Постанова

від 06.03.2024 по справі 910/9128/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2024 р. Справа№ 910/9128/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

за участю секретаря судового засідання Михайленко С.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023

(Повний текст складено 02.10.2023)

у справі № 910/9128/23 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех",

до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд",

про визнання одностороннього правочину недійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іотех" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" про визнання одностороннього правочину Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд", оформленого листом (заявою) від 13.04.2023 № 13/04 про зарахування зустрічних вимог між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іотех" та Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти в сумі 486 775,15 грн, тобто не доплативши 229 869,10 грн., які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог № 13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9128/23 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що наявний у матеріалах справи лист від 13.04.2023 № 13/04 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки не містить передбачених для такого виду односторонніх правочинів відомостей.

Не погодившись з висновками та мотивами, якими суд керувався при вирішенні спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Іотех" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 року у справі № 910/9128/23 повністю, ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним односторонній правочин Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд", оформлений листом (заявою) від 13 квітня 2023 року № 13/04 про зарахування зустрічних вимог між Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іотех".

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, з огляду на прийняття рішення по факту вирішення позовних вимог, а не по факту вирішення спору, відмовився долучати заяву про зарахування зустрічних вимог і яка була предметом спору, чим фактично нівелював для позивача можливість вирішити спір, зокрема шляхом подання нового позову із долученням до нього саме тієї заяви № 13/04 від 13.04.2023, яка фактично є заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.

З цих підстав, в апеляційній скарзі апелянт просить прийняти заяву про зарахування зустрічних позовних вимог як доказ, який не був долучений до матеріалів справи з об`єктивних, незалежних від позивача причин.

Апелянт також зазначає щодо спірності заяви про зарахування зустрічних вимог, зокрема щодо оплати ним неустойки за договором поставки № 09/11-2022 від 09.11.2022.

Позивач вказує, що враховуючи недоплату повної суми попередньої оплати вартості товару, як наслідок і відсутність прострочення постачальника та відсутність будь-якої його цивільної відповідальності, а також враховуючи факт постачання товару в строки, визначені договором, будь-яких підстав для нарахування відповідачем штрафних санкцій за порушення умов договору не було.

Апелянт також посилається на те, що сума неустойки, з огляду на приписи законодавства, не є сталою і завжди є оспорюванню сумою з врахуванням самої суті штрафних санкцій.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" у судовій справі № 910/9128/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023, в зв`язку з перебуванням судді Барсук М.А., яка не є головуючим суддею, у відпустці, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" у судовій справі № 910/9128/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 зобов`язано Господарський суд міста Києва направити до Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/9128/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9128/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іотех» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та призначено розгляд справи на 31.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі № 910/9128/23 відбудеться 31 січня 2024 року о 13 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 31.01.2024 оголошено перерву до 06.03.2024.

У судовому засіданні 06.03.2024 позивач та відповідач надали свої пояснення та заперечення щодо поданої апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції, 09.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іотех" (постачальник) та Спільним українсько-естонським підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" (покупець) укладено договір поставки № 09/11-2022, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю обладнання (далі - товар) у кількості, асортименті та за цінами згідно зі специфікацією, а покупець зобов`язався прийняти та своєчасно проводити оплату товар на умовах цього договору.

Згідно з п. 5.1. договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 5.3. договору визначено, що умови оплати товару визначаються у відповідній специфікації.

У специфікації (додаток 1) до договору погоджено поставку товару - поляризований фотоелектричний датчик зі світловідбиваючим режимом Optosensor QS18AP6LP-93245, 3093245, Banner у кількості 1500 штук, загальна вартість товару 3 149 550,00 грн. в т. ч. ПДВ та еквівалентна 86 200,48 євро з ПДВ по курсу НБУ гривні до євро 36,5375 на 09.11.2022 року.

Умови оплати: передоплата в розмірі 80 % від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або специфікації на позиції. Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку інших 20 % від загальної вартості товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару. Строк поставки: до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки.

11.11.2022 позивачем виставлено рахунок на оплату № 1107 на суму 3149550 грн., 13.12.2022 рахунок на оплату № 1206/1 на суму 1330934,40 грн., рахунок на оплату № 1206/2 на суму 887289,60 грн., рахунок на оплату № 1206/3 на суму 1109112 грн.

Із матеріалів справи слідує, що позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 536284,80 грн. за видатковою накладною від 01.03.2023 № 33, на суму 358041,60 грн. за видатковою накладною від 14.03.2023 № 36, на суму 1118880 грн. за видатковою накладною від 14.03.2023 № 37, на суму 403185,60 грн. за видатковою накладною від 14.03.2023 № 38, на суму 945176,40 за видатковою накладною від 06.04.2023 № 43.

У свою чергу, відповідачем сплачено на користь позивача 23.12.2022 суму коштів у розмірі 1597121,28 грн., 29.12.2022 - 1064747,52 грн., 14.04.2023 - 486775,15 грн.

13.04.2023 відповідач звернувся до позивача з листом № 13/04, в якому відповідач вимагав сплатити неустойку в сумі 229 869,10 грн., нараховану внаслідок прострочення поставки товару.

20.04.2023 позивач звернувся до відповідача з листом № 05/04 щодо здійснення повної оплати за договором поставки від 09.11.2022 № 09/11-2022 у сумі 5709,06 євро, в еквіваленті гривні на дату здійснення платежу.

Як наголосив позивач у позовній заяві, відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти в сумі 486 775,15 грн, тобто не доплативши грошові кошти в сумі 229 869,10 грн., які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог № 13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості позовних вимог, враховуючи наступне.

Положеннями статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1 - 3, 5).

Частиною першою статті 215 наведеного Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Положеннями статті 601 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16.

Таким чином, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог має містити зміст, умови виконання та розмір зобов`язань, що підлягають зарахуванню на підставі такої заяви.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частинами 1, 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Враховуючи правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, якими він обґрунтовує підстави позову (заява сторони щодо спірності вимог має бути аргументована та підтверджена доказами).

Як вбачається із заявлених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин відповідача, оформлений листом (заявою) від 13.04.2023 № 13/04 про зарахування зустрічних вимог.

Утім, як вірно зазначено судом першої інстанції, із долученого до матеріалів позовної заяви листа від 13.04.2023 № 13/04 не вбачається проведення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки в даному листі зазначено лише про необхідність сплати нарахованої позивачу внаслідок прострочення ним поставки товару неустойки в сумі 229 869,10 грн. та наведено її розрахунок.

Натомість, жодних відомостей про склад та розмір зобов`язань сторін, які підлягають зарахуванню в якості зустрічних однорідних вимог, у листі від 13.04.2023 № 13/04 відповідачем не зазначено.

Тобто, долучений до позовної заяви лист від 13.04.2023 № 13/04 відповідача має характер претензії про сплату неустойки, а не заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Так, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм та не надав можливості позивачу долучити до матеріалів справи доказ, який і є предметом спору.

З цих підстав, в апеляційній скарзі апелянт просив прийняти до розгляду заяву про зарахування зустрічних позовних вимог № 13/4 від 13.04.2023 як доказ, який не був долучений до матеріалів справи з об`єктивних, незалежних від позивача причин.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є можливим лише у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

При цьому приписи ч. 3 ст. 269 ГПК передбачають наявність критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

В обґрунтування підстав неможливості подачі заяви про зарахування зустрічних позовних вимог № 13/4 від 13.04.2023 до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що у суду першої інстанції під час вивчення матеріалів позову на стадії відкриття провадження у справі не було жодних труднощів з`ясувати, що до матеріалів справи помилково долучено іншу заяву і звернути на це увагу позивача, залишивши позов без руху.

Апелянт також зазначає, що встановивши по суті технічну помилку щодо ненадання документа, який фактично оскаржується, суд першої інстанції усунувся від вирішення спору по суті.

Водночас, відповідні доводи не можуть бути належним обґрунтуванням обставин неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, оскільки стаття 2 ГПК України встановлює основні засади (принципи) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Тобто, з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на позивача покладався обов`язок доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та долучати відповідні докази до поданого ним позову.

Водночас, не є обов`язком суду збирати з власної ініціативи докази, які не були надані сторонами у справі, тоді як подача таких доказів є саме обов`язком сторін у господарському процесі.

Посилання апелянта, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі мав дослідити матеріали позову та залишити позовну заяву без руху, колегія суддів відхиляє, оскільки на стадії відкриття провадження у справі суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.

Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №918/1/18, від 10.05.2019 у справі № 905/2043/18, від 13.09.2019 у справі № 905/909/19, від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 08.07.2020 у справі № 921/744/19.

Інших обґрунтованих причин, які об`єктивно не залежали від позивача, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення, апелянтом наведено не було.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені позивачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

Крім того, в контексті інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає, що заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами.

За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

Проте позивачем в даному випадку не надано суду жодних інших доказів на підтвердження спірності вказаних вимог, про які він зазначає у позові.

Водночас, наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

З цих підстав, оскільки наявний у матеріалах справи лист від 13.04.2023 № 13/04 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, так як не містить передбачених для такого виду односторонніх правочинів відомостей, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання такого листа (заяви) недійсним.

Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.

Місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

Відповідно до ст. 276 ГПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин справи апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення - слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі №910/9128/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі №910/9128/23 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9128/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.04.2024.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко