Рішення

від 05.04.2024 по справі 910/12221/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2024Справа № 910/12221/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фермерська група", Рівненська область, с. Шубків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленворд", м. Київ

про розірвання договору, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.08.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська фермерська група" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про розірвання Договору інвестування №01 від 11.04.2023 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ленворд" (відповідач).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/12221/23 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.10.2023.

В підготовчому засіданні 03.10.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 14.11.2023.

В підготовчому засіданні 14.11.2023 судом було оголошено перерву до 30.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 26.03.2024.

У зв`язку з неявкою в судове засідання 26.03.2024 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2023 між Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленворд» (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська фермерська група» (учасник) укладено Договір інвестування №01 (надалі - Договір), відповідно до пункту 2.1. якого інвестор здійснює інвестиційну діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належить учаснику на праві орендного користування згідно договорів оренди землі що розташовані на території Олександрійської сільської ради (за межами села Нова Українка) та Острозька міська рада (за межами сіл Хорів, Грем`яче та Верхів) Рівненського району Рівненської області, що зареєстровані у відповідності до чинного законодавства України та зазначені в Додатках до даного Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору інвестор зобов`язується здійснювати учаснику інвестиційну виплату за інвестиційну діяльність протягом всього строку дії даного Договору в наступний термін та розмірі: до 15 квітня 2023 року - 3 841 313,49 грн без ПДВ, до 25 листопада 2023 - 3 841 313,49 грн без ПДВ.

Період тривання інвестиційної програми - з дати підписання Договору по 25.11.2023 року. (п. 3.3. Договору).

Відповідно до пункту 4.5. Договору інвестор зобов`язаний здійснити інвестування у строки та на умовах, визначених даним Договором.

Додатками №1 та №2 до Договору сторони погодили реєстр земельних ділянок.

Відповідно до Акту приймання-передачі від 11.04.2023 року учасник передав на період тривання інвестиційної програми, а інвестор прийняв об`єкт інвестиційної програми - земельні ділянки, які розташовані на території: Олександрійська сільська рада (за межами села Нова Українка) та Острозька міська рада (за межами сіл Хорів, Грем`яче та Верхів) Рівненського району Рівненської області загальною площею 883,67 гектарів ріллі.

Позивач зазначає, що станом на дату звернення з даним позовом до суду інвестор не розпочав здійснення будь-якої інвестиційної діяльності згідно умов Договору та не здійснив погоджених інвестиційних виплат учаснику за інвестиційну діяльність.

У зв`язку з неотриманням інвестицій позивач направив відповідачу вимогу від 13.06.2023 року про сплату інвестиційних виплат.

Відповідачем реагування на вказану вимогу не здійснено.

25.07.2023 року позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору та повернення земельних ділянок.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив, що наявні підстави для розірвання Договору інвестування №01 від 11.04.2023 року в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, судом враховано, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на момент укладання Договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційною діяльністю, згідно із статтею 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на момент укладання договору), є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

За змістом статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції чинній на час укладення спірного договору) об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Частиною п`ятою статті 7 вказаного Закону інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

За змістом зазначених норм, отримання прибутку інвестором, досягається саме внаслідок володіння, користування і розпорядження об`єктами та результатами інвестицій.

З викладеного вбачається, що інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.

При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організованих діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.

Таким чином, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання.

Так, в оспорюваному інвестиційному договорі від 11.04.2023 сторони погодили, що інвестор отримує право на користування землею сільськогосподарського призначення.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне суд вважає за необхідне звернути увагу на слідуюче.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України про надра Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян (ст. 2 Кодексу України про надра).

Статтею 23 Кодексу України про надра встановлено саме порядок загального надрокористування, якою визначено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Але, визначальною ознакою такого користування надрами є наявність у особи, що користується надрами права власності на таку земельну ділянку або право користування.

Як вбачається з умов Договору, позивач користується земельними ділянками згідно договорів оренди.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Як вказує позивач, відповідач своїх зобов`язань за Договором взагалі не виконував.

Будь-яких заперечень проти заявлених позивачем вимог чи доказів на спростування доводів позивача відповідачем суду не надано.

За приписами статей 188 ГК України та 525 ЦК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як встановлено ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з частиною 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Враховуючи зазначені вище приписи законодавства, договір може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

Водночас, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач свого обов`язку з виконання інвестиційних обов`язків, передбачених Договором, не виконав, що є істотним порушенням договору, і зазначена обставина не спростована відповідачем, суд, з огляду на положення Договору, дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині розірвання договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачами підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір інвестування №01 від 11.04.2023 року, укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фермерська група" (ідентифікаційний код 40149719, адреса: 35325, Рівненська область, с. Шубків, вул. Незалежності, будинок 17) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ленворд" (код ЄДРПОУ 41794145, адреса: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12, офіс 177).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленворд" (код ЄДРПОУ 41794145, адреса: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12, офіс 177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фермерська група" (ідентифікаційний код 40149719, адреса: 35325, Рівненська область, с. Шубків, вул. Незалежності, будинок 17) суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ