Рішення

від 25.03.2024 по справі 906/1516/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1516/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Дем`яненко В.П., довіреність №02/2340 від 06.09.2022;

від відповідача: Лалаян В.М., ордер серія АМ №1074522 від 02.01.2024;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів " (м.Київ)

до Фізичної особи-підприємця Більмович Олени Миколаївни (м.Житомир)

про стягнення 42429,00грн

з перервами в судових засіданнях з 06.02.2024 до 04.03.2024, з 04.03.2024 до 25.03.2024, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.

Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Більмович Олени Миколаївни 42 429,00грн пені за порушення строків поставки на підставі п.8.2. договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань, передбачених договором про закупівлю №129 від 04.05.2023, внаслідок чого позивачем нараховано штрафні санкції.

Ухвалою суду від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 09.01.2024.

Ухвалою суду від 09.01.2024 продовжено строк розгляду справи по суті, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи по суті на 06.02.2024.

У відзиві на позовну заяву, відповідач проти позовних вимога заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт направлення позивачем та отримання відповідачем замовлення на продукцію 18.09.2023, зокрема, у спосіб, передбачений п.5.1. договору, відтак вимоги про стягнення пені за прострочення строків поставки товару задоволенню не підлягають (а.с.74-77).

У відповіді на відзив позивач зазначив, що посилання відповідача у відзиві на те, що нею не було отримано заявку покупця на поставку товару 18.09.2023 не відповідає дійсності і свідчить про намагання уникнути відповідальність за порушення договірних зобов`язань (а.с.92-99).

13.02.2024 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у якому вказано, що долучені до відповіді на відзив замовлення фактично сформовані після поставок продукції по видатковим накладним, при цьому позивачем не надано доказів отримання відповідачем замовлення на 18.09.2023 (а.с.132-133).

01.03.2023 від представника позивача надійшло додаткове пояснення по справі (а.с.139-141).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечила з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

04.05.2023 між Державним підприємством "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (покупець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Більмович Оленою Миколаївною (продавець/відповідач) укладено договір про закупівлю №129, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо сире та заморожене; код ДК 021:2015-15110000-2-"Мясо", а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Найменування одиниця виміру товару, кількість товару та ціна за одиницю товару вказані в додатку №1 до договору, який є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2. договору).

Згідно із п.2.2. договору, постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає чинним стандартам України та стандартам, що зазвичай застосовуються до такого виду товару, та підтверджується відповідними документами, копії яких надаються на кожну партію товару (сертифікати та/або посвідчення про якість, та/або декларація про якість, та/або висновки санітарно-епідеміологічної експертизи, та/або довідки та/або інші документи).

Пунктом 2.7. договору сторони передбачили, що у разі поставки товару не в повному обсязі від замовленого асортименту постачальник зобов`язаний довезти товар впродовж 1 (одного) робочого дня з дати отримання відповідної претензії покупця.

Загальна вартість товару за цим договором (загальна вартість договору) становить 707 150,00грн без ПДВ і включає в себе вартість товару згідно з додатком 1 до цього договору, вартість пакування, маркування, доставки, завантаження та розвантаження товару на складі покупця, а також вартість усіх інших витрат постачальника, що пов`язані з виконанням зобов`язань за цим договором (п.3.1. договору).

Відповідно до п.5.1. договору поставка товару здійснюється постачальником впродовж всього строку дії цього договору окремими партіями відповідно до заявок покупця, в яких покупцем визначається асортимент та кількість товару. Заявки направляються покупцем на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 та на номер телефону постачальника НОМЕР_2. Датою отримання постачальником заявки вважається дата направлення заявки покупцем.

У пункті 5.2. договору сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний впродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання заявки покупця поставити покупцю замовлену партію товару в кількості та асортименті, що визначена у заявці покупця. Поставка товару здійснюється постачальником в робочі дні покупця з 08-30 год до 13-00 год.

Постачальник зобов`язаний забезпечити отримання ним заявки покупця, направленої у визначеному цим договором порядку. Здійснювати поставку товару за цінами, в обсягах та строки, встановлені цим договором (п.п.7.3.1.-7.3.2. договору).

Згідно із п.8.2. договору при порушення постачальником строку поставки товару за цим договором, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної вартості товару за цим договором за кожен день порушення впродовж всього періоду існування такого порушення, а за прострочення понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від загальної вартості товару за цим договором.

Пунктом 15.9. договору передбачено, що відповідальною особою покупця за виконання умов цього договору є начальник їдальні. Відповідальною особою постачальника за виконання умов цього договору є фізична особа-підприємець Більмович Олена Миколаївна.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами обох сторін і діє до 30.09.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.16.1. договору).

04.05.2023 між сторонами підписано специфікацію (додаток 1 до договору про закупівлю від 04.05.2023 №129), у якій визначено найменування товару, кількість, одиницю виміру, ціну за одиницю без ПДВ та загальну суму товару без ПДВ (а.с.21).

14.09.2023 відповідальна особа покупця надіслала на електронну пошту постачальника, яка зазначена у договорі (ІНФОРМАЦІЯ_2), замовлення на м`ясо на 18.09.2023 на загальну суму 105 514,60грн, із зазначенням необхідного асортименту та кількості товару, що підтверджується підтверджуються скріншотом електронного листування з електронної пошти начальника їдальні ДП"Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" yuliia.kelembet@pk-ukraina.gov.ua (а.с.22, 22 на звороті).

Однак ФОП Більмович О.М., всупереч п.5.2. договору, не здійснила поставку товару у визначений строк.

21.09.2023 позивач направив на електронну пошту постачальника (ІНФОРМАЦІЯ_2) лист №47/2840 щодо дотримання умов договору, у якому просив виконати свої договірні зобов`язання, які виникли на підставі договору про закупівлю від 04.05.2023 №129 (а.с.24).

Як зазначає позивач, всупереч умовам договору відповідач порушив строк виконання своїх зобов`язань, а саме: визначений у замовленні товар, з кінцевим строком поставки 18.09.2023, був лише частково поставлений відповідачем 29.09.2023, що підтверджується видатковою накладною №136 від 29.09.2023 на суму 53 077,50грн (а.с.23).

Так, відповідач недопоставив позивачу наступний товар, що був зазначений у заявці від 14.09.2023: філе свиняче, охолоджене у кількості 50кг; язик яловичий, заморожений у кількості 0,5кг; ошийок свинячий, заморожений у кількості 35кг; стегно без кістки яловиче, заморожене у кількості 70кг; лопатка яловича, заморожена у кількості 70кг; філе куряче, заморожене у кількості 150кг; кури-тушки, охолоджені у кількості 100кг.

У зв`язку з порушенням строку поставки товару позивач направив на адресу ФОП Більмович О.М. претензію з вимогою поставити замовлений за заявкою від 14.09.2023 товар та сплатити пеню за порушення строків поставки товару на 12 календарних днів у розмірі 42 429,00грн за період з 19.09.2023 по 30.09.2023 (26-29).

Однак відповідач решту товару не поставив, пеню за порушення строку поставки не сплатив.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення пені, яка передбачена п.8.2. договору, в розмірі 42 429,00грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Внаслідок укладення договору про закупівлю №129 (за кошти Державного бюджету України) від 04.05.2023 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про закупівлю №129 від 04.05.2023 відповідач в період з травня по вересень 2023 року поставляв позивачу м`ясо сире та заморожене, а позивач в свою чергу приймав вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.23; 117-123).

Суд відзначає, що заперечення відповідача фактично зводяться до того, що ні на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 та на номер телефону постачальника, замовлення на м`ясо на 18.09.2023 не надходило, а асортимент та кількість продукції було погоджено з начальником їдальні в усній формі (в телефонному режимі).

Тому в цій справі для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є встановлення обставин належного надіслання позивачем відповідно до умов договору письмової заявки відповідачу 14.09.2023, оскільки вказані обставини впливають на наявність (або відсутність) порушення договору ФОП Більмович О.М., що може бути підставою нарахування пені.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Як вбачається зі змісту умов договору, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі заявки покупця.

Вимоги щодо надіслання заявки погоджені сторонами у п.п.5.1.-5.2. договору, зокрема визначено, що поставка товару здійснюється постачальником впродовж всього строку дії цього договору окремими партіями відповідно до заявок покупця, в яких покупцем визначається асортимент та кількість товару. Заявки направляються покупцем на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 та на номер телефону постачальника НОМЕР_2. Датою отримання постачальником заявки вважається дата направлення заявки покупцем. Постачальник зобов`язаний впродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання заявки покупця поставити покупцю замовлену партію товару в кількості та асортименті, що визначена у заявці покупця. Поставка товару здійснюється постачальником в робочі дні покупця з 08-30 год до 13-00 год.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору позивачем 14.09.2023 було надіслано заявку на поставку товару на електронну адресу постачальника ІНФОРМАЦІЯ_2, що зазначена у договорі.

Таким чином, сторонами погоджено направлення відповідних документів, в тому числі заявок на поставку товару на електронну пошту, як ще одного належного способу обміну інформацією (ІНФОРМАЦІЯ_2 - адреса постачальна).

В даному випадку суд звертає увагу на те, що, погодивши та підписавши умови спірного договору, відповідач тим самим підтвердив, що для нього є прийнятним використання електронної пошти для ділового листування з позивачем.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що зазначена адреса електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_2 вказана у розділі 18 договору про закупівлю №129 від 04.05.2023. Тобто, вказана адреса є офіційною і використовується відповідачем як засіб зв`язку.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 року).

У частині 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

У частині 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 статті 96 ГПК України).

Разом з тим, у справі № 923/1379/20 суд касаційної інстанції зазначив, що сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Суд також зазначає, що статтею 3 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що відносини, пов`язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах"; Про державну таємницю"; Про телекомунікації"; Про обов`язковий примірник документів"; Про Національний архівний фонд та архівні установи", цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Як встановлено статтею 8 зазначеного Закону юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: 1) свідоцтва про право на спадщину; 2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом.

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 року у справі № 910/17662/19, від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21, від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 18.01.2023 року у справі №910/15383/21).

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.07.2022 року у справі №914/1003/21, чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

В даному випадку суд приймає до уваги, що у судовому засіданні 25.03.2023 оглянуто оригінал електронного доказу, а саме: вміст електронної пошти відповідальної особи покупця за виконання умов договору про закупівлю №129, ОСОБА_1 (працює на посаді начальника їдальні з 29.08.2022 (наказ №982-к від 29.08.2022)), та встановлено, що 14.09.2023 з робочої електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну пошту відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 було надіслане замовлення на м`ясо на 18.09.2023.

Матеріали справи не містять доказів про зміну поштової чи електронної адреси відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем була належним чином у відповідності до умов договору надіслана 14.09.2023 заявка на поставку товару на електронну адресу постачальника ІНФОРМАЦІЯ_2.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц та у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20.

Також суд враховує, що спірний договір був укладений за результатами проведення публічної закупівлі в системі Prozorro, дані які є відкритими. Тобто, згідно процедури закупівлі ФОП Більмович О.М. було достеменно відомо щодо можливості застосування штрафних санкцій (пені) у разі відмови від виконання договору.

Як зазначено у договорі, постачальник зобов`язаний забезпечити отримання ним заявки покупця, направленої у визначеному цим договором порядку (п.п 7.3.1. договору).

Крім того, договором не передбачено вимог до змісту заявок на поставку товару, порядку їх підписання. У додатках до договору сторонами не узгоджено примірника заявки.

Приписами ч.5 ст.203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей.

Матеріали справи не містять доказів поставки усієї кількості товару згідно з замовленням на 18.09.2023 у визначений строк. При цьому, представник відповідач листом від 29.09.2023 №42/1, який адресований позивачу, додатково підтверджує, що ФОП Більмович О.М. у зв`язку з неможливістю виконати умови договору №129 від 04.05.2023 просила його розірвати (а.с.86).

Як зазначено судом вище, позиція відповідача зводиться до заперечення самого факту належного надіслання та отримання 14.09.2023 заявки на замовлення товару. Проте, з огляду на встановлені вище обставини, такі заперечення відповідача щодо неналежного повідомлення судом оцінюються критично, а саму поведінку відповідача суд розцінює як недобросовісну.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводам, наведених відповідачем, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо порушення постачальником строку поставки товару.

Приписами ст.610, ст.611 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 42 429,00грн, суд відзначає наступне.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2. договору при порушення постачальником строку поставки товару за цим договором, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної вартості товару за цим договором за кожен день порушення впродовж всього періоду існування такого порушення, а за прострочення понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від загальної вартості товару за цим договором.

Згідно ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, умовами договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, пені, яка обраховується в розмірі 0,5% від загальної вартості товару за договором за кожен день порушення, що узгоджується з ч.4 ст.231 ГК України.

Загальна вартість договору обумовлена сторонами у п.3.1 договору та становить 707 150,00грн.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до приписів законодавства.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням даного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанови від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.12.2020 у справі № 16/401/17, від 16.02.2021 у справі №927/645/19). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

У ч.2 ст.86 ГПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас, частини 1,3,4 ст.13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14 ГПК України, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення 42 429,00грн пені є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, в свою чергу відповідачем не спростовані, а відтак підлягають до задоволення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Більмович Олени Миколаївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

на користь Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (вул.Дегтярівська, 38-44, м.Київ, 04119, код ЄДРПОУ 16286441)

- 42 429,00грн пені;

- 2784,00грн судового бору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 04.04.24

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 2 прим.1- у справу; позивачу через систему "Електронний суд";2- відповідачу РНОКПП НОМЕР_1 та представнику відповідача через систему "Електронний суд"