Окрема думка

від 03.04.2024 по справі 400/13387/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А Д У М К А

03 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13387/23

судді П`ятого апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.

по адміністративній справі № 400/13387/23

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому просив зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду за жовтень 2023 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року позов задоволено.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за жовтень 2023 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задоволено; скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року та ухвалено по справі нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за жовтень 2023 року.

За наслідком апеляційного перегляду даної адміністративної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з огляду на чинність наказу голови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.07.2022 року № 12ос/г/22, яким припинено виплату позивачу середньомісячного заробітку на час проходження ним військової служби з 19.07.2022 року, підстави для зобов`язання ТУ ДСА України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за жовтень 2023 року відсутні, оскільки ТУ ДСА України в Миколаївській області є лише розпорядником бюджетних коштів, який здійснює відповідне нарахування та виплату суддям заробітної плати, зокрема, суддівської винагороди суддям, на підставі наказів голів суддів і при нарахуванні та виплаті вказаної винагороди не є самостійним суб`єктом.

Не погоджуючись з вказаним висновком колегії суддів апеляційного суду, вважаю за необхідне, керуючись ст. 34 КАС України, висловити окрему думку.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Приписами частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Так, у рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях також послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Також Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11.03.2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці» (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, від 19.11.2013 року №10-рп/2013, від 08.06.2016 року №4-рп/2016, від 04.12.2018 року №11-р/2018, від 18.02.2020 року №2-р/2020).

Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до п.62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 року №969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч.1 ст.124 Конституція України).

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як вже зазначалось вище, за положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Зазначений висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом у постановах, ухвалених за наслідком розгляду справ, предметом яких було питання правомірності обмеження розміру суддівської винагороди.

Таким чином положення ст. 119 Кодексу законів про працю України, в частині, що регулює питання виплати середнього заробітку особам під час призову на військову службу під час мобілізації, не можуть поширювати свою дію на питання виплати суддівської винагороди, розмір якої визначається спеціальним законом Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

При цьому Закон України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу під час мобілізації. При цьому, будь-яких змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» законодавцем внесено не було, що свідчить про відсутність підстав для невиплати позивачеві суддівської винагороди за жовтень 2023 року.

Крім того хочу звернути увагу на те, що ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а тому, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» над іншими нормами законодавства України, вважаю, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.

Також не погоджуюсь з твердженням колегії суддів про неможливість виплати позивачу суддівської винагороди через чинність наказу голови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.07.2022 року № 12ос/г/22.

Слід звернути увагу на те, що вказаним наказом голови Ленінського районного суду м. Миколаєва було припинено виплату позивачеві середньомісячного заробітку. В свою чергу поняття середній заробіток та суддівська винагорода є різними за своєю суттю, а порядок їх нарахування врегульовано різними законодавчими актами.

Предметом розгляду даної адміністративної справи є правомірність припинення виплати ОСОБА_1 саме суддівської винагороди, передбаченої Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та, відповідно, питання наявності у позивача права на отримання саме суддівської винагороди, а не середнього заробітку, отримання якого регламентовано нормами ст. 119 КЗпП України.

Хочу відмітити, що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу "незалежності суду", гарантією якого виступає, в тому числі, і належне матеріальне забезпечення суддів.

З огляду на сталу та непохитну позицію Європейського суду з прав людини з питань, що стосуються гарантій незалежності суддів, позбавлення позивача такої гарантії, на мою думку, грубо порушує його права та законні інтереси, що може мати наслідком ухвалення ЄСПЛ рішення проти України на користь позивача, і така ситуація беззаперечно негативно вплине на імідж України у сфері верховенства права та призведе до значних витрат з Державного бюджету України, пов`язаних з компенсацією особі шкоди, завданої внаслідок протиправних дій державних органів.

З огляду на все вищезазначене вважаю, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що у позивача відсутнє право на виплату суддівської винагороди за жовтень 2023 року, що свідчить про наявність підстав для залишення апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року - без змін.

Суддя: А.В. Бойко