Рішення

від 04.04.2024 по справі 120/14906/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 квітня 2024 р. Справа № 120/14906/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що в періоди з 25 грудня 2008 року по 20 січня 2017 року, з 23 січня 2018 року по 20 лютого 2018 року та з 20 лютого 2017 року по 07 вересня 2020 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 07 вересня 2020 року № 197 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 07 вересня 2020 року та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби, у зв`язку із чим останній звернувся з позовними заявами до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 120/6324/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 січня 2016 року по 20 січня 2017 року та з 23 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року.

На виконання рішення суду відповідачем 21 лютого 2022 року виплачено позивачеві грошові кошти в сумі 1106,62 гривень.

Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі № 120/7768/23 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 січня 2016 року по 20 січня 2017 року та з 23 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.

На виконання цього рішення суду відповідачем 20 вересня 2023 року позивачу виплачено кошти в сумі 37076,62 гривень.

Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права, у зв`язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 вересня 2020 року по 20 вересня 2023 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за такий період.

Ухвалою від 02 жовтня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_2 у липня 2020 року та в серпні 2020 року, а також інформацію щодо його грошового забезпечення у липні 2020 року та в серпні 2020 року. Окрім того, витребувано у відповідача інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини (тобто станом на 07 вересня 2020 року), а також докази проведення інших виплат ОСОБА_1 (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після його виключення зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо).

23 жовтня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що в липні 2023 року позивач вже звертався до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 з аналогічним предметом та з тих самих підстав. В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває справа № 120/1075/23 щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, на думку відповідача, слід залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 10 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 18 березня 2024 року позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 120/6324/20-а, залишено без руху та надано позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

На виконання вимог ухвали від 18 березня 2024 року позивачем 25 березня 2024 року подано до суду заяву, у якій просить поновити строк звернення до адміністративного суду

Ухвалою від 01 квітня 2024 року заяву позивача від 25 березня 2024 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишено без задоволення, а позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 120/6324/20-а, залишено без розгляду. Цією ж ухвалою продовжено розгляд справи в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року № 120/7768/23.

Ухвалою суду від 04 квітня 2024 року клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 07 вересня 2020 року № 197 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 07 вересня 2020 року та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби, у зв`язку із чим останній звернувся з позовною заявами до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі № 120/7768/23 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 січня 2016 року по 20 січня 2017 року та з 23 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.

На виконання цього рішення суду відповідачем 20 вересня 2023 року позивачу виплачено грошові кошти в сумі 37076,62 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладений щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Тому спірний період виплати середнього заробітку (з 07 вересня 2020 року по 20 вересня 2023 року) умовно варто поділити на два періоди: до 19 липня 2022 року і після цього.

У період з 07 вересня 2020 року до 19 липня 2022 року (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року до 20 вересня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та інших і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.

Так, судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу не виплачено всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких позивачу не виплачено належних сум індексації, оскільки такі суми позивачу виплачено на виконання судового рішення 20 вересня 2023 року.

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 08 вересня 2020 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу відповідача) по 19 липня 2022 року з урахування редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, а з 20 липня 2022 року по 20 вересня 2023 року (день виплати грошових коштів на виконання рішення суду) - у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідкою відповідача від 23 серпня 2023 року № 1/4037 підтверджується те, що в липні 2020 року та в серпні 2020 року (два останні календарні місяці служби, що передували виключенню позивача зі списків особового складу) йому нараховано по 18893,76 гривень.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку № 100 середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 609,48 гривень (18893,76 гривень + 18893,76 гривень / 62 календарних днів в липні та в серпні 2020 року).

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року складає 414446,40 гривень (609,48 гривень * 680 календарних днів).

Водночас, як вже згадувалося вище, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,089 (37076,62 гривень (сума виплати за судовим рішенням) / 414446,40 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року).

Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням згаданих вище критеріїв за період з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року становить 36885,73 гривень (609,48 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,089 (істотність частки) х 680 (кількість календарних днів за період з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року в розмірі 36885,73 гривень.

Що ж стосується виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 липня 2022 року по 20 вересня 2023 року, то тут слід врахувати наступне.

Так, вище вже згадувалося, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

У відзиві на позовну заяву йдеться про те, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/10675/23, за результатами розгляду якої Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято рішення.

З інформації, що міститься в інформаційній базі "", слідує, що за результатами розгляду адміністративної справи № 120/10675/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 05 грудня 2023 року ухвалено рішення, яким стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, в сумі 24406,20 гривень 20 копійок.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року - без змін.

Тобто, в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і за результатами розгляду такої справи судом вже стягнуто такий середній заробіток на користь позивача, керуючись при цьому приписами статті 117 КЗпП України в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, що діє з 19 липня 2022 року (тобто не більше як за 6 місяців).

Суд бере до уваги той факт, що неотримані суми, за які позивач бажає отримати компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку у справі № 120/10675/23 та у цій справі мають різну правову природу, проте на користь позивача судом вже стягнуто середній заробіток за нової редакції статті 117 КЗпП України, а тому безпідставно вирішувати питання щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні знову.

В іншому випадку, присудження будь-яких виплат на користь позивача можуть зумовити його подальші звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку, що може призвести до стягнення з відповідача середнього заробітку за один і той самий період (адже в КЗпП України такий термін обмежено 6 місяцями), і що важливо, в одному й тому ж розмірі (адже такий обраховуватиметься за 6 місяців), що є недопустимим.

До таких висновків дійшов з огляду на те, що порядок обрахунку середнього заробітку військовослужбовця не змінний та обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку за два календарні місяці, що передували звільненню з військової служби на число календарних днів затримки (але не більш як за 6 місяців).

При цьому середньоденний заробіток військовослужбовця за два місяці, які передують звільненню, є сталим, а обчислення середнього заробітку відбувається шляхом множення такого заробітку на 185 календарних днів (не більше як за 6 місяців).

За наведених вище обставин суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 липня 2022 року по 20 вересня 2023 року в порядку статті 117 КЗпП України, чинній з 20 липня 2022 року, оскільки питання щодо виплати позивачеві середнього заробітку не більше як за 6 місяців вже вирішено Вінницьким окружним адміністративним судом у рішенні від 05 грудня 2023 року (справа № 120/10675/23).

Відтак сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає виплаті за період з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року включно та становить 36885,73 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача таку суму слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не зобов`язувати відповідача її нарахувати та виплатити.

Водночас відсутні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 07 вересня 2020 року, адже судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 07 вересня 2020 року, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід виплачувати з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу, тобто з 08 вересня 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується квитанцією від 21 вересня 2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, а тому на користь позивача слід стягнути 536,80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1073,60 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.

А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року в розмірі 36885 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) гривень 73 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 24290095)

Рішення суду в повному обсязі складено 04.04.2024

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович