т.3, а. с. 153) та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку з кадастровим номером 2623655800:01:001:0410 площею 0, 2181 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка також належала померлому ОСОБА_10 на підставі спірного Державного акту (т.3, а. с. 155).

Тобто, відповідачка ОСОБА_9 успадкувала після смерті ОСОБА_10 дві земельні ділянки, які були передані останньому на підставі оспорюваного рішенням, а саме: ділянку №1 - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,1500 га та ділянку № НОМЕР_1 - для ведення особистого підсобного господарства площею 0,2181 га.

Як з`ясовано в ході судового розгляду з пояснень Сторін та їх Представників, спір між сторонами триває щодо третьої земельної ділянку №Іа з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,1192 га.

Позивачі вважають, що до складу цієї земельної ділянки включена частково площа земельної ділянки, яка ще раніше була закріплена за позивачем 1 ОСОБА_8 для будівництва житлового будинку, а з 1996 року нею користується за цільовим призначенням позивачка ОСОБА_7 .

Відтак, Позивачі вважають, що зазначені рішення та державний акт прийняті всупереч законодавству, та порушують право, на даний час, позивачки ОСОБА_7 вільно користуватися земельною ділянкою та оформити право власності на цю земельну ділянку у тій площі, яка закріплена за житловим будинком.

У свою чергу відповідачка ОСОБА_9 стверджує, що рішення, на підставі якого закріплено земельну ділянку за позивачем 1 ОСОБА_8 під будівництво будинку є незаконним, бо не передбачене законодавством, та порушує її право як спадкоємця законного власника спірної земельної ділянки отримати свідоцтво про право власності на цю земельну ділянку за заповітом.

З метою встановлення чи має місце дійсно часткове накладення земельних ділянок одна на одну, судом проаналізовано насамперед норми земельного законодавства, діючого на той час, а також документи Сторін, подані на підтвердження своїх позовних вимог та заперечень.

Так, на момент закріплення за позивачем ОСОБА_8 земельної ділянки під будівництво, та на момент передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_10 , діяли положення Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакціях від 15.01.1993 та від 22.06.1993 років, а також Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року №15-92.

Аналіз положень ЗК України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, свідчить, що земельним законодавством передбачалася державна, колективна та приватна власність. Розпоряджалися землями Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції, передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення могли передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (стаття 3 ЗК України).

У главі 2 Земельного кодексу України регулювалося питання передачі земель у власність і надання їх у користування.

Передачі земельних ділянок у приватну власність провадилася Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Так, за змістом статті 17 ЗК України приватизація земельних ділянок громадянами, яким раніше була надана земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України, здійснювалася з урахуванням положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року №15-92, відповідно до якого селищні Ради народних депутатів зобов`язані були забезпечити передачу протягом 1993 року у приватну власність земельних ділянок таким громадянам.

Всі інші громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу мали подавати заяви про це до селищної ради за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначалися бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна рада народних депутатів розглядала заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляла землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджувався з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органом архітектури і подавався до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Зазначені земельні ділянки передавалися у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації тощо).

Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.

Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадилася місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Крім того, статтею 19 ЗК України регулювалося питання надання земельних ділянок у користування.

Так, селищна Рада народних депутатів надавала земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за її межами, у тому числі для індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва.

Надання земельних ділянок здійснювалося за проектами відведення цих ділянок.

Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натурі (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснювали державні та інші землевпорядні організації.

Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів.

Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натурі (на місцевість) визначалися договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт .

Громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, зверталися з відповідними заявами до місцевої Ради народних депутатів, яка мала право надавати земельні ділянки. До клопотання додавалися копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.

У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказувалися бажані її розмір і місце розташування, мета використання.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядала заяву у строк не більше місяця, давала дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляла про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджувався з власником землі або землекористувачем та подавався до селищної Ради народних депутатів, яка розглядала його у місячний строк і в межах компетенції приймала рішення про надання земель.

Відповідно до статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, заборонялося.

Крім того, статтею 23 ЗК України визначалися документи, що посвідчували право на земельну ділянку.

Так, право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися селищними Радами народних депутатів.

Отже, у період з серпня по грудень 1993 року (період закріплення земельної ділянки за Позивачем ОСОБА_8 та надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_10 ) земельним законодавством чітко було передбачено порядок надання у приватну власність громадянам для їхніх потреб земельні ділянки, чітко було передбачено порядок набуття права користування земельними ділянками, а також чітко визначено документи, які посвідчували право власності та право користування землею це державні акти.

Відтак, суд вважає, що Рада народних депутатів відповідного органу місцевого самоврядування, яка Законом була уповноважена розпоряджатися землями в межах своєї компетенції, передавати землі у власність або надавати у користування та вилучати їх, мала бути достатньо обізнаною з цим порядком з огляду на важливість для громадян цього питання та на його чітку визначеність у земельному законодавстві. Обізнаними мали бути і самі громадяни, які бажали отримати у власність або користування земельну ділянку для певних потреб, з огляду на те, що положення Земельного кодексу України є у вільному доступі.

Так, аналіз процедури набуття громадянами у власність та у користування земельних ділянок свідчить, що передумовою надання громадянам земельної ділянки у власність чи у користування для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), була наявність інформації про бажані розміри і місце розташування ділянки, проект відведення земельної ділянки або земельно-кадастрова документація, які розроблялися землевпорядною організацією, а замовниками виступали відповідні Ради народних депутатів.

Як уже зазначалося, у статті 22 ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин, наголошувалося на важливості та обов`язковості визначення меж земельної ділянки. Так, за змістом частин першої-другої цієї статті, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає лише після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, заборонялося.

Як встановлено в ході судового розгляду з пояснень учасників, спір між Сторонами, який триває десятки років, виник через накладення, на їхню думку, меж земельної ділянки, що була закріплена 25 серпня 1993 року за позивачем ОСОБА_8 під будівництво будинку та меж земельної ділянки, що 24 грудня 1993 року, що надана у власність ОСОБА_10 .

З метою встановлення цих обставин, судом досліджено докази, надані Сторонами, а також матеріали цивільної та адміністративної справ, витребуваних судом.

Як вбачається з Протоколу №8 засідання виконавчого комітету Яблунівської селищної Ради народних депутатів від 25.08.1993 року та Рішення виконавчого комітету Яблунівської селищної Ради народних депутатів від 25.08.1993 року №35 «Про розгляд заяв громадян та відношень організацій», Виконавчий комітет, розглянувши заяву жителя селища Яблунів гр. ОСОБА_8 про закріплення за будинком по АДРЕСА_3 земельну ділянку розміром 0, 15 га, вирішив заяву ОСОБА_8 задовільнити. Закріпити земельну ділянку по АДРЕСА_4 га (т.1, а. с. 53-56).

Разом з тим, Рішення не містить жодних додатків, зокрема, до рішення не додано графічних матеріалів щодо розміщення, конфігурації та меж земельної ділянки, яка була закріплена саме за позивачем 1 ОСОБА_8 для будівництва житлового будинку.

І такі докази у матеріалах цієї справи також відсутні.

Врахувавши пояснення учасників, які посилалися на наявність таких матеріалів у інших справах, що вже були предметом судового розгляду, та з метою безпосереднього дослідження доказів, що відображають межі та конфігурацію закріпленої за позивачем 1 ОСОБА_8 під будівництво земельної ділянки, ухвалою суду від 10.02.2022 витребувано від Косівського районного суду Івано-Франківської області для огляду у судовому засіданні матеріали адміністративної справи №347/1834/13-а за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_23 до Яблунівської селищної ради про визнання незаконним рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради народних депутатів від 24.12.1993 та матеріали цивільної справи №347/1786/16 за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Яблунівської селищної ради, третя особа ОСОБА_9 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №08-03-2/000204 від 29.12.1994 (т.3, а. с. 110).

Так, за результатами огляду матеріалів адміністративної справи №347/1834/13-а, яка складає 251 аркуш, документів, які б визначали межі та місцерозташування земельної ділянки, закріпленої для будівництва саме за позивачем 1 ОСОБА_8 у серпні 1993 року не виявлено.

Встановлено, що на аркуші справи №8 міститься Архівнийвитяг Протоколу№8 засідання виконкому Яблунівської селищної Ради народних депутатів від 25 серпня 1993 року, за результатами якого прийнято рішення задовольнити заяву ОСОБА_8 та закріпити земельну ділянку по АДРЕСА_4 га за будинком. Однак, до цього рішення не долучено жодних графічних креслень, які б давали можливість визначити конфігурацію та межі земельної ділянки, закріпленої саме за позивачем 1 ОСОБА_8 у серпні 1993 року, щоб ідентифікувати її місце розташування (справа №347/1834/13-а, а. с. 8).

У матеріалах цієї справи міститься рішення виконавчого комітету Яблунівської селищної ради народних депутатів від 27 лютого 1996 року №10 відповідно до якого дозволено переоформити технічну документацію на житловий індивідуальний будинок по АДРЕСА_5 га між сусідами ОСОБА_21 та ОСОБА_22 з ОСОБА_8 на його дочку ОСОБА_20 . До цього рішення вже долучено Генплан забудови садиби індивідуального забудівника на ім`я ОСОБА_24 - ОСОБА_7 з визначенням меж земельної ділянки для обслуговування будинку та розташуванням об`єктів нерухомості (справа №347/1834/13-а, а.с. 9, 10).

Також у матеріалах адміністратиивної справи міститься Будівельний паспорт на будівництво/перебудову/індивідуального житлового будинку та забудову садиби. Забудівником вказана ОСОБА_20 , адреса зазначена: АДРЕСА_1 . Дата виготовлення будівельного паспорту вказана: 1995 рік. Будівельний паспорт містить Акт виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки споруд, викопіровку з генерального плану та Генплан забудови садиби індивідуального забудівника ОСОБА_20 (Справа №347/1834/13-а, а. с. 34-37).

Однак, як вбачається, ці документи виготовлялися на ім`я вже позивачки 2 ОСОБА_20 у 1995-1996 роках, тобто вже після передачі у власність ОСОБА_10 спірну земельну ділянку, а відтак, не є документами, які визначають первісні межі земельної ділянки, яка була закріплена у серпні 1993 року саме за позивачем 1 ОСОБА_8 .

Матеріали цивільної справи №347/1786/16 за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Яблунівської селищної ради, третя особа ОСОБА_9 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку (180 аркушів), які витребувані від Косівського районного суду Івано-Франківської області та оглянуті у судовому засіданні, документів, які б визначали первісні межі земельної ділянки закріпленої за позивачем 1 ОСОБА_8 під житловий будинок у серпні 1993 року також не містять.

Щодо наявної у адміністративній справі №347/1834/13-а (а. с. 39) Схеми розміщення земельних ділянок позивача 1 ОСОБА_8 та померлого ОСОБА_10 , накреслені від руки спеціалістом землевпорядником ОСОБА_25 , на яку посилається у судовому засіданні представник відповідача Яблунівської селищної ради як на доказ, що підтверджує факт накладення земельних ділянок позивача 1 ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , то суд не бере до уваги вказаний доказ, виходячи з такого. Встановлення факту накладення меж земельних ділянок одна на одну можливе за наявності документів, які чітко визначають межі кожної земельної ділянки та складені відповідно до законодавства спеціальними землевпорядними організаціями. Зазначена вище Схема, яка долучається судом і до матеріалів цієї справи (т.4, а. с. 6), накреслена від руки спеціалістом землевпорядником у довільній формі без посилання на документи, які стали підставою встановити, що має місце факт накладки земельної ділянки, закрпіленої під будинок позивача 1 ОСОБА_8 у серпні 1993 року та земельної ділянки площею 0,1192 га, наданої у приватну власність ОСОБА_10 у грудні 1993 року.

Як встановлено за результатами розгляду цієї справи, саме документів, які визначають первісні межі земельної ділянки, закріпленої за Позивачем 1 у серпні 1993 року не має. Відсутність цих документів виключає можливість встановити факт наявності чи відсутності накладення земельних ділянок одна на одну, в тому числі призначити у справі експертизу, або залучити спеціалістів для вирішення цього питання.

Суд звертає увагу, що одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись зазначеними вище положеннями законодавства, проаналізувавши пояснення сторін, долучені до справи докази та покази свідків, у їх сукупності, логічному взаємозв`язку та в контексті принципу «достатності доказів», Суд приходить до висновку, що Стороною Позивачів за первісним позовом не доведено факт надання у приватну власність ОСОБА_10 частини земельної ділянки, яка була вже закріплена за позивачем 1 ОСОБА_8 під будівництво будинку, а відтак і не доведено, що рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради народних депутатів від 24.12.1993 та Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №08-03-2/000204 від 29.12.1994 є незаконними.

Щодо зустрічного позову, то з огляду на те, що документи про визначення первісних меж земельної ділянки, закріпленої за позивачем ОСОБА_8 у серпні 1993 року відсутні, то підстав стверджувати про те, що Рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної Ради народних депутатів від 25.08.1993 року №35, за позивачем 1 ОСОБА_8 закріплено земельну ділянку, частина якої, згідно оспорюваного рішення та Державного акту є приватною власністю ОСОБА_10 - не має.

Відтак, на основі повно і всебічно досліджених матеріалів справи, оцінки належності, допустимості, достовірності, а також достатності долучених до неї доказів і їх взаємного зв`язку між собою, Суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити, оскільки Сторонами не доведено, що прийняття оскаржуваних рішень призвело до часткового накладення земельних ділянок.

Щодо позиції відповідача 1 Яблунівської селищної ради з приводу визнання первісних позовних вимог про визнання недійсним рішення IX сесії XXI скликання Яблунівської селищної ради від 24.12.1993, на підставі якого передано ОСОБА_10 у приватну власність земельну ділянку площею 0,4873 га та про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на цю земельну ділянку, виданого на ім`я останнього, як такі, що прийняті помилково, Суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип «належного урядування».

Принцип «належного урядування» є вкрай важливим для розбудови правової держави. Кожна посадова особа суб`єкта владних повноважень, при прийнятті рішення та вчиненні певної дії має дотримуватися зазначеного принципу. Саме дотримання всіх його складових дозволяє забезпечити високий рівень правовладдя у країні, гарантувати реалізацію права громадян, та як заходу попередження, зменшити кількість позовів громадян проти суб`єктів владних повноважень.

За змістом Рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийнятому 20.10.2011 року, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, Суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 до Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 , про визнання незаконним рішення виконкому Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про закріплення земельної ділянки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач 1: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,місце проживання:78616,с.Люча,Косівського району,Івано-Франківськоїобласті,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Позивач 2: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач 1: Яблунівська селищна рада Косівського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний код юридичної особи: 04354255, місцезнаходження юридичної особи: 78621, вул. І. Франка, буд. 57, см. Яблунів, Косівського району, Івано-Франківської області.

Відповідач 2 та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 05.04.2024.

Суддя: М. В. Остап`юк