Рішення

від 04.04.2024 по справі 910/740/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.04.2024Справа № 910/740/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТ" про стягнення 4 093,65 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2024 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТ" (далі - Товариство) 4 093,65 грн, з яких: 3 721,50 грн - безпідставно набуті грошові кошти, 372,15 грн - розмір завданих позивачу збитків внаслідок недобросовісних дій відповідача щодо пред`явлення до виконання в повному обсязі наказу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2022 року в справі № 910/300/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 січня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/740/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

22 лютого 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшов відзив на позовну заяву від 21 лютого 2024 року, у якому відповідач вказав, що сумлінно дотримувався норм чинного законодавства щодо пред`явлення до виконання судового рішення, яке набрало законної сили - постанови Північного апеляційного господарського суду від 7 вересня 2022 року в справі № 910/300/22. У свою чергу, заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог Товариство від позивача не отримувало і про таке зарахування дізналося тільки з тексту позовної заяви в даній справі та доданих до неї документів. У зв`язку з цим, позовні вимоги Підприємства вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Разом із вказаним відзивом Товариство подало заяву від 21 лютого 2024 року про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін (з проведенням судового засідання). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2024 року в задоволенні вказаної заяви відмовлено.

27 лютого 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшла відповідь на відзив від 26 лютого 2024 року, у якій зазначило, що зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснене позивачем згідно з його заявою від 8 лютого 2023 року № 28АУ/02/2/1/666, є правомірним. Ця заява була оформлена згідно з вимогами чинного законодавства й направлялась відповідачу засобами поштового зв`язку. Правомірність здійсненого позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 3 721,50 грн також встановлена ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 вересня 2023 року в справі № 910/300/22, у зв`язку з чим визнано таким, що не підлягає виконанню, наказ Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2022 року в частині стягнення з позивача на користь відповідача вказаної спірної суми. На думку позивача, ці грошові кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як такі, що набуті без достатньої правової підстави. Крім того, саме в зв`язку з неправомірними діями відповідача позивач зазнав збитки на суму 372,15 грн (сума надмірно сплаченого виконавчого збору). У вказаній відповіді на відзив позивач також вказав, що ціна позову в даній справі не змінилася.

Жодних інших клопотань та заяв по суті справи від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання представниками сторін заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 5 травня 2022 року в справі № 910/300/22 позов Товариства до Підприємства про стягнення заборгованості за товар, поставлений останнім за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів від 2 квітня 2021 року № 319/Д33-21, задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача 10 510,39 грн інфляційних втрат, 3 398,95 грн трьох процентів річних та 4 708,64 грн судового збору. У частині стягнення з Підприємства 300 000,00 грн основного боргу провадження в справі закрито.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 7 вересня 2022 року в справі № 910/300/22 апеляційну скаргу Підприємства на вищевказане судове рішення задоволено: у частині стягнення з Підприємства 3 398,95 грн трьох процентів річних рішення скасовано, а пункт 3 його резолютивної частини викладено в новій редакції, відповідно до якої стягненню з Підприємства на користь Товариства підлягають 10 510,39 грн інфляційних втрат та 157,66 грн судового збору. Цією ж постановою апеляційного суду стягнуто з Товариства на користь Підприємства 3 721,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

13 вересня 2022 року на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 7 вересня 2022 року в справі № 910/300/22 Господарський суд міста Києва видав: наказ про стягнення з Підприємства на користь Товариства 10 510,39 грн інфляційних втрат та 157,66 грн витрат по сплаті судового збору; наказ про стягнення з Товариства на користь Підприємства 3 721,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 серпня 2023 року в справі № 910/300/22 зупинено виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2022 року про стягнення з Підприємства на користь Товариства 3 721,50 грн у виконавчому проваджені № НОМЕР_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 вересня 2023 року в справі № 910/300/22 визнано таким, що не підлягає виконанню, наказ Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2022 року про стягнення з Підприємства на користь Товариства 10 510,39 грн інфляційних втрат та 157,66 грн витрат по сплаті судового збору в частині стягнення 3 563,84 грн інфляційних втрат та 157,66 грн витрат по сплаті судового збору.

У вказаній ухвалі судом встановлено, що за заявою Підприємства від 8 лютого 2023 року № 28АУ/02/2/1/666 відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 3 721,50 грн, у зв`язку з чим заборгованість Підприємства перед Товариством у справі № 910/300/22 становить 6 946,55 грн.

Водночас, судом у цій справі встановлено, що відповідач пред`явив до виконання вказаний наказ у повному обсязі, у зв`язку з чим з позивача в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного наказу були стягнуті ці 3 563,84 грн інфляційних втрат та 157,66 грн витрат по сплаті судового збору, що, у свою чергу, призвело до додаткового стягнення з позивача 372,15 грн виконавчого збору (10 % від вказаної суми основного боргу).

Вищевказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями постанов Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ): від 17 серпня 2023 року: про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору; від 28 серпня 2023 року про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина 1 статті 611 цього Кодексу).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом частиною 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 1 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18.

Судом встановлено, що спірна сума грошових коштів у розмірі 3 721,50 грн була стягнута з позивача на користь відповідача на підставі виконавчого документа - наказу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2022 року в справі № 910/300/22, який у подальшому в судовому порядку було визнано у вказаній частині таким, що не підлягає виконанню.

У свою чергу, частиною 4 статті 328 ГПК України передбачено, що якщо стягнення за виконавчим документом, який визнано таким, що не підлягає виконанню, уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за таким виконавчим документом.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги 5 ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року в справі № 824/2/22.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 24 червня 2020 року в справі № 520/1466/14-ц, від 9 вересня 2021 року в справі № 824/67/20 та від 9 лютого 2023 року в справі № 824/85/21.

Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнені кошти за скасованим судовим рішенням або виконавчим документом, який не підлягає виконанню, у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 336/9595/14 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року в справі № 569/15646/16-ц.

Суд звертає увагу позивача на те, що кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а повернення безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом, який визнано таким, що не підлягає виконанню - нормами процесуального права, зокрема, приписами частини 4 статті 328 ГПК України.

Тобто, кондикційний позов та порядок повернення безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом схожі, проте не є тотожними та регулюються різними нормами права, оскільки останній є процесуальною формою захисту прав боржника на повернення стягувачем всього одержаного за виконавчим документом, який не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року в справі № 592/12956/21.

Враховуючи те, що грошові кошти в сумі 3 721,50 грн були набуті Товариством на підставі виконавчого документа, який у подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню, останні не підлягають стягненню з відповідача в порядку статті 1212 ЦК України.

За таких обставин у задоволенні цієї позовної вимоги Підприємства слід відмовити у зв`язку з її необґрунтованістю.

Водночас позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право на повернення спірних коштів у рамках спеціальної процедури, визначеної нормою частини 4 статті 328 ГПК України.

Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача 372,15 грн збитків, понесених Підприємством у зв`язку з надмірною сплатою виконавчого збору в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

У силу приписів статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками.

Вина полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як вбачається з матеріалів даної справи, на час пред`явлення відповідачем до примусового виконання спірного наказу (17 серпня 2023 року), а також на час здійснення Головним державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Кузьмишиним Е.М. виконавчих дій у вигляді стягнення з позивача спірних грошових коштів та виконавчого збору (24 серпня 2023 року), цей наказ в установленому законом порядку не був визнаний таким, що не підлягав виконанню. Жодних інших заборон на виконання зазначеного виконавчого документа станом на дату проведення стягнення, а також станом на 28 серпня 2024 року - дату закінчення виконавчого провадження, встановлено не було.

Відтак, Підприємством не доведено належними та допустимими доказами протиправності дій відповідача під час пред`явлення відповідного виконавчого документа до виконання, що виключає можливість задоволення вказаної позовної вимоги.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина 1 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина 4 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто, рішення про стягнення з боржника відповідних сум виконавчого збору приймається за наслідками дій виконавчого провадження саме державним/приватним виконавцем, що, у свою чергу, виключає наявність вини Товариства в стягненні з позивача спірної суми коштів.

Також за змістом частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Вказаною імперативною нормою встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 296/7644/17.

Зі змісту вищезазначених статей Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що сума коштів у розмірі 372,15 грн, стягнутих виконавцем з Підприємства як виконавчий збір в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, не охоплюються поняттям "збитки" у розумінні статті 22 ЦК України.

При цьому, позивач у даній не позбавлений права та можливості ініціювати питання про повернення спірної суми стягнутого державним виконавцем виконавчого збору в порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позову і в цій частині, у зв`язку з чим дана вимога також задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Підприємства не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 4 квітня 2024 року.

Суддя Є.В. Павленко