Рішення

від 01.04.2024 по справі 372/5487/23

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/5487/23

Провадження № 2-408/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

01 квітня 2024 року Обухівський районний суд Київської області в складі:головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря Куник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування рішень державного реєстратора та повернення земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у якому просив суд усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом їх повернення на користь Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Київською обласною прокуратурою за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території смт. Козин Обухівського району виявлено порушення вимог земельного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок водного фонду.

Установлено, що рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району 32 сесії 5 скликання від 01.04.2010 надано громадянам дозволи на розробку проекту відведення земельних ділянок площею по 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в тому числі: рішенням № 33/120 - ОСОБА_6 ; рішенням № 33/123 - ОСОБА_5 ; рішенням № 33/124 - ОСОБА_7 ; рішенням № 33/125 - ОСОБА_3 ; рішенням № 33/126 - ОСОБА_2 ; рішенням № 33/127 - ОСОБА_1 . Після чого, рішеннями Козинської селищної ради 3 сесії 6 скликання від 21.12.2010, затверджено проекти землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам, в тому числі: рішенням № 17/86 - ОСОБА_6 (площа 0,1082 га); рішенням № 17/84 - ОСОБА_5 (площа 0,1235 га); рішенням № 17/83 - ОСОБА_7 (площа 0,1267 га); рішенням № 17/74 - ОСОБА_3 (площа 0,1285 га); рішенням № 17/73 - ОСОБА_2 (площа 0,1339 га); рішенням № 17/72 - ОСОБА_1 (площа 0.1370 га). В подальшому, 28.12.2010 на підставі вказаних рішень дані громадяни отримали державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0036 (серія ЯЛ № 639311 - ОСОБА_1 ), 3223155400:03:018:0037 (серія ЯЛ № 639312 - ОСОБА_2 ), 3223155400:03:018:0038 (серія ЯЛ № 639313 - ОСОБА_3 ), 3223155400:03:018:0047 (серії ЯЛ № 639322 - ОСОБА_7 ), 3223155400:03:018:0048 (серії ЯЛ № 639323 - ОСОБА_5 ), 3223155400:03:018:0050 (серії ЯЛ № 639325 - ОСОБА_6 ) та на даний час відповідно до інформацій з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, окрім ОСОБА_7 , є власниками цих земельних ділянок. В свою чергу, 12.04.2016 ОСОБА_7 , як власник земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:018:0047 площею 0,1267 га подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_4 за договором дарування земельної ділянки № 253 від 12.04.2016, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Натомість, відведення у власність первинним набувачам вищевказаних земельних ділянок відбулось з грубими порушеннями вимог законодавства, а саме ст.ст. 19. 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим останні підлягають поверненню у власність територіальної громади.

А тому заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до суду з вказаний позовом.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 01.12.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 29.02.2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судовий розгляд справи по суті.

У судове засідання прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України в разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін у справі за наявними матеріалами справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

В зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду .

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, у тому числі, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з частинами 1, 5 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах Козинська селищна рада.

Отже, Козинська селищна територіальна громада, як власник спірного майна, делегувала Козинській селищній раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Відповідно до пункту 37 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Згідно п.п. 38, 39, 43 указаної постанови, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Київська обласна прокуратура, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернулась листами від 21.06.2023 за № 15/1-690вих-23 до Козинської селищної ради щодо встановлених порушень земельного та водного законодавства, а також надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду.

Із відповіді Козинської селищної ради від 04.07.2023 за № 1298/09-06/14-2023 вбачається, що селищною радою не вживались заходи щодо повернення спірних земельних ділянок та не планується звернення з позовами щодо повернення (витребування) таких земельних ділянок у комунальну власність.

Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З огляду на викладене вище, Київська обласна прокуратура відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» правомірно звернулась до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Козинської селищної ради.

Судом встановлено, що рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району 32 сесії 5 скликання від 01.04.2010 надано громадянам дозволи на розробку проекту відведення земельних ділянок площею по 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в тому числі: рішенням № 33/120 - ОСОБА_6 ; рішенням № 33/123 - ОСОБА_5 ; рішенням № 33/124 - ОСОБА_7 ; рішенням № 33/125 - ОСОБА_3 ; рішенням № 33/126 - ОСОБА_2 ; рішенням № 33/127 - ОСОБА_1 .

Після чого, рішеннями Козинської селищної ради 3 сесії 6 скликання від 21.12.2010, затверджено проекти землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам, в тому числі: рішенням № 17/86 - ОСОБА_6 (площа 0,1082 га); рішенням № 17/84 - ОСОБА_5 (площа 0,1235 га); рішенням № 17/83 - ОСОБА_7 (площа 0,1267 га); рішенням № 17/74 - ОСОБА_3 (площа 0,1285 га); рішенням № 17/73 - ОСОБА_2 (площа 0,1339 га); рішенням № 17/72 - ОСОБА_1 (площа 0.1370 га).

В подальшому, 28.12.2010 на підставі вказаних рішень дані громадяни отримали державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0036 (серія ЯЛ № 639311 - ОСОБА_1 ), 3223155400:03:018:0037 (серія ЯЛ № 639312 - ОСОБА_2 ), 3223155400:03:018:0038 (серія ЯЛ № 639313 - ОСОБА_3 ), 3223155400:03:018:0047 (серії ЯЛ № 639322 - ОСОБА_7 ), 3223155400:03:018:0048 (серії ЯЛ № 639323 - ОСОБА_5 ), 3223155400:03:018:0050 (серії ЯЛ № 639325 - ОСОБА_6 ) та на даний час відповідно до інформацій з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, окрім ОСОБА_7 , є власниками цих земельних ділянок.

В свою чергу, 12.04.2016 ОСОБА_7 , як власник земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:018:0047 площею 0,1267 га подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_4 за договором дарування земельної ділянки № 253 від 12.04.2016, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначає прокурор, відведення у власність первинним набувачам вищевказаних земельних ділянок відбулось з грубими порушеннями вимог законодавства, а саме ст.ст. 19. 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим останні підлягають поверненню у власність територіальної громади.

Обставини незаконного набуття у власність зазначених земельних ділянок встановленні постановою апеляційного суду Київської області від 02.03.2018 у справі № 372/1252/15-ц, залишеною без змін Касаційним цивільним судом Верховним Судом від 27.05.2020, якою визнано незаконними та скасовано рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області 3 сесії 6 скликання за номерами починаючи з 1766 по 1787 від 21.12.2010, в тому числі скасовано рішення за №№ 17/86, 17/84, 17/83, 17/74, 17/73, 17/72, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 ст. 77 вказаного Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільний або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь та самі особи або особа, щодо якої встановлення ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування яких встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову. Отже, обставини, встановленні рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, щодо якої встановленні ці обставини.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанов від 23.02.2022 у справі № 554/8632/18.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 520/14775/15-ц зазначено, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановленні факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язанні повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій цивільній, господарській або адміністративній справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Як висновок, вищенаведеними судовими рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій встановлено факт відсутності у ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правових підстав для набуття права власності на спірні земельні ділянки.

Так, згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

Відповідно до змісту статті 4 Водного кодексу України та статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як випливає зі змісту ст. 59 Земельного кодексу України, законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча й у ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим, ст. 59 Земельного кодексу України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до п. ґ ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України та п. д ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України. Так, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України)

Крім того, за положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60-62 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 88 - 90 Водного кодексу України. Так, згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України).

Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях на час виникнення правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить наведеним нормам Земельного кодексу України та Водного кодексу України.

Як встановлено судами у справі № 372/1252/15 надання у приватну власність оспорюваних ділянок за рахунок земель водного фонду підтверджується інформаціями Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 26.04.2017 за № 01-01/275, Центральної геофізичної обсерваторії Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 03.02.2017 за 17-08/236 та Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 29.03.2017.

Крім того, за інформацією Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 20.10.2022 № 372 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0036, 3223155400:03:018:0037, 3223155400:03:018:0038, 3223155400:03:018:0047, 3223155400:03:018:0048, 3223155400:03:018:0050 також знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.

Верховний Суд України у постановах від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-184цс15 дійшов висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.

При цьому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність (стаття 60 Земельного кодексу України).

Аналогічні правові позиції щодо встановлення прибережної захисної смуги навіть за відсутності відповідного проекту землеустрою висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховним Судом у постановах 25.04.2018 у справі № 904/5974/16, від 05.06.2019 у справі № 806/3602/15).

З огляду на вищевикладене, набуття у приватну власність вищезазначеними громадянами, на підставі рішень Козинської селищної ради про надання та передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд відбулось з грубими порушеннями вимог ст.ст. 19. 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин).

Крім того, відповідно до положень ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, у тому числі, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів

Отже, крім незаконного набуття у власність вказаних вище земельних ділянок, на даний час має місце їх використання не за цільовим призначенням з грубим порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

За вимогами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах уздовж річки Дніпро.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до нинішніх власників земельних ділянок з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику - Козинській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

Варто також відзначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 дійшла до правових висновків, відповідно до яких рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації відповідно до закону.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За вказаних обставин, оспорювані земельні ділянки мають бути повернуті Козинській селищній раді відповідно до приписів ст.ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позовна заява про усунення перешкод у користуванні власником землями водного фонду безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Таким чином, відповідачі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст.ст. 1, 3, 4 Водного кодексу України) природних ознак (наявності річки Дніпро її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок, знали або, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної суги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, повернення спірних земельних ділянок на користь держави відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок водного фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Правомірним суд визнає і вимоги про відшкодування відповідачами понесених судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5, 13, 19, 48, 263, 264, 265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом їх повернення на користь Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від ОСОБА_1 з кадастровим номером 3223155400:03:018:0036, від ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223155400:03:018:0037, від ОСОБА_3 з кадастровим номером 3223155400:03:018:0038, від ОСОБА_4 з кадастровим номером 3223155400:03:018:0047, від ОСОБА_5 з кадастровим номером 3223155400:03:018:0048, від ОСОБА_6 з кадастровим номером 3223155400:03:018:0050, які знаходяться на території Козинської селищної територіальної громади.

Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір по 447 грн. 34 коп.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Г.В.Висоцька