Постанова

від 03.04.2024 по справі 953/20920/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/20920/21 Головуючий суддя І інстанції Кононенко Т.О.

Провадження № 22-ц/818/308/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: забезпечення позову

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лисенко Андрія Олександровича на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 20жовтня2023року,усправіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті групп», приватний нотаріус Харківського міського Нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння від особи, яка є останнім його набувачем,

в с т а н о в и в :

Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Євглевський Володимир Олексійович, звернувся до суду з вище зазначеним позовом.

Ухвалою суду від 16 травня 2023 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивач ОСОБА_2 , адвокат Євглевський Володимир Олексійович, через канцелярію суду надав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просить шляхом накладення арешту на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінанс Проперті групп, приватний нотаріус Харківського міського Нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння від особи, яка є останнім його набувачем. На даний момент квартира АДРЕСА_2 , належить відповідачу. Має побоювання, що відповідач може розпорядитися даною квартирою, та відчужити її на користь інших осіб, для ухилення від виконання можливого рішення суду, що в свою чергу ускладнить або зробить неможливим виконання рішення, просить задовольнити заяву .

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 20 жовтня 2023 року заяву представника позивача задоволено.

Застосовано заходи забезпечення позову у справі №953/20920/21 шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Лисенко А.О. просить ухвалу скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції не обґрунтував та не зазначив на підставі яких доказів позивача він зробив такий висновок, оскільки самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Вважає, що при задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції всупереч вимог ЦПК України, необґрунтовано забезпечив вимоги позивача з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів можливого відчуження майна.

Вказує, що посилання представника позивача на обставини, які встановлені у справі №643/14857/19 є необґрунтованими та не можуть бути основою доказової бази.

Зазначає, що арешт, як засіб забезпечення позову не відповідає принципу співмірності, тому що загроза відчуження майна не доведена належним чином та допустимими доказами.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржене судове рішення не зовсім відповідає.

Задовольняючи заяву суд зазначив, що зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що між сторонами дійсно наявний майновий спір і позивач просить витребувати майно. У разі відчуження спірного майна на користь інших осіб призведе до значно ускладнено або унеможливлено виконання судового рішення та ефективний захист порушених прав позивача у випадку задоволення даного позову, а тому заявлений позивачем вид заходів забезпечення позову у вигляді арешту на вказане майно є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної справи.

Виходячи з викладеного, заходи забезпечення позову про які просить позивач, фактично будуть спрямовані на охорону матеріально-правових інтересів ОСОБА_2 від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, а саме розпорядження відповідачем квартирою за адресою АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду при задоволенні позову, суд приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Проте в повному обсязі погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржене судове рішення відповідає не повністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Судом встановлено, що предметом спору є витребування майна із чужого незаконого володіння від особи, яка є останнім його набувачем.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 03.01.2020 року, уклавши договір купівлі-продажу від 03.01.2020, серія та номер: 5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Погрібною Т.П.

Наразі власником квартири є ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, з наведених у заяві про забезпечення позову фактів та обґрунтувань вбачається, що предмет позову у даній справі щодо витребування майна із чужого незаконного володіння взаємопов`язаний зі способом забезпечення позову і невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Проте матеріали справи не містять даних про те, що відповідачем вчиняються дії щодо відчуження спірного майна.

Враховуючи зазначене позивач не надав суду доказів , що має обґрунтовані припущення, що відповідач може відчужити спірну квартиру, що є предметом спору, з метою ускладнення поновлення порушених прав позивача, що спричинить істотні перешкоди позивачу для судового захисту.

Знайшли своє підтвердження аргументи позивача про те, що в іншому випадку існує реальний ризик того, що позивач буде позбавлений можливості зареєструвати право власності на майно та відновити порушені права. У разі не вжиття судом заходів забезпечення позову та відчуження майна, що є предметом спору позивач дійсно змушене буде звертатись з вимогою про витребування майна до нового власника, що призведе до затягування у вирішенні питання щодо відновлення порушених прав позивача.

За таких обставин, не вжиття заходів забезпечення позову призведе не тільки до затягування відновлення законних прав позивача, а й збільшить його витрати, що може взагалі унеможливити відновлення порушених прав позивача, висновки суду першої інстанції з цього приводу є обґрунтованими та доводами скарги не спростовані..

Однак, суд першої інстанції всупереч вимог вказаної норми цивільного процесуального права про співмірність заходів забезпечення позову змісту спірних правовідносин та всупереч принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України, не звернув увагу, що спірним у даному випадку є квартира та не розглянув можливість застосування менш обтяжливих заходів забезпечення позову, які забезпечать розумний баланс між приватними інтересами сторін й публічними інтересами виконання завдання цивільного судочинства у даній справі.

Так, саме заборона відчуження спірної квартири належним чином забезпечує позов у даному спорі про витребування майна з чужого незаконного володіння та забезпечує справедливий баланс інтересів власника спірної квартири, який зберігає можливість користування нею та позивача в інтересах забезпечення позову.

Накладення арешту у такій ситуації надмірно обтяжує відповідача, який внаслідок цього позбавлений права користування житлом, що накладає на нього надмірний процесуальний тягар. Наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Тому, враховуючи предмет даного позову, наведені заявником докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, виходячи з основного завдання цивільного судочинства, визначеного у ст. 2 ЦПК України та принципу пропорційності, з урахуванням предмету позову вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, колегія суддів вважає за можливе вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1907378063101) та заборонити вчинення будь - яких реєстраційних дій щодо даного нерухомого майна.

Колегія суддів з цього приводу зважає на правові висновки, які були з цього приводу висловлені у постанові ВП ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Суд апеляційної інстанції при цьому використовує правову концепцію самостійного застосування судом норм цивільного процесуального права щодо визначення виду забезпечення в межах заявлених для цього підстав. Так, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. До таких правових висновків дійшла ВП ВС у п.п. 6.56-6.57 постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) (див. в ЄДРСР https://reyestr.court.gov.ua/Review/98524308).

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в частині обраного засобу забезпечення позову, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює оскаржену ухвалу у частині арешту та в цій частині ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 , на яке було накладено арешт.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 -адвоката ЛисенкоАндрія Олександровича - задовольнити частково.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року змінити.

Заяву представника ОСОБА_2 адвоката Євглевського Володимира Олексійовича про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартира АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1907378063101) та заборонити вчинення будь - яких реєстраційних дій щодо даного нерухомого майна.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 3 квітня 2024 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегія І.В.Бурлака.

Ю.М.Мальований.