Рішення

від 04.04.2024 по справі 925/253/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року м. Черкаси справа № 925/253/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Логістик» про стягнення 751614 грн. 28 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-Трейд» звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Логістик» (далі відповідач), про стягнення, на підставі договору поставки №28/12/23 від 28.12.2023 року, 750200 грн. попередньої оплати, 1414 грн. 28 коп. 3% річних, що разом становить751614 грн. 28 коп. та відшкодування судових витрат.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов`язання, що виникло із договору поставки №28/12/23 від 28.12.2023 року і попередньої оплати позивачем зазначеного в специфікації №1 від 28.12.2023 року 50% вартості товару платіжною інструкцією № 26 від 19.01.2024 року. Оплачений товар відповідач не поставив, частково повернув авансований платіж у сумі 100000 грн., тому позивач вимагає повернення сплачених коштів попередньої оплати, а також 3% річних за відповідний період.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 01.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/253/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.03.2024 року, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Сторони явку своїх представників в судове засідання 27.03.2024 року не забезпечили, позивач подав суду 22.03.2024 року клопотання (вх. № 5084/24), в якому підтримав вимоги позову повністю, просив його задовольнити, розгляд справи провести без участі їх представника за наявними у справі доказами. Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, ухвала Господарського суду Черкаської області від 01.03.2024 року, адресована відповідачу у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, відділенням Укрпошти повернена суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача: 18028, Черкаська обл., м. Черкаси, просп. Хіміків, буд. 74.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3, в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21), у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначити датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.

Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.

28.12.2023 року відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Логістик», як постачальник, та позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-Трейд», як покупець, уклали договір поставки № 28/12/23 (далі Договір, а.с. 9-11), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставляти покупцеві певний товар, а покупець зобов`язався приймати і своєчасно оплачувати на умовах цього договору.

У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:

п. 1.2 предметом постачання за цим договором є товари: мінеральні добрива, в т.ч. рідкі добрива, найменування, асортимент, кількість, ціна, термін та місце поставки яких вказується у специфікаціях (додатках), що додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною;

п. 3.1 ціна на товари, що поставляються, вказуються у специфікації (додатку ) в національній валюті України та становить еквівалент долара США/Євро на день укладення специфікації;

п. 4.1 розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України, з урахуванням розділу 3 даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно специфікації (додатку), що є невід`ємною частиною цього договору;

п. 5.1 постачання товару здійснюється на умовах, визначених відповідними специфікаціями (додатками), що є невід`ємною частиною цього договору;

п. 10.1 - договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2024 року;

п. 11.5 документи, відправлені факсом або електронною поштою мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, продовжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватись стороною, від імені якої вони відправлені.

Договір підписаний представниками обох сторін, їх підписи посвідчені їхніми печатками та за твердженням позивача здійснено обмін сканкопіями договору засобами електронного зв`язку.

До Договору сторонами погоджено 28.12.2023 року специфікацію №1 на поставку карбоміду в кількості 60 т за ціною 690,71 Євро(28340 грн.) за 1 од. з ПДВ на загальну суму1700400 грн. (а.с. 12).

Відповідно до п.4 специфікації №1 постачання товару здійснюється за рахунок покупця. Строк поставки до 30.01.2024 року.

Пунктами 5.1, 5.2. специфікації №1 сторони погодили, по покупець здійснює розрахунок за товар в розмір 50% вартості товару, що визначений пунктом 1 цієї специфікації та становить 850200 грн., що відповідно до пункту 3 цієї специфікації еквівалентно 20721 ,30Євро в якості передоплати за товар та інші 50% вартості товару протягом 5 календарних днів, з дня фактичної передачі товару.

Платіжною інструкцією № 26 від 19.01.2024 року позивач - ТОВ «АБМ-Трейд» сплатив відповідачу ТОВ «Агро-Євро Логістик» 850200 грн. з призначенням платежу: «оплата за карбамід згідно рахунку №3 від 17.01.2024 року в т.ч. ПДВ 20% -141700 грн.» (а.с. 13).

08.02.2024 року позивач у зв`язку з невиконанням зобов`язання відповідача з поставки оплачено товару звертався до останнього з досудовою претензією № 08/02, в якій вимагав до 15.02.2024 року здійснити обумовлену Договором та специфікацією №1 від 28.12.2023 року поставку товару, у разі невиконання зобов`язань, попередив про намір звернення до суду про стягнення суми попередньої оплати та нарахування на суму коштів штрафних санкції та процентів річних за користування чужими коштами (а.с. 20, докази направлення а.с. 21).

Із виписки по рахунку позивача відкритого у АТ «Кредобанк» за 15.02.2024 року (а.с. 14-18) вбачається повернення відповідачем на рахунок позивача 100000 грн. з призначенням платежу «часткове повернення коштів в зв`язку з неможливістю виконання поставки товару, згідно листа №12-12/24 від 12.02.2024 року ПДВ 20% - 16666 грн. 67 коп.».

Отже, предметом спору, що розглядається у даній справі, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про повернення грошових коштів попередньої оплати товару (мінеральних добрив) в розмірі 750200 грн. обумовленого договором поставки № 28/12/23 від 28.12.2023 року, специфікацією №1 від 28.12.2023 року та стягнення 1414 грн. 28 коп. 3% річних, обумовлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, положення про договір розділом ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини розділом IV книги 1 ЦК України, загальні положення про зобов`язання, в тому числі поняття зобов`язання, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання передбачені розділом І книги 5 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, п.п. 2, 5, 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов`язання, зокрема:

зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);

сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);

одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);

зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);

кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527);

якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);

зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);

зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);

порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610);

у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 3 ч. 1 ст. 611);

боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612).

Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);

зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);

договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629);

ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);

договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);

договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);

договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).

Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов`язань.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що 28.12.2023 року між сторонами укладено договір поставки № 28/12/23, п.1.2. якого відповідач як продавець зобов`язався передати у власність позивача мінеральні добрива найменування, асортимент, кількість, ціна, термін та місце поставки яких вказується у специфікаціях (додатках), що додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Пропозиція відповідача поставити товар, оформлена специфікацію №1 від 28.12.2023 року, з визначеними пунктами 4, 5.1 умовами, позивачем прийнята і виконана шляхом попередньої оплати товару платіжною інструкцією № 26 від 19.01.2024 року на суму 850200 грн. (50% вартості товару).

Відповідач поставку товару в обумовлений специфікацією №1 від 28.12.2023 року строк не здійснив, 15.02.2024 року частково повернув позивачу кошти в розмірі 100000 грн. у зв`язку з неможливістю виконання поставки товару.

Таким чином, доказів належного виконання договірного зобов`язання з поставки позивачу товару, зазначеного в специфікації №1 від 28.12.2023 року на суму 750200 грн. відповідачем не надано, добровільно вказані кошти не повернено позивачу, відтак вимогу позивача про стягнення цієї суми грошових коштів попередньої оплати товару суд визнає обґрунтованою, доказаною і такою, що підлягає задоволенню.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару, повернення коштів попередньої оплати, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 1414 грн. 28 коп. 3% річних нарахованих за період з 31.01.2024 року по 14.02.2024 року на суму 850200 грн., за період з 15.02.2024 року по 20.02.2024 року на суму 750200 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року викладену у справі № 918/631/19, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зобов`язання із повернення попередньої оплати є грошовим зобов`язанням, відповідно відповідач боржник, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок спірної суми 3% річних відповідає домовленостям сторін та фактичним обставинам справи, їх розрахунок методологічно і арифметично проведено правильно, тому і цю вимогу позивача суд визнає обґрунтованою і такою, що теж підлягає задоволенню у заявлених розмірах.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту статей 13, 15, 16 ЦК України слідує, що право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Суд вправі застосувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії «ефективності» таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства суд позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Трейд» визнає обґрунтованим і з наведених у ньому підстав задовольняє повністю.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 11274 грн. 21 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 234, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Логістик», ідентифікаційний код юридичної особи 41054581, місцезнаходження: 18028, Черкаська обл., м. Черкаси, просп. Хіміків, буд. 74, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Трейд», ідентифікаційний код юридичної особи 35580267, місцезнаходження: 45500, Волинська обл., Володимирський район, смт Локачі, вул. Шевченка, буд. 43-а 750200 грн.. боргу, 1414 грн. 28 коп. 3% річних, 11274 грн. 21 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.04.2024 року

СуддяГрачов В.М.