Рішення
від 05.04.2024 по справі 927/134/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/134/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: В.о. керівника Козелецької окружної прокуратури,

вул. Євгена Лоскота, 1, смт Козелець, Чернігівська область, 17000 в інтересах держави в особі

позивачів: 1. Чернігівської обласної ради,

код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000

2. Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації,

код ЄДРПОУ 03195961, проспект Миру, 116-а, м. Чернігів, 14028

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів»,

код ЄДРПОУ 41823846, пр-т Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013

2. Козелецького геріатричного пансіонату,

код ЄДРПОУ 03189953, вул. Б. Гжицьких, 1, с. Часнівці, Чернігівський район, Чернігівська область, 17005

Предмет спору: про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 214 005,86 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

В.о. керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради та Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» та Козелецького геріатричного пансіонату, у якому прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №2 від 25.02.2021, №3 від 22.03.2021, №6 від 29.08.2021, №7 від 30.08.2021, №8 від 27.10.2021, №9 від 28.10.2021, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10 від 08.11.2021, №11 від 16.12.2021, №12 від 18.12.2021 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 160276ВЦ від 19.01.2021, укладені між Козелецьким геріатричним пансіонатом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів», а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» на користь Чернігівської обласної ради в бюджет обласної територіальної громади безпідставно отримані кошти в сумі 214 005,86 грн.

Процесуальні дії у справі.

У позовній заяві прокурор просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачам п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду. Також встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 05.02.2024 була доставлена відповідачам в їх Електронні кабінети у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 07.02.2024 о 14:43, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачами заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 12.02.2024, а для подання відзиву - 22.02.2024.

07.02.2024 відповідач-2 через підсистему «Електронний суд» подав до суду пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, у яких погоджується з позовом.

12.02.2024 представник відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» подала до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у яких просила суд розгляд справи № 927/134/24 проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.02.2024 відмовлено ТОВ «Енера Чернігів» у задоволенні заяви про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

13.02.2024 позивач-2 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про відмову від позову, у якій просить закрити провадження у справі.

В обґрунтування поданої заяви позивач-2 зазначив, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. На думку позивача-2, висновок прокурора про те, що Департамент свідомо ігнорує виконання своїх повноважень та не бажає захищати інтереси держави є хибним та не підтверджується жодним нормативно-правовим актом. Також позивач-2 вважає, що прокурор помилково визначено процесуальний статус Козелецького геріатричного пансіонату, оскільки він має бути не відповідачем у справі, а позивачем.

Суд долучив до матеріалів справи вказану заяву позивача-2, а її розгляд буде здійснюватися судом під час з`ясування наявності підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

14.02.2024 від прокурора до суду надійшла заява про зміну підстав позову, у якій, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, просить вважати підставою позову (в частині стягнення спірних коштів) п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19, від 31.05.2023 у справі № 916/1029/22.

Зі змісту поданої прокурором заяви вбачається, що він змінює посилання на норми матеріального права в частині позовної вимоги про стягнення спірних коштів, а відтак вказана заява не є заявою про зміну підстав позову.

Слід також зазначити, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом варто керуватися при вирішенні спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17). Тому норми, на які посилається позивач у справі, не є визначальними, натомість вагоме значення мають саме підстави, якими обґрунтовуються відповідні позовні вимоги, дослідивши які суд самостійно визначає, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Застосування судом для ухвалення рішення інших норм матеріального права, аніж зазначені позивачем, не призводить до зміни підстав позову та обраного позивачем способу захисту (за наявності у сторін можливості надати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації) (п.34 постанови Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №905/132/21).

Суд долучив до матеріалів справ подану прокурором заяву про зміну правових підстав позову, а спір вирішується з її урахуванням.

19.02.2024 відповідач-2 в підсистемі «Електронний суд» сформував відзив на позовну заяву, який отримано судом 20.02.2024.

У вказаному відзиві відповідач-2 просить залишити без розгляду раніше подані ним пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а також відмовити прокурору у задоволенні цього позову з підстав, наведених у відзиві.

Враховуючи заявлене позивачем-2 клопотання, суд залишив без розгляду подані ним «пояснення третьої особи щодо позову або відзиву».

20.02.2024 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну з доказами його направлення в електронні кабінети інших учасників справи.

22.02.2024 прокурор направив до суду відповіді на відзиви відповідачів з доказами їх направлення іншим учасникам справи, які отримані судом 26.02.2024.

04.03.2024 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення з доказами їх направлення в електронні кабінети інших учасників справи.

Щодо поданих відповідачем-2 відзиву та відповіді прокурора на цей відзив.

Пунктом 2 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 42 ГПК України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Такий обов`язок особи направлений, насамперед, на забезпечення процесуальних прав інших учасників з метою надання їм можливості завчасно підготуватись та надати свої аргументи і заперечення щодо наведених учасником справи доводів та поданих доказів.

Недотримання такого порядку ставить іншого учасника у завідомо невигідне становище і порушує принцип справедливої рівноваги між сторонами.

Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору аргументів і доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання, і ризик настання цих негативних наслідків нормами ГПК України покладається саме на таких учасників.

Як встановив суд, усі учасники справи мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд» в ЄСІТС, а отже відповідач-2 повинен був направити копію відзиву до електронних кабінетів інших учасників справи та надати суду відповідні докази.

Однак доказів надсилання відзиву як в електронній, так і в паперовій формі відповідач-2 суду не надав.

Прокурор подав до суду відповідь на відзив відповідача-2, що свідчить про його обізнаність зі змістом відзиву, проте відомості про його отримання іншими учасниками справи, зокрема позивачами, суду не надано.

Суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача-2 на позов з доданими документами, але враховуючи те, що він не надав доказів його надсилання іншим учасникам справи, спір вирішується без його врахування.

За таких обставин суд не приймає до розгляду відповідь прокурора на відзив відповідача- 2 як похідну заяву по суті.

Щодо поданих відповідачем-1 відзиву, відповіді прокурора на цей відзив та заперечень відповідача-1.

Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті (відзив відповідача-1, відповідь прокурора на відзив відповідача-1, заперечення відповідача-1) як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між відповідачами оспорюваних додаткових угод було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення (на +135,36% від ціни, погодженої під час закупівлі) за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, а також з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.

Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор, посилаючись на приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати їх недійсними. Оскільки відповідач-2 сплатив кошти за поставлену електричну енергію відповідно до ціни, вказаній у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача-1 на користь Чернігівської обласної ради в бюджет обласної територіальної громади, з якого фінансувалась закупівля спірної електричної енергії, 214 005,86 грн безпідставно сплачених коштів.

Відповідач-1 проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення самостійного представництва інтересів держави в суді у цій справі відсутні, оскільки прокурор звернувся в інтересах осіб, які не мають статусу позивача у справах щодо оскарження процедури закупівлі;

- відповідачами було правомірно укладено оспорювані додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України «Про публічні закупівлі»; жодна з наведених угод не містить в собі вимог щодо збільшення ціни товару понад десять відсотків, отже відповідна вимога ч.2 ст.41 Закону сторонами дотримана;

- договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. У справі, що розглядається, позовні вимоги полягають в недійсності додаткових угод до договору, але їх недійсність не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними;

- на момент укладення між сторонами договору та оспорюваних додаткових угод (лютий 2021 року-листопад 2021 року), а також виконання сторонами умов Договору, постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 не діяла, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами. Великою Палатою Верховного Суду у складі суддів: Шевцової Н.В., Булейко О.Л., Кривенди О.В., Мазура М.В., Пількова К.М. було постановлено окрему думку щодо зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, у якій колегія суддів вважає, що не було підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відзив відповідача-2 не був прийнятий судом до розгляду, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

У відповіді на відзив прокурор заперечив проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позов, та вважає, що:

- він належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом;

- надані відповідачем-1 документи не містять жодного підтвердження коливання вартості електричної енергії з дати укладення Договору по дату укладення спірних додаткових угод (або пропозиції про їх укладення);

- згідно з 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрема думка судді це процесуальна форма викладу суддею своєї принципової позиції щодо рішення в цілому або щодо його мотивувальної частини, однак вона не має юридичної сили.

Відповідач-1 у наданих запереченнях знову наголошує на відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави та вважає, що оскаржувані додаткові угоди були укладені правомірно.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

11.12.2020 Козелецьким геріатричним пансіонатом на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2020-12-11-012638-с на закупівлю електричної енергії обсягом 360 400 кВт/год за кошти місцевого бюджету (т. 1 а.с. 52-56).

За результатами проведених торгів переможцем визнано ТОВ «Енера Чернігів».

19.01.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» (далі Постачальник) та Козелецьким геріатричним пансіонатом (далі Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №160276ВЦ (далі Договір) (т. 1 а.с. 57-61).

Відповідно до п. 1.1 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається Сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачу у терміни та на умовах, визначених Договором, електричну енергію код ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія, в обсягах і порядку, передбачених Договором, для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику за використану електричну енергію у розміри, строки, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії становить 360 400 кВт/год.

У п. 3.1, 3.2 Договору встановлено, що початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору. Строк поставки Товару: з 01.01.2021 по 31.12.2021.

За умовами п. 5.1 Договору (у редакції додаткової угоди №4 від 23.03.2021) сума Договору складає 535 913,47 грн з ПДВ.

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього Договору.

У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього Договору (у тому числі зміни ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, цей Договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення) зміненим на запропонованих Постачальником умовах, якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін.

Згідно з п. 5.13 Договору істотні умови Договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю електричної енергії не більше як на 10 відсотків у разі коливання цін електричної енергії на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі.

У випадку коливання ціни товару на ринку в бік збільшення, Постачальник письмово повідомляє Споживача з відповідною пропозицією, при цьому така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована та документально підтверджена.

Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару.

Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одинцю товару на день укладання цього Договору при первинній зміні ціни або на день внесення змін до договору в частині ціни за одинцю, якщо такі зміни до цього Договору вже були раніше здійснені, та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення учасника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої Торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики.

За змістом п. 6.1 Договору Споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому Договорі.

У пункті 13.1 Договору сторони визначили, що цей Договір вважається укладеним та дійсним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (у разі їх наявності) та набуває чинності з 19.01.2021 і діє до 31.12.2021, але у будь-якому разі до повного його виконання.

Відповідно до п. 13.2 Договору істотні умови Договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

19.01.2021 Споживач підписав заяву-приєднання до Договору (Додаток №1) (т. 1 а. с. 61-62). У заяві-приєднання зазначено початок постачання електричної енергії з 01.01.2021.

Відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції, що є додатком № 3 до Договору, ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи) 1,9353119877 грн.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом б/н, б/д, у якому зазначає про збільшення ціни на електричну енергію, вартість якої на лютий 2021 року становить 1,74451 грн/кВт/год без ПДВ, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни такої ціни (т. 1 а.с. 66).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 до вказаного листа додав експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021 (т. 1 а.с. 67).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України (без ПДВ) за 1 мВт/год у січні 2021 року становила 1462,52 грн; за 10 днів лютого (01.02-10.02) 2021 року 1698,79 грн; тенденція росту цін +16,51%.

25.02.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №2 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №2) (т. 1 а.с. 65), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,093412 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 333 181 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №2 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.02.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,17% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом б/н, б/д, у якому зазначає про збільшення ціни на електричну енергію, вартість якої на березень 2021 року становить 1,88942 грн/кВт/год без ПДВ, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни такої ціни (т. 1 а.с. 69).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-99 від 09.03.2021 (т. 1 а.с. 70).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України (без ПДВ) за 1 мВт/год у січні 2021 року становила 1462,52 грн; у лютому 2021 року 1632,56 грн; тенденція росту цін +11,63%.

22.03.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №3 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №3) (т. 1 а.с. 68), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,267304 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 316 027 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №3 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.03.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,30% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №2, та на 17,15% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом б/н, б/д, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни (т. 1 а.с. 72).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №1842/21 від 10.08.2021 (т. 1 а.с. 73).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год у липні 2021 року становила 1 444,05 грн; за 05 серпня 2021 року 1 988,79 грн; відсоток коливання ціни +37,72%.

29.08.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №6 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №6) (т. 1 а.с. 71), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,458572 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 238 950 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №6 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.08.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,43% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №3, та на 27,03% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №1934/21 від 18.08.2021 (т. 1 а.с. 76).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год станом на 05.08.2021 становила 1 988,79 грн; станом на 09.08.2021 2 240,53 грн; відсоток зміни ціни +12,65%.

30.08.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №7 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №7) (т. 1 а.с. 74), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,668944 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 237 007 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №7 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 05.08.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,55% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №6, та на 37,90% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №2277-2/21 від 21.09.2021 (т. 1 а.с. 79).

У вказаній ціновій довідці ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: станом на 12.09.2021 1 889,08 грн; станом на 16.09.2021 2 164,79 грн; відсоток зміни ціни +14,59%.

27.10.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №8 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №8) (т. 1 а.с. 77), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,90034 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 236 984 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №8 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.09.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,7% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №7, та на 49,86% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №2277-3/21 від 21.09.2021 (т. 1 а.с. 82).

У вказаній ціновій довідці ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: станом на 12.09.2021 1 889,08 грн; станом на 17.09.2021 2 374,09 грн; відсоток зміни ціни +25,67%.

28.10.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №9 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №9) (т. 1 а.с. 77), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 3,154848 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 236 962 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №9 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 02.09.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,77% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №8, та на 63,01% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №2277-4/21 від 21.09.2021 (т. 1 а.с. 85).

У вказаній ціновій довідці ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: станом на 06.09.2021 2 261,59 грн; станом на 14.09.2021 2 596,47 грн; відсоток зміни ціни +14,81%.

29.10.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №10 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №10 від 29.10.2021) (т. 1 а.с. 83), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 3,434784 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 236 942 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №10 від 29.10.2021 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 03.09.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,87% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №9, та на 77,48% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2631/21 від 21.10.2021 (т. 1 а.с. 88).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: станом на 14.09.2021 2 596,47 грн; станом на 19.10.2021 2 840,05 грн; відсоток зміни ціни +9,38 %.

08.11.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №10 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №10 від 08.11.2021) (т. 1 а.с. 86), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 3,72388 грн з ПДВ та збільшено обсяги постачання до 236 951 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №10 від 08.11.2021 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.10.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,41% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №10 від 29.10.2021, та на 92,42% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2710/21 від 29.10.2021 (т. 1 а.с. 91).

- станом на 03.10.2021 2 535,12 грн; станом на 28.10.2021 3 113,44 грн; відсоток коливання ціни +22,81 %;

- станом на 19.10.2021 2 840,05 грн; станом на 28.10.2021 3 113,44 грн; відсоток коливання ціни +9,63 %.

08.11.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №10 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №10/1 від 08.11.2021) (т. 1 а.с. 89), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,04852 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 236 946 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №10/1 від 08.11.2021 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 04.10.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,72% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №10 від 08.11.2021, та на 109,19% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2849/21 від 10.11.2021 (т. 1 а.с. 94).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: станом на 28.10.2021 3 113,44 грн; станом на 06.11.2021 3 415,42 грн; відсоток зміни ціни +9,70 %.

16.12.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №11 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №11) (т. 1 а.с. 92), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,40701 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 236 942 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №11 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.11.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,85% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №10/1 від 08.11.2021, та на 127,71% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2985/21 від 25.11.2021 (т. 1 а.с. 97).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: за 1 декаду жовтня (01.10-10.10) 2021 року 2 568,15 грн; за 1 декаду листопада (01.11-10.11) 2021 року 3 374,95 грн; відсоток коливання ціни +31,42 %; за 07.11.2021 3 013,92 грн; за 09.11.2021 3 502,09 грн; відсоток зміни ціни +16,20 %.

18.12.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Козелецьким геріатричним пансіонатом укладено додаткову угоду №12 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №12) (т. 1 а.с. 95), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,555 грн з ПДВ, обсяг постачання залишився незмінним.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №12 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 02.11.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 3,36% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №11, та на 135,36% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

У період з січня по листопад 2021 року відповідач-1 поставив відповідачу-2 електроенергію у кількості 351 840 кВт/годна суму 937 341,46 грн, на підтвердження чого надано акти прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії: №160276ВЦ/15325/1 від 22.03.2021; №160276ВЦ/32331/1 від 22.03.2021; №160276ВЦ/48951/1 від 09.04.2021; №160276ВЦ/65531/1 від 11.05.2021; №160276ВЦ/82568/1 від 10.06.2021; №160276ВЦ/98502/1 від 12.07.2021; №160276ВЦ/115586/1 від 11.08.2021; №160276ВЦ/129008/1 від 09.09.2021; №160276ВЦ/145972/1 від 12.10.2021; №160276ВЦ/161178/1 від 31.10.2021; №160276ВЦ/176722/1 від 30.11.2021.

Відповідач-2 перерахував відповідачу-1 кошти за поставлену електроенергію у кількості 351 840 кВт/год на загальну суму 937 341,46 грн, з яких 824 455,51 грн сплачено за рахунок коштів обласного бюджету та 112 885,95 грн за рахунок власних коштів (згідно з листом Козелецького геріатричного пансіонату від 08.01.2024 №5), на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення, виписки Державної казначейської служби з рахунку, роздруківки з деталями трансакцій.

Прокурор в позовній заяві вказує, що внаслідок укладення з порушенням Закону України «Про публічні закупівлі» спірних додаткових угод розмір безпідставно сплачених відповідачем-2 коштів відповідачу-1 становить 214 005,86 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача-1.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради та Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Чернігівської області таким органом місцевого самоврядування є Чернігівська обласна рада.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Козелецького геріатричного пансіонату є Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації.

Згідно з Положенням про Козелецький геріатричний пансіонат, затвердженим наказом начальника управління комунального майна Чернігівської обласної ради № 50 від 22.04.2021 (далі Положення), Козелецький геріатричний пансіонат є комунальним стаціонарним інтернатним закладом соціального захисту, утвореним для цілодобового проживання (перебування) та догляду за громадянами похилого віку та особами з інвалідністю, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового, медичного обслуговування, соціальних послуг i комплексу реабілітаційних заходів (п.1). Пансіонат є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (п.2). Від імені територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області повноваження Власника здійснює Чернігівська обласна рада (далі - Власник) (п.3). Пансіонат відповідно до делегованих Власником повноважень перебуває в управлінні Чернігівської обласної державної адміністрації та підпорядковується Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) (п.5) Пансіонат є юридичною особою, який фінансується з обласного бюджету через Департамент (п.60). Джерелами формування кошторису є: кошти загального фонду бюджету; спеціального фонду бюджету (п.63). Майно Пансіонату е спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області i закріплюється за ним на праві оперативного управління. Власник здійснює контроль за використанням i збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган (управління комунального майна Чернігівської обласної ради) i має право вилучати у Пансіонату надлишкове майно, що не використовується Пансіонатом, та майно, що використовується ним не за призначенням (п.85).

За інформацією, викладеною у листі Чернігівської ОВА №01-02-32/20275 від 24.11.2023, кошторисом, затвердженим директором Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, Козелецькому геріатричному пансіонату на оплату електричної енергії у 2021 році було передбачено видатки за загальним фондом обласного бюджету в сумі 1596,1 тис. грн, з яких було використано 1 443,3 тис. грн.

Відповідно до п. 7, 18 Положення про Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням начальника Чернігівської обласної військової адміністрації № 628 від 22.09.2023, Департамент відповідно до визначених повноважень: здійснює державний контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями правил, норм, стандартів у межах визначених повноважень (п.п.2); забезпечує ефективне i цільове використання відповідних бюджетних коштів (п.п.6). Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Гербу України та своїм найменуванням, власні бланки.

Таким чином, Чернігівська обласна рада та Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації виступають як cyб`єкти владних повноважень, які беруть участь у формуванні бюджету та забезпечують його виконання, а також зобов`язані забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймають рішення про використання виділених коштів, контролюють належне i своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Враховуючи те, що джерелом фінансування коштів на оплату електричної енергії були кошти місцевого бюджету - Чернігівська обласна рада та Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації е заінтересованими особами щодо їх законного та раціонального витрачання.

Оскільки засновником Козелецького геріатричного пансіонату є Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, а власником його майна - територіальна громада Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради, які фінансують i контролюють діяльність цього комунального закладу, крім того Чернігівська обласна рада також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним некомерційним підприємством коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів через уповноважений орган Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, тобто Чернігівська обласна рада та Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації є особами, уповноваженими на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

Прокурор звертався до Чернігівської обласної ради, Чернігівської ОДА та Департаменту соціального захисту населення з повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод було порушено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, у тому числі в судовому порядку (листи від 08.11.2023 №50-75-4404вих23, від 13.11.2023 №50075-4503вих23).

Чернігівська обласна рада у листі № 01-05/915 від 05.12.2023 повідомила прокурора, що вона не наділена повноваженнями вживати заходів щодо стягнення надмірно сплачених коштів за договором, укладеним Козелецьким геріатричним пансіонатом.

Лист Чернігівської ОВА №01-02-32/20275 від 24.11.2023 не містить жодної інформації щодо вжиття Департаментом будь-яких заходів щодо захисту інтересів територіальної громади.

З наведеного слідує нездійснення компетентними у спірних правовідносинах органами жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів територіальної громади.

Позивач-2 подав заяву про відмову від позову та просить закрити провадження у справі, оскільки вважає, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. На думку позивача-2, висновок прокурора про те, що Департамент свідомо ігнорує виконання своїх повноважень та не бажає захищати інтереси держави є хибним та не підтверджується жодним нормативно-правовим актом. Також позивач-2 вважає, що прокурор помилково визначено процесуальний статус Козелецького геріатричного пансіонату, оскільки він має бути не відповідачем у справі, а позивачем.

Виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд дійшов висновку, що він правильно визначив Чернігівську обласну раду та Департамент соціального захисту населення позивачами, компетентними органами у спірних правовідносинах, які втім, не звернулися до суду з позовом про визнання спірних додаткових угод недійсними після отримання інформації від прокурора про наявні порушення.

При цьому Закон України «Про прокуратуру» не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути в передбачених законом випадках - прокурор, державний та інший орган, а також будь-яке підприємство, установа, організація, фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, у разі, якщо позов про визнання недійсним правочину подано прокурором чи заінтересованою особою, відповідачами у справі повинні бути сторони спірного правочин.

Оскільки Козелецький геріатричний пансіонат є стороною оспорюваних правочинів, суд доходить висновку, що прокурор правильно визначив його відповідачем у справі, а тому доводи позивача-2 в цій частині є безпідставними.

За приписами ч. 4, 5 ст. 55 ГПК України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (власниками), учасником (учасниками), акціонером (акціонерами) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.

Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

У перелічених у цій статті випадках йдеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. У таких випадках суд не повинен залишати позов прокурора без розгляду, адже такі процесуальні дії свідчать про те, що компетентний орган по суті відмовляється від захисту інтересів держави в судовому процесі.

Отже, прокурор наділений правом вимагати розгляду справи по суті в разі, якщо компетентний орган відмовляється від поданого прокурором в інтересах держави позову.

Оскільки прокурор підтримує поданий ним позов, позивач-1 жодних заяв про відмову від позову або залишення позову без розгляду не подавав, підстави для закриття провадження у цій справі у зв`язку з відмовою позивача-2 від позову у суду відсутні.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради та Департаменту соціального захисту Чернігівської ОДА до ТОВ «Енера Чернігів» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно отриманих коштів.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради та Департаменту соціального захисту Чернігівської ОДА як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави (територіальної громади) та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідачів про відсутність таких підстав відхиляються судом.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем-1 безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача-1 зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про неможливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, так як вона була ухвалена після укладення між відповідачами Договору та спірних додаткових угод, оскільки, по-перше, постанова Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, а відтак до неї не застосовуються правило «дії закону у часі», на яке посилається відповідач-1, по-друге, такі висновки стосуються застосування норм права щодо збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, які є правовими підставами цього позову.

Щодо доводів відповідача-1 про необхідність врахування окремої думки щодо зазначеної постанови ВП ВС суд зазначає, що окрема думка судді це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку).

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов`язковою для суду.

Як встановив суд, відповідачі уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 2.1 Договору, п. 1 Комерційної пропозиції (додаток №3 до Договору) загальний обсяг постачання електричної енергії складав 360 400 кВт/год; ціна електричної енергії на момент укладання Договору становила 1,9353119877 грн за 1 кВт/год.

Водночас згідно з Додатковими угодами №2, №3, №6-№9, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10/1 від 08.11.2021, №11, №12 одинадцять разів змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 1,9353119877 грн до 4,555 грн за 1 кВт/год та зменшено кількість товару до 236 942 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 135,36%, а кількість електричної енергії, яка підлягала поставці, була зменшена майже на 52,10%, порівняно з погодженими під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №2, №3, №6-№9, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10/1 від 08.11.2021, №11, №12 до Договору обґрунтовано відповідачем-1 коливанням ціни електричної енергії на ринку, на підтвердження якого (коливання) відповідачем-1 було надано експертні висновки Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021, №ЧК-99 від 09.03.2021, експертні висновки Харківської торгово-промислової палати №1842/21 від 10.08.2021, №1934/21 від 18.08.2021, №2631/21 від 21.10.2021, №2710/21 від 29.10.2021, №2849/21 від 10.11.2021, №2985/21 від 25.11.2021, цінові довідки Харківської торгово-промислової палати №2277-2/21 від 21.09.2021, №2277-3/21 від 21.09.2021, №2277-4/21 від 21.09.2021.

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Суд встановив, що 25.02.2021 між відповідачами укладено Додаткову угоду №2, якою з 01.02.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт/год до 2,093412 грн.

Разом з тим, за Договором відповідач-1 протягом періоду з 01 лютого по 25 лютого 2021 року щоденно постачав, а відповідач-2 приймав та споживав електричну енергію.

Тобто Додатковою угодою №2 сторони змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана відповідачу-2 та спожита ним з 01 лютого 2021 року.

Отже, товар, поставлений відповідачем-1 до 25 лютого 2021 року, був не тільки прийнятий відповідачем-2 у власність, а й спожитий.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадку збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Сторони у п. 5.13 Договору встановили, що документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одинцю товару на день укладання цього Договору при первинній зміні ціни або на день внесення змін до договору в частині ціни за одинцю, якщо такі зміни до цього Договору вже були раніше здійснені, та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення учасника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої Торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики.

В експертному висновку Чернігівської торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021, який був підставою для укладення Додаткової угоди №2, вказано середньозважені ціни на РДН в ОЕС України за 1мВт/год електроенергії (без ПДВ) за січень 2021 року 1462,52 грн та за 10 днів лютого 2021 року (01.02-10.02) 1698,79 грн; тенденція росту цін +16,15%.

Проте вказаний експертний висновок не містить відомостей щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС станом на дату укладання Договору, а тому він не може підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію між моментом укладення Договору та до моменту укладення Додаткової угоди №2 (або отримання пропозиції про її укладення).

Отже, експертний висновок Чернігівської торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021 не підтверджує коливання ціни електричної енергії на ринку в період від дати укладення договору, так і на момент звернення відповідача-1 до відповідача-2 з листом про укладення Додаткової угоди №2.

Відповідно до інших десяти додаткових угод - №3, №6-№9, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10/1 від 08.11.2021, №11, №12 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання Додаткових угод №2, №3, №6-№9, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10/1 від 08.11.2021, №11, №12 недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди №2, №3, №6-№9, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10/1 від 08.11.2021, №11, №12 суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 214 005,86 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК країни).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Отже, Козелецький геріатричний пансіонат у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (висновки КГС ВС, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19).

Відтак у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення безпідставно сплачених коштів саме до місцевого бюджету, чим буде відновлене порушене право територіальної громади Чернігівської області в особі позивача-1, який є розпорядником таких коштів.

Оскільки додаткові угоди №2, №3, №6-№9, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10/1 від 08.11.2021, №11, №12 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись додатком № 3 «Комерційна пропозиція», підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії складає 1,9353119877 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Як встановив суд, за поставлену за Договором електричну енергію було сплачено 824 455,51 грн за рахунок коштів обласного бюджету, тобто за 315 427 кВт/год, тоді як, враховуючи ціну, обумовлену відповідачами у Додатку №3 до Договору, мало бути сплачено 610 449,65 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 214 005,86 грн (824 455,51-610 449,65) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-1 зобов`язаний повернути їх до обласного бюджету, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

При цьому доводи відповідача-1 про те, що приписи ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, враховуючи їх договірний характер, спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди додаткові угоди №2 від 25.02.2021, №3 від 22.03.2021, №6 від 29.08.2021, №7 від 30.08.2021, №8 від 27.10.2021, №9 від 28.10.2021, №10 від 29.10.2021, №10 від 08.11.2021, №10 від 08.11.2021, №11 від 16.12.2021, №12 від 18.12.2021 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 160276ВЦ від 19.01.2021, укладені між Козелецьким геріатричним пансіонатом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000) в бюджет обласної територіальної громади безпідставно набуті кошти у розмірі 214 005,86 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 18 259,05 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Козелецького геріатричного пансіонату (код ЄДРПОУ 03189953, вул. Б. Гжицьких, 1, с. Часнівці, Чернігівський район, Чернігівська область, 17005) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 18 259,04 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун


Суд	Господарський суд Чернігівської області
Дата ухвалення рішення	05.04.2024
Оприлюднено	08.04.2024
Номер документу	118164430
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг