Ухвала

від 04.04.2024 по справі 140/3565/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

04 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3565/24 Суддя Волинського окружного адміністративного суду Дмитрук В.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у розмірі 30000 грн щомісячно, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023;

- зобов`язати здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у розмірі 30000 грн щомісячно, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди (як складової заробітної плати) за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 включно.

Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України навів висновок про те, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати додаткової винагороди не було обмежено будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.

На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП України викладений в такій редакції:

«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».

Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.

Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.

При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:

у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;

у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.

Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, до позовних вимог в частині, яка стосується періоду з 24.02.2022 по 18.07.2022, належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 20.01.2023, належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України був запроваджений карантин.

Дія карантину неодноразово продовжувалась.

30 червня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Згідно з цією постановою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, був відмінений.

Таким чином, починаючи з 01 липня 2023 року на території України карантин не діє.

При цьому п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду надав методичну інформацію щодо спірних питань застосування законодавства про продовження процесуальних строків під час дії карантину, в яких, з-поміж іншого, зазначив, якщо право на вчинення процесуальної дії в учасника справи виникло під час дії такого карантину, перебіг процесуального строку починається у день, наступний після закінчення дії карантину, і в повному обсязі, встановленому законом (або судом).

Суд враховує, що:

- перебіг строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються період з 19.07.2022 по 20.01.2023, розпочався під час дії карантину;

- виходячи з положень п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, позивач об`єктивно міг розраховувати на те, що строк звернення до суду, визначений ст. 233 цього Кодексу, продовжуватиметься на строк дії карантину;

- між датою набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (30 червня 2023 року) та моментом відміни карантину (з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року) було менше доби, що об`єктивно ускладнювало (унеможливлювало) реалізацію позивачем права на звернення до суду до закінчення карантину.

За цих обставин та, виходячи з необхідності забезпечення доступу позивача до правосуддя, суд дійшов висновку про доцільність застосування запропонованого Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду підходу щодо обчислення процесуальних строків під час дії карантину і в даному випадку.

За такого підходу визначений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року (наступний день після закінчення дії (відміни) карантину) і сплинув 02 жовтня 2023 року (останній день строку 01 жовтня 2023 року припадав на неділю неробочий день).

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 29.03.2024 (дата здачі позову до ПВЗ), тобто в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.01.2023 строк звернення до суду був пропущений.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Позивачем до позовної заяви долучено заяву про поновлення строку на звернення до суду, яка вмотивована вищевказаним рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, а також Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384, згідно з яким грошове забезпечення, що належить до виплати співробітникові та своєчасно не виплачено виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав па нього право, але не більш ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Разом з тим, судом вже зазначено про межі застосування рішення КСУ від 15.10.2013, в той час як згаданий позивачем Порядок №384 не регулює та не може регулювати питання строку на звернення до суду, на відміну від положень КЗпП України, наведених судом.

Інших підстав поважності пропуску строку на звернення до суду щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.01.2023 подана позивачем заява не містить.

У відповідності до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно із частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, оскільки позовна заява не відповідає зазначеним вище вимогам, встановленим статтею 123 КАС України, її необхідно залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивачу у зазначений строк необхідно усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду щодо заявлених позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.01.2023, яка міститиме інші докази поважності причин його пропуску

Керуючись статтями 122, 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачеві, що у випадку невиконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві в частині позовних вимог.

Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.

СуддяВ.В. Дмитрук