Рішення

від 02.04.2024 по справі 910/17794/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.04.2024Справа № 910/17794/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a>;

до Акціонерного товариства "Українська залізниця";

про заборону вчиняти дії, зобов`язання вчинити дії.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Воробйов В.В., керівник юридичної особи;

Від позивача: Оплачко В.О., адвокат, ордер серії АІ № 1497537 від 20.11.2023;

Від відповідача: Шукліна О.В., адвокат, ордер серії АІ № 1490829 від 08.11.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить:

- заборонити Акціонерному товариству "Українська залізниця" та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску курсування залізницями України на шляхах загального користування у навантаженому стані для вагонів, що знаходяться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "МК-Експансія": № 67197483 - з 01.01.2025; № 67197665 - з 01.01.2025; № 67622258 - з 02.08.2025; № 55102222 - з 01.01.2027; № 52345915 - з 01.01.2026; № 67431981 - з 02.03.2025; №55113922 - з 01.01.2025;

- зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" внести до Автоматизованої бази інформаційних даних парку вантажних вагонів дані щодо граничного строку (дати) експлуатації на коліях загального користування, для вагонів, що знаходяться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "МК-Експансія": № 67197483 вказані у технічному рішенні від 15.10.2020 № 1377 - 30.12.2029; № 67197655 вказані у технічному рішенні від 15.10.2020 № 1377 - 30.12.2029; № 67622258 вказані у технічному рішенні від 03.08.2018 № 3275 - 03.08.2029; № 55102222 вказані у технічному рішенні від 30.11.2018 № 3379 - 25.07.2029; № 52345915 вказані у технічному рішенні від 06.05.2021 № 5450 - 06.05.2032; № 67431981 вказані у технічному рішенні від 03.08.2018 № 3275 - 03.08.2029; № 55113922 вказані у технічному рішенні від 22.07.2019 № 522 - 22.07.2030.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17794/23, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 19.12.2023.

14.12.2023 Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" 15.12.2023 подало до господарського суду клопотання про залучення до участі у справі Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Судом, не виходячи до нарадчої кімнати, відхилено зазначене клопотання, оскільки представник відповідача законодавчо не обґрунтував та не надав суду доказів того, що прийняте рішення у справі може вплинути на права чи обов`язки Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.

22.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> подало до суду відповідь на відзив Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Акціонерне товариство "Українська залізниця" 15.01.2024 подало до господарського суду заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/17794/23 до судового розгляду по суті.

Під час розгляду спору по суті 02.04.2024 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.04.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

02.04.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> (далі також - позивач) є власником вантажного вагону №67197483 моделі 12-532, що побудований 30.12.1985.

Згідно технічного рішення №1377 від 15.10.2020 сформованого "Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна" (м. Дніпропетровськ) та погодженого Акціонерним товариством "Укрзалізниця" (далі - відповідач, АТ "Укрзалізниця"), строк служби вагону №67197483 продовжений до 30.12.2029.

На підставі назначеного в технічному рішенні виду ремонту, вагоноремонтним підприємством, яке має відповідне право від відповідача на виконання таких робіт, 28.10.2020 виконаний ремонт з оформленням та видачею позивачу нового технічного паспорту форми ВУ-4М, в якому також відображений рядок "продовжений строк служби до - 30.12.2029".

Вищевказане також зафіксовано у складі комісії в акті огляду технічного стану вантажних вагонів від 28.10.2020 за участю представників відповідача та внесена до інформаційних баз даних філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ "Укрзалізниця".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> є власником вантажного вагону №67197655 моделі 12-532, що побудований 30.12.1985.

Згідно технічного рішення №1377 від 15.10.2020 сформованого "Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна" (м. Дніпропетровськ) та погодженого АТ "Укрзалізниця", строк служби вагону №67197655 продовжений до 30.12.2029.

На підставі назначеного в технічному рішенні виду ремонту, вагоноремонтним підприємством, яке має відповідне право від відповідача на виконання таких робіт, 23.10.2020 виконаний ремонт з оформленням та видачею позивачу нового технічного паспорту форми ВУ-4М, в якому також відображений рядок назначеного продовжений строк служби до - 30.12.2029 назначеного.

Вищезазначена інформація також зафіксована у складі комісії в акті огляду технічного стану вантажних вагонів від 23.10.2020 за участю представників відповідача та внесена до інформаційних баз даних філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ "Укрзалізниця".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> є власником вантажного вагону №52345915 моделі 12-532, що побудований 26.12.1988.

Згідно технічного рішення №5450 від 06.05.2021 сформованого ТОВ "ІЦ Ресурс" (м. Маріуполь) та погодженого АТ "Укрзалізниця", строк служби вагону №52345915 продовжений до 06.05.2032.

На підставі назначеного в технічному рішенні виду ремонту, вагоноремонтним підприємством, яке має відповідне право від відповідача на виконання таких робіт, 16.06.2021 виконаний ремонт з оформленням та видачею позивачу нового технічного паспорту форми ВУ-4М, в якому також відображений рядок "продовжений строк служби до - 06.05.2032".

Вищезазначена інформація також зафіксована у складі комісії в акті огляду технічного стану вантажних вагонів від 16.06.2021 за участю представників відповідача та внесена до інформаційних баз даних філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ "Укрзалізниця".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> є власником вантажного вагону №67622258 моделі 12-119, що побудований 01.08.1987.

Згідно технічного рішення №3275 від 03.08.2018 сформованого ТОВ "ІЦ Ресурс" (м. Маріуполь) та погодженого АТ "Укрзалізниця", строк служби вагону №67622258 продовжений до 03.08.2029.

На підставі назначеного в технічному рішенні виду ремонту, вагоноремонтним підприємством, яке має відповідне право від відповідача на виконання таких робіт, 08.08.2018 виконаний ремонт з оформленням та видачею позивачу нового технічного паспорту форми ВУ-4М, в якому також відображений рядок "продовжений строк служби до - 03.08.2029".

Вищезазначена інформація також зафіксована у складі комісії в акті огляду технічного стану вантажних вагонів від 09.08.2018 за участю представників відповідача та внесена до інформаційних баз даних філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ "Укрзалізниця".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> є власником вантажного вагону №67431981 моделі 12-532, що побудований 01.03.1987.

Згідно технічного рішення №3275 від 03.08.2018р. сформованого "ТОВ "ІЦ Ресурс" (м. Маріуполь) та погодженого АТ "Укрзалізниця", строк служби вагону №67431981 продовжений до 03.08.2029.

На підставі назначеного в технічному рішенні виду ремонту, вагоноремонтним підприємством, яке має відповідне право від відповідача на виконання таких робіт, 20.09.2018 виконаний ремонт з оформленням та видачею позивачу нового технічного паспорту форми ВУ-4М, в якому також відображений рядок "продовжений строк служби до - 03.08.2029".

Вищезазначена інформація також зафіксована у складі комісії в акті огляду технічного стану вантажних вагонів від 20.09.2018 за участю представників відповідача та внесена до інформаційних баз даних філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ "Укрзалізниця".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> є власником вантажного вагону №55102222 моделі 12-757, що побудований 23.11.1994.

Згідно технічного рішення №3379 від 30.11.2018р. сформованого "ТОВ "ІЦ Ресурс" (м. Маріуполь) та погодженого АТ "Укрзалізниця", строк служби вагону №55102222 продовжений до 25.07.2029.

На підставі назначеного в технічному рішенні виду ремонту, вагоноремонтним підприємством, яке має відповідне право від відповідача на виконання таких робіт, 06.12.2018 виконаний ремонт з оформленням та видачею позивачу нового технічного паспорту форми ВУ-4М, в якому також відображений рядок "продовжений строк служби до - 25.07.2029".

Вищезазначена інформація також зафіксована у складі комісії в акті огляду технічного стану вантажних вагонів від 06.12.2018 за участю представників відповідача та внесена до інформаційних баз даних філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ "Укрзалізниця".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> є власником вантажного вагону №55113922 моделі 12-532, що побудований 21.09.1986.

Згідно технічного рішення №522 від 22.07.2019 сформованого Державним підприємством "Український науково-дослідний інститут вагонобудування" (м. Кременчук) та погодженого АТ "Укрзалізниця", строк служби вагону №55113922 продовжений до 22.07.2030.

На підставі назначеного в технічному рішенні виду ремонту, вагоноремонтним підприємством, яке має відповідне право від відповідача на виконання таких робіт, 29.09.2019 виконаний ремонт з оформленням та видачею позивачу нового технічного паспорту форми ВУ-4М, в якому також відображений рядок "продовжений строк служби до - 22.07.2030".

Вищезазначена інформація також зафіксована у складі комісії в акті огляду технічного стану вантажних вагонів від 13.10.2019 за участю представників відповідача та внесена до інформаційних баз даних філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ "Укрзалізниця".

30.11.2021 Міністерством інфраструктури України прийнято наказ № 647, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.12.2021 за № 1677/37299 "Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів" (далі також - Наказ № 647, Порядок).

21.02.2022 відповідачем була випущена телеграма № Ц-4-86/30-22 від 21.02.2022 про Порядок реалізації наказу Міністерства інфраструктури України № 647 від 30.11.2021, в якому зазначені граничні строки експлуатації вантажних вагонів.

У зв`язку з прийнятим Міністерством інфраструктури України наказу № 647 відповідачем було внесено до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо граничного строку (дати) експлуатації вагонів на коліях загального користування, а саме встановлено, що для наступних вагонів позивача строк експлуатації у навантаженому стані припиняється з:

- 01.01.2025 для вагону №67197483;

- 01.01.2025 для вагону №67197665;

- 02.08.2025 для вагону №67622258;

- 01.01.2027 для вагону №55102222;

- 01.01.2026 для вагону №52345915;

- 02.03.2025 для вагону №67431981;

- 01.01.2025 для вагону №55113922.

Позивач категорично не погоджується із такими змінами в строках експлуатації вагонів у навантаженому стані та вказує, що дії відповідача по одноосібному зменшенню строку служби вагонів є незаконними.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує, що Наказ № 647 є нормативно-правовим актом України, який ініційовано держрегулятором - Мінінфраструктури у межах наданих цьому міністерству повноважень та у спосіб, передбачений законом, а акти законодавства, на підставі яких видано Наказ № 647, є чинними, сам наказ підлягає неухильному виконанню сторонами справи без виключень.

Також відповідач зазначає, що до введення в дію Наказу № 647 в системі нормативно-правових актів Україні не існувало іншого аналогічного нормативного акта, який врегульовував би подібні правовідносини та процедури, а отже, посилання позивача на норми ст. 58 Конституції України є помилковими.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок щодо застосування частини 1 статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

Положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).

Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.

Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.

Пунктами 1 та 2 Порядку встановлено, що він встановлює механізм проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником. Цей Порядок є обов`язковим при проведенні комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів, у тому числі вагонів загального користування, установленого виробником

За визначеннями, наведеними у пункті 4 Порядку, продовження строку експлуатації вантажного вагона - здійснення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій з вантажним вагоном, строк експлуатації якого, установлений виробником, закінчився або закінчується протягом останнього міжремонтного періоду, а термін продовження строку експлуатації вантажного вагона - календарна дата, до якої може бути продовжено експлуатацію вантажного вагона в межах строку продовження експлуатації вантажного вагона.

Відповідно граничний строк експлуатації вантажного вагона (за пунктом 4 Порядку) - строк, який складається із строку експлуатації вантажного вагона та строку продовження експлуатації вантажного вагона, після перебігу якого його експлуатація у навантаженому стані припиняється.

Суд зазначає, що відповідно до Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, який затверджений Наказом № 647, документом, який видається спеціалізованою організацією за результатами проведення комплексу діагностичних операцій вантажного вагона з метою продовження строку експлуатації вантажних вагонів, є технічне рішення.

Із положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 слідує, що останній набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування.

Тобто, Наказ № 647, яким затверджений Порядок, набрав законної сили 01.01.2022. Цей наказ не встановлює застосування його положень зі зворотною силою.

Водночас Наказ № 647 не містить положень про те, що технічні рішення, якими продовжений строк експлуатації вантажних вагонів, видані до 01.01.2022, скасовуються чи втрачають чинність.

Позивач, реалізуючи повноваження власника спірних вагонів, вчинив необхідні у відповідний період дії з визначення строку служби вагонів, які давали йому можливість в розумних межах передбачити використання майна у своїй господарській діяльності та розраховувати на таке майно.

Також, суд зазначає, що наказ Міністерства інфраструктури України № 647 не містить будь-яких посилань на те, що продовжені до його прийняття строки експлуатації вагонів зменшуються, а відповідні технічні рішення, якими були продовжені такі строки, є недійсними/незаконними та/або не підлягають застосуванню.

За таких обставин, враховуючи, що наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 набрав законної сили 01.01.2022 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/z1677-21), та в ньому прямо не встановлено застосування його положень зі зворотною силою, суд дійшов висновку, що дія даного наказу не поширюється на спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 910/8493/22.

Таким чином, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи технічних рішень строк служби вагонів, які належать позивачеві продовжений до 30.12.2029, 06.05.2032, 03.08.2029, 03.08.2029, 25.07.2029, 22.07.2030 відповідно, що також відображено у відповідних технічних паспортах вказаних вагонів, відповідач не мав правових підстав для зміни строку використання вагонів зі встановленням таких строків до 01.01.2025, 01.01.2025, 02.08.2025, 01.01.2027, 01.01.2026, 02.03.2025, 01.01.2025, відповідно, на підставі наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 зазначено, що спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Оцінюючи ефективність способу захисту, суд встановлює чи в межах відповідної вимоги може бути захищене право або інтерес позивача та чи відповідне рішення призведе до того, що заявнику не потрібно буде додатково звертатися до суду із позовом.

Нормами статей 317, 319 Цивільного кодексу України визначений зміст права власності: власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; а також здійснення права власності: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 2 статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі - Правила), зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 14.02.2015 № 168/26613, заборона курсування - неможливість вагона рухатися коліями загального користування у порожньому і навантаженому станах за наявності перешкод, зазначених в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів.

Згідно з пунктом 3.2 Правил не допускається випуск на колії загального користування власних вантажних вагонів, не занесених до АБД ПВ, крім випадків, передбачених пунктом 4.14 розділу IV цих Правил.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Так, посилаючись на наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647, відповідач у листі № ЦЦР-12-271 від 20.10.2023 зазначив, що відповідно до п. 15 Порядку, після перебігу граничного строку експлуатації вантажного вагона його експлуатація у навантаженому стані припиняється.

Також відповідач, у вказаному листі, окремо вказав, що після перебігу граничного строку експлуатації вантажних вагонів, їх експлуатація можлива на коліях загального користування (у порожньому стані), на під`їзних коліях підприємств України, а також за кордоном, на території країн, де дія наказу не розповсюджується (у разі, якщо на території цих країн не встановлено інших правил та вимог).

З огляду на наведене, оскільки відповідно до технічних рішень строк служби спірних вагонів позивача продовжено до 30.12.2029, 06.05.2032, 03.08.2029, 03.08.2029, 25.07.2029, 22.07.2030 відповідно, та підстави для застосування положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 щодо зміни граничного строку використання вагону відсутні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо зобов`язання відповідача внести до автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані (відомості) щодо належних на праві приватної власності позивачу вагонів у частині граничних строків (дат) експлуатації цих вагонів на коліях загального користування, які вказані у технічних рішеннях.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> підлягають задоволенню.

З огляду на наведене судові витрати у справі покладаються на відповідача 1 відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Позивачем також заявлено про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

16.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія" (далі також - замовник) та адвокатом Оплачком В. О. (далі також - виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) № 1511/23-МКЕ (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику правничу допомогу (адвокатські послуги) щодо захисту інтересів останнього у взаємовідносинах з АТ "Укрзалізниця" та представництва інтересів замовника в якості позивача в Господарському суді м. Києва, а замовник зобов`язується оплатити такі послуги.

Згідно з п. 1.2. договору, на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається акт здачі-приймання наданих послуг, який підписується сторонами протягом 3 (трьох) діб.

Розділом 4 договору передбачено, що за надані послуги замовник сплачує виконавцеві плату в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень без ПДВ. Замовник сплачує виконавцеві плату у вигляді авансу. Розрахунок наданих послуг складається з : опрацювання матеріалів, підготовка та подача позовної заяви до суду, супровід справи в суді, незалежно від кількості судових засідань; підготовка та подача необхідних процесуальних документів - 10 000 грн.

За змістом п. 5.1. договору, замовник здійснює прийняття наданих послуг, шляхом підписання акту здачі-приймання наданих послуг.

У розділі 8 договору передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 16 жовтня 2023 року. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується після розгляду справи в Господарському суді м. Києва, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Як вбачається з детального опису наданих послуг до договору, виконавцем надано наступні послуги: опрацювання матеріалів; збір доказів; підготовка та узгодження правової позиції; підготовка та подача позовної заяви; участь у судових засіданнях, незалежно від їх кількості. Загальна вартість таких робіт складає 10 000,00 грн.

Крім того, в акті здачі-приймання наданих послуг до договору від 19.03.2024 зазначено, що послуги надані виконавцем повністю, у відповідності з укладеним договором. Вартість наданих послуг складає 10 000,00 грн. Вказаний акт складено та підписано сторонами та скріплено їх печатками.

При цьому, як вбачається з платіжної інструкції № 4283 від 17.11.2023, позивачем сплачено на користь адвоката Оплачка В. О. грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн за адвокатські послуги.

Судом встановлено, що Оплачко В. О. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2213/10 від 27.03.2003.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв`язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено необґрунтованість та неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

Враховуючи викладене та беручи до складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є документально підтвердженим, співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Щодо тверджень відповідача про те, що у договорі № 1511/23-МКЕ від 16.10.2023 не міститься посилань на справу № 910/17794/23 суд вказує, що вказаний договір укладений між сторонами 16.10.2023, а позовна заява надійшла до господарського суду 20.11.2023, а провадження у справі № 910/17794/23 відкрито 27.11.2023, тобто, сторони не знали та не могли знати, під час укладення договору 16.10.2023, про те, який номер буде присвоєно позовній заяві, яка надійшла до суду 20.11.2023.

Також відповідачем подано до суду клопотання про повернення заяви позивача про стягнення судових витрат без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> просить стягнути з відповідача, зокрема, 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В свою чергу, 19.03.2024 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> надійшла заява, в якій заявник просить долучити до матеріалів справи докази понесення судових витрат та, відповідно, стягнути з відповідача такі витрати.

За змістом ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Як вказує відповідач, позивач не зареєстрував електронний кабінет, хоча був зобов`язаний в силу Закону це зробити.

Згідно зі статтями 73, 74Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Однак, відповідачем, не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження вказаної їм у заяві обставини.

При цьому суд вказує, що дійсно, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> не має зареєстрованого електронного кабінету.

Натомість електронний кабінет наявний у адвоката Оплачко В. О., який подавав усі документи за час розгляду справи.

Суд зазначає, що відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява №48778/99). Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції"). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Белле проти Франції" від 4.12.95 та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі "Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії").

При цьому суд вказує, що надмірний формалізм - це, здебільшого, негативне оціночне поняття, яке означає безумовну вимогу дотримуватися процедур, визначених законодавством, у ситуації, за якої негативні наслідки поступаються принципу розумності (доцільності, раціональності).

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд, враховуючи вищевказане, стадію розгляду справи, наявні в матеріалах справи докази, процесуальні дії, вчинені сторонами, керуючись принципом верховенства права та з метою недопущення надмірного формалізму як у діях суду, так і у діях учасників судового процесу, приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Заборонити Акціонерному товариству "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску курсування залізницями України на шляхах загального користування у навантаженому стані для вагонів, що знаходяться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> (01042, м. Київ, вул. Дружби Народів, буд. 9, ідентифікаційний код 40385504): №67197483 - з 01.01.2025; №67197665 - з 01.01.2025; №67622258 - з 02.08.2025; №55102222 - з 01.01.2027; №52345915 - з 01.01.2026; №67431981 - з 02.03.2025; №55113922 - з 01.01.2025.

3. Зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) внести до Автоматизованої бази інформаційних даних парку вантажних вагонів дані щодо граничного строку (дати) експлуатації на коліях загального користування, які для вагонів, що знаходяться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> (01042, м. Київ, вул. Дружби Народів, буд. 9, ідентифікаційний код 40385504): №67197483 вказані у технічному рішенні від 15.10.2020 №1377 - 30.12.2029; №67197655 вказані у технічному рішенні від 15.10.2020 №1377 - 30.12.2029; №67622258 вказані у технічному рішенні від 03.08.2018 №3275 - 03.08.2029; №55102222 вказані у технічному рішенні від 30.11.2018 №3379 - 25.07.2029; №52345915 вказані у технічному рішенні від 06.05.2021 №5450 - 06.05.2032; №67431981 вказані у технічному рішенні від 03.08.2018 №3275 - 03.08.2029; №55113922 вказані у технічному рішенні від 22.07.2019 №522 - 22.07.2030.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МК-Експансія"</a> (01042, м. Київ, вул. Дружби Народів, буд. 9, ідентифікаційний код 40385504) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп. судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.04.2024.

Суддя О.В. Мандриченко