Рішення

від 08.03.2024 по справі 160/213/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 рокуСправа №160/213/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом від 21 квітня 2021 року, на підставі рапорту від 22 листопада 2023 року, у відповідності до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України звільнити ОСОБА_1 з військової служби за контрактом від 21 квітня 2021 року на підставі рапорту від 22 листопада 2023 року, у відповідності до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що ним було подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення зі служби, у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за своєю бабусею, яка відповідно до довідки потребує постійного догляду, на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідач відмовив у задоволенні рапорту, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач зазначив, що передбачена абзацем 7 підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» умова відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд - є імперативною. Військова частина не уповноважена встановлювати та здійснювати перевірку складу сім`ї військовослужбовця, чи є крім нього інші особі, які б могли здійснювати постійний догляд за особою, яка за станом здоров`я та висновком відповідних комісій закладів охорони здоров`я його потребує.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом.

22.11.2023 року позивач звернувся до командира військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України із рапортом про дострокове розірвання контракту від 21.04.2021 року та про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У рапорті позивач зазначив про те, що він здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (бабуся позивача). ОСОБА_2 вдова, є особою пенсійного віку, через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потребує як медичного нагляду та лікування, так і сторонньої допомоги.

До рапорта позивач додав наступні копії документів: паспорт та РНОКПП ОСОБА_1 ; паспорт та РНОКПП ОСОБА_2 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ; паспорт та РНОКПП ОСОБА_4 ; свідоцтво про народження ОСОБА_4 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу ОСОБА_4 ; рішення про призначення помічника гр. ОСОБА_2 Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 15.11.2023 року №248/0/5-23; висновок про доцільність призначення гр. ОСОБА_2 помічника органу опіки та піклування Тернівської міської ради Дніпропетровської області №2436/0/2-23 від 08.11.2023 року; довідка ЛКК №677 від 27.10.2023 року наданої КНП ЦПМСД м.Тернівки ТМР; довідка ОСОБА_4 від 06.11.2023 року, наданої КНП ЦПМСД м.Тернівки ТМР про перебування на Д обліку; довідка про фактичне проживання, наданої відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб комітету Тернівської міської ради.

Листом від 06.12.2023 року №2/24-1488 відповідач надав відповідь на рапорт, у якій зазначив, що абзацем 7 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачена можливість звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Важливою умовою для звільнення з військової служби у вищенаведеному абзаці є саме відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд. Зазначено, що ОСОБА_1 не подано доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. У зв`язку з чим, підстави для задоволення рапорту відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення його з військової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжений та триває станом на цей час.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Обґрунтовуючи необхідність здійснення постійного догляду за бабусею, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком ЛКК закладу охорони здоров`я, який позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. У цьому документі вказано про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Щодо допустимості висновку ЛКК для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дідусем військовослужбовця та його звільнення зі служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає наступне.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317.

Підпунктом 1 п. 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

В свою чергу, механізм організації роботи та діяльності центральної лікарсько-консультативної комісії Міністерства охорони здоров`я України визначає Положення про центральну лікарсько-консультативну комісію Міністерства охорони здоров`я України, яке затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.04.2014 року №284 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Положення комісія МОЗ:

- розглядає правомірність прийнятих центральними комісіями рішень щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасних випадків на виробництві, дітям-інвалідам при встановленні ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності;

- розглядає складні та спірні питання щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасного випадку на виробництві, дітям-інвалідам з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності;

- аналізує обсяги реабілітаційних заходів, строки їх проведення, повноту та ефективність виконання індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда (далі - ІПР);

- коригує у разі необхідності ІПР.

Згідно з пунктом 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Отже, аналізуючи наведені нормативні акти в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі справа № 814/76/16, адміністративне провадження №К/9901/6722/18.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до абз. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь того висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за бабусею, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби.

У зв`язку з вищенаведеним, аналізуючи зміст наданого позивачем висновку (заключення) лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, суд погоджується з аргументами відповідача, що такий висновок не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за бабусею, оскільки уповноваженим органом, до компетенції якого відноситься встановлення відповідного факту, є інша установа.

У даному випадку відсутня суперечність правових норм одна одній, оскільки нормативно-правові приписи постанови КМУ від 12.06.2013 № 413 не суперечать Закону України № 2232-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров`я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови КМУ розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб`єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб`єктів (ЛКК і МСЕК).

Отже, висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.

У даному випадку, для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за бабусею, ОСОБА_2 , позивач повинен був надати відповідачу висновок медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за абзацем 7 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII з наданням належних доказів на підтвердження факту необхідності постійного догляду за даною особою.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В даній справі позивач не довів належними та достатніми доказами наявність у нього підстав на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова