Постанова

від 07.06.2023 по справі 753/15088/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №753/15088/20

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1253/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року (суддя Лужецька О.Р.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Корнинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав,

встановив:

у вересні 2020 року позивачказвернулася до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення з відповідача судового збору.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що вона з відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_3 , який зареєстрований і проживає разом з нею.

Позивачка зазначала, що після народження дитини відносини між нею та відповідачем погіршилися, внаслідок чого вона була вимушена переїхати до своїх батьків разом з дитиною, після чого їх спільне проживання закінчилося. Відповідач не приймає участі у вихованні дитини, з моменту її переїзду до своїх батьків він лише двічі бачив дитину, все життя дитини проходить без участі батька, він не телефонує, не приїжджає і не бачиться з сином, дитина не знає і не пам`ятає свого батька. Крім того, відповідач є також боржником по сплаті аліментів на дитину, які він не сплачував жодного разу.

Позивачка посилалася на те, що 14 лютого 2020 року вона одружилася з громадянином Литовської Республіки - ОСОБА_4 , заробіток якого разом із заробітком дідуся дитини - ОСОБА_5 дозволяє задовольнити всі потреби дитини на достатній рівень життя.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 8 червня 2021 року позов був задоволений.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 травня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 червня 2021 року задоволено, заочне рішення суду скасовано, призначено справу до розгляду в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції

скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивачка зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок служби у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області від 18 серпня 2020 року №1217/02-20/18 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, в якому чітко зазначено, що ОСОБА_2 свідомо ухилявся і ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, будучи належним чином повідомленим, він не з`явився на засідання комісії з питань захисту прав дитини 27 липня 2020 року та 10 серпня 2020 року, на телефонні дзвінки не відповідав, жодних пояснень до служби у справах дітей не надав. Майже з народження дитини батько не проживає разом з дитиною, не бачився з нею з літа 2019 року, не спілкується, утриманням та вихованням не займається, матеріальної допомоги не надає, не цікавиться умовами проживання сина та його фізичним розвитком, аліменти не сплачує.

Позивачка стверджує, що вона не чинила жодних перешкод щодо спілкування батька з сином, а відповідач жодного разу не звертався в службу у справах дітей щодо перешкод в спілкуванні чи участі у вихованні сина.

Також позивачка посилається на те, що суд першої інстанції не врахував характеристики ОСОБА_3 від Корнинського закладу дошкільної освіти «Струмочок» від 23 травня 2022 року та від 30 березня 2020 року, в яких зазначено, що працівники садочку жодного разу не бачили біологічного батька дитини - ОСОБА_2 , хоча були повідомлені про його існування. Жодного разу батько не відвідав Даміра в садочку, його не бачили на жодному святі, він жодного разу не забирав дитину з садочку. Також працівники закладу дошкільної освіти зазначали, що вихованням дитини займається виключно мати, бабуся та дідусь. Сім`я дружня, відповідальна, добросовісна та матеріально забезпечена.

Позивачка вважає, що протягом тривалого часу поведінка відповідача в кращий бік не змінюється, батько так і не проявляє інтересу до дитини. Жодного разу він не поцікавився як справи у дитини після початку воєнних дій на території України, жодної допомоги не надав, не сприяв перевезенню дитини в безпечне місце під час обстрілів навколо місця проживання дитини.

Позивачка зазначає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що відповідач свідомо не сплачує аліменти на сина. На виконанні у Дарницькому відділі державної виконавчої служби у місті Києві знаходиться відповідний судовий наказ №753/1992/20 від 21 лютого 2020 року, але відповідач жодного разу не сплатив аліменти за власним бажанням, а тому стосовно останнього відкрито кримінальне провадження за ухилення від сплати аліментів.

Позивачка стверджує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву, він не надав суду жодного доказу щодо його турботи або піклування про дитину за останні роки, а під час розгляду справи в суді першої інстанції зазначав, що не збирається сплачувати аліменти, а батьківство йому потрібно лише з формальних підстав та для її шантажу щодо виїзду дитини за кордон і сплати аліментів.

Позивачка вважає, що факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити свою поведінку, що відносини, які склались між ним і дитиною, не зміняться в бік розлучення відповідача з дитиною, які разом не проживають протягом тривалого часу. Навпаки, в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав відповідача буде сприяти інтересам дитини і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію прав дитини. Важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки вона з ним не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення батька із своєю дитиною.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Служба у справах дітей Корнинської селищної ради Житомирського району Житомирської області свого представника у судове засідання не направила, надіслала лист до Київського апеляційного суду про розгляд апеляційної скарги у відсутність її представника, підтримавши висновок Попільнянської районної державної адміністрації про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Відповідач ОСОБА_2 про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлявся за поштовими адресами, зазначеними ним у заяві про перегляд заочного рішення, однак судові повістки-повідомлення повернулися до апеляційного суду з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Частиною 7 вказаної норми передбачено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (пункт 2).

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, відповідач про апеляційний розгляд повідомлений за адресами свого місця реєстрації та фактичного проживання, які повідомив суду, тому виходячи з вищезазначених норм процесуального права, вважається належним чином повідомленим про день та час апеляційного розгляду, у судове засідання повторно не з`явився, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила провести апеляційний розгляд у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки - адвоката Бураго М.Д., яка підтримала доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, після припинення спільного проживання, дитина проживає з матір`ю - позивачкою по справі.

На підставі судового наказу, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 21 лютого 2020 року, з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на малолітнього ОСОБА_3 у розмірі частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 30 січня 2020 року.

Відповідно до розрахунку, наданого державним виконавцем Дарницького ВДВС у місті Києві, станом на 1 лютого 2022 року ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 102 791,49грн.

Згідно висновку Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області від 18 серпня 2020 року позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав

є крайнім заходом і може застосовуватися судом у виняткових випадках.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, ґрунтується на нормах матеріального права та правових позиціях Верховного Суду.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства,

злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої вказаної статті СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо),

які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19.

З наявних матеріалів справи, пояснень сторін та допитаних судом свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлено, що відповідач не бере активну участь у вихованні та утриманні сина, бачить його періодично та не спілкується з ним у достатній мірі.

При цьому, належних доказів того, що йому чинилися перешкоди у спілкуванні з сином, відповідачем суду надано не було.

Однак, суд правильно врахував, що відповідач має бажання брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, активно заперечував щодо позбавлення його батьківських прав.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо

обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

У висновку Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області від 18 серпня 2020 року вказано, що відповідач не з`явився на засідання комісії з питань захисту дитини, на телефонні дзвінки не відповідав, до служби не звертався, а надані ОСОБА_1 документи підтверджують, що протягом 2019-2020 років батько спільно з дитиною не проживає, не бачиться та не спілкується.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що зазначений висновок не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, на підставі яких орган опіки та піклування зробив такий висновок (свідоме нехтування батьківськими обов`язками, яке має постійний характер, не проявлення інтересу до дитини, особа батька становить реальну загрозу для дитини). Висновок не містить мотивів, з яких орган опіки та піклування прийшов до висновку, що вказана дія буде відповідати інтересам дитини.

Отже, висновок органу опіки та піклування не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та необхідності застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції повинен був врахувати висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є безпідставним.

Твердження позивачки, що батько не відвідував дитячий садочок, який відвідує син сторін, що на думку позивачки, свідчить про відсутність інтересу батька до сина, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Під час судового розгляду відповідач не заперечував, що не приходив до дитячого садочку, оскільки працює у місті Києві, а син відвідує дитячий садочок у смт Корнин Житомирської області, тому у робочі дні він не мав можливості забирати сина із садочка.

Наявність заборгованості по аліментам не може бути єдиною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що батько не втрачав інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні, достатніх доказів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки під час судового розгляду надано не було, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позбавленнявідповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

При цьому відмова у задоволенні даного позову не позбавляє права позивача звернутися до суду з аналогічним позовом у майбутньому, якщо відповідач не змінить свого ставлення до виконання батьківських обов`язків без поважних причин.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним

обставинам справи та наданим сторонами доказам, судом правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

В.М. Ратнікова