Ухвала

від 29.03.2024 по справі 335/7397/19

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/7397/19 4-с/335/13/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Романько О.О., за участю секретаря судового засідання Гутник Є.С., боржника ОСОБА_1 , представника стягувача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на діє державного виконавця, в якій просить суд визнати протиправними дії головного державного виконавця Лівобережного відділу виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кеніх Оксани Йосипівни, зобов`язати державного виконавця скасувати постанови про відкриття виконавчих проваджень та інші постанови, які були прийняті в ході виконавчого провадження № НОМЕР_1.

В обґрунтування скарги боржник зазначає, що на виконанні в Лівобережному відділі виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходився виконавчий лист виданий Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжі за № 335/7397/19 від 18.11.2019 на виконання заочного рішення від 30.08.2019 у справі за позовною заявою КП «Водоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. До державного виконавця Кеніх О.Й. виконавчий лист № 335/7397/19 від 18.11.2019 надійшов 02.12.2023, відкрите виконавче провадження було 19.12.2023 про стягнення з « ОСОБА_3 » суми боргу та судових витрат.

Постанову про відкриття виконавчого провадження боржник отримала особисто 27.12.2023 після подання нею відповідної заяви. Копію ж рішення суду остання отримала 04.01.2024.

Постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 19.12.2023 містить ідентифікатор доступу, а тому тільки після її отримання боржник змогла зайти до автоматизованої системи виконавчого провадження. Таким чином, звертає увагу на те, що їй стало відомо, що виконавче провадження було відкрите не відносно неї, а відносно іншої особи - « ОСОБА_3 ». Також, всі виконавчі дії теж вчинялися відносно іншої особи - ОСОБА_3 , як то постанова про арешт коштів боржника від 19.12.2023, про стягнення виконавчого збору від 19.12.2023, запит на отримання інформації, що становить банківську таємницю та інше. Тобто, всі виконавчі дії за період з 19.12.2023 по 25.12.2023 вчинялися державним виконавцем відносно іншої особи.

Постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних ухвалена державним виконавцем тільки 25.12.2023 і на адресу боржника не направлялася. Отже, боржник вбачає з боку державного виконавця порушення ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Далі зазначила, що зі змісту постанов про відкриття виконавчого провадження від 19.12.2023 та про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 25.12.2023, про закриття виконавчого провадження від 26.12.2023 а інших, боржник має право на їх оскарження. Так як вона їх взагалі не отримувала, то вона була позбавлена можливості скористатися таким правом, а також правом на добровільне виконання судового рішення.

Таким чином вважає, що окрім цього державним виконавцем було порушено ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Окремо, ОСОБА_1 зазначила, що у виконавчому листі № 335/7397/19 вказана дата набрання рішенням законної сили - 01.10.2019 та строк пред`явлення його до виконання - 01.10.2022. Відповідно до інформації про виконавче провадження, що міститься в АСВП, до державного виконавця виконавчий лист № 335/7397/19 надійшов 02.12.2022. Як вбачається з наявного в АСВП відсканованого виконавчого листа № 335/7397/19, то у ньому відсутні будь-які відмітки державного виконавця щодо повернення його стягувачу, тобто строк для пред`явлення до виконання не переривався. Отже, на думку боржника, державний виконавець Кеніх О.Й. при ухваленні постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 19.12.2023 порушила вимоги п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», повинна була б повернути виконавчий документ стягувачу.

Просила визнати дії державного виконавця Кеніх О.Й. протиправними. Зобов`язати державного виконавця скасувати постанови, які були прийняті за період з 19.12.2023 по 26.12.2023 у виконавчому провадження № НОМЕР_1.

Від державного виконавця будь-які заперечення щодо скарги ОСОБА_1 не надходили.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 22.02.2024 державним виконавцем Лівобережного відділу виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кеніх О.Й. 18.03.2024 надані скановані матеріали виконавчого провадження №73490691. Додатково будь-яких пояснень, заяв чи клопотань суду не надано.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала скаргу та просила її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Представник стягувача ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що КП «Водоканал» теж не отримував на свою адресу будь-яких постанов державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Додатково вказав, що стягувач до суду, який видав виконавчий лист, з питання поновлення строку пред`явлення його до виконання не звертався, оскільки вважали, що такий строк не сплинув через введення на території держави карантину, а потім воєнного стану.

Державний виконавець Кеніх О.Й. в судове засідання не з`явилася, про час і місце його проведення була повідомлена належним чином, заяв чи клопотань про його відкладення до суду не скерувала.

Заслухавши пояснення боржника та представника стягувача, дослідивши матеріал виконавчого провадження, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 451 ЦПК України).

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 1 ст. 28 Закону передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення (абз. 3 ч. 1 ст. 28 Закону).

Судом встановлено, що 02.12.2023 на виконання до Лівобережного відділу виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява представника КП «Водоканал» про примусове виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2019 з виконавчим листом № 335/7391/19, виданими 18.11.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Водоканал» суми заборгованості по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення за період з 01.07.2013 по 31.05.2019 у розмірі 13 184,06 грн. та судових витрат у розмірі 1921,00 грн. Рішення суду набрало законної сили 01.10.2019, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - 01.10.2022.

19.12.2023 державним виконавцем Кеніх О.Й. винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника - ОСОБА_3 .

25.12.2023 державним виконавцем Кеніх О.Й. винесена постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних ВП № НОМЕР_1 в частині зазначення вірного прізвища боржника, а саме як « ОСОБА_3 » замість невірного « ОСОБА_3 ».

Відомостей про те, що копії вищезазначених постанов були надіслані державним виконавцем Лівобережного відділу виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на адресу боржника суду взагалі не надано. З наданих боржником копій супровідних листів вбачається, що вони не мають вихідного номеру. Самим державним виконавцем таких супровідних листів на виконання ухвали суду про витребування доказів не надано як і реєстру рекомендованих поштових відправлень.

Після отримання відповіді на запит від Пенсійного фонду України про наявність доходів боржника, державним виконавцем направлено платіжні інструкції до ПТ КБ «Приватбанк» на примусове списання коштів у сумі 17049,57 грн., що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 2147 та № 2148 від 20.12.2023.

З пояснень представника стягувача у судовому засіданні було встановлено, що кошти надійшли на особовий рахунок ОСОБА_1 на погашення заборгованості.

26.12.2023 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанови про закінчення виконавчого провадження №73490691.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Суд погоджується з доводами боржника про те, що державним виконавцем порушені вимоги ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII щодо порядку надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки за відсутності в матеріалах виконавчого провадження копії реєстру поштових відправлень Лівобережного ВДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та пояснень державного виконавця, встановити обставини направлення їх боржнику не виявилося за можливе. Тому, суд вважає, що пояснення боржника ОСОБА_1 щодо взагалі не отримання їх заслуговують на увагу та не спростовані державним виконавцем. Окремо, також суд в цьому випадку, звертає увагу і на пояснення представника стягувача, який показав, що підприємство також не отримувало копію постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про надсилання на адресу боржника всіх інших постанови, ухвалених державним виконавцем у виконавчому провадженні, також відсутні.

Порушення державним виконавцем порядку надіслання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів саме по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, проте ненаправлення виконавцем в установленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження може бути підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця.

Суд враховує те, що сам по собі супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням адреси боржника не є належним доказом на підтвердження факту надсилання такої постанови ОСОБА_1 та дотримання державним виконавцем вимог статті 28 Закону. Неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження свідчить про обмеження його права на добровільне виконання рішення суду та права на оскарження такої постанови.

Окремо у своїй скарзі боржник зазначала про те, що державним виконавцем було порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на день звернення стягувача до ВДВС з заявою про примусове виконання рішення суду, а саме станом на 02.12.2023.

При цьому, в своїх поясненнях в судовому засіданні представник стягувача зазначав, що вони вважають продовженими строки для пред`явлення виконавчого документу до виконання через введення на території держави карантину, а потім воєнного стану. Тому, вважали, що хоча у виконавчому листі і зазначено кінцевий термін пред`явлення до виконання - 01.10.2022, але станом на 02.12.2023 такий строк ще не сплину, а був автоматично пролонгований і підстав для звернення до суду, який видав виконавчий документ, для його поновлення не було.

Щодо продовження процесуальних строків під час дії карантину

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

На всій території України карантин установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року (постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 і від 02 квітня 2020 року № 255), термін дії якого продовжувався. Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року. Проте, ураховуючи зміст статті 3 ЦПК України, а також те, що запропоновані зміни не встановлюють нових обов`язків, не скасовують і не звужують прав учасників судового процесу, не обмежують їх використання, вони мають зворотну силу, тобто поширюються на правовідносини, пов`язані зі здійсненням судочинства у всіх справах, тобто тих, які вже знаходяться на розгляді в судах усіх інстанцій, так і тих, які будуть відкриті у подальшому. При цьому дата введення карантину на всій території України не має значення, якщо цивільні процесуальні правовідносини тривають. Процесуальні дії мають здійснюватися лише в межах відповідних стадій судочинства, у послідовності та в межах певного часу, зокрема визначених процесуальних строків для учасників справи та строків судової діяльності, встановлених законом для суду (службові строки).

Якщо процесуальний строк почав перебіг до 12 березня 2020 року, то його тривалість буде дорівнювати: кількість днів строку, визначеного законом, які пройшли до 12 березня 2020 року + період карантину + кількість днів строку, які залишись від визначеного законом строку.

Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.

Якщо право на вчинення процесуальної дії в учасника справи виникло під час дії карантину, перебіг процесуального строку починається у день, наступний після закінчення дії карантину, і в повному обсязі, встановленому законом (або судом).

Згідно із Законом № 540-ІХ строк, на який продовжені процесуальні строки, визначений строком закінчення карантину, тобто моментом, коли Кабінет Міністрів України ухвалить офіційне рішення про його закінчення.

Зазначена редакція ЦПК України діяла до 16 липня 2020 року включно.

У подальшому, 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким пункт 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України викладено в новій редакції, яким унормовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, зміст наведених норм права дає підстави для висновку, що визначені ЦПК України процесуальні строки за період з 02 квітня 2020 року по 16 липня 2020 року, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Водночас починаючи з 17 липня 2020 року законодавець змінив порядок застосування процесуальних строків в цивільному процесуальному судочинстві, визначивши обов`язкові умови, з настанням яких закон пов`язує можливість поновлення строків. Також із внесеними змінами, законодавець з метою забезпечення основоположних гарантій учасників справи на оскарження судових рішень передбачив додатковий 20-денний строк, який обчислюється з дня набрання цим Законом чинності, протягом якого особи мали право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Тобто, процесуальні строки, які були продовжені, закінчилися 06 серпня 2020 року.

На всій території України з 1 липня 2023 року скасований карантин, який був встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Таким чином, вбачається, що заява стягувача про примусове виконання виконавчого документу була надана до ВДВС через п`ять місяців після скасування карантину по всій території України.

Стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) встановлює загальні строки у виконавчому провадженні, відповідно до якої строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом, встановлюються виконавцем.

Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше від граничного строку, визначеного цим Законом.

Стаття 12 Закону регулює строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку.

Статтею 12 Закону встановлені строки прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій, зокрема строки накладення арешту на майно (кошти) боржника, скерування платіжних інструкцій на списання коштів, проведення опису та арешту майна, зняття арешту.

Строки вчинення інших виконавчих дій виконавцями та строки вчинення дій учасниками виконавчого провадження передбачені майже в кожній статті Закону: строки відстрочки та розстрочки виконання, зупинення вчинення виконавчих дій, повернення виконавчого документа, закінчення виконавчого провадження, строки виплати стягнутих сум та ін.

Відповідно до ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

24 лютого 2022 року Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Згідно з указом воєнний стан запроваджується з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, було продовжено та який триває наразі.

Як вбачається з матеріалів справи, саме закінчення строку на пред`явлення виконавчого листа №335/7397/19 від 18.11.2019 до виконання припало на період воєнного стану введеного на території України.

Вказані норми права також дублюються в ст. 433 ЦПК України, відповідно до якої, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виходячи з аналізу зазначених норм, суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа, повинен з`ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та, залежно від характеру цих причин, зробити висновок про їх поважність чи навпаки, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника, інших осіб, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором.

Причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Зазначене повинно підтверджуватися належними і допустимими засобами доказування.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 року по справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду ( пункт 43).

Між тим, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 р. та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 р. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гуренка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до п. 29.1. Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 173 від 17.12.2013 року, звернення до виконання судових рішень здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», а також інших актів законодавства.

У п. 29.32 вказаної Інструкції вказано, що виконавчі листи виписуються після набрання рішенням суду законної сили за заявою стягувача, а у справах, в яких рішення підлягає негайному виконанню, у день постановлення рішення.

Виконавчі листи підписуються головуючим суддею, а за його відсутності (відпустка, тривале відрядження, хвороба та ін.) головою суду чи його заступниками.

Виконавчий лист за результатами судового розгляду, у тому числі у порядку апеляційного або касаційного провадження, видається судом першої інстанції.

Відповідно до 29.34 у разі особистої явки стягувача виконавчий лист видається йому під підпис.

Як встановлено при розгляді даної справи судом не встановлено обставин звернення стягувача до суду першої інстанції, який ухвалив рішення з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Також представник стягувача у судовому засіданні вказав, що такої дії вчинено не було і відповідного рішення суду не ухвалювалося.

При цьому, посилання представника стягувача на введення карантину та воєнного стану не можна вважати поважними причинами для поновлення строку пред`явлення виконавчих документів до виконання, оскільки судом не встановлено обставин, що перешкоджали позивачу через запровадження в Україні карантинних обмежень та воєнного стану своєчасно звернутися до відповідного відділу виконавчої служби в межах строку, установленого законом, починаючи з дати отримання виконавчого листа - 18.11.2019, що передує введенню карантину у державі - 12.03.2020.

Сам факт запровадження карантинних обмежень та воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до ВДВС саме стягувачем у встановлені строки через запровадження такого, на переконання суду, не можна вважати поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Крім того, за весь період дії карантину та воєнного стану в України, який триває і нині, Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) працював та працює у штатному режимі та не обмежував доступ сторін провадження. Вказані представником стягувача загальні обставини введення карантину, запровадження воєнного стану в Україні, без зазначення конкретних доказів того, що ці загальні обставини вплинули на діяльність позивача, не є поважними причинами пропуску строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки вони обумовлені не об`єктивними причинами, незалежними від волі представників КП «Водоканал», а пов`язані, на думку суду, із неналежною організацією внутрішньої взаємодії між представниками зазначеного підприємства. У період дії карантину та воєнного стану державні органи не припиняли роботу, в тому числі не припиняли отримання поштової кореспонденції. КП «Водоканал» мало легітимні очікування щодо вирішення їх позову та ухвалення судового рішення, та у межах строків і у спосіб, що визначені законом, мало можливість реалізувати своє право на суд в аспекті з`ясування стану та результату розгляду справи, отримання судового рішення, виконавчого документа, а в подальшому пред`явити його до виконання

На думку суду, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність рішення суду про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, суд вважає давало державному виконавцю всі підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, оскільки на день звернення стягувача з заявою про примусове виконання виконавчого документа строки для пред`явлення його до виконання сплинули.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц виснувала, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п`ята статті 12 Закону від 02 червня 2016 року № 1404-VIII).

В цій справі також не було встановлено таких обставин.

Таким чином, встановивши, що державний виконавець відкрив виконавче провадження тоді, коли пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, тому його дії були протиправними, а рішення прийняті ним у виконавчому провадженні підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимоги скаржника про скасування постанови про арешт майна боржника, суд виходив з того, що ч. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Таким чином, обов`язок державного виконавця - зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про зняття арешту з майна боржника та в день винесення направити її до виконання органу чи посадовій особі, яким до цього надсилалася постанова про накладення арешту на майно чи кошти боржника. Також у визначених випадках виконавець зобов`язаний вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Як встановлено з постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2023 державний виконавець припинила чинність арешту майна боржника та скасувала інші заходи примусового виконання рішення, тому в частині зобов`язання щодо скасування постанови про арешт коштів боржника скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 259-261, 450, 451 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовільнити частково.

Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанови у виконавчому провадженні № НОМЕР_1: про відкриття виконавчого провадження від 19.12.2023; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19.12.2023; про стягнення виконавчого збору від 19.12.2023; про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 25.12.2023; про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2023.

В задоволенні решти вимог скарги - відмовити.

Ухвала суду набирає законної з моменту її підписання суддею, проте може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 03.04.2024.

Суддя: О.О. Романько