Рішення

від 04.04.2024 по справі 120/14961/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 квітня 2024 р. Справа № 120/14961/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03 січня 2019 року по 29 серпня 2023 року, але не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати за весь час затримки виплати, та щодо нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2019 по 29.08.2023, але не більше як за шість місяців.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправно, а тому за захистом своїх порушених прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 02.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до ст. 262 КАС України. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача розрахунок усіх виплат, які проведені позивачу у день звільнення (день виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 ), із одночасним зазначенням виплат та сум виплат; довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивача за два останні місяці військової служби, що передували звільненню.

11.10.2023 представник відповідача надіслав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що позовна заява в частині вимоги відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 03.01.2019 по день винесення судом рішення 23.06.2023, подана з порушенням місячного строку звернення до суду. З приводу нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, відповідач зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №120/4425/23 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно за весь період затримки виплати.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 03.01.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 03.01.2019 виключений зі списків особового складу частини, що підтверджується доданим до позовної заяви витягом наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 03.01.2019 №2.

Однак на день виключення позивача зі списків особового складу з ним не було проведено остаточного розрахунку при звільненні зі служби, у зв`язку з чим позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №120/4425/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.

29.08.2023 на виконання рішення суду у справі № 120/4425/23 військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату позивачу заборгованого грошового забезпечення в сумі 29685,66 грн.

Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби за період з 03.01.2019 по 29.08.2023 включно та щодо невиплати компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).

Згідно із ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями п.8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звільнений з військової служби з 03.01.2019. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних їй при звільненні сум) відповідач здійснив 29.08.2023, тобто після набрання чинності ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. Тобто позивач набув право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 04.01.2019 (наступного дня після звільнення позивача).

За змістом статті 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з тим, суд враховує, що ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.

Відтак, з відповідача необхідно було стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, тобто за період, що становить 182 дні.

Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (листопад грудень 2018 року) становив 30778,40 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 504,56 грн (30778,40 грн (заробіток за два останніх місяці)/61 календарних дні (30 календарних дні у листопаді +31 календарний день у грудні).

А тому, враховуючи встановлені ст.117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період шість місяців, що складає 91829,92 грн, однак є неспівмірним.

На необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19 та ряду інших.

За приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 29685,66 грн. (сума виплат за судовим рішенням ) / 91829,92 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті) = 0,32.

Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 29385,57 грн. (504,56 грн. (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,32 (істотність частки) х 182 (кількість календарних днів за 6 місяців).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також враховуючи, що належним в даному випадку способом відновлення порушеного права позивача слугувати стягнення відповідної суми компенсації, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 29385,57 грн.

Щодо строків звернення з вимого про відшкодування середнього заробітку, то суд зазначає, що за приписами частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Отже, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.

Як свідчить зміст поданої позовної заяви, предметом оскарження визначено дії відповідача, що полягають у непроведенні з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби. При цьому, позивач вказує на те, що повний розрахунок з ним проведено 29.08.2023 шляхом виплати грошових коштів на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду.

Відтак, твердження відповідача про поширення на спірні правовідносини місячного строку звернення до адміністративного суду є обґрунтованими.

Проте, такий строк слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів. У даному випадку 29.08.2023 з позивачем проведено повний розрахунок, а тому саме з наступного дня у нього виникає право на звернення до суду з позовом щодо оскарження дій/бездіяльності військової частини щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, критично слід оцінити доводи відповідача про те, що місячний строк звернення до адміністративного суду слід обраховувати з моменту набрання законної сили рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/4425/23, адже повний розрахунок на виконання даного рішення з позивачем проведено саме 29.08.2023 16.11.2022.

Водночас, позовна заява надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду 27.09.2023, тобто в строк, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 за № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема:

- заробітна плата (грошове забезпечення).

При цьому, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення (доходу) позивача.

Узагальнення наведених норм дає підстави вважати, що однією із умов виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.

В той же час як зазначено у статті 7 Закону № 2050-III та пункті 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

При цьому, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд згідно частини 5 статті 242 КАС України зобов`язаний врахувати висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, слід зазначити, що в постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов таких висновків:

"…. судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.

Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.

За змістом ст. 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові.".

В подальшому, зазначений правовий висновок був застосований Верховним Судом і в іншій постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, в якій суд касаційної інстанції додатково уточнив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Натомість, судом встановлено, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. У свою чергу відповідач своїм рішенням (листом, повідомленням) не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації.

Отже, як наголошувалось судом вище, оскільки відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ саме відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку та враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд приходить висновку, що право особи наразі порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з цією вимогою є передчасним.

Подібний правовий висновок викладено також Верховним Судом у постанові від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 29385,57 грн. (двадцять дев`ять тисяч триста вісімдесят п`ять гривень 57 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

СуддяВіятик Наталія Володимирівна