Постанова

від 26.03.2024 по справі 278/2730/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/2730/23 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 80 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільнусправу №278/2730/23 запозовом ОСОБА_1 до Комунальногопідприємства «Житомирський обласнийлікувально-санаторнийцентр радіаційногозахисту длядитячого тадорослого населення«Дениші» Житомирськоїобласної радипро стягненнязаборгованості позаробітній платі,компенсації заневикористану відпусткута середнього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні, за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з 21 червня 2011 року по 30 листопада 2022 року перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем та обіймала посаду сестри медичної фізіотерапевтичного відділення. 30 листопада 2022 року її звільнено з роботи за власним бажанням.

Позивачка зазначає, що в день звільнення їй не виплатили заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.

ЇЇ письмове звернення до адміністрації Комунального підприємства «Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради з вимогою здійснити розрахунок залишилося без відповідного реагування.

Враховуючи вищезазначені, просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 21000 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4800 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 67200 грн.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 21000 грн. та компенсації за невикористану відпустку у сумі 4800 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позов.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при вирішенні спору суд взяв до уваги лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, а також інформацію про фінансовий стан відповідача. Проте, відсутність на рахунках підприємства коштів на виплату заробітної плати не звільняє роботодавця від обов`язку щодо своєчасної виплати працівникові належних при звільненні коштів. Окрім того, суд не перевірив ту обставину, чи видавався відповідачеві сертифікат, який підтверджує настання обставин непереборної сили ( форс-мажору).

Звертає увагу на те, що військовий стан віднесений до переліку форс-мажорних обставин, однак лише наявність відповідного сертифіката може звільняти роботодавця від відповідальності, передбаченої трудовим законодавством за несвоєчасну виплату заробітної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що внаслідок збройної агресії рф підприємству завдано значних збитків, адже лікувально-санаторний центр не мав можливості працювати у звичайному режимі, що вплинуло на його фінансово-економічний стан та різке зниження чисельності пацієнтів.

Вказані обставини свідчать про відсутність вини відповідача у затримці виплати заробітної плати.

Зазначає, що за наявності коштів підприємство виплачувало борг. Так, 13 квітня 2023 року та 18 травня 2023 року ОСОБА_1 було виплачено по 1000 грн. заборгованості по заробітній платі. Остаточний та повний розрахунок з нею здійснено 26 липня 2023 року. Отже, відсутні підстави стверджувати про наявність вини роботодавця у несвоєчасній виплаті ОСОБА_1 коштів при звільненні.

Таким чином, вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивачка підтримала апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В судовомузасіданні встановлено,що ОСОБА_1 обіймала посадусестри медичноїфізіотерапевтичного відділення Комунального підприємства «Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради.

Наказомдиректора КПЖитомирський обласнийлікувально-санаторнийцентр радіаційногозахисту длядитячого тадорослого населення« Дениші»Житомирської обласноїради №82-Звід 29листопада 2022року позивачкузвільнено зроботи напідставі частинипершої статті38КЗпП України.

Наявна в матеріалах справи довідка, видана відповідачем 2 серпня 2023 року за №23, містить інформацію про те, що заборгованість по заробітній платі позивачки станом на 1 грудня 2022 року становила 29437 грн. 04 коп.

Вказані кошти не були виплачені їй у день звільнення.

Матеріали справи також свідчать, що 13 квітня 2023 року позивачці виплачено 1000 грн. заборгованості по заробітній платі, 18 травня 2023 року їй також перераховано 1000 грн. розрахункових коштів при звільненні. Остаточний розрахунок здійснено відповідачем 26 липня 2023 року й виплачено 27437 грн. 04 коп. заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявна в матеріалах справи фінансова документація підприємства за 2022-2023 роки свідчить про вкрай скрутне матеріальне становище відповідача.

Окрім того, суд зазначив, що військова агресія російської федерації вказує на наявність форс-мажорних обставин.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 117 КЗпП України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволенні.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України « Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом ( в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 47 КЗпП України передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати ( основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Метою законодавчого врегулювання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації на території України з 24 лютого 2022 року введено режим воєнного стану відповідно до Закону України « Про правовий режим воєнного стану».

Згідно зі статтею 10 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок введення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14-1 Закону України « Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини ( обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами ( обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору ( контракту, угоди тощо ), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, атаки тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/10 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Вказане свідчить про те, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили ( форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання ( неналежне виконання) зобов`язань,- це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України « Про торгово-промислові палати в Україні».

Водночас, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили ( форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема, висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо ( статті 82 ЦПК України).

Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням встановлених обставин справи та наявних доказів. Роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу, які належать йому при звільненні, у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили ( форс-мажорні обставини)- це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежно від її волевиявлення і контролю. Такі обставини є непереборними навіть за умови застосування усіх можливих та адекватних заходів, спрямованих на їх запобігання.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на ту обставину, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан й внаслідок цього підприємство не мало можливості працювати у звичайному режимі, що призвело до скрутного фінансово-економічного становища.

Ведення бойових дій та окупація військами рф частини території України є загальновідомим фактом. Однак, відповідачеві не виданий сертифікат Торгово-промислової палати України ( уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України, та який був би підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань щодо своєчасної виплати заробітної плати.

Територія, на якій розташоване підприємство, не була окупована військами рф й оскільки відповідач не довів, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок непереборної сили, то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Як свідчить довідка, видана КП Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради 2 серпня 2023 року за №23, заробіток позивачки у листопаді 2022 року становив 8147,04 грн., а у лютому 2022 року 410697 грн. 89 коп. Тоді її середньоденний заробіток складає 448 грн. 69 коп. ((8147,04 + 10697897) : 42 роб.дн.). Термін затримки розрахунку, за який позивачка просить стягнути середній заробіток, становить 129 роб. дн., з 1 грудня 2022 року по 26 липня 2023 року. Тоді, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становитиме 57881 грн. 01 коп. ( 448,69 грн. х 129 роб. дн.).

При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід виходити з того, що метою законодавчого врегулювання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних та несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою, чи трудовим договором; період затримки ( прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивачки, необхідно зменшити до 35000 грн.

За таких обставин, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення,- про стягнення на користь позивачки 35000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначена сума визначена без врахування податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення не оскаржується, отже не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст.ст.259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення,- про часткове задоволення цих позовних вимог.

Стягнути з Комунального підприємства « Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 35000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( сума середнього заробітку зазначена без врахування податків та обов`язкових платежів).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 5 квітня 2024 року.