Постанова

від 20.03.2024 по справі 925/281/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/281/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Штін Д. С.,

Кабінету Міністрів України - Паньків А. О., Пуленця А. С.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Центр Знань» - Барілова С. А.,

Приватного підприємства «Крупське» - Балковської І. Ю.,

Всеукраїнської громадської

організації товариства «Знання» України - Війтєвої Я. С.,

Черкаської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 (у складі колегії суддів: Мальченко А. О. (головуючий), Агрикова О. В., Козир Т. П.)

у справі № 925/281/23

за позовом Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Знань», Приватного підприємства «Крупське»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Всеукраїнської громадської організації товариства «Знання» України, Черкаської міської ради,

про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Знань» (далі - ТОВ «Центр Знань») та Приватного підприємства «Крупське» (далі - ПП «Крупське»), у якому просив суд:

- визнати недійсним договір від 07.05.2001 зі змінами від 10.05.2001, укладений між Черкаською обласною організацією товариства «Знання» України та ТОВ «Центр Знань», яким було відчужено нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14, м. Черкаси;

- витребувати з володіння ПП «Крупське» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України вказане нежитлове приміщення.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що спірне майно, яке є державною власністю, незаконно вибуло з власності держави поза її волею, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та повернення спірного нерухомого майна. Також, прокурор зазначив, що держава не визначила суб`єкта управління спірним майном, яке відносилось до загальносоюзного громадського об`єднання колишнього Союзу РСР, а тому органом, наділеним повноваженнями діяти від імені держави на захист спірного майна є Кабінет Міністрів України, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає.

Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 06.03.2023 та 09.06.2023 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Всеукраїнську громадську організацію товариство «Знання» України (далі - ВГО товариство «Знання» України) та Черкаську міську раду.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 позов задоволено. Визнано недійсним договір від 07.05.2001 зі змінами від 10.05.2001 про відчуження нежитлового приміщення - Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14, м. Черкаси, укладений між Черкаською обласною організацією товариства «Знання» України та ТОВ «Центр Знань»; витребувано з володіння ПП «Крупське» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України зазначене нежитлове приміщення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 скасовано; позов Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 2 статті 226 Господарського кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2024 року Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 925/281/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.03.2024.

ТОВ «Центр Знань», ВГО товариство «Знання» України, ПП «Крупське» у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, просять закрити касаційне провадження у справі № 925/281/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що клопотання ТОВ «Центр Знань», ВГО товариство «Знання» України, ПП «Крупське» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України задоволенню не підлягають, оскільки після відкриття касаційного провадження у справі № 925/281/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Судом, виходячи із змісту касаційної скарги, не встановлено підстав для закриття касаційного провадження, передбачених пунктами 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

Кабінет Міністрів України у поясненнях на касаційну скаргу посилається на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не надано оцінку повноваженням Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах та не враховано, що відповідно до норм законодавства України, яке регулює питання управління державною власністю, Кабінет Міністрів України є найвищим органом уповноваженим управляти державним майном, а отже може бути позивачем у справах про витребування спірного державного майна; просить касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Черкаська міська рада у судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення Черкаській міській раді ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що Черкаська міська рада не зверталась до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Черкаської міської ради.

Заслухавши суддю-доповідача, представників Офісу Генерального прокурора, Кабінету Міністрів України, ТОВ «Центр Знань», ВГО товариство «Знання» України, ПП «Крупське», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 08.12.1958 № 709 «Про зняття будинку з балансу Міськкомунгоспа по вул. Свкрдлова,10» будинок № 10 по вул. Свердлова (в подальшому вулиці повернуто історичну назву Байди Вишневенького та змінено нумерацію будинків) знято з балансу Міськкомунгоспа та передано на баланс Черкаського обласного відділення Товариства політично-наукових знань.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 25.02.1960 № 196 «Про передачу будинку по вул. Свердлова, 10, з балансу Міськкомунгоспа на баланс обласного відділення Товариства для поширення політичних і наукових знань» затверджено рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 08.12.1958 № 709 та передано зазначений будинок на баланс обласного відділення Товариства для поширення політичних і наукових знань.

На підставі зазначеного рішення 04.03.1960 між будинкоуправлінням № 1 Черкаського міського відділу комунального господарства та Черкаським обласним відділенням Товариства для поширення політичних і наукових знань складено акт приймання-передачі.

У червні 1963 року на засіданні президії правління прийнято рішення про зміну назви з Товариства для поширення політичних і наукових знань Української РСР на Товариство «Знання» Української РСР.

У листопаді 1990 року XII позачерговий з`їзд Товариства «Знання» УРСР конституювався в Установчий з`їзд Товариства «Знання» України (ЄДРПОУ 00016490).

Згідно зі Статутом ВГО товариство «Знання» України, затвердженим 22.06.2018 протоколом VIII з`їзду товариства, останнє є правонаступником Товариства «Знання» УРСР. Організаційна структури ВГО товариство «Знання» України увійшли обласні, міські, районні та інші відокремлені підрозділи.

Постановою правління Черкаської обласної організації товариства «Знання» України від 01.06.1998 «Про створення ТОВ «Центр Знань» Черкаської обласної організації товариства «Знання» України» ухвалено створити ТОВ «Центр Знань» на засадах угоди між товариством і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності (пункт 1); затвердити внесок Черкаської обласної організації товариства «Знання» України до статутного фонду новоутвореного товариства частину приміщень площею 121 кв. м, що становить 20% від загальної площі будинку № 14 по вул. Байди Вишневенького у м. Черкаси, та інше майно.

Постановою правління ВГО товариство «Знання» України від 05.06.1998 «Про створення ТОВ «Центр Знань» в м. Черкаси» погоджено створення ТОВ «Центр Знань» в м. Черкаси на засадах угоди між Черкаською обласною організацією товариства «Знання» України та громадянами України шляхом об`єднання їхнього майна та підприємницької діяльності.

07.08.1998 Черкаським бюро технічної інвентаризації на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 25.02.1960 № 196 видано Черкаській обласній організації товариства «Знання» України реєстраційне посвідчення на об`єкт нерухомості (дублікат) - Планетарій, розташований за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14, м. Черкаси (запис у реєстрову книгу № 1 за реєстром № 57).

25.08.1998 на загальних зборах учасників ТОВ «Центр Знань» визначено, що майнові внески його учасників складають: Черкаської обласної організації товариства «Знання» України - частина приміщення за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14, м. Черкаси, площею 121 кв. м, вартістю 13 234,00 грн та інше майно; трьох фізичних осіб - офісні меблі на загальну суму 7 752,00 грн.

Постановою президії правління ВГО товариство «Знання» України від 02.03.2001 «Про зміни у складі учасників ТОВ «Центр Знань» м. Черкаси» внесено зміни до складу учасників ТОВ «Центр Знань» шляхом введення до складу його учасників підприємства «Управління справами товариства «Знання» України».

07.05.2001 між ТОВ «Центр Знань» (набувач) та Правлінням Черкаської обласної організації товариства «Знання» України (відчужувач) укладено договір про відчуження нежитлового приміщення, відповідно до умов якого відчужувач передає у власність набувача нежитлові приміщення цілісного майнового комплексу і окремого підсобного приміщення за адресою: вул. Б. Вишневецького, 14, м. Черкаси, площею 570,4 кв. м, які належать відчужувачу на підставі реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, зареєстрованому в БТІ 07.08.1998, та трьох автогаражів по вул. Танкистів, 6/1 (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 4.1 договору цей договір підлягав реєстрації у встановленому порядку, проте в порушення вимог діючого на той час законодавства, до Бюро технічної інвентаризації не подавався.

10.05.2001 ТОВ «Центр Знань» та Правління Черкаської обласної організації товариства «Знання» України підписано зміни до договору про відчуження нежитлового приміщення від 07.05.2001, відповідно до яких сторони домовились вснести зміни, зокрема до договору, у тому числі пункт 1.1 договору викласти у новій редакції, відповідно до якої відчужувач передає у власність набувача нежитлові приміщення: Планетарій з прибудовами за адресою: вул. Б. Вишневецького, 14, м. Черкаси, площею 583,5 кв. м, який належить відчужувачу на підставі реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, зареєстрованому Черкаським обласним об`єднанням бюро технічної інвентаризації 07.08.1998 за реєстровим № 57, та автогараж на три автомобілі по вул. Танкистів, 6/1.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 27.02.2015 вперше державним реєстратором Черкаського міського управління юстиції на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради від 25.02.1960 № 196, акту приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2001, договору про відчуження нежитлового приміщення від 07.05.2001, до державного реєстру внесено відомості про право власності ТОВ «Центр Знань» на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом, літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, по вул. Байди Вишневецького, 14 у м. Черкаси (індексний номер рішення 19869291), об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 592185671101.

31.08.2022 між ТОВ «Центр Знань» (продавець) та ПП «Крупське» (покупець) укладено договір купівлі - продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С. О., відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14, м. Черкаси, і сплачує його вартість відповідно до умов цього договору. Нежитлове приміщення в цілому складається з Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м.

Звертаючись до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовними вимогами про визнання недійсним договору від 07.05.2001 зі змінами від 10.05.2001, укладеного між Черкаською обласною організацією товариства «Знання» України та ТОВ «Центр Знань», та витребування з володіння ПП «Крупське» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірного нежитлового приміщення, прокурор свої вимоги обґрунтував незаконним вибуттям з власності держави спірного нежитлового приміщення, поза її волею; оскільки держава не визначила суб`єкта управління спірним майном, тому органом, уповноваженим на захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є Кабінет Міністрів України, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що прокурором правильно визначено Кабінет Міністрів України як компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, дотримано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та, відповідно, порядок звернення до суду з цим позовом, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке розташоване на території України, в тому числі спірним нерухомим майном - будівлею Планетарію у місті Черкаси, є Фонд державного майна України, а не Кабінет Міністрів України, тому дійшов висновку, що прокурор у позовній заяві не обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та залишив зазначений позов без розгляду на підставі пункту 2 частини 2 статті 226 ГПК України.

Прокурор у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статті 4 ГПК України, пункту 5 статті 116 Конституції України, статті 170 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 141 Господарського кодексу України, частини 2 статті 1, пунктів 6, 9 частини 1 статті 2, частини 2 статті 19, частини 1 статті 20, частин 1, 2 статті 21, частини 1 статті 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», статті 1, частини 1 статті 4, частини 1 та пунктів 19, 26 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», а саме щодо повноважень Кабінету Міністрів України на управління державним майном, що було у віданні ВГО товариства «Знання» України, та право бути позивачем у судових спорах щодо цього майна.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», частина 3 статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

У справі № 925/281/23, що розглядається, прокурор звернувся з відповідним позовом до суду та визначив орган, уповноважений здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України.

Судом першої інстанції при вирішенні спору по суті та задоволенні позову констатовано доведеність прокурором законних підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах.

Втім, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився та зазначив про те, що прокурором неправильно визначено Кабінет Міністрів України як орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду.

Верховний Суд не може погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції зважаючи на таке.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про управління державним майном Української РСР» від 15.10.1990 №376-XII до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності покладено на Раду Міністрів УРСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 10.11.1990 № 506-XII введено мораторій на території республіки щодо будь-яких змін форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону України Української РСР про роздержавлення майна.

Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30.08.1991 № 1452-XII встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 № 1540-XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Водночас, постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992 № 2268-XII, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передано тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси, розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонд державного майна України повинен був прийняти майно цих підприємств, установ та об`єктів до 01.05.1992.

Оскільки, правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо так і не було визначено, Верховна Рада України постановою «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 № 3943-XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна вказаних організацій, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1).

Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2).

Проте, як до 01.03.1994, так і на даний час Кабінет Міністрів України не визначив органи управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.

Статтею 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Згідно з статтею 141 Господарського кодексу України управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти (частина 2).

Правові основи управління об`єктами державної власності визначено Законом України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V, стаття 1 якого встановлює, що управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб`єктом управління об`єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України (стаття 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом (частина 1).

Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; забезпечує контроль за ефективністю управління об`єктами державної власності (частина 2).

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України» .

Так, відповідно до статті 1 цього Закону Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю (стаття 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції (частина 1 статті 37 Законом України «Про Кабінет Міністрів України»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Відповідно до наведених вище положень законодавства, Кабінет Міністрів України є уповноваженим державою органом на управління об`єктами державної власності, а отже може бути позивачем у спорах щодо таких об`єктів.

При визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу(-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 927/491/19, постанови Верховного суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18).

Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, вирішуючи питання щодо правомірності визначення прокурором органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не надав оцінки повноваженням Кабінету Міністрів України щодо здійснення у спосіб, який обрав прокурор, захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах та не врахував наведених вище висновків Верховного Суду щодо відсутності у прокурора обов`язку подавати позов в особі усіх органів уповноважених на здійснення захисту інтересів держави у відповідному спорі, а тому дійшов передчасних висновків про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень на здійснення представництва інтересів держави у спірних правовідносинах та про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Отже, доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанцій зазначеним вимогам не відповідає, а отже її не можна визнати законною та обґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК України).

Ураховуючи викладене, касаційна скарга Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

За результатами розгляду справи має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 925/281/23 скасувати.

3. Справу № 925/281/23 передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко