Рішення

від 04.04.2024 по справі 158/791/24

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/791/24

Провадження № 2/0158/294/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2024 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Корецької В.В.

за участю секретаря - Процик Л.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради, про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради, про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 14.01.2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. В період шлюбу у них народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю першої групи А, яка потребує постійного стороннього догляду і допомоги.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 потребує постійної допомоги та догляду, просить суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем проживання останнього.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 15.03.2024 року по даній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Позивач ОСОБА_1 у підготовче засідання не з`явився, від його представника - адвоката Лавренчука О.В. до суду подано заяву про розгляд справи без їх участі, заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у підготовче засідання не з`явилася, подала до суду заяву, посвідчену її законним представником ОСОБА_2 , про розгляд справи без її участі, заявлені вимоги визнала.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служби у справах дітей Підгайцівської сільської ради у підготовче засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, не заперечив щодо задоволення позовних вимог.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 14.01.2022 року /а.с.12/.

В період перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05.03.2015 року /а.с.15/.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №203431 від 14.09.2023 року, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є інвалідом ІА групи, яка потребує постійного стороннього догляду та допомоги /а.с.13/.

Разом з тим, згідно акту обстеження умов проживання, комісією здійснено обстеження та вирішено, в інтересах дитини, визначити місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком /а.с.40-41/.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої-третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року в справі № 344/16033/21 (провадження № 61-4194св23) суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) сформульовано висновок, згідно якого вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності. Зазначених критеріїв моральних якостей батька як вихователя не виявлено.

Відповідно до статті 3 Конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року, дитина має процесуальне право бути поінформованою та висловлювати свою думку під час розгляду справи, що стосується її.

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.

Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності, які не виявлені у батька.

Суд зазначає, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі чи будинку), про те, з ким із них дитина залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своєї дитини повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітньої дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

З врахуванням вищевикладеного, на підставі наведених норм права та встановлених обставин справи, беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 1А групи, яка потребує постійного стороннього догляду і допомоги, та виходячи з необхідності забезпечення якнайкращих інтересів дитини, де якнайкращим інтересам дитини буде відповідати її проживання з батьком, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність визначення місця проживання дитини з батьком.

Разом з тим, відповідно до положень статті 157 Сімейного кодексу України, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

В подальшому, з урахуванням обставин, які можуть виникнути, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку, а після досягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чотирнадцяти років, він вправі самостійно визначати з ким із батьків буде проживати.

Поряд з цим, оскільки позивачем ОСОБА_1 вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 на його користь понесених судових витрат не заявлялося, судом питання щодо розподілу судових витрат не вирішується та усі судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 12, 81, 247, 263-265, 274-279, 280, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача - адвокат Лавренчук Олександр Володимирович, адреса: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 65/3, Волинської області, а/с 36.

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради, адреса: с. Підгайці, вул. Шевченка, 30, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ: 04332331.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька