Рішення

від 04.04.2024 по справі 320/43864/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2024 року № 320/43864/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач, боржник) звернулась до суду з позовом до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_2 (далі третя особа, стягувач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.11.2023 у виконавчому провадженні №71376517 про накладання на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 відкрито спрощене позовне провадження у адміністративній справі та призначено судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначає, що спірна постанова не відповідає критеріям, які встановлені ч. 2 ст. 2 КАС України, суперечить вимогам ч. 2 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 5 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі Інструкція), та, як наслідок, є протиправною. Зокрема, позивач вважає, що Головний державний виконавець ОСОБА_3 , починаючи з дати відкриття виконавчого провадження (05.05.2023), всупереч вимог чинного законодавства України, не здійснила жодної правомірної дії для визначення місця побачення батька з дитиною, а також не врахувала позицію позивача, яка сформувалася з огляду на вимушене тимчасове перебування дитини закордоном, про можливість виконання рішення суду шляхом спілкування дитини з батьком в режимі відеоконференцій у мережі Інтернет на будь-якій платформі. При цьому, не визначивши місце спілкування дитини з батьком, не враховуючи об`єктивних обставин щодо неможливості особистої зустрічі дитини з батьком з дитиною, Головний державний виконавець ОСОБА_3 здійснювала перевірки виконання позивачем рішення суду. Також, на переконання позивача, оскаржувана постанова про накладання штрафу є протиправною, з тих підстав, що ст. 64-1 Закон України "Про виконавче провадження" не передбачено накладання необмеженої кількості штрафів, а необмежена кількість штрафів порушує права сторони виконавчого провадження та не досягає мети виконання рішення суду, адже цим законом передбачені і інші заходи впливу на боржника.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи відзив, відповідач зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження і до дати прийняття спірної постанови (15.11.2023) боржником (позивачем) жодного разу не виконано рішення суду щодо надання можливості стягувачу (третій особі) спілкуванні з донькою, встановленим судом способом. Окрім того, боржником не надано належних доказів, які б підтверджували поважність причин систематичного невиконання судового рішення. Також відповідач зазначає, що не виконання боржником рішення суду про встановлення побачень з дитиною носить триваючий та неодноразовий характер, а тому формальне позбавлення відповідача засобів впливу на боржника, спричинить неможливість виконання відповідного рішення суду. Отже, оскаржувана постанова про накладення на боржника штрафу за повторне невиконання рішення суду прийнята правомірно.

Третя особа подала пояснення щодо адміністративного позову та відзиву на позов, у якому зазначає, що відповідні обставини у їх сукупності дають підстави вважати, що боржник не тільки не виконує рішення суду в рамках виконавчого провадження № 71376517 але й своїми активними недобросовісними діями вживає заходів направлених на ухилення від виконання своїх обов`язків боржника, зокрема, боржник змінила місця проживання. На думку третьої особи, посилання боржника, що належним способом виконання рішення суду у справі №760/15147/20 буде спілкування стягувача з дитиною через Інтернат, є неправильним, тобто самовільним трактуванням способу виконання рішення суду боржником. Також третя особа наголошує, що зазначені боржником обставини, які ускладнюють виконання рішення (перебування дитини за кордоном), не є поважними у розумінні статей 63, 75 Закону, які виключають відповідальність за виконання рішення суду. Отже, третя особа вважає, що відповідач при винесені оскаржуваної постанови належним чином перевірив як факт виконання судового рішення боржником на момент винесення постанови, так і дослідив поважність невиконання такого, тому оскаржувана постанова від 15.11.2023 про накладення на боржника штрафу за повторне невиконання рішення суду прийнята з дотриманням норм чинного законодавства України, у спосіб та в порядку, які встановлені, а тому позовні вимоги про її скасування є необґрунтованими.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наголошує, що проведення дитини з третьою особою сумісного відпочинку та оздоровлення на осінніх канікулах у 2023 році в України визначає небезпеку для життя та здоров`я дитини, що обумовлено воєнним станом, введеним на території всієї країни. Саме вказані обставини стали підставою для невиконання вимог батька щодо передання дитини за місцем його проживання або в будь - якому іншому місті на території України для проведення осінніх канікул, які для позивача, як матері, є поважними причинами для невиконання рішення суду в Україні. Також позивач зазначає, що Головний державний виконавець ОСОБА_3 з 05.05.2023 (час відкриття провадження) до суду із поданням про розшук дитини або боржника не зверталась, що визначає достатність доказів, які представила позивач до відповідача на підтвердження свого перебування у Республіці Австрії разом з дитиною та отримання тимчасового прихистку у цій країні. Отже, твердження відповідача, про відсутність доказів проживання позивачки з дитиною закордоном є такими, що не відповідають дійсності, а бездіяльність державного виконавця стосовно розшуку боржника та дитини визначає обізнаність та прийняття доказів боржника про місце тимчасового проживання, як належних, допустимих та достатніх для цього. Окрім того, позивач зазначає, що в порушення абз. 1 п. 5 р. IX Інструкції позивачці не надходив виклик разом з постановою про відкриття, яким викликаються сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення. Наприкінці, позивач звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22, про необхідність застосування положень статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки він має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції № 512/5, яка дозволяє державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення.

У черговому судовому засіданні, яке призначене у справі на 22.02.2024, представник позивача та третя особа підтримали свої вимоги та заперечення по суті позовних вимог. Також подали клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Протокольною ухвалою від 22.02.2024, керуючись ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.12.2021 Солом`янський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі №760/15147/20 (яке набрало законної сили 30.11.2022 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 30.11.2022), відповідно до якого позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні із дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини - задоволено частково. Суд визначив спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної другої та четвертої суботи місяця з 11.00 години до 20.00 години, весняні канікули у парні роки, осінні канікули у непарні роки, два тижні влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, половина зимових канікул за попередньою домовленістю з матір`ю дитини. У іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

27.02.2023 на виконання рішення Солом`янським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 760/15147/20.

05.05.2023 відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 71376517.

Боржником за виконавчим провадженням №71376517 визначено мати дитини - ОСОБА_1 .

Як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.05.2023, держаним виконавцем запропоновано боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

28.06.2023головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Абакумовою Надією Іванівною складено Акт від 28.06.2023, в якому відображено відомості про те, що побачень батька з дочкою у встановлені рішенням суду дні не відбувається і матір перешкоджає спілкуванню з дитиною.

30.06.2023позивачем - матір`ю дитини, до відповідача подано заяву від 29.06.2023 щодо причин неможливості особистих зустрічей батька з дитиною. В цій заяві позивач вказувала про перебування її разом з дитиною з грудня місяця 2022 року у Республіці Австрія та отримання там тимчасового захисту, у зв`язку з чим просила врахувати відсутність перешкод у спілкуванні батька з дитиною та закінчити виконавче провадження.

У подальшому головний державний виконавець ОСОБА_3 складає наступні Акти від 08.07.202, від 22.07.2023, в яких відображено відомості про те, що побачення батька з дочкою у встановлені рішенням суду дні, а саме: 08.07.2023, 22.07.2023 не відбулося у зв`язку з перебуванням позивача з дитиною з грудня місяця 2022 року за кордоном.

09.08.2023 у рамках виконавчого провадження №71376517 головним державним виконавцем Абакумовою Надією Іванівною прийнято постанову про накладання на позивача штрафу на користь держави у розмірі 1700,00 грн та зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів, а також попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

09.08.2023 позивачем до відповідача подано клопотання від 09.08.2023 вх. №16962 із запрошенням головного державного виконавця Абакумову Н.І. бути присутньою на платформі Vіbеr для проведення групової відеоконференції разом з батьком дитини та донькою.

12.08.2023 головним державним виконавцем складено черговий Акт, у якому відображено, що побачення батька з дитиною 12.08.2023 не відбулося.

16.08.2023головний державний виконавець також складає Акт, у якому відображає, що станом на 16.08.2023 позивачем не виконано рішення суду в частині спілкування батька з дитиною два тижні влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення за попередньою домовленістю з матір`ю дитини.

25.08.2023 на підставі Акту державного виконавця від 12.08.2023 Головним державним виконавцем Абакумовою Н.І. ухвалено постанову про накладання штрафу на позивача від 25.08.2023 ВП №71376517 у розмірі 3400,00 грн, у якій визначено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Також 25.08.2023 Головним державним виконавцем Абакумовою Н.І. ухвалено чергову постанову від 25.08.2023 ВП №71376517 про накладання штрафу на позивача у розмірі 3400,00 грн. У вказаній постанові державний виконавець вказав про повторне невиконання позивачем рішення суду відповідно до Акту державного виконавця від 16.08.2023.

У подальшому, 08.11.2023 головним державним виконавцем складено черговий Акт, в якому встановлено, що сумісного відпочинку стягувача з дитиною у непарні роки під час осінніх канікул (2023 рік) не відбулося.

15.11.2023 на підставі Акту державного виконавця від 08.11.2023 державним виконавцем винесено чергову постанову про накладання штрафу на позивача у розмірі 3400,00 грн.

Позивач, вважаючи постанову про накладання штрафу від 15.11.2023 ВП №71376517 протиправною та такою, що порушує її права та інтереси, а також права та інтереси дитини, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Приписами пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Згідно зі статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 зазначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Предметом спору у цій справі є перевірка правомірності постанови державного виконавця про накладення штрафу у ВП №71376517 від 15.11.2023, яким за повторне невиконання рішення суду на боржника накладено штраф у розмірі 3400,00 грн.

Даючи оцінку питанню, чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення, насамперед, потрібно з`ясувати в чому полягає причина невиконання судового рішення у відведений строк.

Так, підставою для прийняття постанови про накладення на боржника повторного штрафу слугував акт державного виконавця від 08.11.2023, яким встановлено, що боржником не забезпечено спільного відпочинку на осінніх канікулах в непрані роки (2023 рік) дитини разом зі стягувачем відповідно до судового рішення у цивільній справі № 760/15147/20.

Суд зазначає, що згідно з рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 02.12.2021 у справі №760/15147/20 суд визначив наступні способи участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожною другої та четвертої суботи місяця з 11.00 години до 20.00 години, весняні канікули у парні роки, осінні канікули у непарні роки, два тижні влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, половина зимових канікул за попередньою домовленістю з матір`ю дитини.

Як вбачається з Акту головного державного виконавця від 08.11.2023, спільний відпочинок та оздоровлення на осінніх канікулах в непрані роки (2013 рік) дитини разом зі стягувачем не відбувся, у зв`язку з перебуванням дитини на території Австрійської Республіки. Також цим Актом встановлено, що стягувач 04.10.2023 направляв боржнику вимогу про виконання рішення суду від 02.12.2021 у справі № 760/15147/20 в частині сумісного відпочинку та оздоровлення з дитиною на осінні канікули у непарні роки (2023 рік), однак, боржник у заяві від 24.10.2023 повідомив, що вона разом із дитиною знаходиться на території Австрійської Республіки.

Дійсно, в матеріалах справи міститься вимога від 04.10.2023 стягувача про виконання рішення суду в частині сумісного відпочинку та оздоровлення з дитиною на осінні канікули у непарні роки (2023 рік), в якій стягувач просив, зокрема, усунути перешкоди у спілкуванні з донькою у відповідні дні та повідомити про час та місце зустрічі з дитиною.

Своєю чергою, боржник у заяві від 19.10.2023 повідомила стягувача, зокрема, про те, що вона разом із дитиною знаходиться на території Австрійської Республіки у зв`язку з воєнними діями на території України та запропонувала стягувачу у визначений судом час приєднуватись до відеодзвінків для спілкування з дитиною або прибути до Республіки Австрії для сумісного відпочинку та оздоровлення з дитиною на осінні канікули у непарні роки (2023 рік).

Також заявою від 24.10.2023 позивач повідомила відповідача про розгляд вказаної вимоги стягувача та надання йому відповіді, якою запропонувала останньому прибути для проведення часу на осінніх канікулах із донькою на території Австрії.

Отже, суд дійшов висновку, що боржник не заперечує того факту, що рішення суду про встановлення способу спілкування, зокрема сумісного відпочинку та оздоровлення з дитиною на осінні канікули у непарні роки (2023 рік), не виконується.

На переконання суду, зазначені боржником обставини, які ускладнюють виконання рішення (перебування боржника та її доньки за межами України та неможливість прибути на територію України), не є поважними у розумінні статей 63, 75 Закону, що виключають відповідальність за виконання рішення суду.

З аналізу положення зазначеної вище статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 821/1568/16.

Викладене, на переконання суду свідчить про те, що державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин.

При цьому, поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17.

Доводи позивача про те, що нею до заяви від 29.06.2023 додані документи, що підтверджують вказані в заяві обставини (копії посвідчень про отримання тимчасового захисту матері та доньки, копія довідки про навчання дитини у Республіці Австрія), є безпідставними, оскільки, як зазначає відповідач, що не спростовано позивачем, подані позивачем документи не могли бути взяті відповідачем до уваги, оскільки викладені німецькою мовою (без перекладу на державну Українську мову) та належним чином не засвідчені.

Посилання позивача на те, що головний державний виконавець ОСОБА_3 мала об`єктивну можливість виконати рішення суду в частині забезпечення спільного відпочинку на осінніх канікулах у непарні роки, встановивши таку форму та місце спілкування батька з дитиною, як наприклад, телефонним зв`язком на платформі Viber, що запропоновано позивачем у клопотанні від 09.08.2023, є безпідставним, оскільки позивачем не надано ні державному виконавцю, ні суду доказів про наявність судового рішення про зміну способу виконання рішення у цивільній справі № 760/15147/20.

Більше того, згідно з Актами відповідача від 28.06.2023, 12.08.2023, 16.08,2023 та 08.11.2023 боржником станом на 15.11.2023 виконання рішення суду не відбулось, що свідчить про систематичний характер невиконання рішення суду.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з положеннями ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Крім того, суд зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Тож, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Поряд з наведеним, суд звертає увагу на те, що позивачем не забезпечено виконання судового рішення, у тому числі, сумісного відпочинку та оздоровлення стягувача з дитиною на осінні канікули у непарні роки (2023 рік).

Суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Однак, матеріали справи не містять доказів про те, що з моменту відкриття виконавчого провадження боржник скористався правами, наданими йому положеннями ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналіз зазначених обставин у їх сукупності свідчить про то, що боржник без поважних причин не виконує рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02.12.2021 у справі № 760/15147/20, тому постанова від 15.11.2023 про накладення на боржника штрафу у розмірі 3400 грн відповідачем прийнята обґрунтовано.

Що стосується доводів позивача про те, що Головний державний виконавець ОСОБА_3 , починаючи з дати відкриття виконавчого провадження (05.05.2023), всупереч вимог ч. 2 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 5 розділу IX Інструкції, не здійснила жодної правомірної дії для визначення місця побачення батька з дитиною, то суд зазначає таке.

Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктами 5-11 розділу IX Інструкції.

Згідно з частиною 1 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Частиною 2 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Згідно з абз. 1 п. 5 р. IX Інструкції, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувана з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Дійсно, в матеріалах відсутні докази надіслання сторонам виконавчого провадження викликів для узгодження (визначення) державним виконавцем на виконання пункту 5 розділу ІХ Інструкції № 512/5 місця проведення побачень стягувача з дитиною на виконання рішення суду.

Проте, на переконання суду, таке порушення не може бути безумовною підставою для скасування спірної постанови, з огляду на встановлення судом обставин у справі, які свідчать про неповажність причин невиконання судового рішення.

Окрім того, зміст резолютивної частини рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02.12.2021 у справі №760/15147/20 в частині зобов`язального характеру свідчить про визначення судом тривалих та неодноразових способів участі стягувача у спілкуванні з донькою, у тому числі як у денний час побачення, так і багатоденні побачення, тому узгодження на майбутнє місць побачень свідчить про недоцільність такого визначення.

Суд зауважує, що законодавець у частині першій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» визначив, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Буквальний і цільовий способи тлумачення цієї норми дають суду підстави для висновку, що рішення про встановлення побачення з дитиною покладає на боржника обов`язок забезпечити такі побачення.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 9 листопада 2022 року у справі №753/11909/21.

Як зазначалось, позивач належним чином не забезпечив виконання судового рішення, тому вказані доводи позивача не заслуговують на увагу.

Щодо доводів апелянта про відсутність у державного виконавця правових підстав для неодноразового накладення на нього штрафу за невиконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд звертає увагу, що нормами статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено які дії має вчинити державний виконавець при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду.

Порядок виконання судових рішень визначений також в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Аналіз змісту Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкція свідчить про те, що останні не містять визначення поняття «повторне невиконання судового рішення».

Разом з тим, у розділі ІХ Інструкції наведений порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною.

Відповідно до п. п. 8, 9 розділу ІХ Інструкції передбачено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону «Про виконавче провадження».

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону «Про виконавче провадження».

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону «Про виконавче провадження».

Викладене, на думку суду вказує на те, що «повторним невиконанням судового рішення» в розумінні ст. 64-1 Закону «Про виконавче провадження» є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

Отже, накладаючи на позивача штрафи за кожен встановлений факт невиконання останнім рішення суду відповідач діяв у межах повноважень та спосіб, що встановлений чинним законодавством України.

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22, згідно з якою стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не надає державному виконавцю право в разі невиконання рішення суду виносити у відношенні боржника необмежену кількість постанов про накладення на нього штрафу, суд не враховує, оскільки така позиція сформована не у подібних правовідносинах (інший предмет спору та фактичні обставини справи).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова головного державного виконавця про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду є правомірною.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.